Види витрат п-ства та порядок управління ними.Склад і структура витрат від операційної діяльності

Усі виробничі витрати, що формують собівартість продукції, групують за певними ознаками. За роллю в процесі виробництва і за цільовим призначенням витрати поділяються на основні й накладні До основних належать витрати, які беруть безпосередню участь у виробництві продукції й становлять її речову основу. Без них виробництво певного виду продукції неможливе взагалі (сировина, корми, насіння, комплектуючі вироби, пальне, заробітна плата і под.). Накладні - це витрати, пов'язані з організацією виробництва й управлінням підприємством взагалі, а саме:- на оплату праці працівників апарату управління та спеціалістів;- на службові відрядження й утримання легкового транспорту;- конторські, друкарські, поштово-телеграфні й телефонні;- амортизацію та утримання і ремонт будівель, споруд, інвентарю загальногосподарського призначення; За способом введення до собівартості продукції всі витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом певних видів продукції або наданням послуг, а тому до їх собівартості вводяться прямо на підставі даних первинних документів (заробітна плата, насіння, корми, мінеральні та органічні добрива, засоби захисту рослин і тварин та ін.). Непрямі {або розподільні) витрати пов'язані з виробництвом кількох видів продукції і не можуть бути віднесені безпосередньо на певний об'єкт обліку. До них належать усі витрати на організацію виробництва й управління підприємством, амортизація, поточний ремонт тракторів і комбайнів, відрахування на соціальні виплати, їх розподіляють пропорційно до встановленого базису (прямих витрат, за винятком у рослинництві насіння, у тваринництві - кормів). За складом витрати поділяються на прості й комплексні. Прості витрати складаються з однорідних елементів (вартість насіння, кормів, заробітна плата та ін.), а комплексні із декількох простих (собівартість коне-дня, тонно-кілометра, еталонного гектара).

Залежно від характеру цього зв'язку витрати поділяються на постійні та змінні. Постійні витрати є функцією часу, їх обсяг не змінюється залежно від обсягу виробленої продукції. Здебільшого постійні витрати пов'язані з функціонуванням виробничих засобів та обладнанням підприємств і повинні бути оплаченими, навіть якщо вони не використовувалися в звітному періоді. Загальний показник постійних витрат залишається незмінним за всіх рівнів виробництва: Змінні витрати - такі, сума яких безпосередньо залежить від виробництва продукції..

Операційні витрати підприємства характеризуються такими основними показниками:

· абсолютною сумою витрат. Показник дає уявлення про обсяг операційних витрат, але не дозволяє судити про їхню ефективність;

· коефіцієнтом (або рівнем) витратоємкості операційної діяльності.

Він визначається як відношення суми валового або чистого операційного прибутку до суми витрат. Даний показник є показником ефективності операційних витрат.

39.Операційний аналіз на під-ві та методика його виконання. Операційний аналіз – невід’ємна частина управлінського обліку. Його дані складають комерційну таємницю підприємства.Такий операційний аналіз сприяє пошуку найбільш вигідних комбінацій між змінними витратами на одиницю продукції, постійними витратами, ціною та обсягом продажу. Тому цей аналіз є неможливим без розподілу витрат на постійні та змінні.Змінні витрати ( витрати на паливо, матеріали, комісійні продавцям) змінюються пропорційно обсягу виробництва. Постійні витрати (видатки по оренді, амортизаційні відрахування, заробітна плата адміністративного персоналу) не змінюються чи змінюються в незначній мірі при зміні обсягу виробництва продукції. Змішані витрати включають елементи як постійних, так і змінних витрат. Приклади змішаних витрат: оплата за електроенергію, заробітна плата продавців, яка складається з постійного окладу і комісійних з продажу.Для операційного аналізу виникає необхідність у диференціації витрат на змінні та постійні. Існує три основні методи диференціації витрат:1)метод максимальної і мінімальної точки;2)графічний (статистичний) метод;3)метод найменших квадратів. І) метод максимальної і мінімальної точки; Визначаємо ставку змінних витрат (це середні змінні витрати в собівартості одиниці продукції).

де Kmax – максимальний обсяг виробництва; Kmin, % – мінімальний обсяг виробництва у % до максимального. ІІ метод. Графічний (статистичний) метод диференціації витрат. Лінія загальних витрат визначається рівнянням І ступеня:

, де у – загальні витрати; а – рівень постійних витрат; b – ставка змінних витрат; x – обсяг виробництва, фізичних одиниць.Графічний (статистичний) метод грунтується на застосуванні кореляційного аналізу, хоча безпосередньо коефіцієнти кореляції не визначаються.На графік наносяться всі дані про сукупні витрати підприємства, приблизно проводиться лінія загальних витрат: точка перетину з віссю витрат показує рівень постійних витрат. ІІІ метод. Диференціація витрат методом найменших квадратів Цей метод є найбільш точним, тому що в ньому визначаються коефіцієнти a і b (рівень постійних витрат і ставка змінних витрат), а також застосовуються всі дані про сукупні витрати. При операційному аналізі виробництва підприємствам необхідно пам’ятати наступне:змінні і постійні витрати повинні визначатись з високою ретельністю;постійні витрати залишаються незмінними в обмеженому діапазоні продаж;змінні витрати на одиницю продукції не змінюються при зміні обсягів продаж;передбачається, що реалізація здійснюється досить рівномірно.

40.Опер-й важель(леверидж) як механізм управління формуванням прибутку та особливості викор-ня в фін. управлінні.

Операційний важіль або виробничий леверидж -інструмент управління операційним прибутком, заснований на вивченні співвідношення постійних і змінних витрат.Чим нижче питома вага постійних витрат у загальній сумі витрат підприємства, тим у більшому ступені змінюється величина прибутку стосовно темпів зміни валової виручки (обсягу продажів за встановленими цінами). Коефіцієнт операційного левериджу розраховується за формулою: ОЛ = Постійні витрати / змінні витрати. Чим вище значення коефіцієнта операційного левериджу, тим більшою мірою воно здатне прискорювати темпи приросту операційного прибутку стосовно темпів приросту обсягу реалізації продукції. При однакових темпах приросту обсягу продажу продукції підприємство, що має більший коефіцієнт операційного левериджу, за інших рівних умов завжди буде в більшій мірі прирощувати суму свого операційного прибутку в порівнянні з підприємством з меншим значенням цього коефіцієнта. Конкретне співвідношення приросту суми операційного прибутку та суми обсягу реалізації, що досягається при визначеному коефіцієнті операційного левериджу, характеризується показником "ефект операційного левериджу". Принципова формула розрахунку цього показника має вигляд:

Ефект операційного левериджу, що досягається при конкретному значенні його коефіцієнта на підприємстві = Темп приросту валового операційного прибутку,% / Темп приросту обсягу реалізації продукції,%.

Прибуток підприємства, у якого рівень виробничого левериджу вище, більш чутливий до зміни валових грошових надходжень. При різкому падінні продажу таке підприємство може дуже швидко опуститися нижче рівня беззбитковості. Таким чином, підприємство з високим рівнем виробничого левериджу є більш ризикованим.Згідно з міжнародними стандартами бізнес-планування коефіцієнт операційного важілю є невід'ємною частиною фінансових розрахунків