По смерті короля Данила Романовича Галицько-Волинська держава, незважаючи на деяку внутрішню децентралізацію в останній третині XIII ст., залишалася єдиною ще майже століття. З самого початку її формально очолював Василько Романович (1264—1269), котрого решта князів шанувала як "отця і господиня" Наступником Василька Романовича на волинському престолі став його син Володимир (1270— 1289), Він мало займався зовнішньополітичними справами і залишив по собі пам'ять як покровитель освіти і культури. Значні кошти віддавав на спорудження храмів, міст, замків. Ще за життя Володимир Василькович передав свої землі двоюрідному братові Мстиславові Даниловичу, а коштовності, посуд, одяг заповів незаможним людям. Серед Даниловичів найенергійнішим правителем виявився Лев (1264—1301), який намагався продовжити державницьку політику батька. Він підтримував тісні дипломатичні зв'язки з Чехією, Угорщиною, Литвою, Тевтонським орденом. Однак, якщо цього потребували національні інтереси, то, не вагаючись, розпочинав проти них збройну боротьбу. Зокрема, Лев Данилович здійснив кілька походів на Литву та ятвягів, відвоював в Угорщини частину Закарпаття з Мукачевим (бл. 1280), а у Польщі — Люблінську землю (бл. 1292). Завдяки цим надбанням територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю її історію. Водночас Лев змушений був визнати залежність від Золотої Орди. Юрій І (1301—1308 (1315)) виступає вже як одноосібний правитель з королівським титулом. Джерела змальовують його правління як добу розквіту, спокою та економічного добробуту країни. Високим був міжнародний авторитеті Галицько-Волинського королівства, свідченням чого стало утворення в 1303 р. окремої Галицької митрополії. Після смерті Юрія І галицько-волинська спадщина перейшла до його синів Андрія і Лева (1308 (1315)— 1323). Вони сприяли зовнішній торгівлі,! насамперед між галицько-волинськими і польськими купцями, домагалися забезпечення торговельних • відносин з Балтикою. Активною була їх боротьба проти ординців. Ймовірно, в одному з походів брати загинули. Оскільки жоден з них не мав синів, то з їхньою смертю династія, яку започаткував князь Роман Мстиславич, припинилася. З припиненням династії Романовичів розпочинається поступовий занепад Галицько-Волинської держави. Знову посилюються політичні впливи галицького боярства, яке протидіяло встановленню міцної князівської влади, зростає втручання у внутрішні справи іноземних країн, насамперед Польщі, Угорщини та Литви. Саме внаслідок компромісу між місцевими боярами і правителями згаданих країн останнім, самостійним володарем Галицько-Волинської держави в 1325 р. було обрано 14-річного княжича Болеслава, сина мазовецького князя Тройдена та Марії, сестри попередніх правителів Андрія та Лева. Він прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава (1325—1340). Новий правитель виявився активним поборником зміцнення своїх володінь. У пошуках міжнародної підтримки намагався налагодити добрі відносини з Тевтонським орденом, Золотою Ордою та Литовським князівством. У внутрішній політиці підтримував міста, спираючись на які, намагався обмежити боярські впливи та зміцнити князівську владу. Однак протистояння з боярами завершилося трагічною смертю Юрія II, яка активізувала боротьбу Польщі, Угорщини і Литви за українські землі. 1349 Г-В княз було розподілено між Польщею і Угорщ.
Монголи
На поч. 20-х рр. ХІІІст. Монголи зяв на кордонах Русі 1223 р. відбув б. на р. Калкаспільно з половцями, рус князі зазнають поразки, Роман Мстислав втіка, його наздог монголи захом м. Вітачів, далі йдкть на Угорщ. 1236 Батий зібрав військо і пішов на Русь, захоп Булгарію, і поволжжя, 1237-38 напад на півн-сх русь. В грудні спалено Рязань. Взято Москву, до Новгорода не дійшли Торжок – останне місто на півн захоп. 1239-40 похід на півд.-зах Русь. Березень захоп переяслав, чернігів і черн землі. 6.12 захоп Київ. Монголами знищ Холм, Володимир, Галич, після роздіз на 2 арм, в угорщ і Польщ.
