Вибірка у соціологічному дослідженні

На етапі збирання первинних матеріалів суб'єкт со­ціологічного дослідження повинен з'ясувати кількісні та якісні параметри об'єкта, уточнити, хто є носієм ін­формації, скільки таких носіїв треба обстежити, щоб от­римати достовірну картину соціальної реальності. У практиці емпіричних досліджень, якщо об'єкт кількіс­но невеликий (не перевищує 300—500 одиниць), можна вдатися до суцільного обстеження, опитавши, наприк­лад, усіх респондентів або проаналізувавши всі номери визначених часописів тощо.

 

Однак соціологія найчастіше має справу з великими групами людей, носіями певних характерних ознак, учасниками різноманітних соціальних процесів. Об'єк­том досліджень можуть бути десятки і сотні тисяч лю­дей, що мешкають у різних регіонах, містах, областях; багатотисячні колективи промислових підприємств, організацій; великі соціальні спільноти: підприємці, молодь, студентство, жіноцтво, діти. Тому дослідник, дбаючи про якість, достовірність майбутніх результатів, повинен ретельно підійти до вибору найоптимальніших методів. Адже суцільні обстеження за таких обставин неможливі (виняток становлять суцільні дослідження, використовувані під час перепису населення, проведення референдумів). Тому найчастіше вдаються до вибіркового методу як альтернативи суцільному обстеженню. Його теорія ґрунтується на досягненнях математичної статистики.

Вибірковий метод — науково обґрунтований підхід, за результатами якого роблять висновки про об'єкт дослідження як ціле, спираючись на дані аналізу його певної частини.

 

Використання методу вибірки передбачає опанування таких понять, як «генеральна сукупність», «вибіркова сукупність», «одиниця відбору», «одиниця спостере­ження», «репрезентативність», «помилка репрезентатив­ності» тощо.

Генеральна сукупність — обмежений територіально і в часі об'єкт дослідження.

Визначення генеральної сукупності передбачає кон­кретизацію характеристик об'єкта, його найважливі­ших суттєвих ознак, які піддаються фіксації.

Вибіркова сукупність — певна кількість відібраних за суворими правилами елементів генеральної сукупності.

Вона нібито є мікромоделлю генеральної сукупності, її структура повинна максимально збігатися зі структу­рою генеральної сукупності за основними якісними ха­рактеристиками і контрольними ознаками.

Одиниці відбору — елементи вибіркової сукупності, які згідно з планом вибирає дослідник на кожному етапі побудови вибірки.

Такими елементами є поселення, підприємства, різ­номанітні спільноти.

Одиниці спостереження — елементи вибіркової сукупності, які підлягають обстеженню.

Ними можуть бути як окремі індивіди, так і соціаль­ні групи.

 

Для побудови вибірки конкретного соціологічного до­слідження потрібно попередньо оцінити якість вибірки (визначити ймовірність і ступінь точності, з якими дані, отримані під час дослідження вибіркової сукупності, мож­на переносити на генеральну сукупність); дібрати тип ви­бірки, найбільш адекватний меті й завданням досліджен­ня; визначити обсяг вибірки, який, з одного боку, повинен бути статистично значущим, а з іншого — економним, за­безпечуючи оперативне отримання якісної інформації.

Визначення якості вибірки означає оцінку її на пред­мет репрезентативності щодо всього об'єкта дослідження.

Репрезентативність вибірки — здатність вибіркової сукупності відтворювати основні характеристики генеральної сукупності.

Вибірка не може абсолютно точно відтворювати генеральну сукупність, тому вона завжди матиме певні Відхилення від неї.

Помилка репрезентативності — відхилення вибіркової сукупнос­ті за певними характеристиками від генеральної сукупності.

Чим більша величина відхилень, тим значніша по­милка репрезентативності, тим нижча якість отриманих даних. Головним завданням на цьому етапі соціологіч­ного дослідження є врахування помилки репрезентатив­ності під час інтерпретації та узагальнення результатів дослідження, проведеного із застосуванням вибіркового методу.

