Завоювання Русі монголо-татарами

Монгольська держава утворилася в кінці XII — на початку XIII ст. у степах Центральної Азії. У 1206 р. хан Темучин був проголошений Чінгісханом (великим ханом) і розпочав широку завойовничу політику. Він підкорив Північний Китай, Сибір та Середню Азію.
У 1222 р. через Кавказ монголи вдерлися в причорноморські степи і завдали поразки половцям. Половецький хан Котян звернувся по допомогу до руських князів. Вони зібралися на раду в Києві і вирішили підтримати половців. Мстислав Удатний, Данило Романович, князі київський та смоленський разом з половцями вирушили проти ординців. Однак у битві на річці Калка у 1223 р. через неузгодженість дій руські і половецькі війська були розгромлені. Монголи захопили кілька руських князів у полон і замордували їх. Загинуло майже все руське військо. Данило Романович врятувався, хоч і був поранений.
Розгром руської армії був тяжким ударом для Русі. Однак татари повернули на схід і зникли в степах. Літопис свідчить, що страшний ворог «не знати звідки прийшов і не знати куди подівся». Однак у 1237 р. він знову з'явився і у значно більшій кількості під проводом хана Батия (Бату). Битва на річці Калка була лише прелюдією жорстокого погрому.
Монгольське завоювання почалося з удару по Рязанщині, потім — по Володимиро-Суздальському князівству. Війська і населення чинили героїчний опір, але кожний боровся поодинці, і татари брали одне місто за другим, спустошуючи й грабуючи їх.
Весною 1239 р. татари пішли на Південно-Західну Русь. Першим захопили і спалили Переяслав, потім Чернігів. Звідти повернули на Київ, проте відразу не наважилися штурмувати місто, яке захищав сильний гарнізон. Винищивши навколишні селища, вони пішли на з'єднання з головними силами.
Восени 1240 р. монголо-татари вдруге підступили і обложили Київ. Понад десять тижнів тривав штурм. Кияни під проводом тисяцького Дмитра, якого тут поставив Данило Галицький, мужньо оборонялися, але сили були нерівними, і місто було розорене й розграбоване.
Здобувши Київ, загарбники рушили на Галицько-Волинську землю. Долаючи відчайдушний опір русичів, захопили й зруйнували міста Кам’янець, Ізяслав, Луцьк. Особливо жорстоко повелися вороги у Володимирі — головному місті Волині, всі жителі якого були винищені. Така ж доля спіткала Галич.
Далі орда вдерлася в Польщу, Закарпатську Русь, Чехію та Угорщину. Однак значно ослаблені стійким опором русичів кочівники у 1242 р. зіткнулися із закованими у залізо німецькими і чеськими лицарями, зазнали поразки і повернули на схід. На Нижній Волзі Батий заснував державу, яку назвав Золотою Ордою, із столицею у місті Сарай. Всі руські землі стали її васалами. Таким чином, західноєвропейські народи були врятовані від монголо-татарського поневолення завдяки героїчній боротьбі Київської Русі та інших слов'янських країн, їх незчисленним жертвам і втратам. В руїнах і згарищах лежали міста і села, занепали ремесла, торгівля, культура Київщини, Чернігівщини, Переяславщини та інших земель. Багато людей загинуло або потрапило у полон. Населення обкладалося податками та відбувало важкі повинності. В той же час за князями та боярами залишалися їхні володіння. Особливо важким було становище селян та городян, які зазнавали подвійного гноблення — від ханів і місцевих князів та бояр. Однак церкву татари не оподаткували.
Політичний розвиток Русі уповільнився. Татарам було вигідне роздроблення, і вони заохочували феодальні чвари та міжусобиці. Посилився економічний та політичний занепад Києва та Подніпров'я. Поступово Київ втратив і значення релігійного центру — наприкінці XIII ст. митрополит переїхав у Володимиро-Суздальське князівство і встановив свою митрополію у Володимирі. Далі дробилося Чернігово-Сіверське князівство. Переяславське князівство, ймовірно, взагалі припинило своє існування.
У Галицько-Волинському князівстві татарська руїна спіткала лише великі міста, села та містечка уздовж шляхів, якими рухалися татари. Згодом край почав поступово відновлювати своє життя. Князівство знову посилювалося та зростало. Це турбувало хана, і в 1245 р. він вирішив передати Галич іншому князю. Щоб зберегти спокій у своїй державі, Данило у 1246 р. змушений був поїхати в Золоту Орду просити ярлик на князювання у Галичі. Хан прийняв його досить прихильно. Данило визнав себе васалом хана («мирником» — союзником) і отримав за це право князювати у Галицько-Волинському князівстві. На вимогу хана чи його намісника він мав виставляти свою дружину для спільних походів. Данило боляче сприймав свою принизливу залежність. Літопис, відображаючи ці настрої, писав: «О, зліше зла честь татарська».