За монгол доби
Оцінка монгол доби
Проблема монгольського завоювання Русі і запровадження її залежність у результаті походів 1237-1238 рр. наСеверо-Восточную Русь і 1239-1241 - Південну до її звільнення здавна вивчається вітчизняної історіографією, і завжди приваблювала багато уваги дослідників. До 60-х рр. XIII в. верховними сюзеренами Русі вважалися монгольські імператори – великі хани. Відтоді західний улус імперіїЧингисидов – Золота Орда – став повністю самостійним державою, і росіяни князівства залишилися у васальної залежності лише від нього. Залежність полягала у праві стверджувати російських князів на "столах" і реально отримувати з російських земель данина (з XIV в. вона іменувалася на Русі "виходом") та інші податі; російські князі були зобов'язані також надаватиме Золотий Орді військовупомощь[15]. Залежність від Орди (т.зв. ">иго"[16]) проіснувала дві з половиною століття, зберігаючи навіть по розпаду Золотої Орди на цілий рядханств. Причина такий тривалості та стійкості відносин залежності – на особливостях світосприймання епохи. На відміну з інших завойованих країн, де монголи осіли і правили безпосередньо, російські землі зберегли найголовніше рисах свою суспільно-політичну структуру, у яких продовжували управляти власні князі. Зміна увластвовании звелася до появі поза межами Русі джерела верховної влади – хана Золотої Орди. На Русі його царем, тобто. титулом вищим, ніж будь-хто від росіян князів, й раніше послідовноприменявшимся лише у імператорам Візантії й Священною Римською імперії. Золота Орда, в такий спосіб, зайняла у світосприйнятті місце світової держави – царства (у середині XIII в. тимчасово порожнє внаслідок захоплення столиці Візантійської імперії – Константинополя, в 1204 р. західними хрестоносцями; відновлено була Візантійська імперія лише у 1261г[17]. Залежність від ординського "царя" стала традиційної нормою. Щоб під владних колах виникло питання про її ліквідації, мало змінитися й не так співвідношення військових сил, скільки пробити собі шлях ідея про нелегітимність іноземній влади. Попри важливість, питання монгольському завоюванні Русі здавна належить до дискусійних у вітчизняній історіографії не став предметом її спеціального розгляду. Але він висвітлювався у зв'язку коїться з іншими: по-перше, в узагальнюючих працях – з російської історії вцелом[18] чи з історії Північно-СхіднійРуси[19]; по-друге, на роботах з історії ЗолотийОрди[20]; по-третє, в дослідженняхрусско-монгольских взаємин чи міжнародних взаємин у Східної Європи вцелом[21]. Спеціальні роботи присвячувалися лише двох коротких історичним періодам: часу князювання Дмитра Донського до 1380 р.включительно[22] і епосі Івана III до 1480 р.включительно[23], тобто. увагу дослідників було сконцентровано тільки двох ключових епізодах – Куликовської битві та ліквідації залежність від Золотої Орди. Ряд робіт присвячувався видатному діячеві цього періоду ОлександруНевскому[24]. Це зумовлювалося, передусім, тим, що росіяни історики переймалися прагненням до всебічному вивченню середньовічної національної російської історії. Тому "одні їх (почасти вже М.М. Карамзін, а переважно Н.І. Костомаров і В.В. Леонтович, і навіть Н.П.Загоскин, В.І. Сергійович, І.Энгельман та деякі ін.), - стверджував в 1930 р. В.А.Рязановский, - знаходять, що монголи надали великий вплив в розвитку держави Московського, що склався під впливом монгольської державності. Інші – і такі більшість (>С.М. Соловйов, В.О. Ключевський,С.Ф. Платонов,Е.Ф.Шмурло, М. Н.Поковский, Д.І. Багалей, М. Ф.Владимирский-Буданов, М.А.Дьяконов та інших) – знаходять, що т.