Спирт етиловий (Spiritus aethylicus) 10 страница

Властивості. Камфора - білі кристалічні куски. Це або безбарвний кристалічний порошок, або пресовані плитки з сильним характерним запахом та пряним, гіркуватим і охолоджувальним смаком.

Тотожність. Згідно ДФ X, камфора повинна задовольняти таким вимогам: при розчиненні 1 г камфори в 4 мл спирту розчин повинен бути прозорим і безбарвним. При розчиненні 1г препарату в 10 мл петролейного ефіру не повинно бути помутніння (вода).

При віджиманні препарату між листками білого паперу не повинно виникати масляних плям.

Кількісне визначення. ДФ Х не вимагає кількісного визначення камфори в сухому вигляді, але в масляному розчині камфори для ін’єкцій - рекомендується кількісно визначати вміст камфори ваговим методом.

Для визначення камфори застосовують також і оксимний метод. З цією метою кип’ятять у спиртовому розчині камфору з гідрохлоридом гідроксиламіну:

С₉Н₁₆C=О + NН₂ОН.НСІ → С₉Н₁₆С=NОН +Н₂О + НСІ

Утворену в реакції соляну кислоту титрують 0,5 н. розчином КОН при наявності бромфенолового синього.

Застосування. Камфора виявляє при місцевому застосуванні подразнювальну та частково антисептичну дію. Застосовують у вигляді камфорної олії та камфорного спирту (10% розчини) для натирань при запальних процесах, ревматизмі, тощо. 20% камфорну олію в дозах по1-5мл вводять підшкірно при гострій та хронічній серцевій недостатності, при колапсі для збудження дихання та кровообігу, при пневмонії, інфекційних захворюваннях, отруєннях тощо. В більших дозах використовують для попередження судом при шизофренії.

Камфора малотоксична, але великим її недоліком є нерозчинність у воді. Введення масляних розчинів під шкіру викликає біль внаслідок повільного всмоктування. В зв’язку з цим створені замінники камфори - кордіамін, коразол, які добре розчиняються у воді.

Бромкамфора.

Добування. Бромкамфору добувають при нагріванні камфори з бромом в розчині хлороформу або чотирьохлористого вуглецю. Коли перестане виділятися бромоводень, розчинник відганяють, a залишок кристалізують з ефіру.

Властивості. Бромкамфора – безбарвні кристали або білий кристалічний порошок з запахом камфори. Плавиться при температурі 74-76 ⁰С. Малорозчинна у воді, легко в спирті, ефірі, хлороформі і жирних оліях. Має праве обертання.

Тотожність. Для неї характерні такі ж реакції, як і для камфори, але відмінністю служить реакція відкриття брому після мінералізації препарату, що досягається кип’ятінням препарату з розчином лугу і цинкового пилу. Після охолодження в фільтраті визначають брому-іон звичайними аналітичними реакціями.

Кількісно визначаєтьсявміст брому в препараті після мінералізації - аргентометрично.(за Фольгардом).

Застосування. Бромкамфора діє заспокійливо на центральну нервову систему, покращує серцеву діяльність.Застосовують її при підвищеній нервовій збудливості, неврастенії та неврозах серця.

Зберігають у темних добре закритих банках.

Питання для самоконтролю.

I.Які характерні фізичні якості препаратів групи терпеноїдів?

2.Які фізичні методи дослідження лікарських речовин пропонує використовувати ДФ Х

3. Якізагальні особливості хімічної структури препаратів групи терпенів?

4. Що є спільного в хімічних властивостях терпеноїдів, способах ідентифікації та кількісного визначення?

5.Які функціональні групи входять до молекул препаратів: ментолу, терпінгідрату, камфори, сульфокамфокаїну?

6.Препарати біциклічних терпенів.

7.Умови зберігання препаратів класу терпеноїдів.

8.Поясніть появу домішок: тимолу у ментолі, брому у бромкамфорі.

9.Застосування лікарських речовин класу терпеноїдів.

I0.Які оптичні ізомери камфори та ментолу застосовуються в медичній практиці?
11.Чим зумовлена різниця у фармакологічній дії камфори та бромкамфори?

Тестові завдання.

