Із прийняттям християнства на Русі з’явився ще один культ — культ книжного знання. Це визначило ставлення до книги як до святині. Книгами пишалися в Київській Русі, ціна на деякі з них була такою високою, що як говорили тоді, її «один бог знає»: недарма при пожежі, передусім, рятували книги. Позаяк і у Візантії книга вважалася скарбницею «божественного откровення» і мудрості. Прикрашали книгу так, що вона сама по собі була коштовністю. Вся орнаментика книги виконувалася художником златописцем, а виготовлення окладу, оздобленого сріблом, ажурною філігранню, коштовними каменями, золотими пластинами доручалося златоковалю і емальєру.
Сторінки рукописних книг часто оздоблювали мініатюрами, які відзначалися високохудожньою майстерністю. У давньоруській мініатюрі відбилися риси, що характеризують загальний шлях розвитку давньоруського мистецтва.
У книгах XI ст. є зображення не тільки руських князів, а й простих людей, трудових процесів, розваг тощо.
У другій половині XII ст. тематика книжкових мініатюр розширилася. Наприкінці XII — на початку XIII ст. з’явився цілий цикл сюжетів світського змісту — ілюстрацій літописів, історичних розповідей.
Найдавнішою і найвідомішою пам’яткою книжкового мистецтва Київської Русі є «Остромирове євангеліє», написане дияконом Григорієм у 1056-1057 рр. на замовлення новгородського посадника Остромира, наближеного великого князя Ізяслава. У мініатюрах спостерігається відгук софійських мозаїк. Кожний колір і фігури євангелістів обведені золотом, тому вся мініатюра нагадує перегородчасту емаль. Фігури обведені рамкою зі складним орнаментом, характерним для виробів київських ювелірів.
Найцікавішими з художнього погляду є три мініатюри із зображенням євангелістів Іоанна, Луки і Марка. На першій мініатюрі зображений Іоанн з учнем Прохором. Вся композиція вписана у квадрифолій (чотирилистник) і обрамлена рослинним орнаментом на золотій смузі. Художні прийоми в мініатюрах із зображенням Луки і Марка зовсім інші, ніж у першій. На відміну від зображення Іоанна, яке наближене до монументального живопису, образи Луки і Марка виписані більш графічно, нагадуючи перегородчасті емалі. Очевидно мініатюри створені різними художниками.
Про мистецтво книжкової мініатюри XI ст. дає уявлення й «Ізборник Святослава» 1073 року, написаний дяком Іоанном на замовлення князя.
Видатною пам’яткою книжкового мистецтва Давньої Русі XII ст. є «Юріївське євангеліє», створене для новгородського Юріївського монастиря. Орнаментальні мотиви «Юріївського євангелія» нагадують орнаментацію «Ізборника Святослава», але позначені вираженою графічністю.
Тривалий час вважали, що руському мистецтву Х-ХІ ст. був мало властивий такий вид живопису, як портрет. Однак портретні зображення були присутні у монументальному живописі, наприклад, портрет родини Ярослава Мудрого в Софійському соборі.
ХУДОЖНЄ РЕМЕСЛО
Прикладне мистецтво за часів Давньоруської держави набуло високого рівня розвитку. Це вишукане мистецтво своїм корінням входить у селянський побут, і першими ювелірами були жінки. Вони виплітали з провощених шнурів мистецькі вироби, потім покривали їх глиною, віск випалювали, а на його місце заливали розплавлений метал. Але вже у Х ст. лиття бронзи і срібла перестало бути жіночою справою.
Особливістю давньоруського прикладного мистецтва є співіснування елементів язичницької та християнської символіки. Дуже часто вони вживалися при оздобленні одного предмета. Так, на київській золотій емалевій діадемі Х-ХІ ст. з деісусним чином поруч з апостолами зображені дівочі голівки й дерево життя. Цілком можливо, що язичницькі сюжети і символи на виробах християнської доби Х-ХІІІ ст. несли в собі не тільки декоративну, а й магічну охоронну функцію.
Ювелірна робота не обмежувалася литтям. Відлиті вироби прикрашалися карбуванням і гравірованим візерунком. Емаллю оздоблювалися предмети із золота і срібла — корони, діадеми, колти (сережки), нагрудні медальйони пряжки, оклади книг.
Під впливом арабських та іспанських виробів ще у VIII ст. у східних слов’ян розвинулася техніка зерні та філіграні (скані). Для ювелірного мистецтва Давньої Русі характерні були два типи філіграні — ажурна філігрань — коли прикрасу виробляли лише зі скрученого дроту, та накладна — коли звитий з дроту візерунок накладався на срібну чи золоту основу і припаювався. Часто прикраси з накладної філіграні оздоблювали ще й зерню — малюнком, складеним з дрібних кульок металу.
Філігранна орнаментація була здебільшого геометричною, вона складалася з трикутників, квадратів, ромбів, які поєднувалися з формами зірок, півмісяця, кола. Геометричний орнамент був пов’язаний із стародавніми мистецькими традиціями східнослов’янських племен.
Починаючи з Х ст., на Русі набула широкого застосування позолота, яку наносили
на різноманітні вироби з металу. Позолота предметів здійснювалася за допомогою амальгами (сплаву золота і ртуті). У давнину амальгама мала назву «палене золото». На одних предметах амальгамою покривали всю площу металевої пластини, на інших робили тільки золотий візерунок.
Багатий асортимент речей у стародавній Русі виготовляли з глини. Найбільш поширеним типом глиняного посуду в давній Русі були горщики для варіння їжі. Виготовляли також посуд для зберігання рідин та зерна, дитячі іграшки, фігурки людей, птахів, звірів тощо. Великої майстерності досягали давньоруські керамісти у виготовленні декоративних плиток, якими оздоблювали підлогу і стіни храмів, палаців.
Багато згадок у літописах про ошатний князівський і боярський одяг, оксамит, паволоки.Особливого значення набуло гаптування — вишивання золотими нитками. Гаптуванням займалися тільки дівчата і жінки, які належали до вищих верств суспільства. Відомо, що дружина великого князя Рюрика Ростиславовича — Анна — сама вишивала і для власної сім’ї, і для оздоблення Видубицького монастиря, а сестра Володимира Мономаха — Анна-Янка — заснувала в Андріївському монастирі школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.
