Політико-правові вчення Л. Петражицького

Найбільш глибоким та оригінальним представником психологічної напряму в праві був випускник юридичного факультету Київського університету Лев Петражицький, 1867-1931, творець психологічної теорії права, яка викладена в працях "Теорія права і держави в зв'язку з теорією моральності" та "Вступ до вивчення права і моральності. Емоційна психологія".

Замість традиційного поділу елементів психічного життя на пізнання, почуття і волю Петражицького запропонував поділ на

1) двохсторонні активно-пасивні переживання, моторні подразнення - імпульси або емоції;

2) односторонні переживання, які, в свою чергу, поділяються на

а) односторонньо-пасивні, пізнавальні та чуттєві й

б)односторонньо-активні, вольові.

При цьому він підкреслював, що імпульси або емоції відіграють в житті людини головних та визначальних факторів пристосування до умов життя. Саме емоції є завжди мотивами поведінки людини і будь-який зовнішній чи внутрішній подразник повинен пройти через його емоційну оцінку, яка і є поштовхом до певних дій та міркувань.

Етичні переживання чи емоції поділяються на правові та моральні. Відмінність між ними полягає в тому, що у правовому переживанні існує, на думку Петражицького, уявлення про певних суб'єктів, які мають право вимагати виконання обов'язку. Натомість у моральному переживанні виступає тільки почуття обов'язку - це означає, що моральна емоція викликає обов'язок без одночасного переконання в праві іншого вимагати його виконання. Тобто головна відмінність між правом і мораллю в тому, що моральні імпульси мають суто імперативний характер, а право має імперативно-атрибутивний характер. Під "імперативністю" Петражицький розуміє індивідуально-особистісне усвідомлення обов'язку, під "атрибутивністю" - усвідомлення "свого права", яке виступає назовні, як вимога. Таким чином у правовому переживанні обов'язок і правомочність нерозривно пов'язані між собою. Правові емоції - це комплексне переживання, в якому поєднуються обов'язок і право вимоги. Відповідно правові переживання пов'язують двох осіб, з яких одна має право вимагати від другої виконання певного обов'язку. Результатом правового переживання є правова норма, яка виражає зв'язок, що з'єднує обов'язок і правомочність, і який знаходиться у правовому переживанні. Правова норма, як і правове переживання має імперативно-атрибутивний характер. І відповідно, за Петражицьким право це етичне переживання, емоції якого мають двохсторонній, імперативно-атрибутивний характер. Правові переживання повинні завжди супроводжуватися додатковим уявленням про право вимоги правомочної сторони, а також уявленням про саму правомочну сторону, тобто уявленням про суб'єкта правомочності. Петражицький писав: "Усвідомлення обов'язку іншого чи інших по відношенню до нас (усвідомлення нашого права) викликає своєрідне імпульсивне діяння; спонукає нас і заохочує до такої поведінки по відношенню до інших, яка відповідає змістові нашого права. В галузі моралі (в розумінні нашого поділу, тобто у значенні однобічного імперативного безпретензійного усвідомлення обов'язку) цей спосіб мотивування не існує, є з природи речей виключений".

На думку Петражицького право має, у порівнянні з мораллю, визначальне значення для життя суспільства. Правові переживання є основними ланками, що об'єднують суспільство, без них існування останнього є неможливим. Моральні переживання не вводять факторів стабільності і прогнозованості, що їх гарантує право. Проте, в ході розвитку суспільства межа між правом і мораллю постійно змінюється, оскільки існує тенденція до перетворення односторонніх обов'язків - моральних - у двохсторонні, тобто правові. Те, що ще вчора було моральним обов'язком, стає сьогодні правовим обов'язком. В цілому ж в суспільстві мораль доповнює право в тих ділянках, які не є врегульовані правовими нормами.

49. Дуалістична теорія держави Георга Еллінека(НІМЕЧЧИНА)

Право й держава - настільки тісно зв´язані між собою явища соціального життя, що хоч би як логічно ми їх відділяли одне від одного, та ніколи не повинні забувати, що право, хоча воно іноді й виникає, існує і в недержавних спілкуваннях, все ж має найважливішою сферою свого прояву державу. Держава є найважливішим установителем і охоронцем права. Право ж реалізується у сфері фактичних відносин, організує буття держави, її устрій і діяльність. Цей зв´язок права з державою і зростаюче значення держави у справі регулювання соціального життя поставили на перший план вивчення того права, яким і визначається державне життя, що встановлюється самою державою.

Георг Єллінек (1851-1911) опублікував низку праць із державного права: «Право сучасної держави», «Правова природа міжнародних договорів», «Закон і указ», «Система суб´єктивних публічних прав» та ін.

Відправляючись від ієрінгівського розуміння права як певного самообмеження держави, Єллінек розвивав своє вчення про зв´язаність держави нормами права. Право, на його думку, є наслідком і виразом самообмеження держави. Саме це самообмеження - основа зв´язаності держави її правом. Самообмеження держави досягається визнанням за підданими державі особами значення суб´єктивних прав. Сила держави набуває, отже, характеру правової сили, а її інтереси - характеру правових інтересів. «Держава,- стверджував мислитель,- сама стає обмеженою у правовім аспекті особою». Лише тому, що держава вважає себе обмеженою у правовім аспекті, вона, писав Єллінек, стає суб´єктом права. Діюча істота, яка не є носієм обов´язків,- це суб´єкт сили, а не суб´єкт права.

Будучи теоретиком державного права, мислитель дотримувався дуалістичної теорії держави. Він заперечував об´єктивний характер держави і вбачав у ній лише феномен об´єктивної свідомості. Сутність політичних явищ, їхня природа, на його думку, незмінні. Як феномен суб´єктивної свідомості держава не є єдиною та належить, з одного боку, до сфери сущого (реального), а з іншого - до сфери належного. Звідси два методи пізнання держави: соціологічний, або соціальний, і юридичний.

За допомоги соціологічного методу держава, за вченням Єллінека, розглядається в її емпіричному існуванні: виникнення, розвиток і взаємозв´язки з іншими соціальними явищами. Юридичний метод, вважав мислитель, означає дослідження держави в площині належного, протиставленого емпіричному її існуванню.

У соціально-психологічному плані тлумачиться і держава, що зводиться до співвідношень волевиявлення пануючих і підвладних. Покора забезпечується там, де до фактичних відносин панування приєднується їхнє психологічне визнання підвладними як нормативних відносин. Повинно бути так, як є. Саме ця нормативна свідомість, додаючи владі правового характеру, робить її міцною. Державна влада повинна - не враховуючи перехідних епох - спиратися на переконаність народу в її правомірності, що притаманне будь-якій формі держави, не виключаючи і необмеженої монархії.

Таким чином, Єллінек висловив ідею, названу пізніше політологами ідеєю легітимації державної влади.