Лекции.Орг


Поиск:




Категории:

Астрономия
Биология
География
Другие языки
Интернет
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Механика
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Транспорт
Физика
Философия
Финансы
Химия
Экология
Экономика
Электроника

 

 

 

 


Зло­якіс­ні но­во­ут­во­рен­ня 7 страница




Єди­ний шлях по­до­лан­ня ду­хов­но-еко­ло­гіч­ної кри­зи В.М. Вол­чен­ко вба­чає в но­мо­ге­не­зі – ці­лес­пря­мо­ва­ній ево­лю­ції жи­во­го на ос­но­ві по­пе­ред­ніх ета­пів роз­вит­ку, які фор­му­ють умо­ви для ви­ник­нен­ня но­вих ти­пів жи­во­го у нап­рям­ку ство­рен­ня сис­тем більш швид­кої пе­ре­роб­ки ін­фор­ма­ції, збіль­шен­ня об­ся­гів і змі­ни її якос­ті в бік ду­хов­но­го зміс­ту (ін­фор­ма­ції-сві­до­мос­ті).

Ін­фор­ма­ція і сві­до­мість – близь­кі по­нят­тя, за ви­нят­ком то­го, що сві­до­мість при­пи­сується тіль­ки лю­ди­ни. З го­ме­ос­та­тич­них по­зи­цій сві­до­мість фор­мується під дією трьо­х ін­фор­ма­ційних по­то­ків:

· ін­фор­ма­ція про зов­нішнє се­ре­до­ви­ще, яка над­хо­дить че­рез спе­ці­алі­зо­ва­ні і нес­пе­ці­алі­зо­ва­ні вхо­ди;

· ін­фор­ма­ція про стан внут­рішньо­го се­ре­до­ви­ща;

· ар­хі­во­ва­на ін­фор­ма­ція як ре­зуль­тат по­пе­ред­ніх взаємо­дій пер­ших двох.

Будь-які при­род­ні сис­те­ми є склад­ни­ми ієрар­хіч­ни­ми сис­те­ма­ми, які по­бу­до­ва­ні за прин­ци­пом вер­ти­каль­них і го­ри­зон­таль­них сі­ток го­ме­ос­та­тич­но­го ти­пу, тоб­то за прин­ци­пом фун­кці­ональ­ної фрак­таль­нос­ті (Сте­па­нов, 1994 р.).

Ці уяв­лен­ня спри­яли роз­вит­ку го­ме­ос­та­тич­ної гі­по­те­зи фор­му­ван­ня сві­до­мос­ті. Ви­хо­дя­чи з неї, влас­ну сві­до­мість ма­ють будь-які сис­те­ми Уні­вер­су­му, але сві­до­мість кож­ної з сис­тем іс­тот­но різ­ни­ти­меть­ся за­леж­но від спе­ци­фі­ки по­то­ку ін­фор­ма­ції, яка об­роб­ляється цією сис­те­мою чи її під­сис­те­мою і яка дає змо­гу їй бу­ти адек­ват­ною се­ре­до­ви­щу іс­ну­ван­ня. Не­адек­ват­ні се­ре­до­ви­щу сис­те­ми руйну­ють­ся і ги­нуть (Сте­па­нов, Вол­чен­ко, 2000 р.).

Сто­сов­но лю­ди­ни влас­не сві­до­мість мож­на оха­рак­те­ри­зу­ва­ти як ви­ді­ле­ну і ор­га­ні­зо­ва­ну в смис­ло­ву сис­те­му ін­ди­ві­дом ін­фор­ма­цію, що ви­ко­рис­то­вується ним для мо­де­лю­ван­ня внут­рішньо­го і зов­нішньо­го се­ре­до­ви­ща та ар­хі­ву­ван­ня ві­до­мос­тей, кла­си­фі­ко­ва­них за оз­на­ка­ми цих мо­де­лей. Пси­хі­ка лю­ди­ни є ре­зуль­та­том взаємо­дії її мо­де­лей внут­рішньо­го і зов­нішньо­го се­ре­до­ви­ща.

Од­ним із вис­нов­ків го­ме­ос­та­тич­ної сві­до­мос­ті є те, що ос­нов­ним схо­ви­щем ар­хі­во­ва­ної ін­фор­ма­ції є ва­ку­ум у виг­ля­ді по­ля­ри­за­ції його тон­кої струк­ту­ри. А ос­кіль­ки цей про­цес ди­на­міч­ний і пос­тійний, то з не­об­хід­ніс­тю ло­гі­ки слід виз­на­ти, що він (ва­ку­ум) є уза­галь­не­ним схо­ви­щем ін­фор­ма­ції, тоб­то всес­вітньою сві­до­міс­тю. Мо­зок лю­ди­ни є ли­ше ко­му­ні­ка­тив­ним ор­га­ном, який фор­мує ад­ре­со­ре­гіс­тро­вий апа­рат за зв'яз­ком з тією чи ін­шою ар­хі­во­ва­ною ін­фор­ма­цією. З цих по­зи­цій ін­фор­ма­ція, яка міс­тить­ся в тон­ко­му сві­ті, пе­ре­хо­дя­чи в сис­тем­но-ор­га­ні­зо­ва­ний світ, стає ін­фор­ма­цією-сві­до­міс­тю (ду­хом). Ін­фор­ма­ція тут роз­гля­дається як найви­ща фор­ма ін­фор­ма­ції і "опе­ра­тор смис­лів". Від­по­від­но смис­лом тут є ха­рак­те­рис­ти­ка цін­нос­ті ін­фор­ма­ції. Су­куп­ність усіх мож­ли­вих сис­тем з їх ха­рак­те­рис­ти­ка­ми ін­фор­ма­тив­нос­ті та енер­ге­тич­нос­ті ут­во­рює ін­фор­ма­ційно-енер­ге­тич­ний прос­тір, в яко­му сис­те­ми мож­на ран­жу­ва­ти за ве­ли­чи­на­ми спів­від­но­шен­ня. Ево­лю­ція Всес­ві­ту від­бу­вається в бік роз­вит­ку ви­со­ко­ін­фор­ма­тив­них, але ма­ло­енер­ге­тич­них "еко­ном­них" сис­тем (Сте­па­нов, Вол­чен­ко, 2000 р.).