зв. татарське ярмо не справила глибокого впливу хід нашої історії, не справило глибоких соціальних переворотів у житті Руської держави. …Наведений погляд, - продовжував він, - поділюваний найзначнішими наші вчені істориками того…,обладавшими до розв'язання його й великим запасом відомостей, посів початку XX в. панування внауке[25]". Він також помічає, що з'явилася "напрям науково-публіцистичної думки, зване євразійство,придающее як першорядне, але виняткового значення російського народу факту монголо-татарського нашестя й аж монголо-татарськоговлияния[26]". У радянський період вітчизняні історики по відомих причин більше цікавилися соціально-економічними аспектами цієї проблематики. Безпосереднє вплив іноземного нашестя й аж їх до влади у сфері економічної виразилося, за їхніми оцінками, по-перше, у масштабних руйнуваннях територій під час ординських ходів і набігів; по-друге, - в систематичномувикачивании із країни данини та іншихпоборов[27]. Російські та радянські дослідники домоглися значних б у справі вивчення історіографії аналізованої нами проблеми. Їхні праці надали значний вплив на дослідників інших країнах, висновків учених досі становлять основу для робіт наступних поколінь істориків. Наука нині має численними роботами з історії різних регіонів Монгольської імперії, написаними серед інших і крізь призму східних джерел, які побічно причетні до аналізованої нами до проблеми й мусять бути згадані тут як накопиченого попереднім розвитком науки базису. Вони - завдання вивчення Золотої Орди була тісно пов'язана з необхідністю оцінки ступеня впливу російську історію монгольського завоювання. Хоча загалом наявні роботи історіографічного плану є швидкі і стислі огляди,предваряющие праці істориків, ми відзначимо найзначніші, з погляду, їх. Оцінюючи сучасне йому стан вивченості питання про монгольському завоюванні Русі, видатний історик-сходознавець ХІХ ст.Х.Д.Френ підкреслював загальний недостатньо високийисточниковедческий рівень історичних досліджень, і пов'язував його, передусім, з дуже слабким використанням, як російських, і особливо східнихисточников[28]. Надаючи першочергового значення аналізу східнихнарративних матеріалів, учений підкреслював, нарівні з необхідністю залучення у дослідження проблемизолотоординских монет, значення входження у науковий обіг збережених ярликів ханів. Серед європейських джерел він особливо виділяв російські літописі, зазначаючи, що мені міститься ряд унікальних даних про Золотий Орді. Його ученьО.И. Сенковський зазначав слідом за важливість вивчення історії Золотої Орди як" російської історії", а й "для історії Азії". Він створив спеціального праці: збереглися лише розкидані у різних статтях і нотатках його окремі спостереження з історії ЗолотийОрди[29]. Вчений писав про тяжкості її ярма для народів Східної Європи і сподівалися засуджував "безглузду жорстокістьОрди"[30]. Китайські матеріали дають послідовну зв'язок й опозиції об'єктивний пояснення подій монгольських завоювань. За підсумками перекладукитаеведа Н.Я.Бичурина було зроблено переклади частини фрагментів китайської хроніки "Юаньши"[31], у якій міститься також матеріал про завойовних походах монголів наРусь[32]. П.І.Кафаров продовжив дослідження у сфері пошуків нових китайських джерел по монгольським завоювань. Протягом більш ніж ніж 50 років його дослідження, присвячене ">Юань-чаоби-ши"[33], було в Заході єдиним; він перший з європейських учених звернув увагу до "Сіюцзи" і ще 1866 р. опублікував повний переклад його за російськомуязике[34]; ">Шен-вуцинь-чжен Лу" ("Опис особистих походівсвященно-воинственного [імператораЧингиса] є й цінним джерелом з історії монголів епохи правління Чінгісхана іУгедея[35]. Переклади синолога В.П. Васильєва надійніші у плані. Ще 1857 р. учений вперше у країнах звернув увагу до ">Мен-дабей-лу" як у цінний джерело з історії монголів, перевів його за російську мову й ознайомив із ним європейських учених. ">Мен-дабей-лу" ("Повне описмонголо-татар")[36] – найдревніший джерело з історії Монголії зі збережених записок мандрівників у першій половині XIII в. "Опис" є запискуюжносунского посла Чжао Хуна, який побував уЯньцзине в 1221 р. у головнокомандувача монгольськими військами у Північному Китаї –Мухали і дає різноманітну інформацію з цікавій для нас темі.. Важливе значення у напрямі мав працю відомого вітчизняного орієнталіста П.С. Савельєва, який провів великеисторико-нумизматическое дослідження, знайдених біля Східної Європи скарбівмонет[37], ніж розширив які були ставлення до політичної історії ЗолотийОрди[38]. Вчений підкреслював історичне значення Куликовської битви як першою великою перемоги російських над монголами і він бачив в події XIV в. початок "зорі звільнення Русі" від золотоординського ярма. Особливе місце серед російськихвостоковедов-историков Золотої Орди належить одного з найбільших вітчизняних орієнталістів І.