Розмежувати соціальне призначенн поняннтя «амністія» та «помилування» відповідно до чинного кримінального законодавства України

Амністія являє собою повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.

Отже, чинність закону про амністію поширюється на зло­чини, вчинені до дня вступу його в силу, тобто не тільки на засуджених, а й на осіб, що вчинили суспільно небезпечні діян­ня, які ще не були предметом судового розгляду. Тому акт амністії може полягати у звільненні від покарання (основного і додаткового), скороченні строку покарання, звільненні від додаткового покарання.

Як правило, акт амністії видається з приводу знаменних дат і розглядається в нерозривному зв’язку з правовою і політич­ною ситуацією, є проявом гуманізму держави.

Закон розрізняє три види амністії: повну, коли передбачаєть­ся повне звільнення зазначених у законі осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання; часткову — при частковому звільненні зазначених у законі осіб від відбування призначеного судом покарання; умовну, яка застосовується у виключних випадках, з метою припинення суспільно небезпеч­них групових проявів, і поширюється на діяння, вчинені до пев­ної дати після оголошення амністії, за умови обов’язкового ви­конання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію.

Таким чином, згідно з чинним законодавством до особи, яка вчинила злочин, може бути застосований один із таких видів амністії:

а) відмова в порушенні кримінальної справи (п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК);

б) закриття кримінальної справи (п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК);

в) звільнення від відбування основного і додаткового пока­рання (ч. 2 ст. 86 КК; ст. 5 Закону України «Про застосування амністії в Україні»);

г) звільнення від невідбутої частини основного і додатко­вого покарання (ч. 2 ст. 86 КК);

ґ) звільнення від основного покарання із залишенням до­даткових мір покарання (ст. 5 Закону України «Про застосу­вання амністії в Україні»);

д) заміна покарання або його невідбутої частини більш м’я­ким покаранням (ч. 3 ст. 86 КК).

Амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати шкоду, за­подіяну злочином, покладеного на винну особу вироком або рішенням суду.

Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію засто­совується скорочення строку покарання, мають бути офіційно поінформовані про нове обчислення строку покарання і дату закінчення відбування покарання протягом місяця після опуб­лікування закону про амністію.

Не допускається застосування амністії: а) до осіб, яким смерт­ну кару в порядку помилування замінено на довічне позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі; б) до осіб, які мають дві та більше судимостей за вчинення умис­них тяжких чи особливо тяжких злочинів; в) до осіб, яких за­суджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бан­дитизм, умисне вбивство за обставин, що обтяжують відпові­дальність; г) до осіб, яких засуджено за вчинення умисного тяжкого чи особливо тяжкого злочину і які відбули менше по­ловини призначеного вироком суду основного покарання.

Законом про амністію можуть бути встановлені й інші ка­тегорії осіб, на яких амністія не поширюється (наприклад, такі, які раніше звільнялися від покарання за актом амністії, є злісними порушниками режиму відбування покарання та ін.).

Помилування — акт глави держави, за яким певна особа (чи кілька осіб) повністю або частково звільняється від відпові­дальності чи покарання (незалежно від тяжкості злочину вчи­неного ними), чи до неї застосовується більш м’яке покаран­ня, або ж з особи знімається судимість.

Згідно зі ст. 44 КК актом помилування особа звільняється як від відповідальності, так і від покарання.

Акт помилування не має нормативного характеру, оскільки він розрахований на застосування тільки в одному конкретно­му випадку — щодо конкретного засудженого.

Особливістю акта помилування є його персоніфікованість – в ньому зазначаються конкретні імена і прізвища помилува­них осіб.

Порядок здійснення помилування встановлено Указом Президента України, яким затверджено Положення про по­рядок здійснення помилування» від 12 квітня 2000 року №588/2000. Відповідно до нього помилування має місце щодо індивідуально визначеної особи, зазначеної в акті про помилу­вання.

Помилування засуджених здійснюється у вигляді:

а) заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років (ч. 2 ст. 87);

б) повного або часткового звільнення від відбування як ос­новного, так і додаткового покарання;

в) заміни покарання або його невідбутої частини більш м’я­ким покаранням;

г) зняття судимості.

Право на клопотання про помилування має особа, яка:

а) засуджена судом України і відбуває покарання в Україні;

б) засуджена судом іноземної держави і передана для відбу­вання покарання в Україну без умови про незастосування по­ милування;

в) засуджена в Україні та передана для відбування покаран­ня іноземній державі, якщо відповідна установа цієї держави погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування;

г) відбула покарання в Україні.

Помилування не ставиться в залежність ні від ступеня су­спільної небезпечності особи засудженого, ні від тяжкості вчи­неного ним злочину і суворості призначеного йому покарання. Тому акти про помилування можуть видаватися і щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. При цьому, якщо особа була засуджена за вчинення тяжкого (та особливо тяж­кого) злочину до покарання у вигляді позбавлення волі на пев­ний строк, прохання про її помилування може бути подано тільки після фактичного відбуття нею не менше половини стро­ку призначеного покарання, а у разі засудження до довічного позбавлення волі — лише після фактичного відбуття не менше п’ятнадцяти років.

За своєю юридичною природою помилування є не реабілі­тацією, а лише звільненням від покарання. Воно не усуває са­мого факту вчинення злочину: якщо особа після звільнення від покарання за помилуванням вчинить новий злочин, це буде основою для визнання повторності та рецидиву.

Помилування й амністія, незважаючи на очевидну схожість, мають такі відмінності:

– акт про помилування є юридичною підставою для звіль­нення особи від покарання, тоді як для застосування амністії необхідний акт відповідного органу, на який покладено обо­в’язок з реалізації положень закону про амністію;

– помилування не має загальнонормативного характеру, а являє собою акт застосування права в конкретному випадку;

– помилування має разовий характер, тоді як застосування амністії – це досить тривалий період, що вимагає зусиль упов­новажених органів: міліції, суду, прокуратури, органів, що віда­ють виконанням вироку;

– закон про амністію приймається щодо неперсоніфікованого кола осіб, а помилування інколи називають персоніфіко­ваною амністією, приймають щодо конкретних осіб;

– прийняття закону про амністію, як правило, приурочене до певної святкової дати для всієї держави, а акт про помилу­вання, який видається президентом, такої прив’язки не має;

– клопотання про помилування завжди походить від самого засудженого, його родичів, спостережних комісій, адміністрації установи виконання покарань. Акти ж амністії завжди вида­ються з ініціативи органів вищої державної влади, уповнова­жених їх видавати.

Спільним для амністії та помилування є те, що вони не став­лять під сумнів рішення суду і не реабілітують осіб, а є лише проявом реалізації принципів гуманізму та економії криміналь­но-правової репресії з боку органів вищої державної влади