Та реалізація моделі екологічно збалансованої

економіки (ЕЗЕ)

Сучасні тенденції, що склались у зв'язку з загостренням екосоціальних проблем, потребують визначення національних пріоритетів екологічно збалансованого розвитку України.

Ці питання займають ще дуже мізерну частину в державних програмах економічного реформування. Дуже часто до їх розв'я­зання підходять формально, без належного обгрунтування особли­востей національної економіки. Такий стан справ зумовлює неадек­ватні результати і наслідки економічних перетворень й ускладнює процес побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки в державі.

Останнім часом обговорення проблем екологічно збалансо­ваного розвитку чомусь зводиться лише до питань витратної

Тема 7.3. Модель екологічно збалансованої національної' економіки

прагматики. У цьому контексті фінансові труднощі нашої держави не сприяють реалізації західної моделі екологічно збалансованого розвитку. Враховуючи специфічні умови, що склались в вітчизняній перехідній економіці видається доцільним основну увагу скон­центрувати на збалансованому природокористуванні. Для цього не потрібно додаткових фінансових ресурсів, достатнім є лише зміна стратегічного менеджменту в сфері природокористування на основі введення ноосферної моделі та її функцій в макроеконо-мічний аналіз. Тому сьогодні найважливіше завдання - створити дієздатний механізм ресурсно-збалансованого маркетингу. Мається на увазі насамперед усебічне дослідження процесу формування ринку ресурсів природного капіталу в Україні на основі його всебічної інвентаризації, обліку та екологічного аудиту. Це дасть змогу суттєво зберегти ресурсно-енергетичні ніші вітчизняного природного капіталу, без якого неможливий ні економічний ні соціальний прогрес. Створення інформаційно-інноваційного суспільства потрібно сприймати лише як необхідний доповнюючий фактор. Розглянемо ці питання докладніше.

В Україні проблема екологічно збалансованого розвитку особ­ливо актуальна. Щораз більша екодеградація зумовлена тут не лише відсутністю фінансових ресурсів на підтримку НПС, але і збіль­шенням частки природних сировинних матеріалів в експорті держави. В умовах зростання зовнішнього боргу перед міжнарод­ними фінансовими організаціями видається малоімовірним поліпшення ситуації. Потрібна кардинальна зміна екосоціальної політики та інтеграція її в економічну політику на основі якісно нового природоохоронного законодавства. Адже сьогоднішнє правове поле України не зацікавлює суб'єктів господарювання в проведенні природоохоронних заходів. Будучи нединамічним щодо реагування на перебіг екологічних і економічних процесів у дер­жаві, воно залишається недієздатним. Отже, прийнятий ще 1997 р. проект Концепції сталого (збалансованого) розвитку України не має нормативно-законодавчої бази реалізації.

Нераціональне використання природного капіталу України продовжується і в умовах скорочення обсягів виробництва.

Розділ 7. Перспективні моделі розвитку національної економіки

Пошкоджується структура грунтів, фауна і флора, тобто основні компоненти природного середовища. У цих умовах функції при­родного капіталу переходять в ранг рідкісних благ згідно з теорією граничної корисності. Виснаження регіонів України через їх тривалий розбалансований розвиток, а також необдумане виру­бування лісів та масовий розпродаж природних ресурсів вимагає невідкладної реалізації цієї концепції, яка спрямована на максимальне збалансування між економічним зростанням і екологічним добробутом населення. Однак реформування еконо­мічних відносин, що відбувається зараз в державі, майже не торкається розв'язання цих питань. Ті економічні методи, які засто­совуються як регулюючі в природокористуванні, мають лок&іьний характер і зовсім недостатні. Проблема збалансоване розвитку регіонів значною мірою залишається предметом популістських обговорень. Це призводить до утилітарного ставлення до цих проблем, що супроводжується все більшими втратами. Залишається високою енергомісткість виробництва, а також матеріаломісткість виготовленої продукції.

Обсяг природного капіталу України, за оцінками Б. Данжишипа становить біля 658,1 млрд американських доларів. Найбільшу частку цього капіталу становлять мінерально-сировинні ресурси (95-96 %) і лише 4 % забезпечують сільськогосподарське виробництво продуктів харчування. Ефективність використання природного капіталу досить низька і дорівнює ефективності його використання в країнах, що розвиваються. Вкрай неефективним є землеко­ристування. У такій ситуації потрібно шукати резерви екологічно збалансованого природокористування на основі збереження ресурсно-екологічних ніш екосоціосистем України [4].