Ви­ді­лив­ши Смисл як тре­тій про­яв Всес­ві­ту по­ряд з ін­фор­ма­цією і енер­гією, виз­на­ча­ють, крім ін­фор­ма­ційно-енер­ге­тич­но­го, смис­ло­вий (се­ман­тич­ний) прос­тір, в яко­му зак­ла­де­ні всі смис­ли ево­лю­ції жит­тя в Уні­вер­су­мі.

Про­цес тво­рін­ня Всес­ві­ту в ре­чо­вин­ній об­лас­ті, згід­но з мо­дел­лю ві­таль­нос­ті, по­чи­нається в ін­фор­ма­ційній ідеї Аб­со­лю­ту, яка прийшла з точ­ки оме­га в точ­ку син­гу­ляр­нос­ті аль­фа. Тут ін­фор­ма­ція мо­же пе­ре­хо­ди­ти в енер­гію. По­тім вклю­чається ево­лю­ційний цикл від кос­ної ре­чо­ви­ни до жи­вої. Да­лі роз­ви­ток при­во­дить до найви­щої фор­ми ево­лю­ції – сві­до­мос­ті лю­ди­ни, яка по­вин­на струк­ту­ру­ва­ти тон­кий світ Всес­ві­ту, на­пов­ню­ючи його ду­хов­но. У цьому за­ря­ді ду­хов­нос­ті, мож­ли­во, і зак­ла­де­ний ос­нов­ний сенс бут­тя лю­ди­ни. По­тім світ зно­ву схо­дить­ся до Аб­со­лю­ту, точ­ки оме­га. Та­ким чи­ном, от­ри­муємо схе­му віч­но­го про­це­су тво­рін­ня – від Аб­со­лю­ту до по­чат­ку ре­чо­вин­но­го сві­ту і зно­ву до Аб­со­лю­ту, в точ­ку оме­га, че­рез сві­до­мість лю­ди­ни, її Ду­шу і Дух.

У фе­но­ме­нах сві­до­мос­ті, як ба­чи­мо, ви­яв­ляється взаємо­дія ін­фор­ма­ційно­го сві­ту, або ін­фор­ма­ційно-енер­ге­тич­но­го прос­то­ру з ма­те­рі­аль­ни­ми об'єкта­ми. Людсь­ка сві­до­мість від­по­від­но до мо­де­лі ві­таль­нос­ті (на­яв­нос­ті сві­до­мос­ті в сис­те­мах) ро­зу­міється як су­ма взаємо­пов'яза­них еле­мен­тів: Ін­те­лект + Ду­ша + Дух. При цьому ін­те­лект і ду­ша – ат­ри­бу­ти ті­ла, а Дух – ат­ри­бут кос­міч­ної сві­до­мос­ті чи тон­ко­го сві­ту, який про­ни­кає до лю­ди­ни че­рез її ду­шу. Від­по­від­но в оду­хот­во­ре­но­му со­ці­умі бу­дуть від­бу­ва­ти­ся спри­ят­ли­ві про­це­си. Слід від­зна­чи­ти, що в мо­де­лі ві­таль­нос­ті, як у схе­мі но­мо­ге­не­зу, іс­нує де­який на­оч­ний зв'язок. Це зв'язок між ду­хов­ним рів­нем осо­бис­тос­ті і мож­ли­вість ду­хов­но­го кон­так­ту людсь­кої ду­ші з Аб­со­лю­том, яка за­ле­жить від цього рів­ня (Вол­чен­ко, 1997 р.).

Іс­ну­ван­ня точ­ки Оме­га П. Тейяр де Шар­ден, К.Е. Ці­ол­ковсь­кий та ба­га­то ін­ших вче­них-кос­міс­тів пов'язу­ва­ли з сим­во­лом Бо­га. На ни­нішньо­му ета­пі ус­ві­дом­лен­ня Сві­ту та при ви­бо­рі шля­хів ви­хо­ду ци­ві­лі­за­ції з ду­хов­но-еко­ло­гіч­ної кри­зи ра­ці­ональ­ним є до­пов­нен­ня на­уко­во­го знан­ня ре­лі­гійним. Особ­ли­во це сто­сується ос­вітньо-ви­хов­ної сис­те­ми, де гу­ма­ні­тар­ний і ду­хов­ний ас­пек­ти від­тіс­не­ні і за­мі­не­ні тех­нок­ра­тич­ним цик­лом знань.

Не­пе­ред­ба­чу­ва­ність нас­лід­ків руйнів­ної ан­тро­по­ген­ної ді­яль­нос­ті для еко­ло­гіч­ної ста­біль­нос­ті бі­ос­фе­ри і здо­ров'я лю­ди­ни по­яс­нює су­час­на си­нер­ге­ти­ка.

На­уко­ва шко­ла ла­уре­ата Но­бе­лівсь­кої пре­мії І.Р. При­го­жи­на ви­яви­ла, що при від­хо­джен­ні сис­те­ми від рів­но­ва­ги во­на мо­же пройти че­рез де­кіль­ка зон нес­тійкос­ті. У кож­ній з них по­ве­дін­ка сис­те­ми якіс­но змі­нюється. Зок­ре­ма, сис­те­ма мо­же пе­рейти до "ха­отич­но­го ста­ну", в яко­му по­ве­дін­ка кра­ще за все сим­во­лі­зує те но­ве, що прив­нес­ла в кон­цеп­ції по­ряд­ку і без­по­ряд­ку не­рів­но­важ­на фі­зи­ка: обид­ва ста­ни – і по­ряд­ку, і без­по­ряд­ку – ко­ге­рен­тні. Це оз­на­чає, що для обох ха­рак­тер­ні ко­ре­ля­ції і обид­ва ста­ни не­пе­ред­ба­чу­ва­ні (При­го­жий, Стен­герс, 1986,1999 р.). "Не­рів­но­важ­на тер­мо­ди­на­мі­ка", як наз­вав її І.Р. При­го­жий, яка іс­нує в не­рів­но­важ­них сис­те­мах, усу­ває ідею не­ми­ну­чос­ті смер­ті Всес­ві­ту та його об­ме­же­нос­ті.