 

Значну роль у визначенні якості інформації, отрима­ної в результаті емпіричного дослідження, окрім репре­зентативності, відіграють такі параметри, як надійність і валідність.

Надійність інформації — адекватність одержаних результатів до­слідження соціальній ситуації.

Забезпечується вона врахуванням так званих випадкових помилок, які є неминучими внаслідок неод­норідності досліджуваного контингенту. Чим однорідні­ший контингент обстеження і чим більший обсяг вибір­кової сукупності, тим незначніша випадкова помилка вибірки і, відповідно, вища якість отриманої інформа­ції. Випадкові помилки виникають також і через низьку якість інструментарію, непрофесійну роботу дослідника тощо. Величину випадкової помилки можна розрахува­ти за допомогою спеціальних математичних формул.

Якість дослідження встановлюється величиною ви­падкової помилки (знаходять її за допомогою математич­них формул), яка дає змогу врахувати її під час поши­рення висновків, зроблених на підставі вибіркового до­слідження, на всю генеральну сукупність.

Валідність (обґрунтованість) інформації — відповідність резуль­татів саме тим явищам і процесам, які передбачалося дослідити.

До зниження валідності можуть призвести не тільки помилки інструментарію, а й систематичні помилки ви­бірки.

Систематичні помилки — помилки, які виникають внаслідок не правильних вихідних статистичних даних про параметри контрольних ознак генеральної сукупності, занадто малого обсягу вибірки, хибного застосування способу відбору одиниць аналізу тощо.

Визначити величину систематичних помилок за допомогою математичних формул неможливо, тому вони значно погіршують результати досліджень і взагалі можуть звести їх нанівець. Крім того, слід враховувати, що надійність і валідність є самостійними параметрами, які не залежать один від одного, характеризують якість дослідження з різних боків. Тому обов'язково їх треба визначати окремо.

Перед тим як обрати тип вибірки, визначаються що­до методу (ймовірнісний або цілеспрямований) відбору одиниць аналізу.

Ймовірнісний (стохастичний, випадковий) метод. Він передбачає випадковий відбір одиниць аналізу, згі­дно з яким кожна одиниця генеральної сукупності має однакову можливість потрапити до вибіркової сукупно­сті. Цей метод покладений в основу випадкового та меха­нічного типів вибірки. Випадкова вибірка є досить по­ширеною в соціологічних дослідженнях. Сутність її по­лягає в тому, що всі елементи генеральної сукупності, наприклад працівників підприємства, фіксують на картках, використовуючи їх прізвища або спеціальні кодувальні номери. Перемішавши картки у барабані, вибирають необхідну їх кількість. Для великих гене­ральних сукупностей застосовують вибірку, згідно з якою всі елементи генеральної сукупності утворюють єдиний список, з якого через рівні інтервали відбира­ють необхідну кількість елементів вибіркової сукупно­сті. Крок відбору визначають за допомогою спеціаль­ної формули:

К = N: п, де Я — крок відбору, ІУ — величина генеральної сукуп­ності, п — величина вибіркової сукупності.

Поширеною є стратифікаційна (районована) вибір­ка, побудова якої пов'язана з поняттям «районування генеральної сукупності».

Районування генеральної сукупності — процес поділу досліджу­ваного об'єкта на складові відповідно до мети і завдань дослі­дження.