Особливо болючим є процес формування ринку ресурсів природного капіталу. Тут йдеться, насамперед, про значно занижені ціни на ці ресурси, що дає змогу деяким групам населення отримувати значні прибутки завдяки пошукові ренти (Rent seek­ing) у сфері природокористування. Однак цей пошук ренти, що супроводжується прибутковістю, не є наслідком дії ринкового механізму, а зумовлений лише ціновими викривленнями, що

Тема 7.3. Модель екологічно збалансованої національної економіки

виникли в результаті макроекономічних помилок. Як справедливо зазначає К.Фонкич, якщо в країнах зі сформованою ринковою економікою пошук ренти сприяє стимулюванню інновацій у виробничій і природоохоронній сфері, то в нинішніх перехідних умовах економіки України в процесі пошуку ренти переважно нічого не вдосконалюється ані у виробничій, ані у сфері природокористування, а лише здійснюється перерозподіл вартості. Це супроводжується дедалі більшою трансформацією цінового механізму, який не тільки не відображає рівень граничної рідкісності ресурсів природного капіталу, а призводить до дедалі неефективнішого природокористування. Низький економічний розвиток національної економіки, на жаль, тісно пов'язаний з саме таким пошуком ренти, що супроводжується вилученням частки вартості, створеної в галузях природокористування, на користь приватних осіб поза державним бюджетом.

Цьому також сприяє негативна тенденція, що склалась у вітчизняній економіці щодо збільшення експорту сировини, яка є ліквідною на світовому ринку. Сьогодні найбільша частка укра­їнського експорту (38 %) припадає на чорні метали. Як ліквідна на світовому та європейському ринках, ця продукція сфери природо­користування створює деякі можливості та ніші для перерозподілу її вартості поза легальною економікою. В зв'язку зі значними відхиленнями між цінами пропозиції цієї продукції та цінами на неї на світовому ринку виникають тіньові потоки нелегальної ренти, яка акумулюється на особистих рахунках посередників -рентошукачів (рис. 7.3.1). Ці посередники об'єднуються в моно­польні утворення, що особливо небезпечно.

Втрати держави від такої схеми перерозподілу вартості еконо­мічних благ, створених у сфері природокористування дуже великі. Важко провести точний кількісний аналіз сукупних втрат держави від нелегального пошуку ренти зі сфери природокористування. Однак ці втрати можна зобразити графічно (рис. 7.3.2).

Припустимо, що підприємство гірничо-видобувної галузі випус­кає продукцію за ціною пропозиції Р_п. Однак це підприємство співпрацює з посередником, що лобіює максимальне підвищення

Рис. 7.3.1. Перерозподіл вартості продукції галузей [4]

ціни на внутрішньому ринку, нехай Р. Внутрішні споживачі через зниження сукупного попиту і альтернативних пропозицій зорієнто­вані на ціну Р. Тому посередник зацікавлений продати продукцію підприємства іноземним споживачам на міжнародних ринках за ціною Р, Якщо він продасть вітчизняним споживачам, то очікувана рента буде Р EFP. З іншого боку, споживачі в процесі захисту ренти готові придбати економічні блага за ціною Р_щ. Це приведе до виникнення ренти споживачів PJECP^ що представляє очікувані втрати споживчого надлишку. У випадку реалізації продукції гірничо-видобувного підприємства на міжнародних ринках над трапецією Р ЕСР_п виникне прямокутник РНЕР^ що за площею дорівнює трапеції P_mECP_f що представляє втрати держави від пошуку ренти посередником монополіста. Отже, сумарні втрати державного бюджету від отримання нелегальної ренти від реалізації продукції сфери природокористування, зображені фігурою Р НЕСР_п.

