Р., січень— IIз'їзд Рад СРСР. Затвердження першої Конституції Союзу РСР. 3 страница

Дискримінація — часткове чи повне, тимчасове чи постійне обмеження або позбавлення конституційних прав певної категорії громадян за расовою чи національною належністю, політичними і релігійними переконаннями, статтю тощо.

Інкорпорація — включення однієї території до складу іншої або об'єднан­ня в єдине ціле двох або більше автономних компонентів.

Тема 8

Конфесія — церква чи релігійна організація, яка має своє віровчення, культову практику та організаційну структуру.

Парцела — невелика ділянка власної або орендованої землі, на якій ве­деться дрібне (парцелярне) селянське господарство.

Пацифікація — "умиротворення", на шлях якого в найжорстокіших формах стала офіційна польська влада в 1930-х pp. XX ст. у придушенні опору українства (на західноукраїнських землях) проти соціального і національ­ного гноблення.

Тоталітарна держава — держава, в якій унаслідок історичних умов скла­лася така система політичного та соціального устрою життя суспільства, за якої неконтрольована народом влада бюрократичної еліти отримала мож­ливість руйнації або прямої заборони інститутів представницької демократії чи просто здійснює військово-поліцейський терор.

Персонали

Липківський Василь (1864—1938) — визначний церковний діяч, митро­полит УАПЦ. Народився в с Попудні Липовецького повіту на Київщині. За­кінчив Київську духовну академію. У 1917—1918 pp. виступав за розірван­ня зв'язків з Москвою і утвердження в Україні церкви як незалежної (авто­кефальної) установи. Організатор Всеукраїнської православної церковної ради (1918) та УАПЦ. У 1921 р. обраний митрополитом УАПЦ. Сприяв її роз­будові та поширенню впливу. Переслідувався радянською владою, яка після кількох арештів домоглася його усунення (1927). Після арешту 1938 р. за невідомих обставин знищений органами НКВС.

Коновалець Євген (1891 —1938) — військовий і політичний діяч. Навчав­ся у Львівському університеті. У 1910 р. був під судом за участь у боротьбі за створення українського університету у Львові. Під час Першої світової війни воював в австро-угорській армії, наприкінці квітня потрапив у російський полон. Співорганізатор у 1917 р. куреня Січових стрільців, із січня 1918 р. беззмінний командир Січових стрільців. Після саморозпуску Січових стрільців у грудні 1919 р. Є. Коновалець перебував у таборі для інтернова­них у Луцьку. З 1922 р. в еміграції. Ініціатор створення у Празі УВО(1921), яка прагнула продовжити збройну боротьбу проти польської окупації, таєм­но готувала демобілізованих ветеранів у Галичині та інтернованих солдат у Чехословаччині до можливого антипольського повстання, проводила опе­рації, спрямовані на дестабілізацію польського окупаційного режиму. Орга­нізатор ОУН (1929), перший голова проводу. Незаперечний лідер інтеграль­них націоналістів у міжвоєнний час. Вбитий у Роттердамі агентом НКВС.

Шептицький Андрей (1865—1944) — громадсько-політичний діяч, митро­полит Української греко-католицької церкви (з жовтня 1901 p.), архієпис­коп, доктор теології. Навчався у Краківському університеті та Краківській єзуїтській семінарії. Засновник Українського національного музею у Львові

Україна між двома війнами (1921—1939 pp.)

(1905), Богословського наукового товариства (1923), теологічних журналів. Пасл'ідавіго боровся за ідею незалежності України. УI9ЬU — ІУЗО-ті pp. зав- дяки митрополитові Андрею Шептицькому греко-католицька церква зберег­ла свій авторитет і вплив, залишаючись суто українською установою. Ви­ступав проти єпископа Хомишина та Василіанського ордену, які намагалися злити греко-католицьку церкву з римо-католицькою. Митрополит справляв значний вплив на політичне життя. У 1930-х pp. енергійно протестував про­ти кампанії пацифікації, а через п'ять років підтримав політику нормалі­зації. Мав тісні зв'язки з поміркованою частиною УНДО, засуджував як на-ціонал-екстремістів, так і комуністів. Під час фашистської окупації відкри­то виступав проти винищення євреїв. Підтримуючи змагання ОУН-УПА за незалежність України не приймав крайнощів (терору, саботажу тощо). По­хований у соборі Св. Юра у Львові.

