Кровоносна та кровотворна системи

Серце – потужний м'язовий орган, що нагнітає кров через систему порожнин (камер) і клапанів у розподільну мережу, названу системою кровообігу. Серце розташоване поблизу центра грудної порожнини. Воно складається в основному з міцної еластичної тканини – серцевого м'яза (міокарда), що протягом всього життя ритмічно скорочується, посилаючи кров через артерії й капіляри до тканин організму.

Цей невтомний насос лежить майже на боці за грудиною між правою й лівою легенями (які частково прикривають його передню поверхню) і знизу стикається з куполом діафрагми. За формою серце подібно з усіченим конусом, злегка опуклим, як груша, з однієї сторони; верхівка розташована ліворуч від грудини й звернена до передньої частини грудної клітки. Від протилежній верхівці частини відходять великі судини, по яких притікає й відтікає кров.

Серце розділяється перегородками на чотири камери, які заповнюються кров'ю не одночасно. Дві нижні товстостінні камери – шлуночки, що грають роль нагнітаючого насоса; до них надходить кров з верхніх камер і, скорочуючись, направляють її в артерії. Скорочення шлуночків і створюють те, що називають серцебиттями. Дві верхні камери – передсердя (іноді називані вушками); це тонкостінні резервуари, які легко розтягуються, уміщаючи в інтервалах між скороченнями з вен кров що поступає.

Лівий і правий відділи серця (що складаються з передсердя й шлуночка кожний) ізольовані один від одного. Правий відділ одержує бідну киснем кров, що відтікає від тканин організму, і направляє її в легені; лівий відділ одержує насичену киснем кров з легенів і направляє її до тканин усього тіла. Лівий шлуночек набагато товстіше й масивніше інших камер серця, оскільки виконує найважчу роботу з нагнітання крові у велике коло кровообігу.

Кров надходить у праве передсердя по двох великих венозних стовбурах: верхньою полою вені, що приносить кров від верхніх частин тіла, і нижньою полою вені, що приносить кров від нижніх його частин. Із правого передсердя кров надходить у правий шлуночек, звідки нагнітається через легеневу артерію в легені. По легеневих венах кров повертається в ліве передсердя, а відтіля проходить у лівий шлуночек, що через саму велику артерію, аорту, нагнітає кров у велике коло кровообігу. По основному стовбурі, що сходить аорті, кров направляється в черевну порожнину й нижні кінцівки, а зверху від аорти відходять коронарні (вінцеві), підключичні й сонні артерії, по яких кров направляється в сам серцевий м'яз, верхню частину тулуба, руки, шию й голову.

Послідовність скорочень камер серця називають серцевим циклом. За час циклу кожна із чотирьох камер проходить не тільки фазу скорочення (систоли), але й фазу розслаблення (діастоли). Першими скорочуються передсердя: спочатку праве, майже відразу ж за ним ліве. Ці скорочення забезпечують швидке заповнення кров'ю розслаблених шлуночків. Потім скорочуються шлуночки, із силою що виштовхують кров, що втримується в них. У цей час передсердя розслаблюються й заповнюються кров'ю з вен.

Система кровообігу оснащена рядом клапанів, які перешкоджають зворотному відтіку крові й тим самим забезпечують потрібний напрямок кровотоку. У самому серці є дві пари таких клапанів: одна між передсердями й шлуночками, друга між шлуночками й вихідними з них артеріями.

Печінка – велика залоза деяких безхребетних і хребетних тварин. Печінка відіграє роль у процесі зсіданні крові. Синтезуються в печінці і фактори, які протидіють зсіданню крові (гепарин, антитромбін, антиплазмін). Для ембріонів печінка слугує кровотворним органом. Вона виконує функцію депонування крові та руйнування еритроцитів.

Печінка відіграє роль у зміні кровообігу всього організму. При підвищенні артеріального тиску кровообіг у печінці зростає, а при його зниженні – зменшується.

Печінка у безхребетних – це виріст переднього відділу середньої кишки або шлунка і безпосередньо бере участь у перетравлюванні їжі. У менш організованих хребетних печінки має трубчасту будову. У плазунів, птахів і ссавців попередні анастомози перетворюють трубчасту залозу на сітчасту. Печінка більшості хребетних – часточковий орган. У м'ясоїдних тварин Печінка порівняно більша, ніж у травоїдних. Форма печінки залежить від форми порожнини тіла тварини.

