Охарактеризуйте співвідношення понять «свідомість» і «самосвідомість». Покажіть генезис основних форм самосвідомості

Свідомість має бути програмою, що управляє людською діяльністю, а також жити внутрішнім життям. Такі умови забезпечуються завдяки пев­ним характерним рисам, властивим свідомості та функціям, які вона виконує. Однією з важливих рис свідомості є її універ­сальність. Це означає, що у свідомості можуть відображатися будь-які властивості предметів, що так чи інакше залучаються до діяльності. Це відбу­вається тому, що праця і спілкування "змушують" предмети подати себе багатогранно в думках лю­дини. Свідомості властива об'єктивність. Тобто сві­домість відображає предмети такими, якими вони є в дійсності. Тварина бачить у предметі лише об'єкт потреби або небезпеки. Людина бачить речі незалежно від тієї чи іншої потреби. Для свідомості характерний нерозривний зв'я­зок із мовою. Свідомість містить чітко виражене цілеспря­моване відображення дійсності. їй властиве цілепокладання. Перед тим, як щось зробити, людина створює ідеальний проект майбутнього результату і розробляє план дій. Матеріальне виробництво продукує речі, предмети. Духовне — їх проекти. Людина активно ставиться до дійсності. Вона оцінює ситуацію, фіксує своє ставлення до дійсності, виділяє себе як суб'єкта такого ставлення. Активне ставлення до дійсності — характерна риса свідо­мості як специфічної форми відображення. Активність як невід'ємна риса свідомості тіс­но пов'язана з такою властивістю свідомості, як творчість. Людина активно ставить­ся до дійсності. Активність передбачає оцінюван­ня не лише ситуації навколишньої дійсності, а й аналіз носія свідомості, тобто людини, виділення суб'єктом самого себе як носія певної активної позиції відносно світу. Все це проявляється в са­мосвідомості. Отже, самосвідомість — це виділен­ня себе, ставлення до себе, оцінювання своїх мож­ливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості. Формування самосвідомості має певні ступені та форми. Перший ступінь — самопочуття - це елементарне усвідомлення свого тіла та його гармонійне поєднання зі світом оточуючих речей та людей. Щоб правильно орієнту­ватися в світі речей, необхідно насамперед усві домлювати, виділяти ті зміни, які відбуваються з тілом людини на відміну від того, що відбувається у зовнішньому світі. Якби цього не відбувалося, то людина не змогла б розрізнити процеси, що відбу­ваються в самій дійсності від суб'єктивних про­цесів. Наприклад, людина не змогла б зрозуміти, чи предмет наближається чи віддаляється від неї. Усвідомлення себе як такого, що належить до тієї чи іншої спільності людей, тієї чи іншої куль­тури і соціальної групи — є більш високим рівнем самосвідомості.У поняття самосвідомості входить також самооцінка, самоконтроль. Самосвідомість передбачає співставлення себе з певним ідеалом "Я", що формується і вибирається самою людиною. Людина порівнює себе з цим ідеалом, самооцінює і, як наслідок, виникає відчуття задо­волення чи незадоволення собою. Самосвідомість формується в процесі колективної практичної діяльності і міжлюдських взаємовідносин, а не в результаті внутрішніх по­треб ізольованої свідомості. Об'єктом вивчення людини може бути сама свідомість. У цьому випадку ми говоримо про реф лексію. Рефлексія — це така форма самосвідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предме­том спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта. Рефлексія не обмежується лише усвідомленням, аналізом того, що є в людині, а й одночасно перероб­ляє саму людину, спричиняє перехід за межі того рівня розвитку особистості, якого було досягнуто.

Людина аналізує себе в світі певного ідеалу осо­бистості, порівнює себе з ним, прагне досягти цьо­го ідеалу. Вона немовби прагне "обґрунтувати" себе, закріпити системи своїх власних орієнтирів. Але свій образ, який формує людина, не завжди відпо­відає (адекватний) реальній людині та її свідомості. Адже людина здатна помилятися. Тому те, наскіль­ки правильно людина "розуміє" себе, адекватно "подає" себе, можуть визначити оточуючі її люди.