1.В реакцію з гідроксиламіном вступає:

А) ментол; В) камфора; С) валідол; Д) терпінгідрат.

2. Реакцію етерифікації препарату оцтовим ангідридом можна використати для кількісного визначення:

А) камфори; В) валідолу;

С) бромкамфори; Д) ментолу.

3. В основі кількісного визначення камфори лежить реакція:

А)з хлоридною кислотою; В) з лугом;

С)з гідроксиламіном; Д) з гідразином.

4. Сульфокамфокаїн використовується в медицині як:

А) заспокійливий засіб; В) стимулятор ЦНС;

С) антисептичний засіб; Д) відхаркувальний засіб.

5. Реакцію утворення 2,4-динітрофеногідразону використовують для встановлення тотожності:

А) терпінгідрату; В) валідолу;

С)сульфокамфокаїну; Д) ретинолу ацетату.

ЛІКАРСЬКІ РЕЧОВИНИ - КОМПЛЕКСОУТВОРЮЮЧІ СПОЛУКИ

Дослідження на молекулярному рівні процесів, що відбуваються в організмі, представляє собою вивчення тисяч реакцій, серед яких багато найбільш важливих, ідуть за участю комплексних сполук.

Комплексні сполуки відіграють важливу роль в життєдіяльності живих організмів.Біоорганічні молекули можуть мати велику кількість донорних атомів (атомів у яких є на валентному шарі неподілена пара електронів) Тому такі молекули можуть служити полідентатними лігандами. До них відносяться в першу чергу білки (зокрема ферментативні) і нуклеїнові кислоти.Поряд з іонами Nа⁺,К⁺' Са²⁺, Мg²⁺, велику роль відіграють перехідні елементи. Найбільш розповсюджені в живій природі тетрадентатні макроцикли - порфірини. Так гемоглобін, в якому центральним атомом є Fе²⁺. зв’язаний з порфірі новим циклом, хлорофіл (зелений пігмент рослин) - центральний атом Мg²⁺. Порфіринові комплекси феруму і кобальта входять до складу важливих біоорганічних сполук гемоглобіну, каталази, цитохромів, вітаміна В₁₂. Дефіцит цих речовин в організмі людини і тварин приводить до серйозних захворювань.Серед них головну роль відіграє ферум. За один день дорослий чоловік втрачає 0,2 г цього елементу, а жінки — значно більше. Пошук залізовмісних препаратів, які б легко засвоювались організмом, є однією з важливих проблем хіміків, фармацевтів, медиків.

Американські хіміки пропонують вводити в хліб і рис комплексні сполуки феруму. Вітчизняними вченими з цією метою запропонований препарат "ферамід", який є комплексом феруму з амідом нікотинової кислоти [Fe(C₆H₅)CONH₂]₂CI₂

Ферамід

Феруму (ІІ) дихлординікотинамід

Властивості. Ферамід – дрібнокристалічний порошок світло-жовтого кольору, з металічним присмаком. Розчинний у воді, практично нерозчинний у спирті.

Тотожність виявляють:

1. Реакцією з АgNОз в присутності НNO₃ (реакція на хлорид-іони)

2. Реакцією характерною на іон Fе²⁺ з гексаціанофератом (III) калію Кз[Fе(СN)₆]. Утворюється осад синього кольору.

3. Можна виконати якісні реакції на нікотинову кислоту: якщо змішати водний розчин препарату з розчинами бромціану і аніліну, то утвориться золотисто-жовтий розчин.

Кількісне визначення препарату можна проводити методом аргентометрії (метод Мора).

Застосування. Випускають у таблетках по 0,02 г та 0,1 г і у вигляді 2% розчину в 0,25% розчині аскорбінової кислоти. Застосовують при постгеморалгічній та ферумдефіцитній анемії.

З інших препаратів феруму в медицині використовують фербитол - комплекс феруму з сорбітом, що містить до 50% феруму. Препарат призначають при гіпсохромній анемії, вводять внутрім’язово. Ферумлек – препарат трьохвалентного феруму у вигляді комплексу з мальтозою.