Найважливіші події

1921 p., 11—27 жовтня — Всеукраїнський православний церковний со­бор; створення Української автокефальної православної церкви на чолі з митрополитом В. Липківським.

1923 p., 14 березня — прийняття Радою послів у Парижі рішення про приєднання Галичини до Польщі за умови надання їй автономних прав.

1923 p., червень — утворення Комуністичної партії Західної України.

1924 p., 31 липня — заборона польським урядом використання українсь­кої мови в державних установах Західної України.

1925 p., липень — установчий з'їзд Українського національно-демокра­тичного об'єднання (УНДО).

 

1929 p., 27 січня — 3 лютого — І Конгрес українських націоналістів у Відні, на якому створено Організацію українських націоналістів (ОУН), провід якої очолив Є. Коновалець.

1930 p., 28—29 січня — Надзвичайний церковний собор Української ав­токефальної церкви, який відбувся в Києві, під тиском властей прийняв рішення про ліквідацію УАПЦ і Всеукраїнської церковної ради; арешт мит­рополита М. Борецького та інших діячів УАПЦ, які не погоджувалися з цим рішенням.

1930 p., квітень — інспірований судовий процес так званої "Спілки виз­волення України".

1934 p., грудень — хвиля репресій проти письменників в УРСР.

1936 p., жовтень — 1938 p., листопад — чергова смуга масового терору в Україні, жертвами якого стали мільйони людей.

1938 p., 24 квітня — впровадження вивчення російської мови в усіх шко­лах України як обов'язкової.

1939 p., 15 березня — проголошення самостійності Карпатської України на чолі з президентом А. Волошиним.

Тема 8

Контрольні запитання та завдання

1. Чим зумовлювалися сталінські репресії в 1920 — 1930-х pp. і які завдан­
ня за допомогою терору проти народу виконував радянський тоталітарний
режим?

2. Розкрийте перебіг масових репресій в УСРР наприкінці 1920-х — у 1930-х pp., покажіть їх згубні наслідки в усіх сферах життя суспільства.

3. Охарактеризуйте становище українців під владою Польщі, Румуни, Че-хословаччини в міжвоєнний період.

4. Висвітліть особливості економічного розвитку західноукраїнських зе­мель у 1920 — 1930-тіpp., покажіть чому і чим відрізнялося економічне стано­вище українців Закарпаття від економічного становища їхніх побратимів у Польщі та Румунії.

 

5. Дайте характеристику суспільно-політичного життя українців у Польщі. Назвіть та класифікуйте українські політичні партії і організації на території Польщі, розкажіть про їх діяльність.

6. Як розгортався політичний рух на українських землях, підвладних Ру­мунії?

7. Розкрийте особливості та сутність політичного життя українців За­карпаття.

8. Якою була політика радянського керівництва в галузі культури? Які зміни в культурному житті передбачала "культурнареволюція"?

9. Які дві протилежні тенденції були притаманні культурному процесу УСРР у 1920—1930-тіpp.?

 

10. Висвітліть складність та неоднозначність процесів, що відбувалися в освіті, літературі, науці, мистецтві та духовному житті УСРР у 1920 — 1930-тірр. Покажіть основні наслідки та результати культурного будівництва в радянській Україні.

11. Охарактеризуйте культурний стан західноукраїнських земель під вла­дою Польщі, Румунії, Чехословаччини.

Теми рефератів

1. Судові політичні процеси в УСРР 1930-хpp.

2. Утворення та діяльність ОУН.

3. УЛПЦ у 1920-тіpp.

Рекомендована література

1. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917—1953. — Кн. 1—2. —К.,1994.

2. Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920—30-х років: соціальний пор­трет та історична доля. — К., 1992.

Україна між двома війнами (1921—1939 pp.)

3. Касьянов Г.,Даниленко В. Сталінізм і українська інтелігенція (20— 30-ті pp.). — K., 1991.

