Загальна характеристика навчального процесу
Усвідомлення навчального процесу як соціально-педагогічного явища сприяє якісній його організації та проведенню. На відміну від «процесу навчання» дидактична категорія «навчальний процес» охоплює всі його компоненти. Процес навчання є складовою, і головне – центральною, частиною навчального процесу.
Навчальний процес являє собою струнку систему, яка складається з певних елементів, має структурні складові, відповідно до її функцій, і тенденцію до постійного саморозвитку й самовдосконалення. її центральними постатями є особистості з усіма своїми проблемами, життєвим досвідом, смислоутворювальними настановами. Ця система створена для людей та існує завдяки їм.
Система навчального процесу складається з великої кількості взаємозв'язаних елементів: мети, навчальної інформації, засобів педагогічної взаємодії суб'єктів викладання й учіння, форм їх взаємодії тощо. Системоутворювальними поняттями навчального процесу є мета навчання, викладання, учіння і результат. Змінні складові цієї системи – це засоби управління: зміст навчального матеріалу, методи навчання, матеріально-технічні засоби, організаційні форми навчання.
Основні ознаки гуманістично спрямованого навчального процесу: системність, цілісність, комплексність, гуманність, демократичність, оптимальність, особистісна спрямованість, двосторонність, цілеспрямованість, динамічність, тривалість, планомірність, організованість, спадкоємність і перманентність тощо.
Системність і комплексність – закономірні властивості навчального процесу. Вони об'єктивно існують настільки, наскільки суспільство має потребу в формуванні всебічно й гармонійно розвинених особистостей. Звідси об'єктивно випливають єдність навчання, виховання, розвитку учня як особистості, єдність викладання й учіння, єдність змістової і процесуальної сторін, всебічний розвиток особистості учня.
Характер майбутньої професійної і повсякденної діяльності учнів також передбачає необхідність комплексних загальних і професійних знань, навичок, умінь і рис громадянина Української держави. Тому більшість занять мають комплексний характер, під час яких реалізуються навчальні завдання.
Комплексність практичних знань, навичок і вмінь безпосередньо пов'язана з кінцевим показником цього процесу – результативним компонентом: формуванням особистості українського громадянина в навчальному процесі. Дидактичні й професійні завдання є традиційними для будь-якої освітньо-виховної системи. Проте гуманістична парадигма освіти на перший план висуває духовні та психологічні завдання, які мають сприяти формуванню творчої особистості в навчальному процесі.
Все це передбачає гуманність, особистісну спрямованість, чітку організацію, планомірність і тривалість навчального процесу, що також зумовлюється гуманістичною парадигмою національної системи освіти, сучасними технологіями навчання. Відповідно, провідною метою навчального процесу стає всебічна (духовна, психологічна, професійна) підготовка учня як суб'єкта діяльності до повноцінного життя в суспільстві шляхом формування й розвитку його особистості в навчальному процесі та сприяння розвиткові його індивідуальності.
Функції процесу навчання
Всебічний і гармонійний розвиток особистості передбачає єдність її освіченості, вихованості, загального розвитку.
Виходячи з мети і завдань сучасної школи, процес навчання покликаний забезпечувати три функції – освітню, виховну, розвиваючу.
Сучасна дидактика застерігає, що завданнями навчального процесу не є лише формування знань, умінь і навичок. Навчання має комплексний вплив на особистість, незважаючи на те, що освітня функція найбільш специфічна для даного процесу. Зазначимо також, що межі між освітою, вихованням і розвитком в їх вузькому значенні є досить відносні і деякі аспекти їх взаємно переплітаються. Наприклад, під освітою часто розуміють не лише засвоєні теоретичні знання, спеціальні уміння, але й загально-навчальні уміння й навички. Сама освіта передбачає формування не лише знань і умінь, але й певних якостей, світогляду, ідейності, моральності особистості та ін. Умовне виділення освітньої, виховної і розвиваючої функції є корисним у практичній діяльності вчителя, особливо при плануванні завдань навчання.
Освітня функція передбачає, в першу чергу, засвоєння наукових знань, формування спеціальних і загально-навчальних умінь і навичок.
Наукові знання передбачають факти, поняття, закони, закономірності, теорії, узагальнену картину світу. У відповідності з освітньою функцією вони повинні стати надбанням особистості, ввійти в структуру її досвіду. Найповніша реалізація цієї функції повинна забезпечити повноту, систематичність і усвідомленість знань, їх міцність і дієвість. Це вимагає такої організації процесу навчання, щоб із змісту навчального предмета, що відображає відповідну галузь наукового знання, не випадали елементи, які є важливими для розуміння основних ідей і суттєвих причинно-наслідкових зв'язків, щоб у загальній системі знань не утворювалося пустот. Знання повинні бути належним чином впорядковані, набуваючи все більшої стрункості й логічної впорядкованості, щоб нові знання випливали з раніше засвоєних і прокладали шлях до наступних знань.
