Становлення культури як один із аспектів людини та суспільного способу життя

Становлення культурологічної думки почалося у стародавньому світі, її розвиток мав свої особливості у Середні віки і Новий час. У давнину для людини реальне життя не було чимось відмінним від міфологічного світу. Древні релігії були політеїстичними (політеїзм - віра у багатьох богів). Люди спілкувалися з богами так само, як один з одним. Міфологічне мислення як форма колективної свідомості складає величезний пласт культури, є культурною реальністю і, одночасно, містить уявлення про культуру у древніх. У цьому випадку сприйняття культури включало в себе поклоніння, шанування, культ.процес формування духовної культури — це процес руху до найбільш універсальних і багатогранних форм індивідуальної самореалізації її цінностей, у якому індивідуально-стильове самоздійснення з орієнтацією на суспільне значуще посідає особливе місце. Основою індивідуального стилю духовної самореалізації є виявлення і реалізація творчого потенціалу самобутності особистості, її національно-особливих рис, смисложиттєвих моментів її суб'єктивно-особистісного світогляду, світосприймання. При цьому, однак, важливо, щоб індивідуально-стильове самоздійснення цінностей духовної культури відбувалося в органічній єдності з процесом розширення горизонтів індивідуального світоглядного світосприймання до рівня соціальної, духовно значимої, загальнолюдської, планетарної свідомості. Серед різноманітних факторів, пов'язаних з індивідуальним духовним самоствердженням, особливе місце належить повноті емоційного сприйняття світу, без якого неможливі повноцінні життєпрояви особистості у сфері духовного життя, формування морально-безкорисливого ставлення до світу, до народів, які його населяють. Український вчений О.М.Костенко сформулював так звану натуралістичну коцепцію "культури людини": "Культура людини - це міра узгодженості волі і свідомості людини із законами Матері-Природи" (Костенко О.М. Культура і закон - у протидії злу. - Київ:Атіка.- 2008. - 352 с.). Виходячи з принципу соціального натуралізму (що лежить в основі його "теорії трьох природ"), він вважає, що спеціальним видом культури людини є "соціальна культура людини" як міра узгодженості волі і свідомості людини із природними законами, за якими існує життя людей у суспільстві. Різновидами соціальної культури людини є політична культура людини, економічна культура людини, правова культура людини, моральна культура людини, релігійна культура людини тощо. Висновки: Духовне життя суспільства є надзвичайно важливим елементом його життєдіяльності, від оптимального процесу розвитку якого залежить його загальний прогрес. 2. Багатогранність духовного життя суспільства включає в себе духовне виробництво, суспільну свідомість і духовну культуру. Кожен з елементів духовного життя суспільства має свою структуру, зміст, форми розвитку. В основі розвитку духовного життя суспільства лежить духовне виробництво, яке постає насамперед як виробництво свідомості. 3. Важливим елементом духовного життя суспільства є духовна культура, яка має складну структуру і функціонує як цілісне утворення і складний соціодуховний феномен. 4. Основним, безпосереднім суб'єктом духовного життя суспільства, зокрема духовної культури, є людина, особистість. Вся система цілеспрямованої діяльності соціальних суб'єктів має бути скерована на створення всебічних умов для самореалізації духовного потенціалу людини, творчого самовтілення її сутнісних сил, різноманітних життєпроявів, вироблення нових духовних орієнтирів.

Кріпацькі театри — історичний етап розвитку музичної і театральної культури на теренах Україні кінця 17 — середини 19 ст. Кріпацький театр в Україні, став одним з важливих джерел розвитку української інструментальної музики. У його масовості, у насиченості його вистав національними стильовими засадами крилася одна з плідних передумов майбутнього інтенсивного розвитку української професійної інструментальної музики. Інструментальне виконавство артистів-кріпаків широко побутувало в балетних та оперних виставах, що сприяло утвердженню інструментально-виконавського мистецтва й піднесенню музичної й театральної культури України. Кріпацький театр у с. Спиридонова Буда на Чернігівщині (тепер Брянської обл.) заснував поміщик Д. Ширай. Понад 200 кріпаків виступали в оперній та балетній трупах, хорі й оркестрі.