4. Кентпій А. Нариси історії Організації українських націоналістів (1929—1941 pp.). — К., 1998.

5. Костпюк Г. Сталінізм в Україні (генеза і наслідки). — К., 1995.

6. Нариси історії української інтелігенції (перша половина XX ст.). — Кн. 1—3. —К.,1994.

7. Новохатъко Л.М. Проблеми соціально-економічного і культурного розвитку України в контексті національної політики (20—30-ті роки XX ст.). —К., 1998.

8. Пащенко В.О. Держава і православ'я в Україні: 20-30-ті роки XX ст. — К.,1993.

9. Пристайко В., Шаповал Ю. Справа "Спілки визволення України". — К.,1995.

 

10. Рубльов О.С., Черненко ЮЛ. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції. 20—50-ті pp. XX ст. — К., 1994.

11. Соляр І. Українське національно-демократичне об'єднання. Перший період діяльності (1925—1928).—Л.,1995.

12. Шаповал Ю. Україна 20—50-х років: сторінки ненаписаної історії. — К.,1993.

13. Шаповал Ю., Пристайко В., Золотаръов В. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. — К., 1997.

Тема 9

УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ І ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВОЄН (1939-1945 pp.) (2 год)

Метою семінару є з'ясування місця українського питання в міжнародній політиці напередодні та, на початку Другої світової війни, значення возз'єднан­ня у 1939 — 1940 pp. західноукраїнських земель в межах єдиної держави, зміст соціально-економічних перетворень у Західній Україні.

Треба також розкрити характер і цілі Великої Вітчизняної війни, висвіт­лити "Новий порядок" і рух Опору в роки фашистської окупації, бойові дії на території України, внесок українського народу в розгром фашистської Німеч­чини, остаточне вирішення українського питання.

До осмислення уроків цієї війни слід підходити особливо серйозно сьогодні — в умовах розбудови в Україні нового демократичного суспільства. І не тільки тому, що без історичного минулого не було б сьогодення, а й через те, іцо доте­пер маємо такі випадки безвідповідального і безцеремонного втручання в істо­рію тієї війни, коли на догоду тим чи іншим силам беруться під сумнів наша героїчна самосвідомість, тісне єднання, тріумф і трагедія тих часів. Більше того, дехто сумнівається навіть у нашій Перемозі, яка була смислом життя цілого покоління — покоління, без подвигу якого навряд чи була б можлива не­залежність України.

При вивченні цієї теми слід звернути увагу і на те, що події тих важких років були часто загероїзова ні. Деякі трагічні сторінки Другої світової таВе-ликої Вітчизняної воєн, зокрема долю радянських військовополонених (понад 6 млн осіб) та справжню ціну Перемоги (понад 25 млн безповоротних воєннихі втрат) у повоєнний час під тиском політичної кон'юнктури вчені оминали] Тому сьогодні постає потреба ще раз проаналізувати ті часи, розповісти про\ замовчуване, поставити нові акценти.

Україна в роки Другої світової і Великої Вітчизняної воєн (1939—1945 pp.)

План семінарського заняття

1. Українське питання напередодні та на початку війни. Оформлення нового політико-правового статусу Західної України.

2. Напад фашистської Німеччини на СРСР. Причини поразок та ката­строф. Бойові дії в 1941 — 1942 pp. Окупаційний режим в Україні.

3. Всенародна боротьба проти німецько-фашистських окупантів.
Діяльність робітників, селян та інтелігенції України в тилу.

4. Визволення України і завершення об'єднання її земель. Основні підсум­
ки та уроки Другої світової та Великої Вітчизняної воєн. Ціна Перемоги.

Методичні рекомендації

При підготовці до семінару слід не тільки добре вивчити відповідні роз­діли навчальних посібників та хрестоматії, а й зробити необхідні витяги, об­міркувати відповідь (скласти план) з усіх питань, що виносяться на обгово­рення.

