Зло­якіс­ні но­во­ут­во­рен­ня 8 страница

Найваж­ли­ві­шою умо­вою ус­піш­ної його ре­алі­за­ції є не­пе­рер­вність еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти і ви­хо­ван­ня від ди­тя­чо­го сад­ка до ву­зу і да­лі на ви­роб­ниц­тві. Знан­ня тво­рів лі­те­ра­ту­ри, му­зи­ки і мис­тец­тва, у зміс­ті яких є еко­ло­гіч­ний нап­ря­мок, та­кож ста­не умо­вою ре­алі­за­ції фор­му­ван­ня цін­нос­тей еко­ло­гіч­ної куль­ту­ри осо­бис­тос­ті. Во­ни за­без­пе­чу­ють мож­ли­вість ви­бо­ру пра­виль­ної еко­ло­гіч­ної по­зи­ції, пра­виль­ної еко­ло­гіч­ної орієнта­ції в різ­них об­ста­ви­нах при спіл­ку­ван­ні з при­ро­дою та прийнят­ті рі­шень з ура­ху­ван­ням пе­ре­ду­мов і нас­лід­ків еко­ло­гіч­но зна­чу­щої по­ве­дін­ки, оці­ню­ван­ня ре­ак­ції на свої вчин­ки з бо­ку гро­мадсь­кос­ті.

При під­го­тов­ці кад­рів із се­редньою спе­ці­аль­ною та ви­щою ос­ві­тою слід ви­хо­ди­ти з то­го, що мо­ло­ді спе­ці­аліс­ти по­вин­ні сві­до­мо оці­ню­ва­ти всі ба­га­тос­то­рон­ні зв'яз­ки між при­ро­дою і сус­піль­ством, вра­хо­ву­ва­ти і прог­но­зу­ва­ти від­да­ле­ні нас­лід­ки по­ру­шен­ня цих зв'яз­ків. Ро­бо­та з під­го­тов­ки спе­ці­аліс­та та­кож по­вин­на бу­ти спря­мо­ва­на на те, щоб на­бу­ті при­ро­до­охо­рон­ні і еко­ло­гіч­ні знан­ня пе­ре­рос­ли в пе­ре­ко­нан­ня і ста­ли не­від'ємною час­ти­ною його сві­тог­ля­ду та майбутньої про­фе­сійної ді­яль­нос­ті.

Іс­тот­ною особ­ли­віс­тю ву­зівсь­ко­го ета­пу еко­ло­гіч­ної і при­ро­до­охо­рон­ної під­го­тов­ки є про­фе­сійна спря­мо­ва­ність. Ос­кіль­ки еко­ло­гіч­но зна­чу­щі ха­рак­те­рис­ти­ки спе­ці­аль­нос­тей ви­щої шко­ли ва­ріюють в ши­ро­ко­му ді­апа­зо­ні, то здійснюється ди­фе­рен­ційова­ний під­хід з ура­ху­ван­ням про­фі­лю кон­крет­но­го ву­зу, фа­куль­те­ту, спе­ці­аль­нос­ті.

Про­цес еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти і ви­хо­ван­ня сту­дентсь­кої мо­ло­ді ком­плек­сний і по­ви­нен охоп­лю­ва­ти різ­но­ма­ніт­ні ас­пек­ти: на­уко­вий, тех­ні­ко-ви­роб­ни­чий, еко­но­міч­ний, со­ці­аль­но-по­лі­тич­ний, пра­во­вий та ін. Струк­тур­но-ло­гіч­на схе­ма цього про­це­су ґрун­тується на прин­ци­пах не­пе­рер­внос­ті, між­дис­цип­лі­нар­нос­ті, про­фе­сійної спря­мо­ва­нос­ті, єднос­ті те­оре­тич­ної під­го­тов­ки і прак­тич­ної ді­яль­нос­ті.

