До особи, яка не виконує або виконує неналежним чином юридичний обов'язок, можуть бути застосовані заходи примусу. Водночас, з метою посилення захисту інтересів уповноваженої особи, можуть використовуватися додаткові стимули, які полягають у застосуванні спеціальних засобів, спрямованих на забезпечення виконання зобов'язань.
Під способами забезпечення зобов'язань розуміють передбачені законом або договором спеціальні заходи, покликані додатково стимулювати боржника до виконання юридичного обов'язку, а у разі його невиконання — задовольнити охоро-нювані законом інтереси кредитора.
Законом до способів забезпечення віднесено: неустойку (штраф, пеню), заставу, поруку, завдаток і гарантію. Перелічені способи забезпечення різні за своїм характером, але водночас мають спільні ознаки. Насамперед вони спрямовані на належне і передусім реальне виконання зобов'язань. Крім того, вони захищають майнові права кредитора шляхом створення умов для задоволення його інтересів, порушених неналежним виконанням боржником своїх юридичних обов'язків. Таким чином, способи забезпечення мають гарантійний характер. Так, застава дає змогу кредиторові задовольнити свої майнові вимоги з вартості майна, яке є предметом застави.
Визнання основного зобов'язання недійсним тягне за собою нечинність способу забезпечення. Припинення основного зобов'язання припиняє дію способу забезпечення.
Одним з найпоширеніших видів забезпечення зобов'язань є неустойка. Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник має сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у разі прострочення виконання.
Залежно від правових підстав застосування неустойки, остання поділяється на законну та договірну. Законна неустойка встановлюється у нормативних актах. Законом визначається її розмір і випадки, коли вона застосовується. Неустойка як спосіб забезпечення використовується у відносинах як фізичних, так і юридичних осіб. Але не допускається погодження між організаціями про обмеження їхньої відповідальності, якщо розмір відповідальності для даного виду зобов'язань імперативне визначений законом. Це стосується й розміру неустойки.
Договірна неустойка — це визначена сторонами у договорі грошова сума, яку боржник зобов'язується сплатити кредиторові у разі неналежного виконання договору. Цей вид неустойки широко використовують у договірних відносинах між громадянами і юридичними особами.
Залежно від особливостей визначення розміру неустойки та характеру порушення існують такі різновиди неустойки, як штраф і пеня. Штраф — це неустойка у твердо визначеній грошовій сумі, яка стягується одноразово у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Так, у разі необгрунтованої відмови виконавця державного замовлення укласти державний контракт на поставку продукції для державних потреб у випадках, коли обов'язковість його укладення встановлена Законом України "Про поставки продукції для державних потреб" від 22 грудня 1995 р. та наявності технічних можливостей його виконання, виконавець сплачує державному замовникові штраф у розмірі вартості державного контракту.
Пеня — це неустойка, яка обчислюється у відсотковому відношенні щодо розміру платежу за кожний день прострочення. Наприклад, за несвоєчасне внесення покупцями чергових платежів за придбані в кредит товари з них на користь господарюючого суб'єкта стягується пеня, яка обумовлена договором і не перевищує 1/365 частини звичайної ставки за кредит від простроченої суми за кожний день прострочення (п. 18 Правил продажу товарів тривалого користування в кредит, затверджених Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України 18 грудня 1995 p.).
За співвідношенням неустойки і збитків розрізняють такі види неустойки: виключна, залікова, альтернативна та штрафна. За виключною неустойкою стягується лише неустойка. Цей вид неустойки широко застосовують у нормативних актах, що регламентують договори перевезення.
За заліковою неустойкою стягненню підлягає неустойка, а збитки відшкодовуються винною стороню не в повному обсязі, а лише в частині, яка не покрита неустойкою.
За альтернативною неустойкою уповноважений суб'єкт має право стягнути або неустойку, або збитки. Отже, право вибору надається кредиторові.
За штрафною неустойкою стягненню підлягають у повному обсязі неустойка і збитки. Наприклад, згідно з Законом України "Про поставки продукції для державних потреб" при невиконанні зобов'язань за державним контрактом виконавець, крім сплати неустойки, відшкодовує збитки в повному обсязі, яких було завдано неналежним виконанням зобов'язань.
Чинне законодавство (ст. 205 ЦК України) передбачає право суду, арбітражного і третейського суду зменшувати розмір неустойки. Зокрема, якщо належна до сплати неустойка (штраф, пеня) надмірно велика порівняно зі збитками кредитора, суд може зменшити неустойку (штраф, пеню). При цьому мають бути взяті до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не тільки майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Арбітражний або третейський суд у виняткових. випадках має право з урахуванням інтересів сторін, що заслуговують на увагу, зменшити належну до сплати кредиторові неустойку (штраф, пеню).
Наступним видом забезпечення є застава. Цей спосіб забезпечення регулюється Законом України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 p. Внаслідок застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставодавцем зобов'язання, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає внаслідок договору чи закону.
У відносинах між громадянами та юридичними особами широко застосовується такий спосіб, забезпечення, як порука. За договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання у повному обсязі або в частині.
У разі невиконання зобов'язання боржником кредитор має право пред'явити вимогу до поручителя. При цьому поручитель відповідає у тому самому обсязі, як і боржник, зокрема за сплату відсотків, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які разом поручалися, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. У свою чергу поручитель, який виконав зобов'язання, набуває всіх прав кредитора за цими зобов'язаннями. Кожний з кількох поручителів має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми.
Порука припиняється з припиненням забезпечуваного нею зобов'язання. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк виконання зобов'язання не зазначений або забезпечений моментом вимоги, то у разі відсутності іншої угоди відповідальність поручителя припиняється по закінченні одного року з дня укладення договору поруки.
У відносинах між громадянами застосовується також такий вид забезпечення, як завдаток. Під завдатком розуміють грошову суму, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на підтвердження укладення договору і на забезпечення його виконання.
Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається у другої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити другій стороні подвійну суму завдатку. Крім того, сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки із зарахуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше.
Завдаток слід відрізняти від авансу. Аванс видається у рахунок майбутніх платежів. Завдаток підтверджує укладення договору і забезпечує його виконання. Завдаток, як правило, не використовується у відносинах між юридичними особами. Але він може бути засобом забезпечення у відносинах між фізичними особами та організаціями. Для того, щоб передана сума вважалася завдатком, це необхідно обумовити в угоді.
Гарантію як спосіб забезпечення зобов'язань застосовують відносинах між юридичними особами. Водночас у ст. 196 ЦК України міститься вказівка, що на гарантію поширюються правила статей, які стосуються поруки.
