Об'єкт і Предмет політології

Політологія, навпаки, йде від визначень політики, влади
до їхніх суб'єктів, у тому числі соціальних. Вона традиційно
вивчає в основному інституціональний аспект політики,
передусім організацію та діяльність держави, весь механізм
політичної влади.

Органічним є зв'язок політології з правознавством, на-
самперед з такими його складовими, як теорія держави і
права та наука конституційного права. Політологія й теорія
держави і права мають спільний головний об'єкт досліджен-
ня — державу. Політологію іноді називають державознав-
ством. Однак у вивченні політики вона, на відміну від теорії
держави і права, не обмежується державою, а досліджує
також інші політичні інститути — політичні партії, групи
інтересів, органи місцевого самоврядування тощо, всю
багатоманітність суб'єктів і виявів політичних відносин. А з
усіх багатоманітних галузей і норм права політологію цікав-
лять лише ті, які регулюють політичні відносини, —- це
передусім норми конституційного права.

Об'єктом науки конституційного права є державно-
політичні відносини, тобто ті, суб'єктом яких тією чи іншою
мірою виступає держава. Політологія ж виходить за межі цих
відносин, досліджуючи також інші форми й види політичних
відносин, використовуючи притаманні їй методи й засоби
пізнання.

Зазначене щодо розмежування філософії, історії, соціо-
логії, правознавства й політології стосується також інших
суспільствознавчих наук, які досліджують політичну сферу
суспільного життя. Так, політична психологія досліджує роль
орієнтацій, переконань, очікувань, мотивацій, сприйняття у
політичній поведінці людей, що особливо важливо при
вивченні громадської думки, політичних конфліктів, електо-
ральної поведінки тощо. Політична економія розробляє
методи, прийоми, засоби державної політики стосовно
функціонування економічної системи суспільства в цілому,
основи і напрями державного регулювання економічних
процесів, економічної стратегії і тактики. Політична антро-
пологія досліджує зв'язок політики з біосоціальними рисами
людини, її пріоритетним напрямом є виведення характерних
рис політичної культури того чи іншого народу з особли-
востей його національної культури. Політична географія
вивчає залежність політичних процесів від їх просторового
розташування, обумовленість політики розмірами, економіко-
географічними, кліматичними та іншими природними чин-
никами. Однак усі ці галузі наукового знання є складовими
відповідних наук — психології, економічної теорії, антропо-
логії, географії, а не політології.

Предмет політології Розмежування політології та інших
наук, які вивчають політичну сферу
суспільного життя, передбачає виокремлення предмета полі-
тології. Стосовно цього предмета існують різні судження.

В античному світі приватне і політичне, державне життя
існувало в нерозривній єдності. Інституціональним суб'єктом
політики там була лише держава, оскільки інших розвинених
політичних інститутів тоді ще не знали. Об'єктом політико-
філософських досліджень античних мислителів, наприклад
Платона та Арістотеля, була саме держава у нерозривній
єдності з суспільством. Відповідно до цієї традиції науку про
політику нерідко називають державознавством.

Однак у міру розмежування громадянського суспільства й
держави, появи інституціональних засобів впливу цього
суспільства на державу — політичних партій, груп інтересів,
засобів масової інформації тощо — коло інституціональних
суб'єктів політики розширилося, що зробило очевидним
обмеженість трактування політології як науки лише про
державу. Вона стає наукою про політику в цілому.

Становлення та розвиток політичних ідей

Визначаючи об'єктом політології політичну сферу
суспільного життя, вчені висловлюють різні думки щодо її
предмета. Одні вважають таким предметом владу, другі —
політичну систему, треті — демократію, четверті —
політичну культуру тощо. Особливості політології як окремої
науки про політику найповніше відображає категорія
«політична система суспільства». Це інтегративна категорія,
яка органічно поєднує всі інші категорії політології —
політичні інститути, політичні відносини, політичні проце-
си, політичну культуру тощо, а тому є центральною у науці
про політику.