Печінка виконує захисні, знешкоджувальні, ферментативні і видільні функції, спрямовані на підтримання гомеостазу (сталості) в організмі; бере участь у процесах травлення, кровотворення, білковому, вуглеводному, жировому, мінеральному обмінах, обміні вітамінів. Печінка міститься в основному в правому підребер'ї. Серповидною зв'язкою печінка поділяється на правий і лівий відділи, двома поздовжніми і поперечною (ворота печінки) борознами поділяється на 4 частки: праву, ліву, квадратну, хвостату. Внутрішню структуру її утворюють часточки призматичної форми, які складаються з печінкових клітин, що виробляють жовч, яка послідовно потрапляє у жовчні капіляри (завширшки 0,5 – 1 мм), внутрішні та міжчасткові протоки. Протоки, що виходять з кожної частки печінки, зливаючись, утворюють загальну печінкову протоку. Кров надходить у печінку по ворітній вені і печінковій артерії, які розгалужуються на міжчасткові вени і артерії. Останні у паренхімі печінки розгалужуються на капіляри (синусоїди), що безпосередньо стикаються з клітинами печінки. Ендотелій синусоїдів утворений клітинами зірчастої форми, які здатні до фагоцитозу. З капілярного русла паренхіми печінки формуються вени, що впадають в нижню порожнисту вену. Іннервація печінки здійснюється печінковим нервовим сплетінням.

Видільна система.

У результаті обміну речовин в організмі тварини утворюються кінцеві продукти: вода, вуглекислий газ і сечовина. Усі ці речовини, а також непотрібні й шкідливі для організму сполуки, що потрапили до нього з їжею, повітрям тощо, надлишок води і солей безперервно надходять у кров, лімфу і міжклітинну рідину та виводяться назовні за допомогою органів дихання, травлення, сечовиділення, печінки та шкіри. Через органи дихання з організму виводяться вуглекислий газ і певна кількість води (приблизно 400 мл на добу) у вигляді пари. Солі важких металів (мідь, свинець тощо), які випадково потрапили з їжею до кишечника, а також продукти гниття всмоктуються з кишечника в кров і надходять до печінки. У ній вони знешкоджуються, сполучаючись з органічними речовинами, втрачають при цьому токсичність і в складі жовчі виводяться через кишечник. Основна кількість води з розчиненими в ній сечовиною, хлористим натрієм та іншими неорганічними речовинами виводяться переважно органами сечовиділення, решта потовими залозами шкіри. Таким чином, завдяки діяльності легень, печінки, нирок та шкіри з організму видаляються кінцеві продукти катаболізму, шкідливі речовини, надлишок води, неорганічні речовини і підтримується сталість внутрішнього середовища. До органів сечовиділення належать нирки, сечоводи, по яких сеча постійно відтікає з нирок, сечовий міхур, де вона збирається, й сечівник, по якому сеча виводиться назовні при скороченні мускулатури сечового міхура.

Нирки – парні органи (права і ліва) бобоподібної форми, що розташовані з обох боків хребта в поперековій ділянці черевної порожнини. Зверху нирки вкриті щільною оболонкою. Через внутрішню увігнуту сторону проходять сечовід, ниркові артерії, вени, лімфатичні судини та нерви. Тканина нирки складається з двох шарів: зовнішнього (темнішого) – кіркової речовини, та внутрішнього (світлішого) – мозкової речовини. У нирці є порожнина – ниркова миска, яка переходить у сечовід. Нирка складається з величезної кількості (близько мільйона) складних утворень – нефронів, що є функціональною одиницею нирки. Завдяки складній будові капілярної сітки нирок відбувається швидке видалення з організму непотрібних йому речовин, що стікають, у вигляді сечі, в так звану ниркову миску, що переходить у сечовід – тонку м'язову трубку, яка з'єднує нирку з сечовим міхуром, розташованим у ділянці таза. Сечовий міхур – це м'язовий мішок, який є резервуаром для збирання сечі. Вихід із сечового міхура у сечівник закритий двома м'язовими потовщеннями – сфінктерами, завдяки чому сеча не витікає назовні. Виділення сечі регулюється рефлекторно. Дуги цих рефлексів проходять через крижовий відділ спинного мозку. Сечовиділення відбувається довільно. Це пов'язано з впливом нейронів кори великого мозку. Вони гальмують або, навпаки, активізують центри спинного мозку. Коли у сечовому міхурі збирається певна кількість сечі, м'язи міхура скорочуються і сеча виводиться з організму через сечівник (акт сечовипускання).