Тема 7.3. Модель екологічно збалансованої національної економіки

0 '----------------- '------------------- '------------------------ '----- ►

Є, б. Є. Q

Рис. 7.3.2. Перерозподіл вартості продукції галузей. Сукупні втрати

перехідної національної економіки від пошуку ренти в сфері

природокористування

Як видно з рисунка 7.3.2, розмір сукупних втрат національної економіки у перехідний період від пошуку ренти в сфері природо­користування є значним. Це знижує коефіцієнт корисної дії інституційного середовища, оскільки велика частина ренти не є джерелом збільшення доходів. У цих умовах завданням уряду-реформатора повинно стати створення прозорого економічного середовища та зменшення державного субсидування збиткових підприємств. Це повинно супроводжуватись новими інформа­ційними та організаційно-управлінськими технологіями, які мають забезпечувати політику перш за все попереджувальних заходів у розв'язанні проблем збалансованого природокористування. Окрім цього для забезпечення прийнятного рівня економічної безпеки потрібне комплексне дослідження природних, техногенних, фінансових, соціальних процесів, пов'язаних з виникненням надзвичайних ситуацій. Політика ліквідаційних підходів значною мірою залежить від рівня застосування новітніх технологій. Однак Дослідження реального стану впровадження таких технологій в сфері екологічної безпеки в нашій державі приводить до таких висновків:

Розділ 7. Перспективні моделі розвитку національної економіки

- відсутня ефективна система інформаційно-аналітичного забезпечення органів виконавчої влади всіх ієрархічних рівнів у розв'язанні проблем екологічно збалансованого природоко­ристування та ліквідації негативних екологічних ситуацій;

- відсутнядієздатнасистемаеколого-економічногомоніторингу

у сфері природокористування; - відсутня нормативно-законодавча база застосування новіт­ніх організаційних та інформаційних технологій до екологічно збалансованого природокористування.

Важливим заходом у розв'язанні цих проблем, на нашу думку, стане створення координаційно- інформаційного центру України з питань екологічно збалансованого природокористування, струк­турними підрозділами якого повинні стати відповідні інформаційні центри регіональних та місцевих органів влади (рис. 7.3.3).

Створення такого інформаційного центру дасть змогу суттєво поліпшити оперативність державного управління у сфері природо­користування. Цьому сприятиме:

- реєстрація, оперативний аналіз та оцінка економічної доціль­ності, експлуатації природних ресурсів локальних територій в кількісному, якісному аспектах; - наявність інформаційних баз даних про природні об 'єкти, що потребують особливого нагляду за обсягом їх господарського використання; - підготовка оптимальних варіантів рішень для уникнення

екологічного ризику; - забезпечення інформаційного та управлінського взаємозв 'язку

гілок влади держави; - здійснення контролю за виконанням прийнятих рішень та створення на основі цього відповідного нормативно-законо­давчого середовища.

Загалом функціонування такого центру повинно забезпечити належне регулювання збалансованості використання природного капіталу в державі та дотримання нижченаведених завдань світового банку щодо посилення екологічної спрямованості ринко­вого реформування у країнах з перехідною економікою [350; 351]:

Рис. 7.3.3. Організаційна структура управління Інформаційним центром з питань екологічно збалансованого природокористування

 

- досягнення макроекономічної стабілізації як мінімальна умова опрацювання і реалізації ефективних заходів з охорони навколишнього середовища;

- послідовне проведення інституційно-структурних перетво­рень у сфері природокористування та реформування відносин власності;

 

- формування адекватного правового поля охорони навколиш­нього середовища і раціонального природокористування; коди­фікація (взаємоузгодження та впорядкування) окремих природо­охоронних заходів, узгодення їх з міжнародними правовими нормами, договорами; вироблення обгрунтованої державної екологічної політики;

Розділ 7. Перспективні моделі розвитку національної економіки

включення природоохоронних вимог до бюджетної, кредитної, податкової, структурної, інвестиційної політик, до політики зайнятості та охорони здоров 'я; віднесення екологічних вит­рат до рангу захищених в умовах секвестрування бюджетних витрат; - перебудова відповідно до ринкових принципів та завдань переходу на модель сталого розвитку економічного механізму охорони навколишнього природного середовища, виходячи з необхідності розв 'язувати екологічні проблеми нового рівня складності, які характерні для кінця XXі початку XXI ст.; - послаблення соціальної поляризації суспільства, відносне вирівнювання розбіжностей добробуту різних прошарків населення, подолання відчуження найбіднішого населення від екологічно якісних благ; - підвищення рівня екологічної культури і освіти всіх верств населення; послідовна демократизація процесів опрацювання, прийняття та виконання природоохоронних рішень, забез­печення гласності та відкритості екологічної інформації як необхідна умова реалізації конституційних прав громадян та їх свідомої участі у природоохоронній діяльності. Однак у процесі реалізації цих вимог треба врахувати особли­вості перехідного етапу реформування економіки в нашій державі. Йдеться про специфічні умови, що склались при формуванні вітчизняного ринку в умовах затяжної екологічної кризи.