Надзвичайно важливим для організму є кобальт. Він є стимулятором кровотворення, сприяє засвоєнню організмом феруму і стимулює процеси його перетворення (утворення білкових комплексів, синтез гемоглобіну і ін.). Іон кобальту входить до складу ціанкобаламіну (вітамін В₁₂).Останній є комплексною сполукою до складу молекули якої входить 5,6-диметилбензімідазол (від якого і залежить основна антианемічна дія препарату), кобальт, ціаногрупа, рибоураноза, фосфатна кислота і порфіріноподібне угрупування.

Вітамін В₁₂ синтезується в природі мікроорганізмами, головним чином, бактеріями, актиноміцетами і синьо-зеленими водоростями; в організмі людини та тварини синтезується мікрофлорою кишківника, звідки потрапляє в печінку, нирки, стінки кишківника тощо.

Добування. Препарат добувають екстракцією або адсорбцією (на адсорбційних глинах або на активованому вугіллі) з ферментаційної рідини, яка залишається після виділення стрептоміцину. З адсорбентів елюють вітамін В₁₂ спиртом або очищають хроматографічним методом.

Властивості. Вітамін В₁₂− темно-червоні кристали, розчинні у воді, а також у спирті; не розчиняються в ацетоні, хлороформі та ефірі.При нагріванні вище 300⁰с розкладаються. Водні розчини мають червоний або рожевий колір. Препарат стійкий при рН 4-6. У лужному. середовищі легко розкладається. Групу СN‾ можна обміняти на групи OH‾ (оксикобаламін) або NO₃‾ (нітрокобаламін). Обидва належать до групи вітаміну В_12.

Тотожність. При нагріванні вітаміну В₁₂ з 6 н. розчином НСІ утворюється 5.6 -диметилбензімідазол, аміноізопропанол, кобальту хлорид, ціанистоводнева кислота і NН₄СІ. Для виявлення кобальту сплавляють 1 мг препарату з КНSО_4.Сплав розчиняють у воді і розчин нейтралізують лугом в присутності фенолфталеїну, а потім підкислюють оцтовою кислотою. Після додавання натрію ацетату та натрію 1-нітрозо-2-нафтол-3,6-дисульфонату з'являється червоне забарвлення.

Кількісне визначення препарату полягає у встановленні питомого показника поглинання розчинів препарату, який повинен при 361 нм дорівнювати 207.

Застосування. Денна потреба для здорової людини становить 10-20 у. Така кількість вітаміну не утворюється в кишечнику і її треба доповнювати продуктами тваринного походження. Вітамін В₁₂ застосовують підшкірно або внутрішньо м’язово в дозах по 15-20 γ, один раз у два-три дні при злоякісній анемії, променевій хворобі, захворюваннях иечінки, поліневритах, мігрені, дерматитах тощо.Зберігають у темряві.

В Ташкентському фармацевтичному інституті синтезували препарат коамід, який є комплексною сполукою кобальту хлориду і нікотинаміду:

Це порошок бузкового кольору, гіркуватий на смак. Розчинний у воді. Випускають в ампулах по 1мл 1%-ного розчину та у порошку для застосування при деяких видах анемії.

Етилендіамінтетраацетати

Солі етилендиамінтетраоцтової кислоти застосовують в аналітичній хімії та в лікарській практиці.

Препарат добувають конденсацією етилендіаміну з надлишком монохлороцтової кислоти:

Динатрієву сіль етилендиамінтетраоцтової кислоти під назвою "Комплексон ІІІ" (трилон Б, версенат) застосовують у кольоровій фотографії, для пом"якшення води (осадження солей Са і Мg), в аналітичній хімії. Трилон Б з солями кальцію, магнію та важких металів утворює комплексні сполуки клeшневидного типу. В молекулі кальцію динатрієвої солі етилендиамінтетраоцтової кислоти містяться три п’ятичленні цикли:

Властивості. Динатрієва та кальцій-динатрієва солі – білі порошки, розчинні у воді. При прожарюванні в тиглі утворюють Na₂СОз або, відповідно, суміш Nа₂СОз і СаСОз.