Про­це­си ста­нов­лен­ня по­ряд­ку з ха­осу та їх взаємо­пе­ре­хо­дів та ідея уні­вер­саль­нос­ті за­ко­но­мір­нос­тей са­мо­ор­га­ні­за­ції, тоб­то виз­нан­ня іс­тот­ної по­діб­нос­ті в їх ви­яв­лен­ні в різ­ноп­ри­род­них об'єктах ста­ли ба­зо­вою мо­дел­лю си­нер­ге­ти­ки. Ос­но­ву цієї мо­де­лі ста­нов­лять так зва­ні не­рів­но­важ­ні сис­те­ми ("ак­тив­ні се­ре­до­ви­ща"). Во­ни ха­рак­те­ри­зу­ють­ся на­яв­ніс­тю ве­ли­кої кіль­кос­ті еле­мен­тів, між яки­ми в хо­ді са­мо­ор­га­ні­за­ції і скла­да­ють­ся ло­каль­ні взаємозв'яз­ки, впо­ряд­ко­ва­ність. То­му ці про­це­си са­мо­ор­га­ні­за­ції на­зи­ва­ють "ко­опе­ра­тив­ни­ми" яви­ща­ми (тоб­то ко­лек­тив­ни­ми, ма­со­ви­ми). До не­рів­но­важ­них сис­тем над­хо­дить віль­на енер­гія, яка пе­ре­ви­щує при­род­ні ен­тро­пійні втра­ти, так що в сис­те­мі ут­во­рюється її над­ли­шок. Цей над­ли­шок в сис­те­мі вик­ли­кає змі­ни. Спо­чат­ку їх мож­на прог­но­зу­ва­ти (що є звич­ним для кла­сич­ної ме­ха­ні­ки і тер­мо­ди­на­мі­ки), а по­тім до­ся­гається спе­ци­фіч­ний стан сис­те­ми, який має не­пе­ред­ба­чу­ва­ний, "ха­отич­ний" стан. По­даль­ші змі­ни віль­ної енер­гії при­во­дять до "зас­по­коєння" сис­те­ми, і в ній ви­ни­ка­ють де­які чіт­кі струк­ту­ри. Цикл са­мо­ор­га­ні­за­ції за­кін­че­ний. Про­цес змі­ни за­па­су віль­ної енер­гії мо­же про­дов­жи­ти­ся і да­лі. Сис­те­ма зно­ву пе­рейде в "ха­отич­ний" стан, а да­лі ви­ник­нуть де­які но­ві струк­ту­ри, які від­різ­ня­ють­ся від по­пе­ред­ніх.

Для опи­су ди­на­мі­ки про­це­сів са­мо­ор­га­ні­за­ції ви­роб­ле­ні спе­ці­аль­ні по­нят­тя. Найваж­ли­ві­ши­ми з них є:

1) ди­си­па­тив­на струк­ту­ра – це струк­ту­ра, яка ви­ни­кає в ре­зуль­та­ті са­мо­ор­га­ні­за­ції; во­на іс­нує тіль­ки за ра­ху­нок віль­ної енер­гії, що над­хо­дить у сис­те­му;

2) ат­рак­тор – це стан сис­те­ми, який мо­же бу­ти ре­алі­зо­ва­ний у да­но­му ак­тив­но­му се­ре­до­ви­щі; сам ви­хід з ха­осу оз­на­чає, що сис­те­ма бу­де пе­ре­хо­ди­ти до яко­гось пев­но­го рів­но­важ­но­го ста­ну, цей стан "пе­ре­ва­жив" і сис­те­мою бу­де об­ра­ний са­ме він, тоб­то це своєрід­ний центр при­тя­ган­ня, який за­ми­кає на со­бі мож­ли­ві шля­хи змі­ни сис­те­ми;

3) точ­ка бі­фур­ка­ції – стан сис­те­ми, по­даль­ший рух з якої мо­же від­бу­ва­ти­ся не в од­но­му нап­рям­ку, а в бік од­но­го з ці­ло­го на­бо­рів ат­рак­то­рів; це своєрід­на роз­вил­ка. Де­лі­кат­ний мо­мент по­ля­гає в то­му, що в про­це­сі са­мо­ор­га­ні­за­ції точ­ки бі­фур­ка­ції збі­га­ють­ся з ха­отич­ни­ми фа­за­ми в змі­ні сис­те­ми, у яких ду­же силь­ний вплив флук­ту­ацій. Че­рез це, ви­хо­дя­чи з ха­отич­но­го ста­ну, сис­те­ма мо­же не­пе­ред­ба­чу­ва­но ру­ха­ти­ся в різ­них нап­рям­ках;

4) не­лі­нійність – ха­рак­тер­на влас­ти­вість не­рів­но­важ­них сис­тем, яка по­ля­гає в то­му, що в них по­ру­шується дія прин­ци­пу су­пер­по­зи­ції. Ра­ні­ше в ме­ха­ні­ці вва­жа­ло­ся, що дію де­кіль­кох ма­лих сил мож­на за­мі­ни­ти дією од­нієї су­мар­ної. В си­нер­ге­ти­ці вив­ча­ють­ся си­ту­ації, ко­ли це пра­ви­ло не пра­цює, і та­ких у при­ро­ді ду­же ба­га­то.

Про­ана­лі­зуємо про­цес са­мо­ор­га­ні­за­ції не­рів­но­важ­них сис­тем. Кож­ній не­рів­но­важ­ній сис­те­мі при­та­ман­ні свої пев­ні струк­ту­ри, які во­на мо­же ре­алі­зу­ва­ти в хо­ді са­мо­ор­га­ні­за­ції. По­даль­ший рух з ха­осу мо­же від­бу­ва­ти­ся за різ­ни­ми нап­рям­ка­ми, які за­ле­жать, на жаль, від ви­пад­ко­вих чин­ни­ків. Різ­ною мо­же бу­ти і швид­кість, для та­ких про­це­сів ха­рак­тер­ні ре­жи­ми із за­гос­трен­ням. Це та­кі пе­ре­хо­ди, які по­чи­на­ють­ся по­віль­но, не­по­міт­но, а по­тім рап­то­во на­бу­ва­ють бук­валь­но ви­бу­хо­во­го ха­рак­те­ру. Як­що не вив­чи­ти та­кі мож­ли­вос­ті зав­час­но, то мож­на пот­ра­пи­ти в ре­жим із за­гос­трен­ням і нас­лід­ки про­це­су бу­дуть не­пе­ред­ба­чу­ва­ни­ми. Сьогод­ні та­ку стур­бо­ва­ність вик­ли­ка­ють еко­ло­гіч­ні проб­ле­ми – люд­ство все силь­ні­ше впли­ває на еко­сис­те­ми і бі­ос­фе­ру в ці­ло­му, і ви­хід на ви­бу­хо­ву ді­лян­ку про­це­су са­мо­ор­га­ні­за­ції сис­те­ми мо­же бу­ти ка­тас­тро­фіч­ним як для бі­ос­фе­ри в ці­ло­му, так і для здо­ров'я лю­ди­ни, зок­ре­ма.