Не­об­хід­ною скла­до­вою еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти і ви­хо­ван­ня є ово­ло­дін­ня еко­ло­гіч­ною ети­кою, об'єктом дос­лі­джен­ня якої є еко­ло­гіч­на мо­раль як фор­ма сус­піль­ної сві­до­мос­ті, яка ре­гу­лює по­ве­дін­ку лю­дей. В ос­но­ву еко­ло­гіч­ної ети­ки пок­ла­де­но прин­цип ве­ли­ко­го гу­ма­ніс­та і фі­ло­со­фа XX ст. Аль­бер­та Швейце­ра – прин­цип бла­го­го­він­ня пе­ред жит­тям, про­від­ною дум­кою яко­го є пос­ту­лат "все жи­ве дос­тойне жи­ти", що не­дос­татньо зас­воєний, як ми вже го­во­ри­ли, су­час­ним сус­піль­ством. Ве­ли­кий гу­ма­ніст пи­сав: "Чим біль­ше ми вдив­ляємо­ся в при­ро­ду, тим біль­ше ус­ві­дом­люємо… що ми зв'яза­ні з усім жи­вим у при­ро­ді. Лю­ди­на не мо­же жи­ти тіль­ки для се­бе – ми по­вин­ні ус­ві­до­ми­ти, що будь-яке жит­тя – цін­ність".

У куль­тур­них над­бан­нях ук­ра­їн­ців на­яв­ний своєрід­ний пласт – на­род­на еко­ло­гіч­на куль­ту­ра, яка гли­бо­ко гу­ма­ніс­тич­на за своєю сут­ніс­тю. То­му при фор­му­ван­ні еко­ло­гіч­ної куль­ту­ри важ­ли­вим є ово­ло­дін­ня гу­ма­ніс­тич­ною на­род­ною еко­ло­гіч­ною куль­ту­рою, на­ці­ональ­ни­ми тра­ди­ці­ями дбайли­во­го став­лен­ня до при­ро­ди рід­но­го краю.

Для під­ви­щен­ня за­галь­но­го рів­ня еко­ло­гіч­ної куль­ту­ри важ­ли­ви­ми є зби­ран­ня, ана­ліз і по­ши­рен­ня се­ред на­се­лен­ня еко­ло­гіч­ної ін­фор­ма­ції про вплив чин­ни­ків нав­ко­лишньо­го при­род­но­го се­ре­до­ви­ща та ре­ко­мен­да­цій що­до ви­жи­ван­ня в зо­нах еко­ло­гіч­но­го ли­ха.

Та­ким чи­ном, ста­нов­лен­ня еко­ло­гіч­но куль­тур­ної осо­бис­тос­ті мож­на до­сяг­ти шля­хом еко­ло­гі­за­ції і гу­ма­ні­за­ції ос­ві­ти. Еко­ло­гі­за­ція і гу­ма­ні­за­ція ос­ві­ти – не прос­то на­си­чен­ня ос­ві­ти еко­ло­гіч­ни­ми, гу­ма­ні­тар­ни­ми і со­ці­аль­ни­ми пред­ме­та­ми, а гли­бо­ке ус­ві­дом­лен­ня взаємозв'яз­ку і взаємо­за­леж­нос­ті лю­ди­ни, сус­піль­ства і при­ро­ди (ко­ево­лю­ції сус­піль­ства, лю­ди­ни, тех­нос­фе­ри і при­ро­ди).

Гу­ма­ні­за­ція ос­ві­ти – це не прос­то від­мо­ва від ав­то­ри­тар­нос­ті і опо­ра на зов­нішнє сти­му­лю­ван­ня ово­ло­дін­ня знан­ня­ми, а апе­ля­ція до гли­бин­них го­ри­зон­тів сві­до­мос­ті осо­бис­тос­ті, орієнта­ція її на віль­не са­мо­ви­ра­жен­ня, на роз­крит­тя твор­чо­го по­тен­ці­алу.