Тотожність. Для ідентифікації розчиняють залишок після прожарювання у хлоридній кислоті і в добутому розчині виявляють кальцій у вигляді оксалату. Крапля розчину тета цин-кальцію забарвлює полум’я газового пальника в цегляно-червоний колір (кальцій), який повільно зникає і залишається більш тривкий жовтий колір (натрій).

Для кількісного визначення тетацин-кальцію титрують розчин препарату 0,05 М розчином плюмбуму нітрату за наявності ксиленолового оранжевого до появи червоно-фіолетового забарвлення (буферний розчин суміші гексаметилентетраміну і хлоридної кислоти). Тетацин кальцій дає з розчином купруму сульфату блакитне забарвлення, яке при дії аміаку переходить у синє.

Застосування. Динатрій етилендіамінотетраацетат застосовують для консервації крові як антикоагулянт(зв’язує іони кальцію). Препарат у вигляді 5% розчину вводять інтравенозно (2-4 г на день) при патологічному закостенінні скелету, артритах, відкладанні солей кальцію в м’язах, нирках, при склеродермії тощо.

При взаємодії з солями важких металів і рідкоземельних елементів відбувається обмін атома кальцію в молекулі препарату на атоми зазначених елементів. На цьому базується застосування тетацин-кальцію при отруєннях солями плюмбуму, меркурію, урану, ітрію, церію тощо. Препарат вводять інтравенозно по 20 мл 10%-ного розчину (крапельним методом) 2 рази на день.

Комплексна сполука сульфокамфорної кислоти і основи новокаїну сульфокамфокаїн, застосовується при гострій серцевій і дихальній недостатності, при кардіогенних шоках.

Сульфокамфокаїн випускається в ампулах по 2 мл 10%-ного розчину для парентерального введення. Безбарвна або злегка жовтувата прозора рідина; рН 4,2 - 5,8, розчинна у воді.

Має переваги перед камфорою в зв’язку з тим, що добре розчиняється у воді, швидко всмоктується при підшкірному і внутрім’язовому введенні, не викликає утворення інфільтратів. Можна вводити інтравенозно.

Питання для самоконтролю

1.Яку роль відіграють комплексні сполуки в життєдіяльності організмів.

2.Приведіть приклади комплексоутворюючих елементів, які є важливими для організму.

3.Назвіть препарати феруму, які використовуються в медицині.

4.Якими реакціями можна довести ідентичність фераміду?

5.Для чого застосовують препарати феруму в медичній практиці?

6.Препарати якого елемента сприяють засвоєнню феруму в живих організмах?

7.Якими реакціями можна ідентифікувати вітамін В₁₂?

8.Як кількісно визначити ферамід, вітамін В₁₂?

9.На яких властивостях тетацин-кальцію ґрунтується його застосування при отруєнні солями важких металів?

ЛІКАРСЬКІ РЕЧОВИНИ – ПОХІДНІ ЕЛЕМЕНТOОРГАНІЧНИХ

СПОЛУК

Елементоорганічними називаються такі сполуки, які в своїй молекулі, крім С, Н, N, 0 містять інші елементи, зв’язані безпосередньо з атомами карбону.

Значення елементоорганічних сполук для медицини велике, тому що багато з них проявляють хіміотерапевтичну активність. Сполуки можуть містити не лише атоми металу, але і атоми неметалів (фосфору, кремнію,фтору та інших неметалів). Елементоорганічні сполуки важких металів, таких як меркурій, арсен, олово, стибій та ін. часто проявляють високу фізіологічну активність і застосовуються як лікарські препарати. Так, наприклад, різні меркурій органічні сполуки використовуються як діуретики, антисептики, фунгіциди (протигрибкові засоби).

Цінність хіміотерапевтичних препаратів визначається терапевтичним індексом, який визначається відношенням концентрації лікувальної дози "С" до такої максимальної дози, яку може витримати організм без того, щоб вона стала шкідливою "Т". Для лікарських препаратів відношення С/Т завжди менше 1, але для кожного препарата ця величина різна.

Одними з перших елементоорганічних сполук, які застосували як хіміотерапевтичні засоби, були сполуки меркурію. Потім - сполуки миш’яку сурми, вісмуту і інших металів. Органічні сполуки свинцю пробували використати для лікування онкологічних захворювань, а сполуки золота - проти туберкульозу, але ні ті, ні другі не дали позитивних результатів.