15.3. Формування екологічної культури як основи неруйнівної поведінки людини в біосфері

Люд­ство має док­лас­ти мак­си­маль­них зу­силь для ра­ці­ональ­но­го піз­нан­ня за­ко­нів Божих та фун­кці­ону­ван­ня жи­вої при­ро­ди і свою по­ве­дін­ку про­ек­ту­ва­ти від­по­від­но до них. Людина повинна усвідомити, що вся природа, подарована нам Творцем, потребує нашої люблячої руки, а не споживацького впливу. Сього­ден­ня ви­ма­гає фор­му­ван­ня адек­ват­ної стра­те­гії по­ве­дін­ки лю­ди­ни в бі­ос­фе­рі, яка по­ля­гає в гар­мо­нійно­му спі­віс­ну­ван­ні лю­ди­ни з при­ро­дою.

Ре­гу­ля­то­ра­ми ди­на­міч­ної ці­ліс­нос­ті в сис­те­мі "сус­піль­ство - бі­ос­фе­ра" ма­ють ста­ти еко­ло­гіч­на від­по­ві­даль­ність, еко­ло­гіч­на сві­до­мість, еко­ло­гіч­не мис­лен­ня, еко­ло­гіч­ні знан­ня. Все це є скла­до­ви­ми еко­ло­гіч­ної куль­ту­ри. Фор­му­ван­ня еко­ло­гіч­ної куль­ту­ри здійснюється шля­хом еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти і ви­хо­ван­ня.

Прин­ци­пи еко­ло­гіч­ної куль­ту­ри по­вин­ні вит­ри­му­ва­ти­ся на всіх рів­нях жит­тя лю­ди­ни – від ін­ди­ві­ду­аль­но­го до сус­піль­но­го. Ці прин­ци­пи мож­на ви­ра­зи­ти в та­кій прос­тій фор­мі: послух Богові, по­ва­га до лю­ди­ни, по­ва­га до при­ро­ди, тоб­то до бі­ос­фе­ри та її скла­до­вих ком­по­нен­тів.

Не по­ва­жа­ти лю­ди­ну амо­раль­но і від­по­від­но амо­раль­ною є не­по­ва­га до всьо­го жи­во­го, що за­без­пе­чує її жит­тя. Не ша­ну­ва­ти свій рід­ний ку­то­чок зем­лі, де на­ро­див­ся і ви­ріс, ве­лич­ність і кра­су при­ро­ди мо­же тіль­ки той, хто втра­тив все людсь­ке.

Бог не тіль­ки ство­рив нас і за­без­пе­чує ма­те­рі­аль­ні умо­ви на­шо­го жит­тя. Він, через своє творіння справ­ляє не­оці­нен­ний ес­те­тич­ний, емо­ційний вплив на лю­ди­ну. І, мож­ли­во, зав­дя­ки цьому впли­ву при­ро­ди лю­ди­на прийме рі­шен­ня про не­об­хід­ність за­галь­них для всьо­го сус­піль­ства еко­ло­гіч­ної мо­ра­лі, еко­ло­гіч­ної і бі­ос­фер­ної куль­ту­ри як етич­ної нор­ми сус­піль­ства в ці­ло­му.

То­му ли­ше стра­те­гія по­ве­дін­ки лю­ди­ни на ос­но­ві по­ло­жень фі­ло­софсь­кої кон­цеп­ції біоцентризму, згід­но з якою вва­жається, що не один і на­віть не кіль­ка ви­дів, а все жи­ве на Зем­лі має пра­во на іс­ну­ван­ня, і що са­ме вся бі­ота, а не од­на лю­ди­на по­вин­на ста­ти цен­тром ува­ги, дасть змо­гу сфор­му­ва­ти ос­но­ви не­руйнів­ної по­ве­дін­ки лю­ди­ни в бі­ос­фе­рі, адек­ват­ної до ви­мог сього­ден­ня.

Ли­ше за та­ко­го під­хо­ду ми змо­же­мо ус­ві­до­ми­ти се­бе як слуг Божих на цій Землі, які опікуються при­ро­дою – по­туж­но­го і над­зви­чайно склад­но­го ме­ха­ніз­му, який пра­цює зла­го­дже­но. Но­сієм еко­ло­гіч­ної куль­ту­ри по­вин­на бу­ти кож­на лю­ди­на, а її фор­му­ван­ня тре­ба по­чи­на­ти ще з ко­лис­ки.

Еко­ло­гіч­на куль­ту­ра пе­ред усі­ма і кож­ним ок­ре­мо ста­вить ос­нов­ну мо­раль­ну ви­мо­гу: дій так, щоб той ве­лич­ний і роз­ма­їтий ус­трій при­ро­ди, який ми ба­чи­мо кож­ний день і но­сієм якого є Господь, був для нас бе­зу­мов­ною ме­тою.

Жод­не з до­сяг­нень на­уки і тех­ні­ки не мож­на наз­ва­ти ви­со­ко­мо­раль­ним, як­що во­но зав­дає шко­ди мільйонам лю­дей і всій бі­ос­фе­рі. То­му нам кон­че не­об­хід­ні еко­ло­гіч­на куль­ту­ра та мо­раль, яка по­вин­на виз­на­ча­ти і об'єдну­ва­ти в од­не ці­ле ос­ві­ту, твор­чість, на­уку і прак­ти­ку.