Стратифікаційна (районована) вибіркапередбачає попереднє групування одиниць генеральної сукупності за певними ознаками, змістові характеристики яких здійснюють вплив на досліджуване явище. Наприклад, при вивченні кар'єрних стратегій молоді з вищою осві­тою можна передбачити, що форма навчання (держав­на, приватна) буде впливати на їх погляди щодо працевлаштування, професійної кар'єри. Відомо, що частка студентів, які навчаються у приватних вищих навчаль-434 Організація, методика і процедури емпіричних соціологічних досліджень

них закладах, значно менша, ніж тих, хто здобуває ви­щу освіту у державних вищих навчальних закладах. То­му ймовірність потрапляння їх у вибірку за механічно­го відбору досить низька. У такому разі всі вищі закла­ди поділяють на групи залежно від форми навчання, а потім з кожного типу відбирають респондентів пропо­рційно чисельності всього контингенту. У більшості опитувань громадської думки, що проводять за націо­нальними вибірками, первинна стратифікація здійс­нюється за географічною локалізацією, звідси й назва принципу — районування.

«Гніздова» вибірка є протилежною до районованої. У ній за одиницю відбору для суцільного обстеження бе­руть групи, колективи. Якщо при районуванні дослідник виокремлює різнотипні під сукупності, то при «гніздо­вій» вибірці генеральну сукупність розбивають на одно­типні групи («гнізда»), всередині яких містяться різно­рідні одиниці спостереження. Наприклад, досліджуючи колективи навчальних закладів, за одиницю можна взяти певні учнівські класи, студентські групи тощо.

Застосовуючи цей метод, дослідник повинен усі одиниці генеральної сукупності розподілити між «гніздами», подбати про максимальну ідентичність за параметрами основних характеристик «гнізд». Зручність, доступність і простота виокремлення «гнізд» роблять цей метод раціональним та економним. Один н формальний підхід до виокремлення гнізд може при звести до спотворення реальної картини досліджуваного об'єкта.

Серійну вибірку використовують для розподілу генеральної сукупності на однорідні частини (серії) за повни ми ознаками. Вважаючи серією сукупність статистично відмінних одиниць, дослідник може будувати вибірку з урахуванням детальних ознак структурної організації об'єкта. З кожної серії (пропорційно кількості елемвИ тів у ній) відбирають необхідну кількість елементів вибіркової сукупності. кількість елементів, які належить, вибрати окремо з кожної серії, визначають за допомогою формули: п₁ = (Иі. п): N.

де п₁ — кількість елементів, які належить вибрати з певної серії; Nі — кількість одиниць у серії; п – вибіркова сукупність; N — генеральна сукупність. Поряд з ймовірнісним методом до побудови вибірки застосовують цілеспрямований, який не передбачає ви­користання правил теорії ймовірності. Він є основою квотної та стихійної вибірок.

Квотна вибірка застосовується тоді, коли до почат­ку дослідження відомі статистичні дані про контрольні ознаки елементів генеральної сукупності. Це дає змогу побудувати вибіркову сукупність, відтворивши найва­жливіші пропорції генеральної сукупності, а на підста­ві цих пропорцій розрахувати відповідні квоти. Інфор­мацію, яка утворює квоти, одержують з документів державної чи відомчої статистики. Найчастіше вико­ристовують показники за статтю, віком, освітою, ти­пом поселення тощо.

 

Прикладом стихійної вибірки є поштове опитуван­ня читачів періодичного видання, опитування першого зустрічного журналістами на вулицях міст, метод «сні­гова куля». Цей метод використовують, коли потрібно опитати декілька сот представників громадських орга­нізацій, знаючи, наприклад, лише 10 з них. Тоді інших респондентів шукають за допомогою цих 10, якщо ко­жен з них погодиться повідомити про своїх знайомих, лісі належать до цих організацій, а ті повідомлять про своїх знайомих. Наслідком цього буде збільшення кіль­кості людей, яких можна буде опитати, тобто вибірка формується поступово, як снігова куля.

 

Усі наведені типи вибірок відносять до однощаблевих. У сучасній практиці масових великомасштабних досліджень застосовують складні багатощаблеві вибір­ки, що поєднують різні методи до їх формування.

Жоль

Усі ці опитування мають справу із "законом великих чисел", тобто із статистикою. Надійність статистичного висновку залежить не тільки від обсягу (масштабу) вибірки, але також і від співвідношення вибірки та величини досліджуваної групи. Обсяг вибірки залежить від того, яка точність розв'язання посталого перед дослідником завдання є необхідною та досяжною.