Н. Березину. Вчений увів у науковий обіг у Росії найцінніший джерело з історії монгольських завоювань "Джаміат-таварих" Рашидад-Дина. Дослідивши і опублікувавши ряд ярликівзолотоординских ханів, дав коротку характеристику внутрішнього устрою Золотої Орди, підкреслив кочовий характер цієї держави у цілому негативно поставився на роль ісламу історія цьогогосударства[39]. Свої ставлення до політичному ладі Золотої Орди учений поглибив і розвинув в докторську дисертацію "Нарис внутрішнього устрою улусуДжучиева" (1864). Ось він зазначав, що "установи є ще в зародку, у цілому панує певний хаос, дуже далека від гармонії державних устроїв, але за тих невигідних умовах, якими було існування Золотої Орди, і такий прояв державного складу чималоизумительно"[40]. Це починання продовжив сходознавець Г.С.Саблуков, такожинтересовавшийся державним пристроєм ЗолотийОрди[41]. Істотне місце проблема монгольського завоювання Русі знайшла у наукову спадщину відомого російського орієнталіста В.В. Григор'єва. Вчений показав важливість та цінність з вивчення історії монгольського завоювання Русі такого унікального джерела, як ярликівзолотоординских ханів російськомудуховенству[42]. Аналізуючи політику правителів Золотої Орди стосовно підкореним їм народам та його релігій, наголошував наявність певної віротерпимість завойовників, пов'язуючи це стільки з політичними причинами, як із патріархальністю релігійної організації кочівників. Дослідник констатував як найважливішого чинника історії Золотий орди постійну нестабільність політичну обстановку у ній і вважав що це негативно впливало попри всі аспекти життя цьогогосударства[43]. >Первостепенную роль пошук компромісу та публікації найважливіших писемних джерел з історії Золотої Орди зіграв найбільший російський сходознавець В. Г.Тизенгаузен. Найважливішим його працею є складений їм звід даних та матеріалів зі східних писемних джерел з історії Золотої Орди і суміжних нійстран[44]. >Основополагающую роль історіографії історії вивчення монгольського завоювання грав, безумовно, найбільший російський сходознавець - академік В.В.Бартольд. У його знаменитій праці "Туркестан за доби монгольського навали", поруч із оглядом і оцінкою використаних джерел, він надає аналіз робіт дослідників, працювали, зокрема та контроль проблемою монгольського завоювання Русі. В.В.Бартольд віддав належне їх заслугах як учених, які сумлінно піддали тому детальному дослідженню всі відомі їм мусульманськіисточники[45]. Зробивши у своїх працях чимало цінних і залученні цікавих спостережень помонгольскому завоюванню Русі, він, на жаль, не побачив можливість створення узагальнюючих досліджень з Золотий Орді, посильної йому, через вельми благенької тоді, на його думку, джерельноїбази[46]. Інтерпретація в історичної науки цього корпусунарративних джерел так важко знаходила свого повного відображення у дослідницькій літературі, хоча вписувалася у коло інтересіввостоковедов-медиевистов. Проте, довгий час, наприклад, навіть з'являлися монографічні праці з історії Золотої Орди. У передмові до написаної 1950 р. у співавторствіБ.Д.Грековим книзі "Золота Орда і його падіння" О.Ю. Якубовський зазначав, що "сама історіографія Золотої Орди, котра ще не поставлена, було б корисною темою, настільки повчальні невдачі, пов'язані вивчення цьоговопроса"[47]. У передмові до першого тому ">Сборника літописів" Рашидад-Дина (1952) під назвою "Рашидад-Дин та її історичний працю" І.П.Петрушевский навів докладний критичний розбір тих публікацій, і перекладів з цікавої для нас темі, відомі тоді у світовій науці. Через війну аналізу праць учених, автор підвів його до несподіваного, але марксистському висновку у тому, що "ні буржуазна історіографія епохи імперіалізму, перейнята расизмом", ні російська дореволюційна історіографія, "що опинилася неспроможна подолати властиві буржуазної історичної думки обмеженості, формалізму й методологічною слабкості", були може подужати цю важливузадачу"[48], хоча ряду публікацій дана об'єктивну оцінку. У працях синологаН.