Як­що ми не змі­ни­мо­ся ду­хов­но, не ста­не­мо на шлях спо­ві­ду­ван­ня Божих принципів у житті, не від­мо­ви­мо­ся від ідеї спо­жи­ваць­ко­го став­лен­ня до при­ро­ди, не при­пи­ни­мо чи­ни­ти над нею роз­пра­ву, то ні про яку гар­мо­нію, спі­віс­ну­ван­ня і роз­ви­ток лю­ди­ни і при­ро­ди мо­ва йти не мо­же. Еко­ло­гіч­на куль­ту­ра є од­нією з го­лов­них за­сад без­печ­но­го майбутньо­го на­шої уні­каль­ної пла­не­ти, од­нією з за­сад роз­бу­до­ви і на­ці­ональ­но­го прог­ре­су Ук­ра­їни.

Лю­ди­на в усі ча­си бу­ла пред­ме­том фі­ло­софсь­ких знань і роз­гля­дається ни­ні як осо­бис­тість в усіх її сус­піль­них зв'яз­ках і від­но­си­нах.

Людсь­кий пог­ляд на світ – суть її на­уко­во­го сві­тог­ля­ду, дос­то­вір­них об'єктив­но-іс­тин­них знань, що пра­виль­но ві­доб­ра­жа­ють взаємозв'яз­ки явищ при­ро­ди.

Фі­ло­софсь­ке ро­зу­мін­ня іс­ти­ни не­до­сяж­не для пер­шок­лас­ни­ка, під­літ­ка і на­віть юна­ка. Але че­ка­ти, по­ки лю­ди­на са­ма до­сяг­не ви­со­ко­го рів­ня ін­те­лек­ту­аль­но-куль­тур­но­го роз­вит­ку – оз­на­чає до­пус­ка­ти серйоз­ну не­поп­рав­ну пе­да­го­гіч­ну по­мил­ку. От­же, зав­дан­ня пе­да­го­га по­ля­гає в то­му, щоб з пер­шо­го кро­ку нав­чан­ня при­вер­та­ти ува­гу уч­нів до явищ при­ро­ди і по­пу­ляр­но по­яс­ню­ва­ти їх взаємозв'яз­ки. У той са­мий час не­об­хід­но фор­му­ва­ти в уч­нів праг­нен­ня зро­зу­мі­ти ха­рак­тер зв'яз­ків і від­но­син у людсь­ко­му сус­піль­стві та Лю­ди­ною і Богом. Знан­ня про та­кі взаємозв'яз­ки і від­но­си­ни роз­кри­ва­ють­ся в прак­тич­ній ді­яль­нос­ті, фор­му­ють пот­ре­бу пог­либ­ле­но­го піз­нан­ня влас­ти­вос­тей при­ро­ди, є на­ча­ла­ми на­уко­во­го сві­тог­ля­ду та ос­но­вою еко­ло­гіч­но­го ви­хо­ван­ня уч­нів як стриж­не­вої час­ти­ни ду­хов­но­го ста­нов­лен­ня осо­бис­тос­ті. Здо­ров'я лю­ди­ни як ре­зуль­тат та­ко­го ви­хо­ван­ня є ці­ліс­на сис­те­ма, що скла­дається із взаємо­за­леж­них час­тин: фі­зич­но­го, пси­хіч­но­го, емо­ційно­го, со­ці­аль­но­го, осо­бис­тіс­но­го і ду­хов­но­го. Ду­хов­не здо­ров'я – сенс на­шо­го іс­ну­ван­ня, його умо­вою є глибоке ро­зу­мін­ня і особисте спілкування з Богом.

На­дан­ня прі­ори­те­ту еко­ло­гіч­но­му ви­хо­ван­ню обу­мов­люється ще кіль­ко­ма при­чи­на­ми:

1. Зміс­тов­на сто­ро­на еко­ло­гіч­но­го ви­хо­ван­ня до пев­ної мі­ри роз­кри­вається в про­це­сі вив­чен­ня кур­сів ос­нов на­ук, а про­це­су­аль­на сто­ро­на – кра­ще в про­це­сі всієї нав­чаль­но-тру­до­вої ді­яль­нос­ті ді­тей та мо­ло­ді.

2. В ос­но­ву зміс­ту еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти пок­ла­де­но кон­цеп­цію Бі­ос­фе­ри, що є на­уко­вою ос­но­вою пла­ну­ван­ня стійко­го розвит­ку, виз­на­че­ною Прог­ра­мою Ор­га­ні­за­ції Об'єдна­них На цій з нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща (ЮНЕП) гло­баль­ною проб­ле­мою сві­то­во­го спів­то­ва­ри­ства.

3. Ак­ту­аль­ність еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти в гло­баль­но­му мас­шта­бі спо­ну­кає вик­ла­даць­кий кор­пус в усьо­му сві­ті ово­ло­ді­ва­ти бі­ос­фер­ним мис­лен­ням і при­му­шує пе­рег­ля­ну­ти еко­но­міч­ні, со­ці­аль­ні, по­лі­тич­ні кри­те­рії та гас­ла. Це об'єднує нав­чаль­ні та ви­хов­ні зак­ла­ди будь-якої кра­їни до дії на па­ри­тет­них пар­тнерсь­ких за­са­дах.

4. Мо­ти­ва­ційною сфе­рою при­ро­до­охо­рон­ної ді­яль­нос­ті як ре­зуль­та­ту еко­ло­гіч­но­го ви­хо­ван­ня є гу­ма­ніс­тич­ні, пат­рі­отич­ні, ес­те­тич­ні, еко­но­міч­ні, са­ні­тар­но-гі­гієніч­ні та піз­на­валь­ні мо­ти­ви.