Конкретним результатом реалізації освітньої функції є дієвість знань, що виражається в свідомому оперуванні ними, у здатності мобілізувати попередні знання для отримання нових, а також сформованість найважливіших як спеціальних, так і загально-навчальних умінь і навичок.
Спеціальні уміння і навички — це специфічні для певного навчального предмета і галузі науки практичні уміння й навички. Наприклад, з фізики і хімії - це розв'язування задач, проведення лабораторних дослідів, показ демонстрацій, здійснення дослідницьких робіт. З географії – робота з картою, географічні вимірювання, орієнтування за допомогою компасу та інших приладів. З математики — розв'язування задач, робота з обчислювальними машинами різних типів, з логарифмічною лінійкою, з моделями та ін. З ботаніки і біології - робота з гербаріями, муляжами, колекціями, препаратами, мікроскопами.
Крім спеціальних умінь і навичок у процесі навчання учні оволодівають загально-навчальними уміннями і навичками, які мають відношення до всіх предметів, наприклад, навичками роботи з книгами, довідниками, читання й письма, бібліографічним апаратом, раціональної організації домашньої праці, дотримання режиму дня тощо.
Виховна функція. Процес навчання поряд з освітньою реалізує й виховну функцію, формуючи в учнів світогляд, моральні, трудові, естетичні, етичні уявлення, погляди, переконання, способи відповідної поведінки і діяльності в суспільстві, систему ідеалів, відношень, потреб, фізичну культуру, тобто сукупність якостей особистості. Виховна функція органічно випливає з самого змісту і методів навчання, але, разом з тим, вона реалізується і завдяки спеціальній організації спілкування учителя з учнями. Об'єктивно навчання не може не виховувати певних поглядів, переконань, відношень, якостей особистості. Формування особистості взагалі неможливо без засвоєння системи моральних та інших понять, норм і вимог.
Між освітою і вихованням існує не однобічний зв'язок: від навчання до виховання. Процес виховання при правильній організації негайно виявляє благодатний вплив на навчання, оскільки виховання дисциплінованості, організованості, суспільної активності та інших якостей створює передумови для більш активного й успішного навчання. Власне, без належної вихованості учнів ефективний процес навчання неможливий.
При організації навчального процесу, доборі змісту, форм і методів навчання реалізація виховної функції вимагає правильного розуміння завдань виховання на тому чи іншому етапі розвитку суспільства. Важливим аспектом реалізації виховної функції навчання є формування мотивів навчальної діяльності, що визначає її успішність.
Розвиваюча функція. Як і виховна функція, розвиваючий характер навчання об'єктивно випливає з самої природи цього соціального процесу. Правильно організоване навчання завжди розвиває, однак розвиваюча функція реалізується більш ефективно при спеціальній спрямованості взаємодії учителів і учнів на всебічний розвиток особистості. Така спеціальна спрямованість навчання отримала назву " розвиваюче навчання ".
В контексті традиційних підходів до організації навчання реалізація розвиваючої функції, як правило, передбачала розвиток мови і мислення, оскільки саме розвиток вербальних процесів краще інших виражає загальний розвиток учня. Однак, це звужує розвиваючу функцію. Таке розуміння спрямованості навчання залишає поза увагою той факт, що й мова, і пов'язане з ним мислення ефективніше розвиваються при відповідному розвитку сенсорної, емоційно-вольової, рухової і мотиваційно-потребнісної сфер особистості. Таким чином, розвиваючий характер навчання передбачає орієнтацію на розвиток особистості як цілісної психічної системи.
Починаючи з 60-х pp. XX ст. в педагогіці розроблялися різноманітні підходи до побудови розвиваючого навчання. Л.Занков обґрунтував сукупність принципів розвитку мислення в процесі навчання: збільшення питомої ваги теоретичного матеріалу; навчання в швидкому темпі і на високому рівні труднощів; забезпечення усвідомлення учнями процесу навчання.
А.Матюшкін, М.Махмутов та інші розробили основи проблемного навчання. І.Лернер, М.Скаткін запропонували систему розвивальних методів навчання; В.Давидов і Д.Ельконін розробили концепцію змістового узагальнення в навчанні; І.Гальперін, Н.Тализіна та інші обґрунтували теорію поетапного формування розумових дій. Провідною ідеєю наукових пошуків і педагогічної практики розвивального навчання є думка про необхідність суттєвого розширення сфери його впливу. Повноцінний інтелектуальний, соціальний і моральний розвиток особистості – це результат реалізації освітньої і виховної функції в їх системі і єдності.
Усі три функції навчання перебувають у складних взаємозв'язках: одна передує іншу, є її причиною, друга є її наслідком, але одночасно й умовою активізації першопричини. Ось чому взаємозв'язок цих функцій необхідно розглядати з урахуванням діалектичного характеру їх єдності.
