Життя і творчість Пантелеймона Куліша

Пантелеймо́н Олекса́ндрович Кулі́ш (*7 серпня 1819, містечко Вороніж, нині Шосткинського району Сумської області — †14 лютого 1897, Мотронівка) — український письменник, поет, драматург, фольклорист, етнограф, перекладач, критик, редактор, видавець.

Іван Франко називає Куліша «перворядною звіздою» в українському письменстві[1], «одним із корифеїв нашої літератури»[2]. Відомий найбільше як автор першого україномовного історичного роману «Чорна рада». Писав українською та російською. Народився 7 серпня (26 липня по старому стилю) 1819 року в містечку Воронежі колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер — Шосткинський район Сумської області) Пантелеймон Куліш (псевдоніми — Панько Казюка, Павло Ратай, Хуторянин та ін.) устиг проявити себе мало не в усіх сферах письменницької та гуманітарно-наукової діяльності. І Іро нього можна говорити як про поета і прозаїка, історика й етнографа, перекладача й мовознавця, публіциста й культурно-освітнього діяча. Творчу роботу Куліш поєднував із державною службою та громадською діяльністю. До того ж саме він розробив упроваджену н наступний період в Україні систему сучасного алфавіту і правопису, так звану кулішівку (на західних землях трансформовану в желехівку).

Куліш постійно перебував у емоційно напруженому стані духовного пошуку, переживав жагучі захоплення й сильні розчарування. Відкидав ілюзії молодості, піддавав їх нещадній критиці. Тому не дивно, що в шістдесят-сімдесят років він не визнавав надій та ідеалів, близьких йому у двадцяти-тридцятирічному віці. Багато хто бачив у цьому мало не зраду українських національних інтересів, утім, зробити Кулішеві закид стосовно особистої вигоди внаслідок зміни поглядів не міг ніхто. Багато поколінь українських патріотів поділяли ті романтичні захоплення, яких не уникнув і він, але протягом життя він їх цілком переборов.

Народився Пантелеймон Куліш 26 липня (7 серпня) 1819 р. в містечку Вороніж на Чернігівщині (тепер — Шосткинський район Сумської області) в сім'ї досить заможного землевласника, який претендував на дворянство (лише не мав документів на підтвердження тих претензій), і дочки козацького сотника. Втім, самого Пантелеймона влада визнавала дворянином, про що, зокрема, свідчать матеріали у справі Кирило-Мефодіївського братства.

Навчався Куліш у Новгород-Сіверській гімназії, потім (1837—1839) на правах вільного слухача відвідував лекції в Київському університеті, хоча повного курсу навчання так і не пройшов. Опісля вчителював у Луцьку (1842) та Києві (1843—1845), де згодом почав працювати як археограф під керівництвом М.Максимовича. Тут він зазнав у релігійно-філософському плані впливу П.Авсенєва, зійшовся з М.Гулаком, М.Костомаровим і В.Білозерським, які стали засновниками унікального за ерудованістю і творчим потенціалом гуртка. Незабаром до них приєднався Т.Шевченко. Уся творчість та громадська діяльність П.Куліша – неоднозначна, суперечлива. "Наділений великим талантом, але ще більшою амбіцією., Куліш протягом свого довгого життя переходив найрізноманітніші зміни, топтав найрізноманітніші сліди, виступав у найрізноманітніших ролях і полишив по собі багату літературну спадщину, в якій обік цінного, було багато схибленого, багато суперечностей.." – так відгукнувся про нього І.Франко в "Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.".

Внесок П.Куліша в українську культуру, мову та літературу вагомий і безперечний. Довгий час у роки сталінщини та брежнєвського застою – його ім'я згадувалося дослідниками здебільшого в негативному плані, твори майже не видавалися. У роки відродження української культури П.Куліш, його творчий доробок поціновується об'єктивно і займає належне йому вагоме місце.