В еко­ло­гіч­ній пе­да­го­гі­ці мо­же ви­ко­рис­то­ву­ва­ти­ся мі­ні­маль­ний ви­хов­ний прин­цип у виг­ля­ді ви­роб­лен­ня цільо­вої мо­ти­ва­ції та­кої по­ве­дін­ки, яка б да­ва­ла змо­гу збе­рег­ти ці­ліс­ність сус­піль­но­го ла­ду при мак­си­маль­но­му роз­крит­ті влас­ти­вос­тей осо­бис­тос­ті (прин­цип діс­тав наз­ву "не­руйнів­ної по­ве­дін­ки"). "Не­руйнів­на по­ве­дін­ка" – це один з під­хо­дів до то­го, щоб нав­чи­ти­ся ство­рю­ва­ти ста­лість в ду­ші лю­ди­ни, на­бут­тя змо­ги, не руйну­ючи сус­піль­ства, не руйну­ва­ти і при­ро­ду.

Ви­хо­ван­ня еко­ло­гіч­но куль­тур­ної осо­бис­тос­ті в кон­тек­сті но­вої еко­ло­гіч­ної па­ра­диг­ми ґрун­тується на ство­рен­ні умов для роз­вит­ку осо­бис­тос­ті віль­ної і від­по­ві­даль­ної за своє іс­ну­ван­ня у сві­ті. Сво­бо­да і від­по­ві­даль­ність – це ті два ре­гу­ля­ти­ви, які ма­ють бу­ти пок­ла­де­ні в ос­но­ву еко­ло­го-ос­вітньої пе­да­го­гіч­ної сис­те­ми, здат­ної до­по­мог­ти в ста­нов­лен­ні осо­бис­тос­ті, го­то­вої вті­лю­ва­ти в жит­тя ідеї ста­ло­го роз­вит­ку.

Рекомендована література:

· ос­нов­на – [ 25, 42-44, 46, 52, 53 ];

· до­дат­ко­ва – [ 1-24 ].

ЛІТЕРАТУРА

1. Ага­джа­нян Н.А. Эко­ло­гия че­ло­ве­ка: Из­бран­ные лек­ции. – М.: Крук, 1994. – 256 с.

2. Ага­джа­нян Н.А., Ма­ра­чев А.Г., Боб­ков Г.А. Эко­ло­ги­чес­кая фи­зи­оло­гия че­ло­ве­ка. – М.: Крук, 1998. – 416 с.

3. Ага­джа­нян Н.А., Ни­ки­тюк Б.А., По­лу­нин И.Н. Ин­те­рак­тив­ная ан­тро­по­ло­гия и эко­ло­гия че­ло­ве­ка: об­лас­ти вза­имо­дей­ствия (очер­ки). – М. – Ас­тра­хань: АГ­МА, 1995. – 134 с.

4. Ага­джа­нян Н.А., По­лу­нин И.Н., Пав­лов Ю.В. Очер­ки по эко­ло­гии че­ло­ве­ка: Адап­та­ция и ре­зер­вы здо­ровья. – М. – Ас­тра­хань: АГ­МА, 1997. – 154 с.

5. Ага­джа­нян Н.А., Тор­шин В.И. Эко­ло­гия че­ло­ве­ка. – М.: ММП "Эко­центр", 1994. – 255 с.

6. Ага­джа­нян Н.А., Уша­ков И.Б., Тор­шин В.И. и др. Эко­ло­гия че­ло­ве­ка: Сло­варь-спра­воч­ник/ Под общ. ред. акад. Н.А. Ага­джа­ня­на. – М.: ММП "Эко­центр"; Изд. фир­ма "Крук", 1997. – 208 с.

7. Алек­се­ев В.П. Очер­ки по эко­ло­гии че­ло­ве­ка. – М.: Изд-во МНЭ­ПУ, 1998. – 232 с.