Всі елементоорганічні сполуки, які застосовуються в медицині, можна розділити на 4 групи:

1. Органічні сполуки арсену;

а) аліфатичні;

б) ароматичні.

2. Органічні сполуки стибію:

а) аліфатичні;

б) ароматичні.

Органічні сполуки бісмуту.

Органічні сполуки меркурію.

Сполуки арсену аліфатичного ряду не знайшли широкого застосування в медицині, Більш ефективними виявились ароматичні сполуки арсену Серед них розрізняють ароматичні сполуки трьохвалентного арсену і п’ятивалентного.

Давно відомо, що в малих дозах арсен діє як стимулятор процесів обміну в організмі, великі його дози дуже токсичні. Пояснити це можна тим, що в організмі арсен є каталізатором окисно-відновних процесів - переносить кисень. Після введення препаратів трьохвалентного арсену в організмі завжди можна виявити п’ятивалентний арсен і навпаки. Під впливом малих доз препаратів арсену в організмі людини переважає розвиток процесів асиміляції, стимулюється кровотворення в спинному мозку, збільшується кількість червоних кров’яних тілець в крові, зменшується кількість нітрогену, що виводиться з організму, відбувається поповнення білкових речовин. Введення ж великих доз миш’яку сприяє надмірному розвитку окисно-відновних процесів, що в свою чергу викликає розпад білкових тіл.

Арсенорганічні препарати застосовують при недокрів’ї, виснаженні, неврастенії, амебній дизентерії, трихомонадних вагінітах, сонній хворобі, сифілісі, поворотному тифі, абсцесі та гангрені легенів тощо. Механізм спірохето-статичної дії арсенорганічних сполук полягає в тому, що ці препарати блокують сульфгідрильні(тіолові)ферментні системи мікробів, порушуючи тим самим нормальне проходження обмінних процесів.

З ароматичних сполук п’ятивалентного арсену лікарськими препаратами є осарсол і амінарсон.

Амінарсон слід розглядати як похідне сечовини, в молекулі якої один атом водню заміщений п-феніларсоновою групою.Це п-карбамідофеніларсонова кислота:

Добування. Амінарсон добувають при нагріванні арсанілової кислоти з амідом хлор вугільної кислоти:

Н₂NСОСІ + Н₂NС₆Н₄ АsО(Н)₂ → Н₂NСОNНС₆Н₄АsО(ОН)₂ + НСІ

Добутий продукт перекристалізовують із води.

Властивості. Амінарсон - білий дрібнокристалічний порошок, розчинний у воді, легко розчиняється в розчинах лугів і карбонатів лужних металів з утворенням солей; водні розчини мають кислу реакцію. У спирті малорозчинний, в ефірі та хлороформі нерозчинний. Температура плавлення 172-174°С.

Тотожність. Для ідентифікації амінарсону нагрівають крупинку препарату з 20%-розчином лугу в пробірці, закритій шматочком вати, на яку кладуть вогкий червоний лакмусовий папірець. Внаслідок виділення аміаку папірець синіє.

Н₂NСОNНС₆Н₄АsО(ОН)₂ + 4NаОН → NН₃ ↑ + H₂NC₆H₄AsO(ONa)₂ + Н₂О

При нагріванні препарату до кипіння з магнезіальною сумішшю в аміачному середовищі випадає осад, який не повинен випадати на холоді, бо це вказувало б на наявність домішки арсенатів.

Препарат не повинен діазотуватись при дії нітриту натрію в соляній кислоті (наявність атоксилу як домішки): до розчину препарату в хлоридній кислоті додають 1 краплину 0,1н. розчину натрію нітриту; така суміш забарвлює йод крохмальний папірець у синій колір. При наявності атоксилу NН₂ -група в його молекулі діазотується, реагуючи з NaNО₂, і суміш не виділяє йоду з йодиду.

Для кількісного визначення препарату його мінералізують нагріванням із сумішшю концентрованих НNОз та Н₂SO₄. Утворені арсенат-іони відновлюють сульфатом гідразину до арсеніт -іонів, які титрують бромометрично до знебарвлення метилового червоного. Зберігають амінарсон як отруту за списком А.

