Функції фінансів
Розподільча функція фінансів гарантує державне забезпечення суб’єктів відносин необхідними грошовими ресурсами, підтримання суспільних пропорцій.
Об ' єктами дії розподільної функції фінансів виступають вартість валового суспільного продукту (в її грошовій формі), а також частина національного багатства (у грошовій формі).
Суб ' єктами при фінансовому методі розподілу виступають юридичні й фізичні особи (держава, підприємства, об'єднання, організації, установи, громадяни), що є учасниками відтворювального процесу, в розпорядженні яких формуються фонди цільового призначення.
За первинного розподілу утворюються первинні фонди базового рівня (доходи фізичних осіб, прибуток підприємств, організацій та ін.), сукупність яких і формує національний доход держави.
Однак на цьому етапі лише утворюється тільки передумова для формування державних грошових фондів, розміри яких остаточно визначаються тільки після сплати податків, обов’язкових зборів і платежів.
Якщо на стадії первинного розподілу прибуток державних підприємств відразу надходить власникові - державі, то на стадії вторинного розподілу кошти змінюють власника. Наприклад, одержавши на стадії первинного розподілу доходи, на стадії вторинного розподілу фізичні особи, сплачуючи податки, саме і забезпечують зміну власності на частину коштів, передаючи їх державі.
Рівні розподільчої функції фінансів
внутрішньогосподарський розподіл — характеризує розподіл грошових ресурсів усередині підприємства (формування фондів матеріальних витрат, заробітної плати, прибутку);
внутрішньогалузевий - забезпечує розподіл коштів усередині галузі, між підгалузями. Йдеться насамперед про розподіл коштів основних галузей матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт, зв’язок, будівництво);
міжгалузевий - розподіл грошових ресурсів між основними галузями. У цих умовах формуються основні пропорції суспільного відтворення;
міжтериторіальний — гарантує надходження коштів окремим регіонам держави, залежить від адміністративно-територіального поділу держави і забезпечує утворення місцевих бюджетів.
Різновидами розподільчої функції є:
регулююча функція, при якій за допомогою фінансів здійснюється вплив на обсяги та структуру виробництва та споживання;
стимулююча (дестимулююча) – яка передбачає відповідний вплив на виробництво.
2.Контрольна функція фінансів органічно пов’язана з розподільною.
А) З одного боку, здійснюється контроль за розподілом грошових фондів. Диференціація контролю за стадіями дає змогу приймати необхідне рішення, коригувати на проміжних етапах рух грошових фондів й уточнювати, поліпшувати процес розподілу.
Б) З іншого боку здійснюється контроль за відповідністю розподілу потребам суспільства.
Моделі фінансових відносин у суспільстві
Фінансові відносини – це відображення руху вартості від одного суб’єкта до іншого, що характеризується процесами обміну, розподілу й перерозподілу і проявляється у грошових потоках.
Фінансова наука вивчає сукупність фінансових відносин на всіх рівнях господарювання, тобто відносини, що виникають у процесі утворення, розподілу й використання грошових доходів, а також досліджує закономірність розвитку фінансових відносин і методи управління ними.
Фінансова діяльність будь–якого суб’єкта проявляється у формуванні доходів і здійсненні витрат.
Моделі фінансових відносин розрізняються за двома ознаками:
а) за послідовністю розподілу ВВП;
б) за рівнем державної централізації ВВП.
За послідовністю розподілу ВВП розрізняють:
ринкову;
адміністративну.
Їх розглядають виходячи з розподілу новоствореної вартості — національного доходу, домінуючими складовими якого є заробітна плата і прибуток.
Сутність фінансової моделі ринкової економіки її полягає в тому, що спочатку вартість реалізованого національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні: власниками засобів виробництва, котрі отримують прибуток, і робітниками та службовцями, яким виплачується заробітна плата.
Характерними ознаками моделі є:
те, що держава отримує свої доходи насамперед на основі перерозподілу національного доходу;
у ній точно відображається рівень доходів кожної юридичної і фізичної особи, який, у свою чергу, характеризує їх вклад у створення національного доходу;
достовірно визначається рівень оподаткування: кожний суб’єкт точно знає, скільки він заробляє і скільки віддає;
чітко зафіксовано стимули до зростання доходів на основі зростання виробництва і підвищення продуктивності праці.
пропорції первинного розподілу національного доходу між підприємцями і робітниками та службовцями регулюються: ринковими відносинами, нормативно-правовими актами.
Сутність фінансової моделі адміністративної економіки, яка застосовувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частина національного доходу одразу централізувалась у бюджеті й виключалась із розподільних відносин.
Характерні ознаки адміністративної моделі:
переважну частину своїх доходів держава отримує в процесі первинного розподілу національного доходу.
з неї не видно реального рівня доходів юридичних і фізичних осіб;
доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх вклад у створення національного доходу;
неможливо достовірно визначити рівень оподаткування;
відсутні стимули до продуктивної праці.
За рівнем державної централізації ВВП у рамках фінансової моделі ринкової економіки умовно можна виділити:
1.Американська модель, яка заснована на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації 25—30%.
2.Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті - 35—45%.
3.Скандинавська модель передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП — 50—60%.
Чинники, що впливають на вибір моделі фінансових відносин:
основний критерій вибору — вплив на суспільство через установлення стимулів до праці й ефективного господарювання та забезпечення надійної системи соціальних гарантій;
рівень розвитку суспільства,
характер та масштаби діяльності держави, її втручання в економіку,
тип здійснюваної нею соціальної політики,
характер міжнародної діяльності та воєнної доктрини,
історичні традиції народу, рівень розвитку культури тощо.
Фінансові ресурси
Централізовані фінансові ресурси концентруються державою і створюються за рахунок податків, обов’язкових відрахувань, кредитної емісії НБУ.
Децентралізовані фінансові ресурси – це кошти підприємств (СПД) та інших суб’єктів господарювання.
Джерела формування фінансових ресурсів:
Власні й порівняні до них засоби (акціонерний капітал, пайові внески, прибуток від основної діяльності, цільові надходження і ін.)
Мобілізовані на фінансовому ринку як результат операцій з цінними паперами, що надходять у порядку перерозподілу бюджетні субсидії, субвенції, страхові відшкодування і т.п.)