Проте князь не змирився з підданством татарам і зосереджує всі сили на підготовці до боротьби проти них. З цією метою він розгортає енергійну діяльність по створенню союзу міжнародних сил для боротьби з кочівниками, які загрожували всій Європі. Активно шукаючи союзників, він здійснює політику примирення зі своїм давнім противником — Угорщиною, яка також боялася нової татарської навали. Для зміцнення миру і співробітництва з нею Данило одружує свого сина Льва з дочкою угорського короля. Цим завершилася майже півстолітня полоса напруженості і конфліктів у стосунках Галичини та Угорщини. Значно зміцнилися відносини з Литвою, зокрема її князем Міндовгом. Однак вони не були стабільними.
Особливу увагу князь приділяв стосункам з Папою Римським Інокентієм IV, який дбав про захист християнства. Данило просить його організувати хрестовий похід проти татар. Папа погоджується і пропонує Данилу королівську корону. Коронування відбулося у таємничій обстановці у місті Дорогочин, щоб не дратувати татар.
Одночасно Папа Римський запропонував окатоличити населення краю, поєднавши католицтво з православ'ям. На цю унію Данило погодився. Однак незабаром він розірвав відносини з Папою, коли виявив, що обіцяної допомоги не буде: Європа переконалася, що татари їй не загрожують.
Не отримавши зовнішньої допомоги, князь Данило вживає заходів, для зміцнення держави і, розраховуючи на власні сили, звільнитися від ярма. З цією метою він створює добре озброєне піше військо із селян та зміцнює свою дружину. Поряд з цим ведеться будівництво оборонних споруду великих містах, споруджуються нові фортеці, мури, башти. Створюється система фортець і добре укріплених міст, мали стати опорою у боротьбі проти татар. Особливо відзначався своїми укріпленнями Холм.
У 1254 p., скориставшись усобицями в Орді, Данило починає війну проти татар. Конфлікт виник у зв'язку з походом Данила проти так званих татарських людей. Це були громади, які виходили з-під влади князів і проголошували власне самоврядування та залежність від татар, яким виплачували невеликі натуральні податки зерном. Питання про татарських людей пов'язане з проблемою Болоховської землі і болоховських князів. Болоховська земля була розташована у верхів'ях річок Случ та Буг, тобто на сході Волині, що прилягала до північної Київщини. Ці групи більшість дослідників вважають залишками тюркських племен, які займалися землеробством, хоча зберігали деякі риси кочівників. Всі вони вороже ставилися до правителів Галицько-Волинського князівства, підтримуючи свавільних бояр, а коли Батий вторгся у Галицько-Волинське князівство, перейшли на його бік і в майбутньому знаходилися під протекцією ханів.
Данило пішов на них походом, поруйнував їхні міста і села, забрав багато людей у неволю. Однак болоховці вперто трималися протатарської політики, і Данило ще не раз вдавався до таких репресій. Це диктувалося й тим, що виходити з-під княжої волі та приймати татарське підданство почали і деякі громадяни Північної Київщини та Поділля. Вони недалекоглядно вважали за краще платити невелику данину, ніж виконувати тяжкі повинності на користь князя, якому постійно доводилося напружувати всі сили держави для її оборони.
У відповідь на акції Данила татарський хан Куремса, який мав невеликі військові сили, почав походи на Волинь та інші райони. Однак князь відбив ці напади і почав готуватися до походу, щоб відібрати у татар Київщину та інші землі. Через кілька років ординський хан вислав свого воєначальника Бурундая з великим військом, який розпочав тривалі переговори, присипляючи пильність князя і вибираючи вигідний момент для нападу.
У 1259 р. він з величезною армією раптово напав на володіння князя Данила. Князь, не маючи підтримки Заходу, мусив підкоритися переважаючим силам ворога. На вимогу Бурундая Данило зруйнував укріплення всіх міст князівства, за винятком Холма, населення якого відмовилось підкоритися. Разом з тим, він мусив посилати свої полки на допомогу татарам у їхніх походах на Литву та Польщу. Таким чином, потерпіла крах мрія Данила звільнитися з-під татарського ярма. У 1264 р. він, морально пригнічений і розчарований, помирає.
В особі Данила зійшов з політичної арени один із найвидатніших політичних діячів Русі. Він вів свою діяльність у надзвичайно тяжких умовах зумів досягти того, чого жоден до нього не зробив: у важкій боротьбі зі свавільним, сильним боярством, Польщею, Угорщиною об'єднав всі землі, що ними володів Роман, нічого не втративши з батьківської спадщини, і розширив межі князівства на півночі та півдні. За допомогою брата Василька, вірного свого однодумця, він створив могутню державу, з якою рахувалися сусіди, поважав Папа Римський та європейські країни. Майже все українське населення було під його владою.Його діяльність не позбавлена недоліків: він не зумів організувати широкого союзу руських князів проти татар, дозволив кочівникам себе дурити. Він завжди був відважним, безстрашним і в той же час великодушним та гуманним, людиною високої культури та енергії.
Своєю діяльністю Данило Галицький заклав основи наступного майже столітнього існування Галицько-Волинської держави.