8. Алек­се­ева Т.И. Адап­та­ция че­ло­ве­ка в раз­лич­ных эко­ло­ги­чес­ких ни­шах Зем­ли. – М.: Изд-во МНЭ­ПУ, 1998. – 280 с.

9. Алек­се­ева Т.И., Коз­лов А.И., Кур­ба­то­ва О.Л. и др. Эко­ло­гия че­ло­ве­ка. – М.: Изд-во МНЭУ, 2001. – 439 с.

10. Ананье­в Б.Г. Че­ло­век как пред­мет поз­на­ния. – 3-е изд. – СПб.: Пи­тер, 2002. – 282 с.

11. Апа­на­сен­ко Г.Л., По­по­ва Л.А. Ме­ди­цин­ская ва­ле­оло­гия. – Рос­тов н/Д.: Фе­никс, 2000. – 248 с.

12. Ап­ре­сян Р.Г., Араб-Ог­лы Э.А., Ар­темье­ва О.В. и др. Че­ло­век: Фи­ло­соф­ско-эн­цик­ло­пе­ди­чес­кий сло­варь. – М.: На­ука, 2000. – 514 с.

13. Бар­дов В.Г. За­галь­на гі­гієна та еко­ло­гія лю­ди­ни/ За ред. І.В. Сер­ге­ти. – Він­ни­ця: Но­ва кни­га, 2002. – 235 с.

14. Бе­зант А. Эзо­те­ри­чес­кое хрис­ти­ан­ство/ Пер. с англ. – М.: ЭК­СТО-Пресс, 2001. – 960 с.

15. Бер­ко­вич С.Я. Кле­точ­ные ав­то­ма­ты как мо­дель ре­аль­нос­ти: По­ис­ки но­вых пред­став­ле­ний фи­зи­чес­ких и ин­фор­ма­ци­он­ных про­цес­сов. – М.: На­ука, 1993. – 176 с.

16. Би­чев Г.Н. Те­ория три­един­ства стро­ения ми­ра. – М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Ба­ума­на, 2001. – 160 с.

17. Бла­ват­ская Е.П. Клю­чи к те­осо­фии. – М.: Сфе­ра, 1993. – 320 с.

18. Бла­ват­ская Е.П. Тайная док­три­на. Син­тез на­уки, ре­ли­гии и фи­ло­со­фии: В 2-х т. – Л.: Эко­по­лис и куль­ту­ра, 1991.

19. Бойчук Ю.Д., Со­ло­шен­ко Е.М., Смо­ляр В.І., Ци­га­нен­ко ОД. Еко­ло­гіч­ні проб­ле­ми хар­чу­ван­ня лю­ди­ни. – К.: Око-Плюс, 2002. – 92 с.

20. Бров­дій В.М., Га­ца О.О. Еко­ло­гіч­ні проб­ле­ми Ук­ра­їни (проб­ле­ми но­оге­ні­ки). – К.: НПУ, 2000. – 366 с.

21. Бу­га­ев А. Эни­оло­гия че­ло­ве­ка. – М.: КСП+, 2001. – 320 с.

22. Ва­силь­чук А.Л. Фун­кці­ональ­на ана­то­мія тон­ко-ма­те­рі­аль­них тіл лю­ди­ни. – Львів: Ка­ме­няр, 2003. – 422 с.

23. Ва­силь­чук А.Л. Фун­кці­ональ­на ана­то­мія чакр. – Львів: Ка­ме­няр, 2003. – 210 с.

24. Вер­над­ский В.И. Тру­ды по фи­ло­со­фии ес­те­ствоз­на­ния. – М.: На­ука, 2000. – 504 с.