Нервова система.

Головний мозок – вищий відділ нервової системи тварин. Міститься у черепній коробці й через великий потиличний отвір переходить у спинний мозок. У головному мозку розрізняють мозочок, стовбур та кінцевий мозок, або великий мозок. Стовбур – це продовження спинного мозку. До стовбура мозку відносять довгастий мозок, міст, середній та проміжний мозок. Головний мозок вкритий такими самими оболонками, що й спинний. Вони утворюють єдиний покрив ЦНС. У головному мозку, як і в спинному, є біла і сіра речовина. Біла речовина утворює його провідні шляхи. Вони зв'язують відділи головного мозку між собою та зі спинним мозком. Сіра речовина у вигляді окремих скупчень (ядер) міститься всередині білої. Крім того, вона утворює кору великого мозку і мозочка.

Довгастий мозок і міст утворюють задній мозок. Це найдавніший відділ головного мозку, який ще зберігає риси сегментарної будови. У довгастому мозку локалізуються дихальні, серцево–судинні центри, центри, що регулюють секреторну діяльність травних залоз, жування, ковтання, блювання, кашлю, слиновиділення та інші життєво важливі функції. Через довгастий мозок і міст проходять усі низхідні шляхи спинного мозку.

Безпосередньо над довгастим мозком розташований мозочок. Він складається з двох півкуль. В товщі півкуль міститься біла речовина, у якій є скупчення сірої речовини – ядра. Мозочок зв'язаний провідними шляхами (чутливими і руховими) зі спинним довгастим і середнім мозком, а через міст – з корою великого мозку. Мозочок відіграє важливу роль у регулюванні рівноваги тіла, координації рухів і підтримуванні тонусу м'язів. Коли порушується нормальне функціонування мозочка, втрачається здатність до точних, узгоджених рухів, до зберігання рівноваги тіла.

Середній мозок, що розташований між заднім і проміжним, мозком, забезпечує морфологічний і функціональний зв'язок цих відділів мозку. Через середній мозок вгору і вниз проходять нервові шляхи, що з'єднують мозочок, спинний і задній мозок із переднім мозком. У середньому мозку розміщені підкіркові центри зору, слуху, м'язового тонусу, ядра двох пар черепно–мозкових нервів.

Проміжний мозок є кінцевим відділом стовбура мозку, над яким міститься великий мозок. Він складається з зорових горбів (таламуса), підзоровогорбової ділянки (гіпоталамуса) та шишкоподібного тіла (епіфіза), яке належить до органів внутрішньої секреції. Зорові горби – це головні колектори доцентрових нервових волокон, що передають імпульси від усіх рецепторів, за винятком нюхових, до кори великого мозку, смугастого тіла, підзоровогорбової ділянки, червоного ядра і мозочка. У зоровому горбі міститься вищий центр больової чутливості. Однією з важливих функцій гіпоталамуса є регуляція діяльності гіпофіза – головної залози внутрішньої секреції, а через нього і діяльності інших залоз внутрішньої секреції. Крім того, сам гіпоталамус здатний виробляти біологічно активні речовини і здійснювати гуморальну регуляцію функцій організму.

Великий (кінцевий) мозок складається з двох півкуль (правої і лівої), з'єднаних мозолистим тілом. Півкулі зовні вкриті корою, утвореною так званою сірою речовиною, що складається з тіл нейронів. Кора складається з нервових клітин, розташованих у вигляді шести основних шарів різного розміру, форми, густини і розміщення клітин. Через мозолисте тіло здійснюється зв'язок між обома півкулями. У корі великого мозку розрізняють сенсорні, рухові й асоціативні зони. Вони утворюють апарат, який забезпечує сприймання і перетворення сигналів, що надходять до них із периферії, та формування адекватної реакції організму на ці сигнали. До чутливих зон надходять імпульси від різних рецепторів організму (органів чуттів, шкіри, внутрішніх органів, м'язів, сухожиль). Під час збудження цих зон у тварин виникають відповідні відчуття.

Завдання 1. Замалювати будову легень тварини, та розмістити позначки.

 

Завдання 1. Замалювати будову серця тварини, та розмістити позначки.