 

Правило отримання коректної вибірки з певної сукупності говорить: кожний елемент сукупності повинен мати рівні можливості потрапити до вибірки. Це передбачає, що вибірковий метод можна завжди застосовувати там, де наявна сукупність однорідних, але розрізнюваних одиниць.

Математична витонченість та відносна простота зазначеного методу достатньо очевидні. Але практичне застосування його до сус­пільства та соціальних груп насправді не таке уже й просте завдан­ня. Якщо, наприклад, потрібно отримати вибірку населення Украї­ни, то знадобляться точні та повні дані про те, як розподілене насе­лення за областями, районами, містами, селами та як людей реєстру­ють або враховують відповідні офіційні установи.

Практична складність полягає в тому, що у реальному житті важко отримати точні дані про всю сукупність людських "одиниць". Тому вибіркову сукупність визначають у процесі напруженої та копіт­кої праці. Тільки по її завершенні можна переходити до опитувань.

Ідея репрезентативної вибірки полягає в тому, щоб створити на ґрунті групи людей, яка цікавить соціологів, зменшену, але рівно­цінну модель усієї сукупності "одиниць".

Одразу після того, як сформульовано завдання соціологічного дослідження, необхідно визначитися з тим, яка група (сукупність, "популяція", "універсум") осіб має бути досліджена та описана.

Зазвичай фахівці розрізняють два способи побудови репрезента­тивної вибіркової сукупності. Перший передбачає використання математичних ймовірнісних методів, які ' спираються на теорію ймовірностей. Теоретико-ймовірнісні методи призначені для того, щоб максимально виключити суб'єктивний чинник при відборі. Другий спосіб полягає у застосуванні методу квот (від середньолат. — частина, яка припадає на кожного, від лат. — скільки; частка, частина, пай), який приписує інтерв'юерові виокремити пев­ну кількість опитуваних у різних групах населення.

 

Деякі соціологи виокремлюють чотири головних типи вибірки: 1) проста; 2) стратифікована; 3) територіальна; 4) багатощаблева.

Стратифіковану вибірку застосовують тоді, коли генеральна су­купність, яку соціологи хочуть дослідити, не є однорідною. У цьому разі виокремлюють різні страти, які мають більшу однорідність, і потім здійснюють подальший відбір усередині цих страт, щоб змен­шити сферу розсіювання, яка тим менша, чим більша однорідність вихідної сукупності.

Багатощаблеву вибірку будують на вибірці "гнізд" ("осередків") з усієї генеральної сукупності за допомогою способу систематичної випадковості, для чого вся аналізована сукупність має бути репрезентована у певний спосіб у формі, доступній для процедури вибір­ки. Всередині "гнізд" відбір здійснюють за принципами простої вибірки.

Відбір за методом квот передбачає, що відомі деякі важливі про­порції генеральної сукупності (наприклад, розподіл за віковими та професійними групами). За відомими даними обчислюють квоти, які розподіляють серед інтерв'юерів. Останні, у свою чергу, здійсню­ють вибір респондентів відповідно до заданих їм квот. Суть цих квот полягає в тому, щоб допомагати інтерв'юерові у проведенні випад­кового відбору. За такого відбору кожний член вихідної сукупності повинен мати практично однакову з іншими можливість потрапити до вибірки. Забезпечити дотримання цієї умови непросто хоча б тому, що у інтерв'юерів є неусвідомлена тенденція відбирати тих осіб, які їм здаються особливо компетентними (й це за умови, що їм наказано здійснювати тільки статистично нейтральний відбір). Щоб забезпечити виконання зазначеної умови при застосуванні квотного методу, рекомендують або замаскувати предмет дослідження тема­тично різноманітними комплексами запитань, або включити досліджувані питання до "багатотемного опитування", яке послідов­но торкається різних тем.

Макєєв