1. Українське питання напередодні та на початку війни. Оформлення нового політико-правового статусу Західної України. Вивчаючи перше пи­тання необхідно звернути увагу на те, що роз'єднаність і перебування україн­ських земель напередодні Другої світової війни у складі чотирьох держав було важливим дестабілізуючим фактором політичного життя Європи. Крім СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини, які намагались утримати вже підвладні й приєднати нові українські землі, на них, борючись за "життє­вий простір", почала активно претендувати Німеччина, а також Угорщина, що домагалася повернення Закарпатської України. Крім того, Англія, Фран­ція і США своїм втручанням у вирішення українського питання або дипло­матичним нейтралітетом мали задовольнити власні геополітичні інтереси. Драматизм ситуації полягав у тому, що самостійно український народ у той час об'єднати свої землі в єдиній державі і таким чином вирішити українсь­ке питання не міг. Все залежало від балансу інтересів насамперед великих держав — Німеччини і СРСР. Це робило українське питання, тобто питання про подальшу долю українських земель, клубком серйозних суперечностей, а "українську карту" — вагомим козирем у великій дипломатичній грі учас­ників Другої світової війни.

Важливо підкреслити, що майже до початку Другої світової війни фашист­ська Німеччина була ініціатором активних дипломатичних дій у вирішенні українського питання на свою користь. І тільки тверда позиція радянського керівництва про визнання інтересів СРСР на Балтиці, у Південно-Східній Європі, а також про відмову Німеччини від планів створення "Великої Украї­ни" під час переговорів у Москві з міністром закордонних справ Німеччини

Тема 9

Ріббентропом 22 серпня 1939 p. змусили німецьке керівництво відмовитися від зазіхань на українські землі. Задоволення радянських вимог відкрило шлях до укладення наступного дня радянсько-німецького договору про не­напад терміном на 10 років. Додатково до договору було підписано і таємний протокол, яким передбачався поділ сфер інтересів обох держав. Окремий пункт протоколу містив положення, що стосувалися українських земель. "У разі територіально-політичного перевлаштування областей, які входили до складу Польської держави, межа сфер інтересів впливу Німеччини та СРСР буде приблизно проходити по лінії річок Нарева, Вісли і Сян". Радянська сторона підкреслювала також свій інтерес до Бессарабії. По суті, почався поділ Європи між двома могутніми імперіями. Про обставини написання цього документа, які багато років були невідомими, можна довідатися з на­вчального посібника "Історія України. Документи. Матеріали".

Розкриваючи значення цієї ганебної політичної акції, слід акцентувати увагу не тільки на тому, що радянсько-німецький договір дав можливість Гітлеру почати Другу світову війну, а й на тому, що в результаті підписання його СРСР фактично перетворився в союзника Німеччини. Протягом 17 мі­сяців після цього Німеччина отримала від СРСР 865 тис. т нафти, 140 тис. т марганцевої руди, 14 тис. т міді, 3 тис. т нікелю, майже 1,5 млн т зерна та інші стратегічні матеріали. Водночас радянсько-німецький договір став своє­рідною точкою відліку процесу реального возз'єднання українських земель у межах однієї держави, що об'єктивно було прогресивним явищем. Інша річ, що для радянського керівництва возз'єднання України було не само­ціллю, а лише частиною більш глобальних планів забезпечення західних кордонів СРСР, формою поширення свого впливу в західному напрямку.

Відмова Німеччини від геополітичних інтересів в Україні була платою за нейтралізацію СРСР напередодні війни. Маючи гарантії нейтралітету СРСР, Німеччина 1 вересня 1939 р. напала на Польщу. Пов'язані з Польщею дого­вірними зобов'язаннями Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Так почалася Друга світова війна. В цих умовах згідно з договором і таємним протоколом радянські війська 17 вересня перейшли польський кордон і оку­пували Західну Волинь і Східну Галичину.

28 вересня 1939 р. у Москві було підписано новий радянсько-німецький договір "Про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною". Згідно з домовлені­стю кордон між Німеччиною і СРСР пройшов уздовж річок Сян і Західний Буг. Переважна більшість території Західної України відійшла до СРСР. Частина етнічних українських земель (Лемківщина, Посяння, Холмщинаі Підляшшя) опинилися під німецькою окупацією. Керівництво СРСР пішло на ці територіальні зміни у відносинах з Німеччиною, коли переконалося після вступу радянських військ у Польщу в негативному ставленні польсько­го населення до радянської влади і в нездатності утримати політичну ситуа­цію на цих землях під своїм контролем.