Застосування. Застосовують для лікування амебіазу, балантидіазу, трихомонадних вагінітів та розмноженні трихомонад в кишечнику.

Осарсол

4 - Oкси - 3 -ацетамінофеніларсонова кислота.

Добування. Добувають з фенолу, конденсуючи його при температурі 150° з арсенатною кислотою. Утворений при цьому складний ефір легко перегруповується в п-оксифеніларсанову кислоту.

С₆Н₅ОН + Н₃АsО₄->- С₆Н₅ОАsО(ОН)₂ -> НОС₆H₄АsО(ОН)₂При нітруванні останньої речовини сумішшю сульфатної і нітратної кислот добувають 4-оксі-З-нітрофеніларсанову кислоту НОС₆Н₃ (NО₂)Аs(ОН)₂. Добуту сполуку відновлюють залізом у кислому середовищі або амальгамою натрію, або глюкозою у лужному середовищі. НОС₆Н₃(NН₂)АsO(ОН)2.

Ацилування 4-оксі-З-амінофеніларсанової кислоти приводить до утворення осарсолу.

Властивості. Осарсол - білий дрібнокристалічний порошок без запаху, дуже погано розчиняється у воді та спирті, розчиняється в розчинах лугів, карбонатів та гідрокарбонатів лужних металів і в аміаку з утворенням солей.

Тотожність. При нагріванні осарсолу з розведеною кислотою виділяється оцтова кислота (специфічний запах). Добутий розчин охолоджують, фільтрують і до фільтрату добавляють кілька крапель розчину нітриту натрію. Виникає жовте забарвлення діазонієвої сполуки. При наступному підлуговуванні розчину содою та додаванні невеликої кількості резорцину утворюється червоний барвник.

Кількісне визначення осарсолу проводять аналогічно визначенню амінарсону.

Застосування. Застосовують при сифілісі, сифілітичних захворюваннях серцево-судинної і нервової систем, для лікування трихоцефальозу, амебної дизентерії та трихомонадних кольпітів.

Крім названих препаратів, в медицині з препаратів, що містять миш"як, застосовують новарсенол та міарсенол.

Металоорганічні сполуки.

З металоорганічних сполук у терапії застосовуються найчастіше ртутьорганічні сполуки. Лікарські засоби, що належать до ртутьорганічних сполук добувають за методом Франкланда, що ґрунтується на взаємодії металічної ртуті з алкіл йодидами, або за методом меркурування ароматичних сполук. Меркурування відбувається при нагріванні бензолу або його похідних з оксидом ртуті(П) або солями ртуті (найчастіше ацетатом ртуті).

Більшість ртутьорганічних сполук частково гідролізує при взаємодії з лугами та мінеральними кислотами вже на холоді. Ртутьорганічні препарати чорніють при розтиранні з сульфідом натрію, внаслідок утворення Н₂S. У випадках, коли ртуть дуже важко відщеплюється від органічного залишку, проводять мінералізацію препарату концентрованою азотною кислотою або сумішшю концентрованих сірчаної та азотної кислот.

Меркурійорганічні сполуки належать до отрут або сильнодіючих речовин, їх застосовують для лікування сифілісу та як дезинфікуючі і сечогінні засоби.

Меркурійсаліцилова кислота

Властивості. Аморфний білий осад без запаху і смаку, майже нерозчинний у воді і спирті. Легко розчиняється в розчинах лугів та карбонатів, а також при нагріванні в розчинах галогені дів (хлориду натрію, йодиду калію). При цьому утворюються солі з розривом кисневого кільця.

Тотожність. Для ідентифікаціїпрепаратув пробірці нагрівають пробу речовини з кристаликом йоду. Утворюється червоний сублімат йодиду ртуті (П). Щоб виявити залишок саліцилової кислоти, розтирають речовину з розчином хлориду заліза (Ш) (фіолетове забарвлення). Ртуть виявляють при нагріванні препарату з соляною кислотою (утворюється сулема та саліцилова кислота) Саліцилову кислоту відфільтровують, добавляють до фільтрату розчину сульфіду натрію.Випадає чорний осад сульфіду ртуті(П).

