Вирішальним моментом у структуруванні соціуму на сфери життєдіяльності є три чинники, завдяки яким стало можливе існування суспільства: трудова діяльність, колективність і духовність (схема 1).
Схема 1
Структура суспільства містить безліч різноманітних елементів. Основними серед них є:
Ø суб'єкти суспільства (людина, люди та їх об'єднання);
Ø взаємини і зв'язки між людьми (суспільні відносини);
Ø соціальні інститути;
Ø діяльність.
Характеризуючи суб'єкт суспільства - перший елемент його структури, слід зазначити, що кожна людина суспільства включена в певне співтовариство чи соціальну групу (або кілька груп). У процесі спільної життєдіяльності людей у суспільстві формується стійка структура соціальних спільнот, що включає такі групи, як родина, рід, плем'я, нації, класи, стани, касти і т. д. Утім залежно від мети дослідження соціальні групи і співтовариства можуть диференціюватися і за іншими ознаками. Наприклад, за соціально-демографічними (чоловіки, жінки, діти, молодь, пенсіонери); територіальними (жителі міста, жителі села); за родом заняття (робітники, службовці, учні, творча інтелігенція); відношенням до власності (підприємці, наймані робітники), а також за рівнем доходів, рівнем освіти і т. д.
Глибоко розкрити сутність суспільства дозволяє другий елемент його структури - суспільні відносини.
Суспільні відносини - це певний зв'язок, залежність між суб'єктами, що складають суспільство. Відносини являють свого роду цементуючий матеріал, що об'єднує людей у суспільство, перетворює на моноліт його окремі елементи. Що різноманітніші соціальні відносини, то високорозвиненішим є суспільство.
Залежно від сфери життєдіяльності суспільства виокремлюють економічні, політичні, правові, соціальні, релігійні відносини і т. д. Залежно від суб'єктів, між якими виникають відносини, виокремлюють сімейні (сімейно-побутові), родові, класові, національні, міждержавні відносини і т, д. Можуть також розглядатися відносини як між сферами життєдіяльності суспільства, так і всередині цих сфер. Необхідно також враховувати взаємозв'язки і взаємопроникнення суспільних відносин, а також те, що їх роль постійно змінюється.
Третій елемент структури суспільства - соціальні інститути. Соціальний інститут являє собою історично визначені форми організації і регулювання громадського життя.
За допомогою соціальних інститутів впорядковуються відносини між людьми, їхня діяльність і поведінка в суспільстві, забезпечується стійкість суспільства. Соціальні інститути в сучасній соціальній філософії розглядаються як різноманітні організації, установи, що відповідають соціальній структурі суспільства; як сукупність соціальних норм і зразків, що визначають стійкі форми соціального поводження і дії; як системи поведінки відповідно до цих норм.
Залежно віл сфери суспільних відносин вирізняють, як правило, такі групи соціальних інститутів:
Ø економічні (виробництво матеріальних благ, поділ праці, власність та ін.);
Ø політичні (держава, партії, поліція, армія);
Ø правові (законодавчі та судові органи, інститути право застосування, правового виховання та ін.);
Ø культурні (наукові, художні об'єднання, що створюють культурні багатства);
Ø релігійні;
Ø інститути стратифікації (розподіл позицій і людських ресурсів);
Ø інститут споріднення, шлюбу і родини та ін.
Основні сфери людської життєдіяльності зумовлюють основні функції суспільства: 
Суспільство і особистість
Крім типології суспільства, в соціальній філософії є і типологія історичного взаємозв'язку людини і суспільства, або типів соціальності.
Взаємовідношення суспільства і особистості мають конкретно-історичний
характер. Суспільство може створювати як сприятливі, так і несприятливі
умови для розвитку особистості. У свою чергу/ від конкретних індивідів, від
їх активності, моральної і громадської позиції залежить становище суспільства і міра його «людяності».
Факт залежності людини від суспільства є очевидним. Індивід нескінченними зв'язками з'єднаний із. суспільством, залежить від нього, визначається його соціально-історичними і культурними обставинами. Саме в суспільстві знаходяться матеріальні, духовні, соціальні умови для розвитку людини. Лише в суспільстві людина може виділятися як індивід, лише через спілкування, через відносини з іншими людьми вона може формуватися як особистість. Але саме поняття «особистість» передбачає наявність самодетермінації, самовизначеності людини, її спроможність робити власний вибір життєвої позиції і своєї долі, а це означає - спроможність людини бути відносно незалежною від суспільства. Міра свободи людини, її самореалізації залежить від двох взаємозумовлених факторів: внутрішнього - від ступеня розвитку особистісного начала в людині і зовнішнього - від типу і характеру суспільних відносин.
Саме типом і характером суспільних відносин зумовлені історичні типи взаємозв'язку людини і суспільства (або типи соціальності). Історія знає три основних типи соціальності: відносини особистої залежності, відносини речової залежності і вільна асоціація індивідів. Всі вони є не тільки історичними ступенями соціалізації індивідів, але й певними типами соціальності, які включена сучасна людина, зокрема - через власний вибір.