25. Гринь С.А., Мо­исе­ев В.Ф., Са­мойлен­ко Н.Н., Не­чи­по­рен­ко Д.И. Ме­то­ди­чес­кие ука­за­ния для про­ве­де­ния прак­ти­чес­ких и са­мос­то­ятель­ных за­ня­тий по кур­су "Эко­ло­гия че­ло­ве­ка" для сту­ден­тов всех форм обу­че­ния спе­ци­аль­нос­ти 8.070801 – "Эко­ло­гия и ох­ра­на ок­ру­жа­ющей сре­ды". В 4 ч. – Харь­ков: НТУ "ХПИ", 2003. – 86 с.

26. Гри­цен­ко В.І., Вовк М.І., Ко­то­ва А.Б. та ін. Біоеко­ме­ди­ци­на – єди­ний ін­фор­ма­ційний прос­тір. – К.: На­ук. дум­ка, 2001. – 314 с.

27. Гу­ми­лев Л.Н. Эт­но­ге­нез и би­ос­фе­ра Зем­ли. – М.: Та­на­ис ДИ-ДИК, 1994. – 544 с.

28. Джан Р.Г., Данн Б. Дж. Гра­ни­цы ре­аль­нос­ти. Роль соз­на­ния в фи­зи­чес­ком ми­ре. – М.: Объ­еди­нен­ный ин-т вы­со­ких тем­пе­ра­тур РАН, 1995. – 140 с.

29. Ди­чев Т.Г. Адап­та­ция и здо­ровье, вы­жи­ва­ние и эко­ло­гия че­ло­ве­ка: Со­ци­аль­но-ме­ди­цин­ские, пси­хо­биоэнер­ге­ти­чес­кие ас­пек­ты. – М.: Ви­тязь, 1994. – 324 с.

30. Доб­ро­ти­на Н.А. Би­оло­гия че­ло­ве­ка, эко­ло­гия и здо­ровья (ан­тро­по­эко­ло­ги­чес­кая ва­ле­оло­гия). – Н. Нов­го­род. Изд во НГУ 1999. – 274 с.

31. Доб­ро­ти­на Н.А., Швец И.М. Вве­де­ние в эко­ло­гию че­ло­ве­ка. – Н. Нов­го­род: Изд-во НГУ, 1994. – 203 с.

32. Зло­бін Ю.А., Ко­чу­бей Н.В. За­галь­на еко­ло­гія. – Су­ми: ВТД "Уні­вер­си­тетсь­ка кни­га", 2003. – 416 с.

33. Каз­на­че­ев В.П. Проб­ле­мы че­ло­ве­ко­ве­де­ния. – М.: ИЦППС, 1997. – 352 с.

34. Каз­на­че­ев В.П. Фе­но­мен че­ло­ве­ка: Кос­ми­чес­кие и зем­ные ис­то­ки. – Но­во­си­бирск: Книжн. изд-во, 1991. – 125 с.

35. Каз­на­че­ев В.П., Аку­лов А.И., Ки­сель­ни­ков А.А., Мин­га­зов И.Ф. Вы­жи­ва­ние на­се­ле­ния Рос­сии. Проб­ле­мы сфин­кса XXI ве­ка/ Под общ. ред. акад. В.П. Каз­на­че­ева. – Но­во­си­бирск: Изд-во Но­во­си­бирск, ун-та, 2003. – 463 с.

36. Каз­на­че­ев В.П., Спи­рин Е.А. Кос­моп­ла­нет­ра­ный фе­но­мен че­ло­ве­ка: Проб­ле­мы ком­плек­сно­го изу­че­ния. – Но­во­си­бирск: На­ука, Сиб. отд., 1991. – 304 с.

37. Каз­на­че­ев В.П., Тро­фи­мов А.В. Ин­тел­лект пла­не­ты как кос­ми­чес­кий фе­но­мен. – Но­во­си­бирск: Изд. дом "Альтмил­ла ЛТД", 1997. – 111 с.

38. Кел­лер А.А., Ку­ва­кин В.И. Ме­ди­цин­ская эко­ло­гия. – СПб: PET­ROC, 1999. – 256 с.

