Міжнародне правопорушення - це вчинені на порушення норм міжнародного права дія чи бездіяльність учасника міжнародно-правових відносин, що наносять іншому суб’єкту, групі суб’єктів міжнародного права чи всьому міжнародному співтовариству в цілому шкоду матеріального чи нематеріального характеру.
Основними складовими елементами міжнародного правопорушення є протиправна поведінка, шкода (збиток), заподіяний протиправною поведінкою, та причинний зв’язок між дією та шкідливими наслідками.
В основі права міжнародної відповідальності полягає принцип міжнародно-правової відповідальності, який також є принципом міжнародного права в цілому.
Отже, принцип відповідальності відображує юридичну природу міжнародного права, передбачаючи, що порушення цього права породжує юридичну відповідальність. В силу цього він щільно пов’язаний з таким принципом міжнародного права, як принцип сумлінного виконання своїх зобов’язань.
Міжнародне правопорушення є складним правовим явищем. З юридичної точки зору як міжнародне правопорушення розглядається міжнародно-протиправне діяння суб’єкта міжнародних правовідносин, в якому є ознаки (елементи) складу міжнародного правопорушення.
Відповідальність суб’єкта МП виникає в силу порушення ним міжнародно-правового зобов’язання незалежно від походження відповідного зобов’язання (встановленого відповідно до звичаєвої норми міжнародного права, договору або загальних принципів МП). Суб’єкти МП можуть приймати на себе зобов’язання в силу одностороннього акту. Наприклад, Франція взяла на себе зобов’язання не проводити дослідження ядерної зброї в атмосфері.
Ознаками міжнародного правопорушення є:
- міжнародна суспільна небезпечність;
- протиправність;
- причинно-наслідковий зв’язок між протиправним діянням та шкідливими наслідками, що настали.
Міжнародна суспільна небезпечність – це здатність міжнародного правопорушення завдати шкоди відносинам і об’єктам, що охороняються міжнародним правом.
Протиправність правопорушення зумовлена порушенням правил поведінки, закріплених у міжнародно-правових зобов’язаннях держав, чим порушуються права інших суб’єктів.
Причинно-наслідковий зв’язок є найважливішою ознакою правопорушення, оскільки він дозволяє з’ясувати, що причиною завданої шкоди є міжнародне правопорушення. Якщо це не вдається з’ясувати, або з’ясовується інша причина, відповідальність даного суб’єкта не настає.
Караність є правовим наслідком, закономірним ітогом правопорушення. Визнаючи певні діяння правопорушеннями, суб’єкти міжнародного права встановлюють можливість притягнення правопорушника до міжнародно-правової відповідальності.
Основним елементом міжнародного правопорушення є протиправна поведінка — протиправні дії або бездіяльність держави, які ведуть до невиконання або неналежного виконання її міжнародних зобов'язань. Основними формами протиправної поведінки держави є: а) недотримання органами держави її міжнародних зобов'язань, що проявляється в порушенні прав інших держав і міждержавних організацій; б) недотримання органами держави її міжнародних зобов'язань, яке проявляється в порушенні прав фізичних і юридичних осіб; в) недотримання органами держави її міжнародних зобов'язань, що виникає у зв'язку із самочинними діями фізичних і юридичних осіб; г) недотримання органами держави її міжнародних зобов'язань, що виникає у зв'язку з протиправною діяльністю на її території органів інших держав і міждержавних організацій.
Поведінка осіб розглядається як діяння держави, якщо встановлено, що особа або група осіб фактично діяли від імені цієї держави (наприклад, організація та відправка озброєних груп і банд на територію іншої держави). Дії, які не пов’язані зі здійсненням прерогатив державної влади або які не стосуються політики держави, розглядаються як дії приватних осіб і не ставляться у провину державі. Разом із тим вони також можуть посягати на інтереси іншої держави, які охороняються міжнародним правом (наприклад, наруга над державними символами іншої держави). Держава повинна попереджувати такі діяння, а якщо вони вже вчинені — карати винних. Якщо держава не вживає відповідні заходи, міжнародно-правова відповідальність настає за бездіяльність її органів. Отже, держава несе відповідальність за дії усіх своїх органів, а також за дії конкретних офіційних осіб, які здійснюють прерогативи державної влади, та за невживання необхідних заходів проти правопорушень осіб, що знаходяться під її юрисдикцією2.
Шкода (збитки). Будь-яка протиправна поведінка завдає шкоди законним інтересам суб’єктів міжнародного права, які охороняються міжнародним правом, негативно впливає на міжнародний правопорядок. Шкода може бути як матеріальною (територіальні, майнові втрати, збитки), так і нематеріальною (обмеження прав, честі, гідності, престижу держави тощо). Часто шкода завдається у змішаній формі. Характер і обсяг збитків впливають на визначення обсягу, виду та форми міжнародно-правової відповідальності.
Причинно-наслідковий зв’язок (реальний, об’єктивний, необхідний, а не випадковий) між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою є необхідною складовою правопорушення. Причинний зв’язок дає можливість досить точно визначити причетність держави до шкідливих наслідків, які заподіяні певними подіями або діями. На практиці встановлення або обґрунтування причинно-наслідкового зв’язку відбувається з урахуванням конкретних обставин конкретного правопорушення3.
1 В адміністративному та кримінальному праві протиправність означає дещо інше, а саме відповідність діяння ознакам правопорушення, які зафіксовані у нормі.
2 За деякими угодами на державу покладається відповідальність за всю національну діяльність як органів держави, так і фізичних або юридичних осіб (наприклад, відповідно до статей 6—7 Договору про принципи діяльності держав у зв’язку із дослідженням та використанням космічного простору та небесних тіл 1967 р., держави-учасниці несуть відповідальність за шкоду, заподіяну як державними, так і приватними космічними об’єктами).
3 Окремі нормативні положення встановлення причинного зв’язку можна вивести зі статутів міжнародних судів та арбітражів, Нюрнберзького, Токійського, Руандійського, Югославського трибуналів тощо.
