Людська психіка і свідомість - дуже складні утворення, що мають складну структуру. Свідомість якнайтоншими і невидимими нитками пов'язана з несвідомим і підсвідомим як елементами людської психіки. У людській психіці розділяють несвідоме і підсвідоме (сукупність психічних явищ і процесів, прихованих від самоспостереження, які відбуваються без участі свідомості, в неусвідомленій формі):
Ø несвідоме - це біологічно успадкована інформація, біологічні по
треби, потяги, інстинкти, фобії і комплекси (пріоритет у дослі
дженні феномена несвідомого належить австрійському ученому
3. Фройду і його послідовникам);
Ø підсвідоме (неусвідомлюване) - сукупність несвідомих психіч
них станів, явищ і дій, які або були, або можуть бути усвідомлені,
а саме:
v доведені до автоматизму навики, розумові дії або операції;
v та інформація, яку надають нам наші власні органи чуття (ми на
справді усвідомлюємо тільки частину інформації, що надходить із
зовнішнього світу);
v інтуїтивні акти творчості (художня, наукова, філософська інтуїція),
підсвідоме на цьому рівні тісно переплетено з свідомістю, з творчою
енергією відчуттів і розуму людини.
Свідомість - ядро, серцевина психіки людини. Можна виділити три основні сфери свідомості (за роллю їх основних компонентів у регулюванні людської діяльності). До них відносяться:
1) пізнавальна сфера;
2) емоційна сфера;
3) мотиваційно-вольова сфера.
Мислення - це здатність зв'язувати образи, уявлення, поняття, визначати можливості їх зміни і застосування, обґрунтовувати висновки. Мислення як логіко-понятійна складова свідомості існує у формі понять, суджень, умовиводів. За допомогою мислення людина виходить за межі безпосереднього, чуттєво даного і пізнає сутності об'єктів. Головною метою тут є пізнання істини. Мислення як вища форма пізнавальної діяльності має свої рівні - від елементарної розумової діяльності (процеси аналізу і синтезу, індуктивні і дедуктивні способи міркування, проста експериментальна діяльність) до вищих форм понятійного пізнання дійсності.
У традиціях класичної філософії прийнято розрізняти в мисленні розсудок і розум.
Розсудок -нижчий ступінь логічного освоєння реального світу. Це - мислення з позиції здорового глузду, орієнтоване виключно на конкретний результат, на досягнення певної мети, користі. Розсудок розчленовує, реєструє, описує наявний стан речей, оперує поняттями в межах заданого зразка, норми, правила, не намагаючись усвідомити, зрозуміти самі ці правила і дати їм оцінку. Розсудок - цілком надійний і не замінимий супутник людини в її буденному житті. Але шаблонним, однобічним, негнучким і нетворчим мисленням, яким є розсудок, не може обмежуватися людський інтелект. У пошуку істини, в усвідомленні себе, сенсу речей і подій, у вирішенні складних проблем особистого і суспільного життя людина потребує більш розвиненого і глибокого мислення.
Розум - вищий ступінь логічного пізнання. Він оперує широкими узагальненнями і орієнтований на отримання істини як адекватного відображення об'єктів буття в світі на рівні їх сутності, а не явища. Розум - це форма усвідомлення самої пізнавальної діяльності, усвідомлення власного шляху до істини. Якщо розсудок лише діє за правилами, нормами і стандартами, то розум задає їх, визначає мету пізнання. Розум пояснює, оцінює, намагається виявити і розв'язати протиріччя, без яких немає процесу пізнання.
• Емоційна сфера свідомості - це особистісні, суб'єктивно-
психологічні переживання, почуття, спогади, передчуття тощо. Емоційна
сфера є виразом стану внутрішнього духовного світу, виразом ставлення
людини до об'єктів зовнішнього світу, до інших людей, до самої себе. Сфера
наших емоцій - це:
Ø почуття гніву, страху, захоплення, радості, любові і ненависті, огиди,
симпатії та антипатії тощо;
Ø афекти (лють, жах, відчай, передчуття, галюцинації, стреси);
Ø пристрасті і настрої;
Ø уява;
Ø елементарні емоції, пов'язані з сенсорними реакціями (голод, спрага,
втома).
• Мотиваиійно-вольова (ціннісна) сфера свідомості «відповідальна» за формування мотивів і цілей діяльності, а також волі як здатності
досягати ті цілі.
Мотив - це спонукання до діяльності. У людському житті мотиви виявляються в різних формах - інстинктивного імпульсу чи біологічного потягу, у формах потреб, інтересів і бажань, цінностей і ідеалів. На різних етапах розвитку особистості виникають різні мотиви її діяльності. Людина завжди постає перед необхідністю віддати перевагу одним мотивам, відкинути інші, відкласти на якийсь час треті. Зіткнення різних мотивів є таким протиріччям, яке долається кожною особистістю у свій спосіб, у залежності від рівня її духовної зрілості.
Воля є здатністю людини керувати своєю поведінкою. Воля - це думка, що перетворюється на вчинок. Воля є не тільки умінням хотіти, бажати, але й вмінням реалізувати свої бажання в діях.
Отже, свідомість не можна ототожнювати тільки із знанням, з пізнанням, мисленням. Свідомість - це сукупність чуттєвих, логічних, вольових і емоційних процесів.
Крім пізнавальної, є й інша форма духовної діяльності, яка спрямована не на відображення об'єктивного світу, а на перебудову людської душі. її ядром є самосвідомість.
Тварини не здатні обертати психіку на самих себе, усвідомлювати себе. Самосвідомість - це усвідомлення людиною своїх дій, відчуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, свого становища в суспільстві. Це виділення людиною себе з навколишнього світу, оцінка нею своїх можливостей, характеристика себе у власній думці.
Самосвідомість - своєрідний центр нашої свідомості, інтегруючий початок у ній. Вона є історичним явищем, формується лише на певній, достатньо високій стадії розвитку первісного суспільства. Разом з тим вона є результатом індивідуального розвитку: у дитини підстави самосвідомості закладаються приблизно у віці 2-4-х років. Самосвідомість знаходиться у процесі безперервного розвитку і вдосконалення, має свої рівні і форми.
Рівні самос відомості:
Ø першим рівнем самосвідомості є усвідомлення людиною свого тіла,
виділення його з світу речей і інших людей (самопочуття);
Ø другий рівень - це усвідомлення людиною своєї приналежності до
певного співтовариства, соціальної групи, нації, конкретної куль
тури;
Ø третім рівнем самосвідомості є розуміння свого «Я» як індивідуального явища, своєї неповторності, унікальності. На цьому рівні
усвідомлюється можливість вільних самостійних вчинків і відповідальність за них, необхідність самоконтролю і самооцінки. Само
визначається людина перш за все через ставлення до інших людей.