Отже, політологія як наука про політику — це наука про
політичну систему суспільства та її різноманітні підсистеми.
Жодна інша галузь наукового знання, яка досліджує полі-
тичну сферу суспільного життя, не робить це з такою
системністю й повнотою, як політологія, і не має політичну
систему суспільства в цілому як свій предмет. Політологія не
може претендувати на вивчення всієї багатоманітності
проявів політичного життя суспільства, однак вона є єдиною
наукою, яка досліджує такі прояви в систематизованому
вигляді.

Основними структурними елементами політичної систе-
ми є політичні інститути і політичні відносини. Політичні
відносини — це відносини з приводу влади в суспільстві, а
політика є діяльністю, спрямованою на завоювання, викори-
стання та утримання влади. Тому політологія може бути
визначена і як наука про владу в суспільстві.

Та чи інша сукупність знань про навко-
лишній світ може претендувати на
статус науки лише тоді, коли відобра-
жає не всю багатоманітність відповідних явищ і процесів, а
насамперед закони їх виникнення і функціонування.
Закон — це необхідний, істотний, стійкий і повторюваний
зв'язок між явищами. Регулярна повторюваність вияву
закону є закономірністю. Поняття закону в соціально-полі-
тичних науках означає загальне, стисло сформульоване
теоретичне положення, яке визначає сутність соціальних і
політичних явищ та об'єктивно існуючий між ними
взаємозв'язок.

Щодо існування закономірностей політики, а також
відповідних їм і відображених у теоретичній формі законів

чи закономірностей політології є два протилежні погляди.
Один з них, досить широко представлений у марксистській
літературі, визнає наявність необхідних, стійких і повторю-
ваних зв'язків, тобто законів у суспільних, в тому числі
політичних, відносинах, які формулюються у суспільство-
знавстві, зокрема в теорії політики. Такими у марксизмі є,
наприклад, «закон класової боротьби», «закон визначальної
ролі економічного базису (виробничих відносин) стосовно
політичної надбудови», «закон соціальної революції», «закон
зміни суспільно-економічних формацій» тощо.

Інший погляд, який характерний для немарксистського
суспільствознавства, заперечує не стільки саму наявність
об'єктивних закономірностей суспільного, у тому числі
політичного, розвитку, скільки можливості їх наукового
пізнання. Методологічною основою такої позиції є пози-
тивізм, який виходить з того, що істинне (позитивне) знання
можна здобути лише спеціальними (точними) науками.
Істинним він визнає лише те знання, яке може бути під-
тверджене (верифіковане) в результаті його емпіричної
перевірки. Оскільки знання про суспільство емпіричним
шляхом перевірити, як правило, неможливо, воно не визна-
ється істинним, а суспільствознавчі дисципліни не вважа-
ються науками.

Позитивізм, щоправда, допускає деякі винятки щодо
окремих суспільствознавчих дисциплін, зокрема стосовно
політології. Істинним він визнає те політологічне знання,
яке або експериментальне підтверджене, або здобуте за
допомогою формально-логічних чи математично-формалізо-
ваних методів. Однак можливість пізнання саме закономір-
ностей суспільного розвитку він заперечує в принципі.

Зазначена позиція позитивізму певною мірою зумовлена
його негативною реакцією на марксистський економічний
детермінізм, відповідно до якого все суспільне життя в
кінцевому підсумку визначається розвитком продуктивних
сил і виробничих відносин, що й зумовлює закономірний
характер зміни суспільно-економічних формацій. Однак
заперечуючи марксизм у цьому питанні, позитивізм узагалі
відмовився від визнання будь-яких закономірностей
суспільного розвитку та можливостей їх наукового пізнання,
тим самим відмовивши суспільствознавству, в тому числі
політології, у статусі науки.

2 — 2-1330

Становлення та розвиток політичних ідей

досліджує зародження, становлення і розвиток політичних
поглядів, ідей, теорій тощо протягом усього періоду
існування державно організованого суспільства. Основними
етапами цієї історії є Стародавній світ, Середньовіччя,
Відродження, Новий і Новітній час.