1. Відносини особистої залежності були притаманні традиційним суспільствам (період докапіталістичного розвитку). Для них характерні часткова залежність індивіда, всіх сторін його життя від общини, роду, касти тощо. І реально, і в усвідомленні індивідом самого себе він виявляється часткою певного соціуму. «Я» для нього - це «ми», певна спільнота, соціальна група. Його свідомість і його діяльність, мотиви поведінки, цінності, цілі його життя здебільшого зумовлені традицією, авторитетом, звичаями, нормами групової моралі. Індивід у традиційних суспільствах - не особистість, не індивідуальність, а лише «групова людина».
Із розвитком історії відносини особистої залежності перестають бути пануючими, але зовсім не щезають. В індивідуальному житті кожна людина сама здійснює вибір між свободою і несвободою. І часто вона йде на зречення свободи, на втечу від неї. Належність до певної спільноти, невідокремленість від неї надають людині гарантію безпеки і впевненості. За індивіда хтось вирішує, він радіє безпеці, теплу, близькості до свого оточення, але за те він сплачує занадто високу ціну. Йому не вдається стати повноцінною людиною, розвинути свої здібності до самостійних рішень, мислення, дій. Він залишається залежним, не вільним. Така людина відчуває почуття симпатії до знайомих, до «своїх», до тих, від кого залежить її безпека (сьогодні це може бути раса, нація, держава, клас, політична партія тощо). Але вона не здатна на людські стосунки з «незнайомцем» - з іншою культурою, з іншою релігією, з іншою людиною, неподібною до неї за своїми поглядами і переконаннями. Для таких відносин характерним є поєднання нетерпимості до інших і беззастережне прийняття цінностей обмеженої спільноти. Вибір тут означає не вибір між істинним і хибним, між добром і злом, а між своїм і не своїм. Людина відчуває симпатію до своєї соціальної групи, але, за словами Е. Фромма, це є тваринна симпатія, тепло хліва, а не людська любов, яка передбачає свободу і незалежність як свою умову.
Християнство вперше протиставило відносинам особистої залежності принципово інші засади людської єдності - почуття любові і духовної спорідненості. Слова Ісуса «Вороги чоловікові - домашні його» (Мт. 10, 35) підкреслювали необхідність розірвати зв'язки особистої залежності, щоб стати вільною, тобто справжньою людиною.
2. Відносини речової залежності виникають разом з формуванням буржуазних відносин, які ґрунтуються на мобілізації творчого потенціалу, ніціативи, заповзятливості окремого індивіда. Необхідність свободи індивіуальної діяльності вимагає більшої автономії щодо соціальної групи. Безпрецедентне розширення меж власної свободи, поля реалізації творчих здібностей дало змогу; індивіду відчути себе володарем світу, творцем власної долі. Але свобода індивідів у межах техногенної цивілізації не набула самоцінного значення, вона перетворилася на засіб економічного зростання. Виникає атомізоване суспільство, де кожний індивід - сам по собі, соціально і морально ізольована одиниця суспільства. Він переслідує свій власний інтерес, намагаючись використати інших у своїх цілях. Саме тут відносини між людьми набувають характеру речових відносин, тобто відносин товаровироників, кожний з яких ставиться до інших, як до засобу досягнення своїх економічних цілей. Звідси - панування духу відчуження, індивідуалістичної самотності, тотального роз'єднання. Звільнившись від цехових, корпоративних та інших традиційних зв'язків, належність до яких надавала людині почуття впевненості і безпеки, людина опинилася у полоні вузькоегоїстичних відносин, віч-на-віч зі створеним нею світом товарів, де сама вона виступає лише як товар.
Людина не є самодостатньою істотою, її життя має сенс лише у тому випадку, якщо вона співпричетна до надіндивідуального (суспільного чи божественного) цілого. Атомізована людина, яка втратила свої групові зв'язки, почуває себе вкрай самотньо і незручно всередені бездушних і байдужих відносин. Поряд з конформістами, з тими, хто цілком успішно пристосовувався до сучасного соціуму (що потребує певної примітивності, пересічності, приглушення особистого начала), збільшується кількість тих, хто вибирає «етику неучасті», свідомо «емігрує з бізнесу», стає аутсайдером у суспільстві. Саме такі духовнознедолені, самотні нонконформісти прагнуть сформувати і включитися в спільноту, яка відповідає їхнім смакам, уподобанням, потребам.
3. В умовах кризи техногенної цивілізації все більш відчутними стають тенденції до появи нового типу взаємозв'язків індивіда і спільноти - створення вільних асоціацій індивідів - творчих об'єднань, малих груп, співтовариств, неформальних рухів і спільнот, які засновані на товариських, дружніх, глибоко особистих відносинах і прихильностях. Нові форми комунікації створюються на основі «позасоціального», вільного часу, збільшення якого є характерною особливістю розвитку техногенної цивілізації, результатом науково-технічного прогресу. Саме в цих умовах з'являється можливість для вільного створення спілок і співтовариств, можливість для здійснення індивідами свого самостійного і вільного вибору форм спілкування, які не запрограмовані, не визначені насамперед існуючим суспільством, зумовлені не його масовою культурою, а особистісним вибором. Відносини вільних асоціацій індивідів - такі, в основі яких - ставлення до іншої людини як до самоцінності, як до «альтер его», це визнання її безумовної гідності.