Та­ким чи­ном, еко­ло­гіч­не ви­хо­ван­ня є стриж­не­вим за­со­бом ду­хов­но­го фор­му­ван­ня осо­бис­тос­ті. Пош­тов­хом до роз­вит­ку еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти в Ук­ра­їні, ста­ла Мі­жу­ря­до­ва кон­фе­рен­ція з прос­віт­ниц­тва сто­сов­но нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща, що від­бу­лась у Тбі­лі­сі в 1977 р. Во­на виз­на­чи­ла сут­ність еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти в су­час­них умо­вах. У Дек­ла­ра­ції кон­фе­рен­ції за­пи­са­но: "Пра­виль­но зро­зу­мі­ла ос­ві­та в га­лу­зі нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща по­вин­на яв­ля­ти со­бою все­біч­ний, три­ва­ючий уп­ро­довж усьо­го жит­тя про­цес ос­ві­ти, який вра­хо­вує пе­ре­мі­ни у сві­ті, що швид­ко змі­нюється. Во­на має під­го­ту­ва­ти лю­ди­ну до жит­тя, оз­бро­їв­ши її ро­зу­мін­ням ос­нов­них проб­лем су­час­но­го сві­ту і дав­ши їй на­вич­ки і за­со­би, не­об­хід­ні для то­го, щоб во­на мог­ла ві­діг­ра­ва­ти, за на­леж­ної по­ва­ги до етич­них цін­нос­тей, пло­дот­вор­ну роль у по­ліп­шен­ні жит­тя і за­хис­ті нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща".

Ра­зом з тим бу­ли виз­на­че­ні ос­нов­ні прин­ци­пи і про­від­ні нап­рям­ки прос­віт­ниц­тва в га­лу­зі охо­ро­ни нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща.

Еко­ло­гіч­на ос­ві­та по­вин­на:

· роз­гля­да­ти нав­ко­лишнє се­ре­до­ви­ще в усій його пов­но­ті – при­род­не і ство­ре­не лю­ди­ною, тех­но­ло­гіч­не і со­ці­аль­но-еко­ло­гіч­не, по­лі­тич­не, куль­тур­но-іс­то­рич­не, мо­раль­не, ес­те­тич­не;

· бу­ти три­ва­лим про­це­сом, тоб­то по­чи­на­ти­ся в дош­кіль­но­му ві­ці і про­дов­жу­ва­ти­ся на всіх ста­ді­ях фор­маль­ної і не­фор­маль­ної ос­ві­ти;

· бу­ти між­дис­цип­лі­нар­ною за своєю сут­тю, вно­си­ти спе­ці­аль­ний зміст у кож­ний нав­чаль­ний пред­мет, ство­рю­ючи ці­ліс­ну зба­лан­со­ва­ну пер­спек­ти­ву;

· вив­ча­ти го­лов­ні проб­ле­ми нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща з ура­ху­ван­ням міс­це­вих, на­ці­ональ­них, ре­гі­ональ­них і між на­род­них то­чок зо­ру, щоб на­бу­ти знан­ня про умо­ви нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща в ін­ших ге­ог­ра­фіч­них ре­гі­онах;

· зо­се­ре­ди­ти­ся на по­точ­них і мож­ли­вих си­ту­аці­ях нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща, од­но­час­но бе­ру­чи до ува­ги іс­то­рич­ну пер­спек­ти­ву;

· роз'яс­ню­ва­ти зна­чен­ня та не­об­хід­ність міс­це­во­го, на­ці­ональ­но­го і між­на­род­но­го спів­ро­біт­ниц­тва в за­по­бі­ган­ні і ви­рі­шен­ні проб­лем дов­кіл­ля;

· док­лад­но вис­віт­лю­ва­ти різ­ні ас­пек­ти нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща в про­це­сі со­ці­аль­но-еко­но­міч­но­го пла­ну­ван­ня і роз­вит­ку;

· на­да­ва­ти на­се­лен­ню мож­ли­вість зас­то­со­ву­ва­ти свої знан­ня і дос­від у пла­ну­ван­ні, прийнят­ті рі­шень і виз­на­чен­ні нас­лід­ків;

· від­но­си­ти не­об­хід­ність знан­ня ас­пек­тів ураз­ли­вос­ті нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща, нав­чан­ня на­ви­чок ви­рі­шен­ня проб­лем і роз'яс­нен­ня цін­нос­тей до будь-якої ві­ко­вої гру­пи, але на­да­ва­ти особ­ли­во­го зна­чен­ня фор­му­ван­ню ро­зу­мін­ня ураз­ли­вос­ті нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща в уч­нів у ранньо­му ві­ці і найбільш наб­ли­же­но до міс­ця нав­чан­ня;

· до­по­ма­га­ти уч­ням зна­хо­ди­ти оз­на­ки ви­ник­нен­ня проб­лем нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща, а та­кож вив­ча­ти його ок­ре­мі ре­аль­ні проб­ле­ми;

· на­да­ва­ти особ­ли­во­го зна­чен­ня склад­ним проб­ле­мам нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща і в цьому зв'яз­ку – не­об­хід­нос­ті роз­вит­ку кри­тич­но­го мис­лен­ня і на­бут­тя на­ви­чок ви­рі­шен­ня проб­лем, що ви­ни­ка­ють;

· ви­ко­рис­то­ву­ва­ти різ­но­ма­ніт­ність нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща, що вив­чається, і ши­ро­кий на­бір ме­то­дич­них прийомів для нав­чан­ня, зас­воєння знань про доз­віл­ля, по­чер­пну­тих з нього, при­ді­ля­ючи на­леж­ну ува­гу прак­тич­ній ді­яль­нос­ті і вив­чен­ню дос­ві­ду з пер­ших рук.

На ос­но­ві про­від­них прин­ци­пів еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти виз­на­че­но її ці­лі. Це, пе­ре­ду­сім, – на­да­ти мож­ли­вість лю­ди­ні зро­зу­мі­ти склад­ний ха­рак­тер нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща, яке є ре­зуль­та­том взаємо­дії його бі­оло­гіч­них, фі­зич­них, со­ці­аль­них, еко­но­міч­них і куль­тур­них чин­ни­ків, спри­яти ус­ві­дом­лен­ню важ­ли­вос­ті нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща для еко­но­міч­но­го, со­ці­аль­но­го і куль­тур­но­го роз­вит­ку.