Головною складовою політології є теорія політики. Вона
вивчає політику як цілісний предмет і має свої внутрішні
структурні елементи: концепції політики і влади; теорії
політичної системи і процесів; моделі політичної участі й
лідерства; теорії формальних і неформальних інститутів
політики — державознавство, партологія, концепції груп
інтересів, бюрократії та еліт; теорії міжнародних відносин і
зовнішньої політики. Теорія політики складає основний
зміст політології як навчальної дисципліни.

Прикладна, або практична, політологія є тією галуззю
науки про політику, яка безпосередньо стосується процесів
здійснення політики. Вона є сукупністю теоретичних моделей,
методологічних принципів, методів і процедур дослідження
конкретних програм і рекомендацій, орієнтованих на прак-
тичне використання, досягнення реального політичного
результату. Основний зміст прикладної політології складає
розробка політичних технологій: прийняття політичних
рішень; проведення виборчих кампаній, політичної реклами;
врегулювання політичних конфліктів; проведення політич-
них переговорів; лобіювання тощо. Практична політологія
проводить також політичні прогнозування, планування й
консультування, методику розробки експертно-аналітичних
матеріалів і політичних документів та ін.⁸

Окрему галузь науки про політику складає порівняльна,
або компаративна (від лат. соптрагаїіуиз — порівняльний),
політологія, яка проводить порівняльні дослідження полі-
тичних явищ і процесів різних держав, регіонів та епох.

Залежно від ступеня узагальненості знань про політику у
структурі політології виокремлюють: загальну політологію,
що вивчає історію і теорію політики, виробляє теоретичні й
методологічні основи політичної науки; і теорії середнього
рівня — про владу, політичну систему, політичні процеси,
політичне лідерство, політичну культуру тощо⁹.

⁸ Див.: Дегтярев А. А. Прикладная политология (програмна учебного
курса) // Полит. исследования. 1997. № 3. С. 169—176.

⁹ Див.: Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю. С. Шем-
шученка, В. Д. Бабкіна. К.., 1997. С. 274.

У структурі політології розрізняють також емпіричний і
теоретичний рівні та аспекти знань і досліджень. Вони тісно
переплітаються в межах більшості політологічних дослід-
жень, які містять одночасно й побудову теоретичних
моделей, концептуалізацію понять та гіпотез, і первинне
збирання та аналіз емпіричних даних. Однак в одних
випадках у політологічних дослідженнях може переважати
теоретичний аспект, наприклад під час розробки теорії
політичної системи, концепцій політики, влади, демократії,
політичної культури тощо, а в інших — емпіричний: в ході
вивчення конкретних політичних процесів, політичної
поведінки, розробки політичних технологій тощо.

Не менш важливим у внутрішній структурі політології є
співвідношення фундаментальних і прикладних досліджень і
знань. До прикладних галузей політології можна віднести
концепції державного управління і партійної стратегії й
тактики, теорії прийняття рішень і ситуаційного політичного
аналізу, тоді як фундаментальні розділи політичної науки
пов'язуються з теоріями влади і політичної системи, порів-
няльними дослідженнями політичних інститутів і культури
тощо¹⁰.

Неоднозначність уявлень про предмет політології
зумовлює й відмінності у її назві. Найпоширеніші серед них
«політична наука», «наука про політику», «політологія».
Водночас наявність у структурі політології таких складових,
як історія політичних учень, теорія політики, практична й
порівняльна політологія, окремих і відносно самостійних
галузей наукових знань про політику, наприклад кратології
(наука про владу), партології (наука про політичні партії),
елітології (теорії еліт), електоральної політології тощо, дають
підстави говорити про політичні науки у множині. Терміном
«політичні науки» доцільно позначати різні складові
політології, а не будь-які наукові знання про політику. Саме
так це зроблено у прийнятій в Україні номенклатурі
спеціальностей наукових працівників, де в межах галузі
«Політичні науки» виокремлено такі спеціальності: теорія та
історія політичної науки; політичні інститути та процеси;
політична культура та ідеологія; політичні проблеми міжна-
родних систем та глобального розвитку; етнополітологія та
етнодержавознавство.

¹⁰ Див.: Политология: Курс лекций / Под ред. М. Н. Марченко. М.,
1997. С. 41.

Становлення та розвиток політичних ідей