13. Культура пізньопалеолітичного населення України. Спосіб життя, поселення, житла. Цей етап в історії людства порівняно з попередніми досить короткий, але він характеризується значними змінами в економіці, сфері соціальних відносин, мистецтві. Безперечно, центральною подією цієї доби стало формування людини сучасного типу — homo sapiens. Цю людину за місцем першої знахідки її кісток у гроті Кро-Маньйон (Франція) називають кроманьйонцем.З появою кроманьйонців процес удосконалення та урізноманітнення знарядь праці пішов надзвичайно швидкими темпами. У пізньому палеоліті почали виготовляти кам?яні різці, ножеподібні пластини, наконечники списів, дротики тощо. Людина оволоділа технікою обробки кісток та рогів, з яких виготовляла собі гарпуни, шила, голки та ін. Кроманьйонці стали використовувати перші знаряддя з вкладишами, так звані складні знаряддя, винайшли списометальний пристрій. Інструментарій налічував майже 100 типів знарядь праці.Останнє, четверте, зледеніння, що відбулося в пізньому палеоліті, перетворило колективне загінне полювання на диких коней, бізонів, північних оленів і мамонтів на основний вид занять кроманьйонців, який забезпечував їхню життєдіяльність. Новим явищем пізньопалеолітичного періоду стало виникнення господарсько-побутових комплексів. Вони утворювалися зі стоянок, на яких було розташовано житла, кількох заглиблених у ґрунт ділянок, де обробляли кремінь, кістку, ріг, а також із ям-сховищ і вогнищ за межами жител. На території України знайдено майже 800 пізньопалеолітичних стоянок (Радомишльська на Житомирщині, Мізинська на Чернігівщині, Межиріцька на Канівщині таін.).Спільне осіле життя первісних людей, локальне скупчення поселень є свідченням не тільки прогресивних змін у економіці, а й суттєвих зрушень у сфері соціальних відносин. Пізній палеоліт — це час, коли на зміну первісному стаду прийшла родова община. Стрижнем родової організації суспільства був рід — об?єднання кровних родичів по материнській лінії. Головною особою роду була жінка, через те що родовід за групового шлюбу міг вестися лише по жіночій лінії, крім того, вона виступала у ролі охоронниці сімейного вогнища та відала харчовими запасами. Виникає звичай, що забороняв шлюби між членами однієї родової групи. Це сприяло зближенню різних родів. В добу пізнього палеоліту формуються першооснови власної релігійної свідомості: тотемізм — віру в спільного для конкретного колективу предка — певної тварини, рослини тощо; анімізм — віру в існування душі та духів, що нібито управляють усім матеріальним світом; фетишизм — поклоніння предметам неживої природи, віру в надприродні властивості матеріальних речей; магію — обряди, пов?язані з чаклунством, віщуванням, вірою в уміння людини викликати надприродні явища. В епоху пізнього палеоліту помітного розвитку набуло духовне життя людини, про що свідчать знайдені фрагменти зразків прикладного та образотворчого мистецтва. Особливо часто при розкопках пізньопалеолітичних поселень трапляються фігурки птахів та стилізовані жіночі статуетки — «палеолітичні Венери». Жіночі зображення характеризуються пластичною виразністю та монументальністю і уособлюють уявлення первісної людини про єдність родового колективу. Палеолітичні малюнки тварин, зроблені кроманьйонцями на кістках або ж на стінах печер (наприклад, на Кирилівській стоянці було знайдено уламок бивня молодого мамонта, на якому вирізьблені голова птаха й, можливо, черепаха), на думку фахівців, є елементами мисливського ритуалу, що імітував процес полювання на здобич. З мисливськими обрядами, очевидно, пов?язані й інші види мистецтва (зокрема музика та хореографія), існування яких підтверджують археологічні розкопки. Так, на стоянці Молодово було знайдено флейту, виготовлену із кістки оленя, у Мізині — ансамбль ударних інструментів з кісток мамонта, пофарбованих червоною фарбою, у Гагаріно — стилізовані статуетки жіночих фігурок у позі танцю. В цілому мистецтво пізнього палеоліту свідчить про те, що розум людини в цей час тільки пробуджується, а в її світобаченні життєвий досвід роду та власні спостереження тісно перепліталися з фантастикою та магією.

Конструктиві́зм (від лат. constructio — побудова) — авангардистський метод (стиль, напрямок) в образотворчому мистецтві, архітектурі, художньому конструюванні, літературі (див. Конструктивізм у літературі), фотографії, оформлювальні на декоративно-прикладному мистецтві, що отримав розвиток в 1920 — початку 1930 років. Характеризується суворістю, геометризмом, лаконічністю форм і монолітністю зовнішнього вигляду.В архітектурі конструктивізм обстоює раціональну доцільність, економність, лаконізм у засобах вираження. Прагнучи поєднати мистецьку творчість з виробництвом, Конструктиві́зм відкидає практично не вмотивовану декоративність, схематизує мову мистецтва. В образотворчому мистецтві та літературі прихильники конструктивізму надавали великого значення техніцизму, штучним конструктивним формам, абстракціям тощо.