Ц.Мункуева по аналізованої нами проблемі дано докладний аналіз вивчення китайських джерел радянськогопериода[49]. Він зазначав 1970 р., що "досі вмонголоведческой ісинологической літературі було ні однієї статті чи монографії, де було зібрані даних проюаньских і мінських джерелах про монголахвоедино"[50], у яких викладено і матеріал по монгольським завоювань. Найповнішою і в об'єктивній щодо оцінки нашої проблеми залишається робота радянського археолога і сходознавця О.Ю. Якубовського "З вивчення монголів періоду X-XIII ст." (1953). Вчений дає докладний, написаний з твердих марксистсько-ленінських позицій, аналіз вітчизняної історіографії, характеризуючи наукові погляди й праці таких видатнихисториков-востоковедов, як Х.Френ, І.Бичурин, В.В. Григор'єв, В.В. Васильєв, В.В.Бартольд, І.Н. Березін,Б.Я.Владимирцов. З сьогодні цю роботу, безумовно, застарів, як та інших, і залишається яскравим відбитком свого часу. Автор змушений був, у сенсі, виконувати "соціальне замовлення" у руслі проведення сумнозвісного сталінського "Короткого курсу", довгий час які визначали загальне напрям історичної науку й що є свого роду Біблією для кількох поколінь істориків. Так, свого вчителя В.В.Бартольда О.Ю. Якубовський відніс до когорти представників з так званого ідеалістичного напрями, хоча здебільшого вважав його прогресивним істориком,обладавшим величезними фактичними знаннями. Його заслугу в історіографії нашої проблеми вона бачила в різнобічну вивченні кола східних першоджерел, причетних до аналізованої проблемі. У цьому вся, як він вважав, В.В.Бартольд виявився далеко попереду від усіх. Як основних історіографічних джерел по досліджуваної нами проблемі сучасний російський учений Г.А.Федоров-Давидов розглядав праці В.В.Бартольда, І.Н. Березина та інших орієнталістів. Вони цікавили їх у плані пошуку східних джерелах особливостей, створеної результаті монгольського завоювання Золотої Орди, передусім, і під час докторську дисертацію "Кочівники Східної Європи на X-XIV ст." (1966), та інших своїх робіт. У зв'язку з вищевикладеним, можна побачити, що турботою про завоюваннях монголів написано дуже багато усім відомих мовами світу, і вони настільки стали чимось всесвітнім, що й хрестові походи Європи на Близькій Схід мало можна з цими подіями. Але досі немає комплексної узагальнюючої роботи з вітчизняної історіографії монгольського завоювання Русі. У той самий час, спадкоємне розвиток історичного пізнання об'єктивно веде до переосмислення і повторну перевірку тих чи інших з часом застарілих прийомів інтерпретації джерелознавчій інформації. Отже, попередники, провівши величезну роботу у плані вивчення і інтерпретації джерел, нині навряд чи дали вичерпних узагальнень і висновків по досліджуваної проблемі. Не врахували у вітчизняній історіографії також кілька особливостей і, що з ними, наслідків монгольського навали на Русь. По-перше, за умов монгольського завоювання сталося швидке ослаблення політичних зв'язків між різноманітними регіонами Русі; призвів до ліквідації міжусобної боротьби, і прагненню закріпити у себе і власними нащадками ">отчинние" землі, а чи не обстоювати ">общерусские" столи. Це накладало особливий відбиток на політику російських князів. По-друге, ядро нової держави виникає у Північно-Східній Русі, а чи не у деяких російських землях, що також має фокусувати увагу дослідників на процесі формування єдиної держави зі столицею у Москві, а чи не пошуку інших варіантів об'єднання. По-третє, це веде до звернення і нового осмисленню двох ключових епізодів монгольського завоювання Русі – Куликовської битві та ліквідації залежність від Золотої Орди, бо ні врахували деякі причинно-наслідкових зв'язків цих процесів. По-четверте, на дослідження вищезгаданих та інших негараздів, що з монгольським завоюванням Русі, необхідно розширення джерельної бази досліджень. Зокрема це потрібно за рахунок у такий аналіз східних пам'яток як однієї з інформативних корпусів джерел; залучення нових матеріалів та більш глибокого дослідження вже, оскільки матеріали історичних джерел дають нові театральні ідеї до осмислення найважливіших етапів розвитку нашого суспільства.