Джерело сучасних екологічних проблем багатофакторне. Серед основних глобальних факторів формування незадовільної екологічної ситуації в Україні слід відзначити високу історичну освоєність території, що пов'язане із важливим геополітичним розташуванням України і наявністю багатого і різноманітного природно-ресурсного потенціалу [4].

Відсутність упродовж довготривалого періоду самостійної держави, напівколоніальний статус у складі різних держав приз­водив до безжалісного грабунку і експлуатації природних ресурсів. За підрахунками вчених [239д], навантаження на атмосферу, гідросферу, педосферу на території України було у 5-15 разів більше ніж на іншій території колишнього Союзу. 372

Тема 7.3. Модель екологічно збалансованої національної економіки

В умовах панування командно-адміністративної системи економіка України формувалась без урахування потреб та інтересів її народу, об'єктивної оцінки екологічних можливостей природи. Внаслідок цього в Україні склалася одна з екологічно "найбрудні-ших" економік - перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями. На території України, що займала лише 2,7 % території колишнього СРСР, на одиницю площі було розташовано промислових підприємств у 10 разів більше ніж у Радянському Союзі загалом. Чегверта частина промислових викидів колишнього Союзу ще й досі лягає важким тягарем на населення України та навколишнє природне середовище. За оцінками західноєвропейських експертів, у 1990 р. втрати України внаслідок погіршення екологічної ситуації становили 15-20 % ВВП [272д].

Територія України характеризується різною здатністю ланд­шафтів асиміляції техногенного забруднення [23 9д]. Тобто для України властиві як техногенно пошкоджені ландшафти, так і ландшафти, що здатні успішно протистояти техногенному впливу (табл. 7.3.1).

Високою буферністю володіють ландшафти Закарпатської, Івано-Франківської, Полтавської та Сумської областей [239д]. Водночас найвразливішими до антропогенно-техногенних навантажень є ландшафти південно-степових регіонів нашої держави: Херсонської, Дніпропетровської, Миколаївської і Запорізької областей, а також Криму.

Отже, в Україні спостерігається значна диференціація асимі­ляційного потенціалу різних регіонів. Тому, на нашу думку, доцільно зробити оцінку цього потенціалу в кожному регіоні. Лише на цій основі можна приймати регіональні конвенції екологічно збалансованого розвитку, основні положення яких потрібно зак­ладати у нормативно-законодавчі акти, що затверджуються Верхов­ною Радою. Такий підхід дасть змогу виважено і диференційо­вано будувати стратегію екологічно збалансованого розвитку кожного регіону на перспективу. У цьому контексті Карпатський та Кримський регіони повинні стати експериментальними поліго-

Розділ 7. Перспективні моделі розвитку національної економіки

Таблиця 7.3.1

Розподіл ландшафтів України за здатністю до самоочищення від негативного техногенного забруднення [4]

 

Здатність до самоочищення	Частка території України (%)	Площа території (тис.га)
Дуже слабка	3,2	1930,45
Слабка	35,0	21114,45
Помірна	25,3	15262,73
Інтенсивна	32,0	19304,64
Дуже інтенсивна	4,5	2714,72

нами реалізації концепції сталого (збалансованоіго) розвитку в Україні. Це зумовлено тим, що вони є одними з небагатьох регіонів в світі, які зберегли свою природну біорізноманітність, яка є свід­ченням потужного енергетичного бюджету, що зацікавлює країни Центральної і Західної Європи.

Якщо говорити про регіональні пріоритети, що зумовлюють швидкий перехід національної економіки на модель екологічно збалансованого розвитку, то слід виділити такі:

- створення раціональної регіональної структури економіки, на основі проведення соціоекологічного районування, та критеріїв ресурсо-екологічної безпеки і просторових вимог екологічно збалансованого розвитку;

- розпрацювання соціоекологічних програм розвитку територій, що передбачали б реалізацію системи заходів по їх екологічно збалансованому природокористуванню

- вдосконалення територіальних пропорцій розвитку економіки завдяки ефективнішому використанню внутрірегіональних можливостей ресурсів природного та людського потенціалу;