Роль ос­ві­ти в за­без­пе­чен­ні стійко­го роз­вит­ку бу­ла обґрун­то­ва­на у двох ос­нов­них до­по­ві­дях ООН – ма­те­рі­алах ЮНЕП "Пер­спек­ти­ви нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща на пе­рі­од до 2000 р. і на­да­лі" (тра­вень 1987 р.) і ма­те­рі­алах Брун­дландсь­кої ко­мі­сії "На­ше спіль­не майбутнє" (кві­тень 1987 р.). У цих до­ку­мен­тах під­крес­люється, що для до­сяг­нен­ня стійко­го роз­вит­ку ос­ві­та в га­лу­зі нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща пот­ре­бує здійснен­ня дов­гот­ри­ва­лих за­хо­дів, ос­кіль­ки проб­ле­ми та якість нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща не на­ле­жать до тих, які мож­на раз і на­зав­жди ви­рі­ши­ти, во­ни вик­ли­ка­ють пос­тійну тур­бо­ту і три­во­гу.

Ос­ві­та з пи­тань нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща здійснюється в ме­жах фор­маль­ної і не­фор­маль­ної ос­ві­ти. Фор­маль­на охоп­лює ви­хо­ван­ців дош­кіль­них зак­ла­дів, уч­нів за­галь­но­ос­віт­ніх шкіл усіх ти­пів, сту­ден­тів се­ред­ніх спе­ці­аль­них і ви­щих нав­чаль­них зак­ла­дів, а та­кож слу­ха­чів різ­них кур­сів під­ви­щен­ня ква­лі­фі­ка­ції, спе­ці­аліс­тів. Не­фор­маль­на ос­ві­та охоп­лює мо­лодь і до­рос­лих з усіх верств на­се­лен­ня, які одер­жу­ють при­ро­до­охо­рон­ні ві­до­мос­ті ін­ди­ві­ду­аль­но або ко­лек­тив­но з дже­рел ма­со­вої ін­фор­ма­ції чи в про­це­сі ра­зо­вих за­хо­дів. Еко­ло­гіч­ний ас­пект по­ви­нен ор­га­ніч­но вклю­ча­тись у про­цес ос­ві­ти всіх ві­ко­вих ка­те­го­рій, що від­по­ві­дає кон­цеп­ції "не­пе­рер­вної ос­ві­ти".

Пи­тан­ня еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти ак­тив­но роз­роб­ля­ють­ся су­час­ни­ми фі­ло­со­фа­ми (О. Галєєва, В. Ли­пиць­кий, М. Ки­сельо­в, В. Кри­са­чен­ко, М. Ку­рок, Г. Пла­то­нов, О. Сал­товсь­кий та ін.) і спе­ці­аліс­та­ми з пе­да­го­гі­ки (А. Зах­ліб­ний, І. Зве­рев, О. Пла­хот­ник, Є. Слас­те­ні­на, І. Су­ра­ве­гі­на, Н. Пус­то­віт, Г. Та­ра­сен­ко, С. Шмалєй та ­ін.).

З ме­тою вдос­ко­на­лен­ня еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти не­рід­ко звер­та­ють­ся до кон­цеп­ції "ви­хо­ван­ня на при­ро­ді" як дже­ре­ла нат­хнен­ня, піз­нан­ня і майстер­нос­ті (Де­мок­ріт, Аріс­то­тель, А. Дю­рер, Л. Аль­бер­ті, А. Ба­ум­гар­тен, І. Він­кель­ман, Й. Гер­дер), до пе­да­го­гіч­них шкіл "на­ту­ра­ліс­тич­но­го ви­хо­ван­ня" (Я. Ко­менсь­ко­го, Ж. Рус­со, Й. Пес­та­лоц­ці, А. Діс­тер­ве­га, К. Ушинсь­ко­го, В. Су­хом­линсь­ко­го). Ос­но­вою для ро­зу­мін­ня су­ті еко­ло­гіч­но­го ви­хо­ван­ня уч­нів шкіль­но­го ві­ку знач­ною мі­рою є ви­бір під­хо­ду до виз­на­чен­ня "еко­ло­гіч­на куль­ту­ра". Ми дот­ри­муємось вис­нов­ку, що еко­ло­гіч­на куль­ту­ра – це мі­ра і спо­сіб роз­вит­ку, ре­алі­за­ція со­ці­аль­них сил у про­це­сі ма­те­рі­аль­но-прак­тич­но­го і ду­хов­но-те­оре­тич­но­го зас­воєння при­ро­ди. Ви­яв су­ті еко­ло­гіч­ної куль­ту­ри дає змо­гу нам роз­гля­да­ти ви­хо­ван­ня як сис­те­му уп­рав­лін­ня фор­му­ван­ням тих якос­тей осо­бис­тос­ті, що є ос­нов­ни­ми скла­до­ви­ми ви­хо­ван­ня і виз­на­ча­ють рі­вень еко­ло­гіч­ної куль­ту­ри. То­му про­цес еко­ло­гіч­но­го ви­хо­ван­ня виз­на­чається на­ми як пос­лі­дов­ність ета­пів нав­чаль­но-ви­хов­ної ді­яль­нос­ті, спря­мо­ва­них на зас­воєння осо­бис­тіс­тю знань про на­уко­ві ос­но­ви при­ро­до­ко­рис­ту­ван­ня, фор­му­ван­ня виз­на­че­них якос­тей, нап­ра­цю­ван­ня пев­них цін­ніс­них орієнта­цій, прак­тич­них на­ви­чок та го­тов­нос­ті до охо­ро­ни при­ро­ди. У за­галь­но­му пла­ні ці ета­пи умов­но мож­на виз­на­чи­ти:

1. Ін­те­лек­ту­аль­ний – фор­му­ван­ня пот­реб у гли­бо­ких і міц­них знан­нях (еко­ло­гіч­ні пот­ре­би) еко­ло­гіч­но­го зміс­ту як якос­ті осо­бис­тос­ті, тоб­то ви­бір пев­ної еко­ло­гіч­ної по­зи­ції (пог­ля­ди, ідеї).

2. Опе­ра­ційний (еко­ло­гіч­ні ін­те­ре­си) – ви­хо­ван­ня ін­те­ре­су до ви­со­ко­ефек­тив­ної тру­до­вої ді­яль­нос­ті на об'єктах при ро­ди, фор­му­ван­ня умінь і на­ви­чок з охо­ро­ни при­ро­ди. Ус­та­нов­ка на тру­до­ву (по­шу­ко­ву) ді­яль­ність еко­ло­гіч­но­го зміс­ту. Ви­хо­ван­ня цін­ніс­них орієнта­цій (сис­те­ми цін­нос­тей).

