Охарактеризуйте основних представників та розкрийте зміст філософії «Нового часу»(капітал. період)

Новий час – доба видатних досягнень у науці, культурі та філософії. Першу половину цієї доби визначають як століття геніїв, вільнодумців, а другу – як століття Просвітництва. Основними напрямами у філософії цієї доби були емпіризм і раціоналізм. Емпіризм – напрям у філософії, який проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду. Розум не дає ніякого знання, а лише систематизує дані чуттєвого досвіду. Засновник емпіризму – англ. філософ Френсіс Бекон. Видатні представники емпіризму: Томас Гоббс, Джон Локк (Англія), Джон Дьюї (США). Раціоналізм - напрям у філософії, що визнає розум єдиним джерелом і достовірною основою пізнання й поведінки людини. Найвідоміші представники раціоналізму: Рене Декарт, Бенедикт Спіноза. Формування нової парадигми філософствування базується на кардинальних змінах у житті суспільства Зах. Європи. Соціально-економічні зміни: розлад феодальних відносин, зростання міжнародного виробництва, торгівлі, економічних і культурних зв язків між країнами, інтенсивний розвиток економічних буржуазних відносин. Соц.-політ. зміни: буржуазна революція в Нідерландах, буржуазна революція в Англ., становище і розвиток капітальних відносин; зміни в соціальній структурі суспільства; зміни в політичній системі суспільства. Природно-наукові відкриття: - механіка небесних і земних тіл; - астрономія; - теорія опору матеріалів; - фізика: вивчення електричних і магнітних явищ; - хімія. Зміни в державній сфері суспільства: - розвиток ідей гуманізму епохи Відродження; - відмова від натурфілософії; - формування нових світоглядних орієнтирів форм мислення. У центрі природознавства цього часу знаходилась механіка небесних і земних мас. Вона набуває переважного розвитку і надала всьому природознавству механічного характеру. Найбільш розповсюджений - експериментальний метод: дослідження прагнули роботи аналіз окремих явищ, процесів, фактів. Домінуючою тенденцією у розвитку філософії XVII-XVIII ст. Став матеріалізм. Оскільки наукова революція посідала певне місце у світогляді епохи Нового часу, то і у філософії на перший план виходять проблеми теорії пізнання. Бекон підкреслює необхідність пізнавати об єктивно суттєві речі і явища, відмовитися від схоластичної відірваності від природи і людини. Джерело буття знаходиться в почуттях, які виникають в процесі практичного впливу індивіда на природу. Розробив індуктивний метод. Декарт. Кінцева мета знання людини - панування над силами природи, пізнання причин її розвитку, удосконалення природи самої людини. Основний вид пізнання - раціональне пізнання, інструментом якого є розум. Лейнібц вважав, що джерелом необхідності і взагальності знання може бути тільки розум. Спіноза говорив, що пізнання світу йде не через пізнання Бога, а через пізнання природи. Берклі обгрунтував суб єктивний ідеалізм. Ламетрі- пізнання повинно починатися з чутливого сприйняття реальних речей, їх подальшого досвідно-експериментального дослідження і завершатися раціональним узагальненням виявлених фактів. Дідро відстоював ідеї про єдину, вічну і нестворену матерію, яка виступає єдиною субстанцією, існуючою поза і незалежно від людської свідомості. Установлював єдність матерії і руху, виступав проти введення руху до просторового пересування і вважав, що і нерухоме тіло змінюється, розвивається. Матеріалісти Нового часу гостро критикували ідеалістичне розуміння проблем онтології. Гострі проблеми набули нових засобів і методів аргументації поглядів, що свідчить про багатоплановість і складність розвитку філософської думки.

У вирішенні проблем онтології - матеріалісти цілком залишалися на позиціях метафізичного, механічного матеріалізму. Вони не розуміли принципу загального зв язку явищ, предметів реального світу, а їх рух - кваліфікували лише як пересування тіл у просторі