Наступним кроком процесу "збирання" українських земель, згідно з німецько-радянськими домовленостями, було вирішення проблеми Бесса-

Україна в роки Другої світової і Великої Вітчизняної воєн (1939—1945 pp.)

рабії. На вимогу радянського керівництва за порадою Берліна Румунія 28 червня 1940 р. погодилася передати Радянському Союзу Бессарабію і Північну Буковину. 2 серпня Верховна Рада СРСР прийняла закон про вклю­чення до складу Української РСР Північної Буковини і Південної Бессарабії. Ті райони Бессарабії, в яких переважало молдавське населення, та Молдавсь­ка АРСР, були об'єднані в складі новоутвореної Молдавської РСР. Ще рані­ше рішення Установчих народних зборів Західної України про возз'єднання Західної України з У РСР було затверджене Верховними Радами СРСР (1 ли­стопада) і УРСР (14 листопада 1939 р.). У результаті населення України збільшилося на 8809 тис. осіб і на середину 1942 р. становило 41 657 тис, а територія розширилася до 565 тис. км².

Висвітлюючи оформлення нового політико-правового статусу Західної України, слід мати на увазі той факт, що хоча відбулося етнічне возз'єднан­ня і західноукраїнські землі формально увійшли до складу УРСР, на прак­тиці відбулася інкорпорація цих територій, тобто їх "входження" до складу СРСР. Модель соціально-економічних перетворень у західних областях України була майже однаковою. її сутністю була активна радянізація. По­ряд з націоналізацією промислових підприємств, експропріацією маєтків польських землевласників, перерозподілом землі між українськими селя­нами, ліквідацією безробіття, українізацією, поліпшенням медичного обслу­говування та ін. здійснювались руйнація політичної та культурної інфра­структури, насильницька колективізація, антицерковні акції, репресії про­ти так званих буржуазних спеціалістів, масові депортації населення та ін. Західні області України було перетворено у звичайні області Радянського Союзу.

Попри всю суперечливість та неоднозначність політики тоталітарного режиму в західноукраїнських землях об'єднання у межах однієї держави більшості українських етнічних територій було визначною подією, важли­вим кроком у розв'язанні українського питання.

2. Напад фашистської Німеччини на СРСР. Причини поразок та катаст­роф. Бойові дії в 1941—1942 pp. Окупаційний режим в Україні. При вивченні другого питання слід, перш за все, звернути увагу на блискавичність нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз. План цього нападу містився в директиві Гітлера № 21 (план "Барбаросса") від 18 грудня 1940 р. Його основну ідею майбутній фюрер висловив ще 15 років тому в "Майн кампф". "Коли ми говоримо сьогодні про придбання нових земель і нового простору в Європі, — писав Гітлер, — то насамперед думаємо про Росію та про підко­рені їй окраїнні держави... Ця колосальна імперія на Сході дозріла для її ліквідації..."

План "Барбаросса" передбачав "бліцкриг" — короткочасну кампанію, серед завдань якої було завдання головного удару в напрямку Києва і своє­часне зайняття Донецького басейну. Кінцева мета — утворення загороджу­вального бар'єра по загальній лінії Волга — Архангельськ. Згідно з планом

Тема 9

війна мала закінчитися впродовж двох — двох з половиною місяців оточен­ням і знищенням Червоної армії.

Водночас донині триває дискусія відносно того, хто все-таки готувався до превентивного удару — Німеччина чи СРСР.