- перепрофілювання та реконструкція промислових комплексів до застосування екологічно чистих технологій та виготовлення відповідної продукції, орієнтованої на зниження енерго- та матеріаломісткості. При цьому слід врахувати біофізично доцільну господарську місткість локальних екосистем;

Тема 7.3. Модель екологічно збалансованої національної економіки

О усебічний розвиток виробництва інформаційних благ та послуг

через створення нових наукових технологій збалансованого

природокористування, виходячи з біофізичних особливостей

природно-ресурсного потенціалу кожного регіону;

- розробка допустимих параметрів господарської діяльності у

межах локальних територій; - створення системи запобігання шкідливого впливу природо­користування на довкілля та виникнення надзвичайних ситу­ацій, техно- і антропогенних аварій та катастроф; - визначення еталонних територій для першочергового відпрацю­вання регіональних схем детоксикації довкілля в індустріальних східних регіонах України.

Сьогодні в Україні розміщено п'ять чинних атомних електро­станцій, 44 енергетичних об'єкти, майже 2000 об'єктів, що вироб­ляють сильні отруйні речовини, 308 шахт, 6 підприємств з видо­бутку і переробки нафти. Каскад Дніпровських нафтопродукто-проводів становить 7,1 млн. км, газопроводів - 34 тис. км, аміакопроводів - 810 км. Майже 1/3 всіх підприємств України потенційно екологічно небезпечні об'єкти. За даними Мінекобез-пеки України нагромадження промислових відходів у 1997р. становили 5,5 млрд.т, у тому числі - 17,5 млн.т - небезпечні, а з них 10,7 тис.т- пестицидні препарати [90]. Все це суттєво підриває здоров'я населення, поглиблює демографічну кризу. Основними її ознаками є зменшення народжуваності та збільшення смертності населення нашої держави. У період з 1990 р. до 1996 р. загальний коефіцієнт смертності в Україні підвищився з 12,1 до 15,2 на 1000 осіб. Природний приріст населення став від'ємним - понад 6% щорічно, що свідчить про сталу тенденцію до подальшої депопуляції.

Неприємною є статистика "соціальних" хвороб: загальна захво­рюваність на туберкульоз зросла за сім років на 43 %, а на СНІД за останні дна роки - на 17 %. Тому Україну, яка вже має міжнародний офіційний статус зони екологічного лиха, Всесвітня організація охорони здоров'я визнала ще й зоною двох епідемій - туберкульозу ЇСНІДу[272].

Розділ 7. Перспективні моделі розвитку національної економіки

Реалізація принципів екологічно збалансованого розвитку зможе суттєво поліпшити якість життя населення через розв'я­зання соціоекологічних проблем. У цьому контексті не можна не погодитись з думкою В.Кухаря, що єдиний вихід у такій ситуації - поєднати політику економічної стабілізації і зростання з відповідними екологічними заходами, тобто стати на шлях сталого розвитку [4; 22].

На жаль сучасна орієнтація України на екологічно збалансо­ваний розвиток має суто декларативний характер. Досі не прийнята Державна програма екологічно збалансованого розвитку та не створено механізму її реалізації в економіці перехідного періоду. Однак треба нарешті усвідомити, що економічні реформи без орієнтації на вектор екологічної збалансованості ведуть у безвихідь.

Екологічно збалансований розвиток національної економіки повинен грунтуватись на довготерміновому всебічному моніто­рингу довкілля. Сьогодні в Україні ще не має його розгалуженої системи, що суттєво стримує екологічну стабілізацію в сфері природокористування. Пріоритетним завданням такого моніто­рингу має стати створення інформаційної бази для проведення оцінки стану біорозмаїття та ландшафтного розмаїття в державі, підтримки тих систем природокористування, які захищають біологічні види та популяції.

У цьому контексті особливого значення набувають природно-заповідні території (ПЗТ), які становлять екологічну мережу держави та можуть стати полігонами для подальших екосистемних досліджень збалансованого розвитку.

На 01.01.1998 р. мережа природно-заповідного фонду (за даними Головного управління національних природних парків і заповідної Мінекобезпеки України) включала 6621 одиницю територій та об'єктів загальною площею 2 209 000 га. Це становить 3,66 % території України. Водночас у розвинених центральноєвропейсь­ких державах цей показник займає 5-10 % [4]. Це вимагає визначити нові резерви регіонального використання біоресурсів. Зараз найактуальнішим є створення єдиної національної системи

Тема 7.3. Модель екологічно збалансованої національної економіки

ПЗТ, оскільки в найближчому майбутньому виникне потреба цієї системи, згідно з вимогами Ради Європи до єдиної Пан'євро-пейської мережі природно-заповідних територій. Окремим питан­ням є оптимізація форм та структури ПЗТ.