Для кількісного визначення препарату нагрівають його наважку в колбі Ю'єльдаля з сумішшю концентрованих сірчаної та азотної кислот до зруйнування органічного залишку. Продукт реакції титрують 0,1 н. Розчином роданіду амонію при наявності залізо амонійного галуну до появи рожевого забарвлення.

Застосування. Застосовують при лікуванні сифілісу, Вводять препарат внутрім"язово по Імл 10%~ної суспензії в оливковій або персиковій оліях один раз на 5 днів.

Зберігають за списком А в банках з оранжевого скла.

Меркузал - це10%-ий водний розчин натрієвої солі γ-меркуріокси-р-метоксипропіламіду саліцилової кислоти в сполуці з барбіталом в еквімолекулярних співвідношеннях.

Меркузал - безбарвна або дуже слабко забарвлена рідина лужної реакції, з якої при підкисленні розбавленою сірчаною кислотою випадає білий липкий осад.

Для кількісного визначення меркузалу руйнують спочатку органічну частину молекули нагріванням з концентрованими сірчаною та азотною кислотами, а потім титруютьО,1н. Розчином роданіду амонію або калію при наявності залізоамонійного галуну.

Меркузал – це один з найбільш ефективних сечогінних засобів. Застосовують при хронічній серцевій недостатності, цирозах печінки, нефрозаз з вираженим синдромом набряків. Промеран – це З-хлормеркурі-2-метоксипропілсечовина:

H₂N-CO-NH – CH₂ − CH – CH₂– HgCI

|

ОСН₃

Кількісне визначення промерану ґрунтується на його розкладанні соляною кислотою, взає - модії утвореної сулеми з йодидом калію та титруванні надлишку соляної кислоти 0,1 н. розчином NаОН при наявності метилового червоного.

Питання для самоконтролю

1.Які сполуки називають елементоорганічними і чому їх не можна

називати металоорганічними?

2.Що таке хіміотерапевтичні засоби?

3. На які групи ділять елементоорганічні сполуки?

4.Які сполуки миш’яку застосовуються як хіміотерапевтичні засоби?

5.Яка роль миш’яку в організмі?

б.Як одержують і як досліджують новарсенол?

7.Для чого застосовують міарсенол?

8.Чим відрізняється новарсенол від міарсенолу?

9. Які загальні правила зберігання і відпуску сальварсанових препаратів?

10.Які особливості застосування осарсолу?

11.Який вміст миш’яку в новарсенолі, міарсенолі і осарсолі?

12.Які сполуки називаються металоорганічними?

13.Які металоорганічні сполуки найчастіше застосовуються в медицині?

14.Назвіть лікарські засоби, які належать до меркурійорганічних сполук. Для чого застосовуються вони в медицині?

15.Які реакції найчастіше використовуються для ідентифікації меркурій-органічних препаратів?

ЛІКАРCЬКІ РЕЧОВИНИ, ПРОДУКТИ ПЕРЕРОБКИ НАФТИ

Всі органічні сполуки є похідними вуглеводнів: насичених і ненасичених, ароматичних, карбоциклічних чи гетероциклічних. Основним джерелом добування вуглеводнів є природний газ і нафта. Природні гази містять тільки нижчі насичені вуглеводні. В залежності від місця знаходження родовищ нафта містить різні вуглеводні. Наприклад, бакинська містить головним чином циклічні вуглеводні (нафтени), грозненська - вуглеводні жирного ряду, а в нафті півострова Мангашлик більше 40% ароматичних вуглеводнів.

Нафта і продукти її перегонки ще з давніх часів застосовувались як лікарські засоби. Багато продуктів переробки нафти (бензин, петролейний ефір, вазелін і вазелінове масло, парфін) знаходять застосування в медицині. Всі ці продукти є представниками насичених вуглеводнів.

Низькокиплячі насичені вуглеводні застосовуються як засоби для-змивання смол, жирів, лаків і як індиферентні основи для мазей.

Щоб одержати медичні препарати з нафти, її піддають фракційній перегонці. В результаті утворюються фракції, які відрізняються за температурою кипіння і густиною.