39. Ким A.M. Хи­ми­чес­кая эко­ло­гия че­ло­ве­ка. – Но­во­си­бирск: Изд-во НГПУ, 1997. – 198 с.

40. Ко­ган А.Б. Эко­ло­ги­чес­кая фи­зи­оло­гия че­ло­ве­ка. – Рос­тов н/Д.: Изд-во РГУ, 1990. – 263 с.

41. Ко­ма­ров В.Д. Со­ци­аль­ная эко­ло­гия: Фи­ло­соф­ские ас­пек­ты. – Л.: На­ука, 1990. – 214 с.

42. Ми­ки­тюк О.М., Зло­тін О.З., Бров­дій В.М, та ін. Еко­ло­гія лю­ди­ни. Ук­ра­їнсь­ко-ро­сійсь­кий тлу­мач­ний слов­ник. – Хар­ків: ТОВ "ОВС", 2000. – 164 с.

43. Ми­ки­тюк О.М., Зло­тін О.З., Бров­дій В.М. та ін. Еко­ло­гія лю­ди­ни. 3-тє вид. – Хар­ків: Вид-во "ОВС", 2004. – 254 с.

44. Мяг­чен­ко А.П., Гре­чиш­ки­на О.Д. Эко­ло­гия и ва­ле­оло­гия че­ло­ве­ка. – Бер­дянск: АРИУ, 1999. – 142 с.

45. При­ход­чен­ко А.А. Клі­ніч­на еко­ло­гія/ За ред. М.Д. Во­ло­ши­на – Дніп­ро­пет­ровськ: Сис­тем­ні тех­но­ло­гії, 2002. – 288 с.

46. Се­ме­нюк Н.В. Еко­ло­гія лю­ди­ни. – Хмель­ниць­кий: ТУП, 2002. – 171 с.

47. Уша­ков И.Б., Ар­ла­щен­ко Н.И., Ло­жа­нов А.Я., По­пов В.И. Чер­но­быль: Ра­ди­аци­он­ная пси­хо­фи­зи­оло­гия и эко­ло­гия че­ло­ве­ка. – М.: Изд-во ГНИЙ ави­ац. и косм, ме­ди­ци­ны, 1997. – 247 с.

48. Фо­ули Р. Еще один не­пов­то­ри­мый вид: Эко­ло­ги­чес­кие ас­пек­ты эво­лю­ции че­ло­ве­ка/ Цер. с англ. – М.: Мир, 1990. – 340 с.

49. Ха­итов P.M., Пи­не­гин Б.В., Ис­та­мов Х.И. Эко­ло­ги­чес­кая им­му­но­ло­гия. – М.: ВНИ­РО, 1995. – 211 с.

50. Хо­мич И.И. Че­ло­век – жи­вая сис­те­ма: Ес­те­ствен­но-на­уч­ный и фи­ло­соф­ский ана­лиз. – Минск: Бе­ла­русь, 1989. – 269 с.

51. Ци­га­нен­ко А.Я., Щер­бань М.Г., Жу­ков В.І., Бойчук Ю.Д., Со­ло­шен­ко Е.М. та ін. Ме­дич­ні проб­ле­ми еко­ло­гії/ За ред. А.Я. Ци­га­нен­ка. – Хар­ків: ХМУ, 2002. – 164 с.

52. Шмалєй С., Щер­би­на Т. Еко­ло­гія лю­ди­ни: Ме­то­дич­ні ре­ко­мен­да­ції до про­ве­ден­ня се­мі­нарсь­ких і ла­бо­ра­тор­них за­нять з кур­су. – Хер­сон: ХДПУ, 2000. – 60 с.

53. Шмалєй С.В. Еко­ло­гія лю­ди­ни: Нав­чаль­на прог­ра­ма (ре­ко­мен­до­ва­на МОН Ук­ра­їни). – Хер­сон: Тер­ра, 2001. – 26 с.

 

 

Навчаль­не ви­дання