Основні функції реалізуються на практиці, по-перше, системою уроків, які передбачають завдання освіти, виховання і розвитку учнів; по-друге, змістом діяльності учителя і учнів, який забезпечував би реалізацію всіх трьох видів завдань; по-третє, різноманітністю методів, форм і засобів навчання; по-четверте, в процесі контролю і самоконтролю навчання і при аналізі його результатів, причому одночасно оцінюється якість реалізації всіх функцій, а не однієї з них. Сукупність цих вимог при побудові процесу навчання підносить його на якісно новий рівень, при якому комплексно реалізуються завдання, що стоять перед школою.
5. Призначення та структура діяльності вчителя
Процес навчання учнів у школі протікає під керівництвом вчителя. Призначення його діяльності полягає в управлінні активної і свідомої пізнавальної діяльністю учнів. Вчитель ставить перед учнями завдання, поступово ускладнюючи їх і тим самим забезпечуючи поступальний рух думки дитини по шляху пізнання. Учитель і створить необхідні умови для успішного протікання навчання: відбирає зміст у відповідності з поставленими цілями; продумує і застосовує різноманітні форми організації навчання; використовує різноманіття методів, за допомогою яких вміст стає надбанням учнів.
Управління процесом навчання передбачає проходження певних етапів у відповідності з заданою структурою педагогічного процесу і самої педагогічної діяльності: планування, організацію, регулювання (стимулювання), контроль, оцінку й аналіз результатів.
Етап планування в діяльності вчителя завершується складанням календарно-тематичних або поурочних планів в залежності від того, які завдання треба вирішувати: стратегічні, тактичні або оперативні. Складання планів передує тривала копітка робота. Вона в себе включає: аналіз вихідного рівня підготовленості учнів, їх навчальних можливостей, стану матеріальної бази і методичного оснащення, своїх особистих професійних можливостей; визначення конкретних освітніх, виховних і розвиваючих завдань, виходячи із дидактичної мети уроку та сформований™ класу як колективу; відбір змісту: продумування форм і методів ведення уроку, конкретних видів робіт і т. п.
Організація діяльності учнів включає в себе постановку навчальної задачі перед учнями та створення сприятливих умов для її виконання. При цьому використовуються такі прийоми, як інструктаж, розподіл функцій, пред'явлення алгоритму та ін.
Викладання передбачає регулювання і коригування процесу навчання на базі безперервного поточного контролю, тобто отримання інформації про хід навчання учнів та ефективності прийомів і методів своєї власної діяльності. Результати поточного контролю, здійснюваного у формі простого спостереження, усних і письмових опитувань, перевірки класних і домашніх самостійних робіт і з допомогою інших прийомів і методів, враховуються вчителем як безпосередньо на даному занятті, так і в перспективі. Це можуть бути уповільнення або прискорення темпів навчальної роботи, зменшення або збільшення обсягу пропонованих видів робіт, внесення змін в порядок викладу матеріалу, навідні питання і додаткові роз'яснення, попередження ускладнень і т. п. Особливе місце на цьому етапі діяльності вчителя займає стимулювання активності та самостійності учнів.
Завершальним етапом навчання, як і педагогічного процесу в цілому, є аналіз результатів вирішення педагогічної задачі. Він здійснюється з позицій досягнення в єдності освітніх, виховних і розвиваючих цілей, а також способів та умов їх досягнення. При цьому необхідно виходити з вимог принципу оптимальності, враховуючи, що необхідний результат може досягатися і за рахунок перевантаження як учнів, так і вчителя. Аналіз повинен виявити причини недоліків у навчанні та підстави успіхів, намітити шляхи подальшого педагогічної взаємодії в рамках процесу навчання.
Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів
У процесі навчання учні здійснюють специфічну діяльність - учіння, що охоплює систему пізнавальних дій, спрямованих на розв'язання навчальних завдань. Навчання передбачає предметну і внутрішню (психічну) діяльність учня. Психічна діяльність особливо ефективна тоді, коли навчання передує розвитку, враховує зону найближчого розвитку особистості, тобто орієнтується не на наявний рівень, а на вищий, якого можна досягти.
Формування компонентів навчально-пізнавальної діяльності учнів здійснюється за умов партнерства, спів-управління, суб'єкт-суб'єктних відносин. У процесі такої взаємодії розв'язуються завдання розвитку ціннісних орієнтацій, творчого потенціалу учнів, прагнення до самореалізації; оптимального добору форм, методів і засобів навчальної взаємодії; урахування індивідуальних особливостей. Ефективність навчально-пізнавальної діяльності залежить від особистих якостей учня: його активності, самостійності, ініціативності, а також бажання вчитися (наявності стійкої мотивації). Основний смисл такої навчально-пізнавальної діяльності, її результат - це зміни в інтелектуальному, моральному, особистісному розвитку учнів, а її предметом е процес і результат формування механізмів самоорганізації.
Кожний віковий період має свій провідний вид діяльності: у дошкільному віці - гра, в молодшому шкільному - учіння, в середньому шкільному - суспільно корисна діяльність у всіх її варіантах (навчальна, трудова, художня, спортивна), у старшому шкільному віці - особлива форма навчальної діяльності, яка має профорієнтаційний характер