3. Мо­ти­ва­ційний (го­тов­ність до еко­ло­гіч­ної ді­яль­нос­ті) – ви­яв та зак­ріп­лен­ня до­мі­ну­ючих се­ред су­куп­нос­ті спо­ну­каль­них мо­ти­вів. Фор­му­ван­ня на­ви­чок твор­чої еко­ло­гіч­ної ді­яль­нос­ті, і на цій ос­но­ві – го­тов­нос­ті до еко­ло­гіч­но зна­чу­щої по­ве­дін­ки в при­ро­ді.

Кож­ний з виз­на­че­них ета­пів пе­ред­ба­чає пев­ні рів­ні фор­му­ван­ня виз­на­че­них якос­тей еко­ло­гіч­но ви­хо­ва­ної осо­бис­тос­ті: еко­ло­гіч­ні пот­ре­би, еко­ло­гіч­ні ін­те­ре­си, го­тов­ність до еко­ло­гіч­но зна­чу­щої по­ве­дін­ки в дов­кіл­лі. Зміст ре­алі­за­ції еко­ло­гіч­но зна­чу­щої по­ве­дін­ки в при­ро­ді за­ле­жить від ха­рак­те­ру дій уч­нів: ак­тив­ні дії, спря­мо­ва­ні на до­сяг­нен­ня пев­них ре­зуль­та­тів, чи па­сив­не ут­ри­ман­ня від ді­янь з влас­но­го ба­жан­ня. Ут­ри­ман­ня від дій, що за­су­джу­ють­ся мо­раль­ною ети­кою чи за­бо­ро­ня­ють­ся еко­ло­гіч­ним за­ко­но­дав­ством, тоб­то па­сив­на фор­ма ре­алі­за­ції, на­зи­вається дот­ри­ман­ням еко­ло­го-етич­них норм. Ак­тив­ні ж дії уч­нів з ви­ко­нан­ня пок­ла­де­них на них обов'яз­ків еко­ло­гіч­но ви­хо­ва­ної осо­бис­тос­ті ста­нов­лять ак­тив­ну фор­му ре­алі­за­ції, що на­зи­вається ви­ко­нан­ням. Учень зо­бов'яза­ний ви­ко­ну­ва­ти ви­мо­ги еко­ло­го-етич­них норм не­за­леж­но від внут­рішньо­го став­лен­ня до них. У ра­зі ре­алі­за­ції еко­ло­гіч­но зна­чу­щої по­ве­дін­ки у фор­мі ви­ко­рис­тан­ня здійснюється про­яв сфор­мо­ва­них якос­тей еко­ло­гіч­но ви­хо­ва­ної осо­бис­тос­ті.

Особ­ли­вою спе­ци­фіч­ною фор­мою ре­алі­за­ції еко­ло­гіч­но зна­чу­щої по­ве­дін­ки є зас­то­су­ван­ня, тоб­то при­му­со­ва фор­ма ді­яль­нос­ті, що за пот­ре­би ор­га­ні­зується пе­да­го­гіч­ним ко­лек­ти­вом.

Та­ким чи­ном, дієвість і ефек­тив­ність еко­ло­гіч­но зна­чу­щої по­ве­дін­ки в пер­шу чер­гу за­ле­жить від ви­бо­ру форм ви­хо­ван­ня якос­тей еко­ло­гіч­но ви­хо­ва­ної осо­би.

Не менш важ­ли­вим чин­ни­ком при цьому є умо­ви для ре­алі­за­ції якос­тей еко­ло­гіч­но ви­хо­ва­ної осо­бис­тос­ті.

Фор­му­ван­ня цін­нос­тей еко­ло­гіч­ної куль­ту­ри осо­бис­тос­ті за­без­пе­чується поєднан­ням еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти, прак­тич­ної ді­яль­нос­ті і спіл­ку­ван­ня в про­це­сі та­кої ді­яль­нос­ті. Але пер­шо­чер­го­ве зна­чен­ня має са­ме те, яка кон­цеп­ція вкла­дається в зміст еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти. Кон­цеп­ція бі­ос­фе­ри не є аль­тер­на­тив­ною, але ви­ко­рис­то­вується як на­уко­ва ос­но­ва кон­цеп­ції стійко­го роз­вит­ку. Ось чо­му обов'яз­ко­во зап­ро­ва­джу­ва­ти обид­ві кон­цеп­ції в зміст еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти. Це – пер­ша ме­то­до­ло­гіч­на умо­ва ус­піш­но­го ви­рі­шен­ня проб­ле­ми фор­му­ван­ня цін­нос­тей еко­ло­гіч­ної куль­ту­ри. Дру­га, не менш важ­ли­ва, – які якос­ті еко­ло­гіч­но ви­хо­ва­ної осо­бис­тос­ті бу­де взя­то за ос­но­ву ви­хо­ван­ня. На наш пог­ляд, го­лов­ни­ми якос­тя­ми по­вин­ні бу­ти еко­ло­гіч­ні пот­ре­би, еко­ло­гіч­ні ін­те­ре­си і го­тов­ність до еко­ло­гіч­но зна­чу­щої ді­яль­нос­ті та по­ве­дін­ки в нав­ко­лишньо­му при­род­но­му се­ре­до­ви­щі.

То­му од­нією з найваж­ли­ві­ших умов за­без­пе­чен­ня ре­алі­за­ції цін­нос­тей еко­ло­гіч­ної куль­ту­ри є рі­вень еко­ло­гіч­ної сві­до­мос­ті, зміс­ту еко­ло­гіч­них знань та пос­тійний і без­пе­рер­вний про­цес фор­му­ван­ня виз­на­че­них на­ми якос­тей еко­ло­гіч­но ви­хо­ва­ної осо­бис­тос­ті.

Еко­ло­гі­за­ція гро­мадсь­кої сві­до­мос­ті – од­на з ха­рак­тер­них рис ду­хов­но­го жит­тя су­час­но­го сус­піль­ства. Цей про­цес роз­гор­тається в усіх сфе­рах сус­піль­ної сві­до­мос­ті і на всіх рів­нях.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-11-05; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 358 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Студент может не знать в двух случаях: не знал, или забыл. © Неизвестно
==> читать все изречения...

2754 - | 2314 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.008 с.