22 червня 1941 р. німецько-фашистські війська раптово напали на СРСР. В Україну вдерлося 57 дивізій і 13 корпусів групи армій "Південь". їм про­тистояли 80 дивізій Київського та Одеського воєнних округів. Німці мали незначну перевагу в живій силі — 1: 1,4, але значно поступалися в техніці: у радянських частинах було в 1,3 раза більше гармат і мінометів, у 4,9 раза — танків і у 2,4 раза — літаків. Проте не більш як 20 % радянських танків і літаків були новітніх конструкцій. Через низку об'єктивних причин і зло­чинних промахів Сталіна та його оточення радянські війська, зазнаючи ве­личезних втрат у живій силі та бойовій техніці, відступали на схід. За перші три тижні війни німецькі війська просунулись вглиб території СРСР на 300 — 600 км. За цей час Червона армія втратила 850 тис. солдатів, майже 3,5 тис. літаків, понад 6 тис. танків, 20 тис. гармат і мінометів. Катастрофічної по­разки зазнали понад 100 дивізій (3/5 війська, яке перебувало в західних при­кордонних округах).

Більш змістовно допоможе зрозуміти причини поразок Червоної армії і та обставина, що в результаті помилкової воєнної доктрини, згідно з якою СРСР збирався воювати на чужій території і "малою кров'ю", на новому кор­доні з Німеччиною було розміщено більшість складів стратегічного значен- > ня. Понад 200 з них ворог захопив у перші дні війни. Тому солдатам видава­лось на день активних боїв півтори обойми патронів, по одній кулеметній стрічці, по чотири снаряди на гармату, чого було недостатньо навіть для відбиття однієї атаки ворога. Гвинтівкою в перших боях був озброєний лише один із трьох бійців (німці захопили на складах 5,4 млн із 7,6 млн гвинті­вок, 191 тис. із 240 тис. кулеметів). Тому за перші два тижні війни у полон потрапило 329 тис. бійців. Це одна з причин трагічного початку війни.

Далі слід зупинитися на найбільших воєнних операціях 1941 —1942 pp. Цілий тиждень тривала перша танкова битва Великої Вітчизняної війни в І районі міст Луцьк — Рівне — Броди — Дубно, що розпочалася контрнасту-1 пом восьми радянських мотомеханізованих корпусів на другий день війни. І Втрати радянських танків застарілих типів співвідносились із втратами] німецьких як 20: 1. Із 4201 танка залишилось тільки 737. У серпні в районі І Умані в один із перших великих "котлів" потрапили дві армії Південного І фронту. Результат — німці захопили в полон 103 тис. осіб. Все це негативно І вплинуло на подальший перебіг бойових дій.

Найбільш драматична обстановка склалася під Києвом, мужня оборона І якого тривала більше двох місяців (липень — вересень). З вини Сталінав| оточенні опинилося більше мільйона червоноармійців. У ході жорстоких боїв І було втрачено чотири армії, у полон потрапило 665 тис. осіб. 19 вересня! гітлерівські війська захопили Київ. Безповоротні втрати Південно-Західно- і

 

Україна в роки Другої світової і Великої Вітчизняної воєн (1939—1945 pp.)

го фронту за весь час операції, включаючи всі види поповнення, становили близько 1 млн осіб. За нез'псованих обставин загинув командувач фронту М.П. Кирпонос. Його тіло було знайдено біля с Авдїївка, про що свідчить секретна доповідна М.С. Хрущова Сталіну. Трохи пізніше після цієї страш­ної трагедії 16 жовтня закінчилася героїчна оборона Одеси, що тривала 73 дні. На кінець 1941 р. німці окупували майже всю Україну. (Див. про обо­рону Києва: Король В.Ю. Оборона Києва: героїзм і трагедія // Історія в школі. — 2001. — № 9. — С 11 — 16).

У травні 1942 р. катастрофічною поразкою закінчилась наступальна опе­рація радянських військ під Харковом. Тут загинуло три армії, а в полон потрапило близько 240 тис. осіб. На початку липня після 250-денної героїч­ної оборони радянські війська залишили Севастополь. 22 липня 1942 p., після захоплення німцями м. Свердловська Ворошиловградської обл., вся територія України була окупована.

Основними причинами трагічних поразок та катастроф на початковому етапі війни були некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва, насам­перед внаслідок масових репресій 1937—1940 рр., незавершеність процесу переозброєння, мобілізаційна неготовність армії, недостатня військова підго­товка, багато тактичних прорахунків та ін. Однак, незважаючи на величезні втрати, гітлерівський план "бліцкригу" було зірвано. Радянське командування отримало час для накопичення резервів і підготовки планів контрнаступу.