За якісним (категорійним) складом природно-заповідних тери­торій, Україна, зберігаючи мережу своїх заповідників (які світова природоохоронна спільнота оцінює як найцінніші ділянки, що є під охороною, і належать до І категорії Міжнародної системи охорони природи), успішно формує мережу поліфункціональних територій, насамперед, парків. На 01.01.1998 р. в Україні існувало 3 біосферних заповідники (резервати), 14 природних заповідників, 7 націо­нальних природних парків та 26 регіональних ландшафтних парки. Можна констатувати значне зростання в останні роки кількості і площі національних природних та регіональних ландшафтних парків. Сьогодні площа перших становить 21,8 % від загальної площі природно-заповідних територій, а других -18%. Отже, площа обох категорій парків наближається до 40 % від загальної, в той час як площа природних заповідників становить 5,7 %, а біосферних запо­відників - 8,2 %. За зайнятою площею переважають в Україні, як і раніше, заказники, їх питома вага, яка раніше перевищувала половину загальної площі мережі, нині дещо зменшилась і досягає 43,2 % загальної площі [4].

Однак перспективна оптимізація мережі має відбуватись, на нашу думку, завдяки створенню великих поліфункціональних ПЗТ, які б водночас забезпечували охорону і збалансоване рекреаційне приро­докористування цілих природних регіонів, таких як Карпати, Крим, Південно-Чорноморське узбережжя, Шацький природний націо­нальний парк. У цих регіонах найбільше збережене біорозмаїття, що може бути еталоном для дослідження передумов екологічно збалансованого розвитку на перспективу. Створення поліфунк­ціональних ПЗТ повинно стати першоосновою подальшого проектування в Україні мережі міждержавних природно-заповідних територій у системі єдиної екологічної мережі Європи.

У транскордонних регіонах доцільним є розвиток біосферних резерватів та ландшафтно-меморіальних парків.

Розділ 7. Перспективні моделі розвитку національної економіки

Особливу увагу належить приділити охороні земельного фонду держави. Йдеться про необхідність впровадити таку стратегію землекористування, яка б усебічно попереджала ерозію та деградацію ґрунтового покрову на основі урахування екологічних агроландшафтних обмежень. Адже попередня довготривала технократична концепція розвитку сільськогосподарського вироб­ництва, що грунтувалась на кількісному нарощуванні технічних, гідромеліоративних та хімічних чинників та максимальному залученні до використання земельних ресурсів, не забезпечила ні зростання його ефективності, ні поліпшення якості продовольства. Однак вона спричинила негативні антропогенні навантаження на природу та підірвала її саморегулюючі та відтворювальні можливості [4].

Водночас великої шкоди сільському господарству завдає екологічно незбалансоване лісокористування та збільшення в останні роки вирубування лісів, особливо в Карпатському регіоні, що привело до зниження стійкості обмінних процесів у природі, і як наслідок, до затоплення та пошкодження сільгоспугідь.

Отже, сучасний стан розвитку сільського господарства України характеризується ускладненням екологічної ситуації. За даними досліджень, проведених в Інституті землеробства УААН, у 1998 р. еродовані (змиті) сільськогосподарські угіддя по всіх категоріях господарств України становили 15,3 млн. га (33,8 % усієї їхньої площі). Дефляційно-небезпечні угіддя поширені на 19,4 млн. га (46,2 % їх площі) і сконцентровані у південному (41,7 %), північ­ному і центральному степу (33,1%). Через ігнорування факторів екологічно збалансованого розвитку сільського господарства та відсутність належного захисту від водної та вітрової ерозій у нашій державі втрачається 450 млн.т грунту. І, як наслідок, загальний недобір продукції становить понад 100 млн. ц умовного зерна, що еквівалентне 22,6 млрд.грн. економічних збитків [92].

