Тема 3. Філософія середніх віків та доби Відродження

Занепад античного суспільства, викликаний внутрішніми протиріччями, привів до виникнення феодалізму.

Найбільшим феодалом в середні віки була церква. Вона ж безроздільно панувала і в сфері ідеології.

Філософія в середні віки була перетворена церковниками в пряму зброю релігії.

Становлення середньовічної філософії поєднане з патристикою (від. слова «патер» - «батько», мається на увазі «отець церкви»).

В цей період «отці церкви» творили основи християнської догматики.

Основні проблеми патристики успішно розробляли Квінт Септімій Флоренс Тертулліан, Оріген, Василь Великий, Григорій Нісський, Августін (Блаженний) Аврелій.

Початковим пунктом філософських міркувань стали догми священого писання. Пізнання природи розглядалось як щось заборонене, гріховне. Перевага віддавалась вірі, а не науці.

Філософія виродилась в схоластику, в офіційну філософію, фактично низведену до ролі введення в богослов΄я. Питання, якими займалась схоластика, зводились, як правило, до доказів існування бога та безсмертя душі.

Філософію почали вивчати в університетських школах (грецьке schole), а її викладачів стали називати схоластами. Розробляючи складні докази існування божого, схоласти дуже швидко втратили всякий зв'язок з життям. З тих часів відірвану від життя, дуже заплутану та ускладнену філософію називають схоластикою.

Проте і в Середні віки не зникла, хоча й дуже слабка, матеріалістична традиція. В XV – XVII ст. (доба Відродження) в Західній Європі в надрах феодалізму почали складатися буржуазні суспільні відносини.

Продуктивні сили, що розвивалися, привели до швидкого прогресу природознавства. Одночасно з розвитком природознавчих наук почала розвиватися і матеріалістична філософія, поступово відвойовуючи у релігії право на самостійне існування.

Якщо в Середні віки на природу дивились як на щось не гідне вивчення, то тепер вона постає в центрі уваги. Природа стала розглядатися як основа розвитку всього існуючого, як джерело всіх знань.

Не дивлячись на жорсткі репресії, передові мислителі цієї епохи Н.Копернік, Джордано Бруно, Галілео Галілей своїми творами підривали основи середньовічної ідеології, заклали основи матеріалістичного світогляду.

Ніколай Копернік (1473-1543) в своїй книзі “Про обертання небесних сфер” (1543) висунув гіпотезу про обертання Землі навколо Сонця і навколо своєї осі і тим самим поставив під сумнів геоцентричну гіпотезу Птоломея, яку підтримувала церква.

Джордано Бруно (1548-1600) – найбільший представник матеріалістичної філософії доби Відродження. Він філософськи обгрунтував вчення Коперніка і узагальнив з позицій матеріалізму природонаукові відкриття доби Відродження. (Був спалений інквізиторами на кострі).

Визнаючи первинність матерії, він розвивав думку про те, що Всесвіт – нескінчений і необмежений, єдиний та різноманітний, що він вічний і невичерпний в своїх проявах.

Галілео Галілей (1564-1642) – вчений матеріаліст, прихильник вчення Коперніка, відкрито визнавав як свого вчителя найбільшого матеріаліста Стародавньої Греції – Демокріта. Галілей відроджував атомістичний матеріалізм Демокріта і заклав основи метафізичного методу в природознавстві.

Контрольні запитання і завдання

1. В яку науку була перетворена церковниками філософія в Середні віки?

2. Хто з найбільш видатних представників матеріалістичної філософії середньовіччя обгрунтував і узагальнив з позицій матеріалізму природо- наукові відкриття доби Відроджен­ня і був спалений за це на вогні інквізиторами?

3. Хто висунув гіпотезу про обертання Землі навколо Сонця і своєї осі?

4. Який вчений заклав основи метафізичного методу в природознавстві?