Висвітлюючи окупаційний режим в Україні слід підкреслити, що він спи­рався на нестримний кривавий та моральний терор і мав виконати три ос­новні завдання: забезпечити продовольством, матеріальними і людськими ресурсами потреби Німеччини; звільнити шляхом фізичного знищення, де­портацій та вивезення на роботу до Німеччини українського населення "жит­тєвий простір" для арійської раси; сприяти колонізації значної частини оку­пованих земель, заселенню їх німецькими поселенцями.

За роки війни фашисти закатували на українській землі понад 5 млн осіб, утому числі майже 2 млн радянських полонених і близько 1,5 млн євреїв. Було депортовано до Німеччини 2,4 млн юнаків і дівчат. Каральні загони СС спалили 250 населених пунктів республіки, населення яких було розстрі­ляно. Німці нещадно мордували жінок, дітей, стариків. Великих репресій зазнали культура й освіта. В Україні було створено 50 гетто і понад 180 ве­ликих концентраційних таборів.

Докладну інформацію про німецько-фашистський окупаційний режим і особливо про трагедію радянських військовополонених див. у книгах: Ко­роль В.Ю. Трагедія військовополонених на окупованій території України в 1941 —1944 роках; Король В.Ю. Військовополонені — жертви війни // Без­смертя. Книга Пам'яті України. 1941 — 1945. — К., 2000. — С 196—211.; Король В.Ю. Каральні органи окупованого Києва // Книга Скорботи Украї­ни. Місто-герой Київ. — К., 2003.

Тема 9

3. Всенародна боротьба проти німецько-фашистських окупантів. Діяльність робітників, селян та інтелігенції України в тилу. "Новий поря­док" нацистів, що спирався на нещадну експлуатацію і геноцид, викликав всенародну боротьбу проти німецько-фашистських загарбників. Висвітлю­ючи третє питання, слід розкрити діяльність таких складових руху Опору, як масовий партизанський і підпільний рух, а також діяльність ОУН-УПА.

Говорячи про партизанський рух, треба мати на увазі, що у своєму роз­витку він пройшов кілька етапів, від зародження до широкого розгортання та активізації боротьби з окупантами. Із 3500 партизанських загонів і ди­версійних груп, що були залишені у перший рік війни, на червень 1942 р. діяли лише 22 загони. На діяльності перших партизанських загонів нега­тивно позначилася передвоєнна політика щодо майбутнього партизансько­го руху. Вважалося, що оскільки війна мала вестися на "чужій території" та "малою кров'ю", то й підготовка партизанських кадрів і баз не потрібна. До того ж Сталін не дозволяв централізованого забезпечення партизан. Війська отримали 31 тис. т вибухівки, а партизани — лише 1,5 тис. т.

Лише у 1942 р. розпочинається розгортання партизанського руху. 20 черв­ня у Москві було сформовано український штаб партизанського руху на чолі зТ. Строкачем. Особливого розмаху партизанський рух набув у 1943 p., коли кількість бійців досягла 58,5 тис. У цей час формуються партизанські з'єднання. Найбільші з них очолювали С. Ковпак і С. Руднев, О. Федоров, О. Сабуров, М. Попудренко, П. Вершигора, Я. Мельник, М. Наумов.

Усього на окупованій території України діяло понад 45 партизанських з'єднань та майже 2 тис. загонів. У період 1941 —1945 pp. у них налічувало­ся майже 180 тис. осіб, 30 % із них загинули. Руйнуючи військові комуні­кації ворога, знищуючи його транспорт, живу силу, техніку і боєприпаси, здійснюючи "рейкову війну" та тисячокілометрові рейди по тилах німець­кої армії, партизанський рух становив для окупантів серйозну загрозу. Він фактично перетворився на справжній другий фронт. Для боротьби з парти­занами німецьке командування змушене було відкликати з фронту до 120 тис. солдатів і офіцерів. Партизани знищили до 100 тис. окупантів, роз­громили 467 ворожих гарнізонів, організували аварії 4 тис. ешелонів.