У такій ситуації пріорітетним напрямком на шляху екологічно збалансованого землекористування повинно стати усунення фізичної деградації грунтів. Сучасна практика виконання ґрунто­обробних робіт повинна бути якнайшвидше переглянута. За

Тема 7.3. Модель екологічно збалансованої національної економіки

оцінками академіка В.Медведєва, вона становить лише 3 бали при існуючій десятибальній шкалі [144]. Тому дуже актуальним є якнайширше впровадження ґрунтозахисних систем землеробства та оптимальних сівозмін. Необхідно вдосконалювати структуру угідь та формувати високопродуктивні, екологічно стійкі агро ландшафти.

Для цього розорюваність орних земель слід знизити до 50 %, а частку лісів, сіножатей і пасовищ збільшити до 20 %, лісистість до 20-22 %, площі земель природоохоронного фонду довести до середньосвітового рівня (5 %). Форми власності у сільському господарстві слід змінювати з урахуванням вимог екологічно збалансованого землекористування. У цьому контексті треба усвідомити, що у нових власників землі і землекористувачів не завжди є знання для здійснення проектів із захисту грунтів від водної та вітрової ерозії. Тому проведення земельної реформи повинно супроводжуватись створенням відповідних центрів на місцях, які б займались екологічним навчанням. Отже, біофізичні критерії та вимоги екологічно збалансованого землекористування мають стати пріоритетними у приватизаційних процесах привати­зації землі.

Необхідність зміщення пріоритетів екологічної політики, що спрямована не на збільшення екологічних платежів, а на поперед­ження некоректних рішень у сфері природокористування посилюється негативними тенденціями скорочення інвестиційної діяльності в перехідній економіці держави. Питома вага інвестицій у валовому внутрішньому продукті зменшилась з 17,2 % у 1992 р. до 13,3 % в 1998 р. Обсяги державних бюджетних інвестицій скоротились у 12 разів, помітно зросли обсяги незавершеного будівництва, що створює поле для зниження економічної відпо­відальності суб'єктів господарювання у сфері природокористу­ванні. У 1998 р. вперше за останні роки вдалося досягнути при­росту внутрішніх інвестицій, однак ця тенденція, на жаль, не була закріплена в 1999 р. Загалом, аналіз структури та динаміки капітальних вкладень по галузях економіки свідчить про негативні тенденції їх скорочення у галузях природокористування. Якщо в

Розділ 7. Перспективні моделі розвитку національної економіки

1996 р. обсяг капітальних вкладень в ці галузі становив 1007 млн.грн., або 8 % від загального обсягу капітальних вкладень в економіку України, то в 1998 р. він становив лише 640 млн.грн., або 5 %. Зниження частки національних заощаджень у структурі ВВП України не дає підстав для оптимізму на майбутнє.

Фінансування інвестиційних проектів, спрямованих на еколо­гічно стійкий розвиток національної економіки, - це не лише внутрішній пріоритет нашої держави. Тому вони не повинні фінансуватись лише за рахунок традиційних позик, отриманих на світових фінансових ринках. Ці умови позик, що передбачають великі % ставки слід переглянути. Україна повинна поставити перед світовим співтовариством свої умови щодо створення тут екологічно збалансованої економіки. Адже очевидною є нерівність багатих і бідних країн щодо використання природного капіталу планети. Однак в умовах зростання дефіциту природного капіталу, особливо мінеральних ресурсів, загрози глобальної екологічної катастрофи багаті країни не завжди усвідомлюють те, що вони стають щораз більше залежними від країн, що розвиваються. Наприклад, США імпортують з країн третього світу 80 % паливних ресурсів, 26 % промислових товарів, 25 % засобів виробництва і 53 % споживчих товарів. Тому справедливою є, на нашу думку, теза в програмі розвитку ООН про те, що "вперше в історії людства світ близький до того, щоб створити єдину, об'єднану глобальну систему" [4].

Однак, слід зазначити, що ця залежність не пов'язана лише з імпортними операціями. Країни Третього світу є цінним потен­ційним ринком для розвинутих країн. Однак УкраГїна, що знахо­диться в географічному центрі Європи має також значний вплив на інші європейські держави щодо збереження стійкості і оздо­ровлення довкілля. Так збережене біорізноманіття Українських Карпат створює сприятливі передумови для екологічної стабіль­ності в країнах Центральної та Західної Європи. Цей чинник повинен бути врахований в стратегічних програмах екологічно збалансованого розвитку європейських держав. Не можна забувати, що зростаючий протекціонізм Першого світу призвів у 1980 р. до

 

Тема 7.3. Модель екологічно збалансованої національної економіки

різкого зниження експортного потенціалу і доходів країн, що розвиваються. Відповідно до доповіді ООН 1992 p. "Human De­velopment Report" втрати країн Третього світу через перешкоди на шляху до ринку з боку держав Першого світу, були в 1990 р. в 2,5 раза більші ніж обсяг отриманої від них допомоги [284]. Якщо до цього додати втрати, пов'язані з труднощами доступу на ринки капіталу і робочої сили, то загальний обсяг втрат становитиме біля 500 млрд. доларів США [4].

Втрати країн, що розвиваються в результаті введення торгових бар'єрів збільшуються через поширену практику субсидування сільського господарства у розвинутих країнах. У цих умовах товарні надлишки нерідко викидаються на світові ринки за демпінговими цінами. Така недобросовісна практика послаблює позиції виробників сільськогосподарської продукції з країн Третього світу нарізних ринках. Збільшення субсидій країнам, що розвиваються для їхнього сільського господарства забезпечило б скорочення бідності і втрат у НПС.

Крім того, необхідність спрямувати великі кошти на обслугову­вання зовнішнього боргу різко знижує можливості країн Третього світу фінансувати програми оздоровлення довкілля. Тому, на нашу думку, щоб Україна реально змогла здійснити реформи, спрямовані на реалізацію концепції сталого розвитку, потрібно їй списати зовнішні борги. Така практика вже відома у світі. Взаємовигідною операцією міг би стати залік частини зовнішнього боргу в обмін на природоохоронні заходи. Такі операції називаються свопами і практикуються в західних державах для зменшення заборгованості бідних африканських і латиноамериканських країн та збереження вологих тропічних лісів.

Приватні іноземні екологічні організації (наприклад, "Рейн-форест Альянс" і "Нейчур Коисервансі") купують на фінансових ринках борги країн, що розвиваються зі скидкою, наприклад, на 30 % номіналу. Цей борг обмінюється на урядові облігації країни-боржника у місцевій валюті за повним номіналом. У результаті такої свопової операції збільшується на 230 % фонд екологічної організації, а доходи від цих цінних паперів можуть бути

Розділ 7. Перспективні моделі розвитку національної економіки

використані на догляд за лісом та іншими ресурсами НПС. У цьому випадку країна, що розвивається знижує рівень своєї зовнішньої заборгованості, а вклад іноземного донора в декілька разів перевищує його фінансові витрати, причому він має гарантії про цільове використання допомоги. У 1991 р. обсяг таких свопів досягнув 98 млн. доларів [4]. У них брали участь 10 країн, у тому числі Еквадор, Мексика, Гана, Філіппіни тощо. Слід зазначити, що свопи - "борг в обмін на природоохоронні проекти" - є дуже ефективним інструментом боротьби зі знищенням різних видів природного капіталу і повинні впроваджуватися в практику господарювання України.

Крім того, суттєвим негативним чинником сучасного інвести­ційного поля кредитних установ нашої держави є жорсткі моне­тарні обмеження. В останні роки спостерігається значне зниження реальної пропозиції коштів, яка випереджує скорочення ВВП. Це суттєво стримує кредитну діяльність, за рахунок якої в стабільних умовах розвитку економіки може забезпечуватись 2/3 усіх сукупних внутрішніх інвестицій. Якщо частка кредитів у ВВП у країнах з розвинутою ринковою економікою становить до 200 %, то в Україні в 1998 р. вона становила лише 8,5 % [60; 4]. Така ситуація не дає підстав для екологічно збалансованого розвитку національної економіки. Водночас треба усвідомити, що зарубіжні інвестиції не можуть розв'язати наших внутрішніх соціоекологічних проблем. Вони не є також повноцінним стимулом трансформаційних процесів в економіці, оскільки їх не турбують екологічні і соціальні проблеми України.

Отже, можна констатувати, що ноосферний імператив, запро­понований нашим співвітчизником В.Вериадським, повинен стати визначальним у процесі формування якісно нового типу екологічно збалансованої національної економіки в Україні. Він передбачає попередження виникнення екологічних проблем та пошук нових ніш ресурсозбереження шляхом здійснення екологічно збалан­сованого природокористування.

Тема 7.3. Модель екологічно збалансованої національної економіки