Розвиток базових галузей промисловості України за роки незалежності

ТЕМА. СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

План

Місце і роль промисловості у системі національної економіки

Формування та реалізація державної промислової політики в Україні.

Cтруктурний розвиток сільського господарства України.

Формування і системна розбудова новітньої державної аграрної політики

Місце і роль промисловості у системі національної економіки

Промисловість є провідною галуззю української економіки, оскільки від результатів її діяльності залежить успішне функціонування інших галузей і сфер національного господарства. Упродовж 1991-2005 рр. Вітчизняна промисловість займала провідні позиції у системі української економіки. У промисловості України створюється близько 32 % валової доданої вартості, зосереджено понад 35% основних засобів, випускається майже 50% всієї продукції та сформовано близько 30% робочих місць. В Україні промисловість представлена майже всіма сучасними галузями, проте є високою частка базових та видобувних галузей з низьким ступенем переробки сировини.

Розвиток промисловості України у першій половині 1990-х рр.. відбувався в умовах втрати більшістю підприємств традиційних господарських зв’язків, що сформувалися у межах колишнього СРСР, та необхідності проведення ринкової трансформації вітчизняної економіки. До найважливіших завдань реформування вітчизняної промисловості після проголошення незалежності можна віднести: проведення структурної перебудови та впровадження нових технологій, формування конкурентного середовища і зменшення рівня монополізованості, пошук ефективного власника та приватизація промислових підприємств, конверсія ВПК тощо. Ці завдання є доволі складними і не можуть бути швидко реалізованими.

У розвитку вітчизняної промисловості після проголошення Україною незалежності виділяють три періоди:

Перший період – припадає на 1991-1994 рр. За ці чотири роки обсяги промислового виробництва у порівнянні з 1990 р. скоротилися на 40,4 %, що зумовлено втратою традиційних ринків збуту та низькою конкурентоспроможністю продукції промислових підприємств, розбалансованістю грошово-кредитної системи країни та падінням довіри до національної грошової одиниці у ті часи. У цей період значно зменшилася частка соціально-орієнотованих (легка промисловість, деревообробна та целюлозно-паперова) галузей та машинобудування.

Другий період тривав з 1995 по 1998 рр. Падіння обсягів виробництва промислової продукції тривало, проте, відбувалося повільнішими темпами. За 1995-1998 рр. Обсяги промислового виробництва скоротилися на 10,4%. У 1998 р. становили 49, 2% по відношенню до 1990 р.

Третій період розвитку української промисловості розпочався у 1999 р. і триває до цього часу. Згідно з даними Державного комітету статистики України від 1999 р. відбувається відновлення обсягів промислового виробництва, у 2006 р. обсяги промислового виробництва дещо перевищили рівень 1990 р. Перспективи розвитку промисловості України пов’язані з процесами інтенсифікації виробництва та з переходом на використання нових ресурсозберігаючих технологій. Нагальним завданням є забезпечення випереджаючого розвитку високотехнологічних галузей, поступовий перехід на інноваційно-івестиційний тип економічного зростання. У зв’язку з цим важливим напрямом розвитку промисловості в Україні є реалізація політики енергозбереження.

Розвиток базових галузей промисловості України за роки незалежності.

Паливно-енергетичний комплекс України ( ПЕК ) належить до найважливіших секторів промисловості. ПЕК України охоплює такі важливі галузі як електроенергетика, вугільна та нафтогазова промисловості. Електроенергетика України належить до найрозвинутіших галузей промисловості. Під контролем України перебувають лінії передачі електроенергії, по яких вона експортуються до країн Центральної та Східної Європи.

Якщо у 1990 р. в Україні виробництво електроенергії становило 298,5 млрд. кВт-год., то у 2005 р. -186,1 Млрд. кВт-год. тобто скоротилося у 1,6 рази.

У розвитку атомної енергетики існують проблеми, пов’язані з постачанням палива, зі створенням національного сховища радіоактивних відходів у зоні відчуження та зоні обов’язкового виселення, зняття ЧАЕС з експлуатації, із забезпечення безпечної експлуатації вже побудованих АЕС тощо.

Вугільна промисловість є однією з найстаріших галузей вітчизняної промисловості, її продукція широко використовується в різних сферах людської життєдіяльності. Україна входить до складу 15 країн світу, які мають найбільші обсяги видобутку вугілля.

Більшість підприємств вугільної промисловості потребують оновлення своїх основних виробничих засобів. Низькою такою у порівнянні з зарубіжними вугільними підприємствами є продуктивність праці українських шахтарів. Так, якщо у 1995 р. один шахтар в Україні виробляв у середньому близько 100 т збагаченого вугілля, то у Росії -200 т, у Польщі – 400 т.

Негативні тенденції розвитку вугільної промисловості в Україні зумовили необхідність проведення реформ, метою яких є переорієнтація галузі на ринкові засади господарювання. Тобто необхідно змінити систему управління галуззю, вирішити проблему існування неперспективних вугільних підприємств, підвищити зацікавленість працівників шахт у результатах своєї роботи, залучити інвестиції та оновити основні виробничі засоби тощо. Реалізація вказаних завдань була задекларована в „”Програмі розвитку вугільної промисловості і соціальної сфери шахтарських регіонів на період до 2005 року, яка вдома більше під назвою „Програма „Вугілля”.

У вересні 2001 р. було затверджено нову програму „Українське вугілля”, якою визначено стратегію реформування вугільної промисловості на період до 2010 р. з врахуванням недоліків попередньої програми. Основним її акцентом є завдання збільшення державної фінансової підтримки та освоєння нових високопродуктивних лав і розрізів.

Нафтогазова галузь України представлена підприємствами, що надають послуги з видобутку цих видів енергетичних ресурсів, з їх переробки, з транспортування та зберігання. Особливістю нафтогазової галузі України є її значна інтегрованість в нафтогазовий комплекс колишнього СРСР, що зумовило негативні тенденції у розвитку цієї галузі після проголошення незалежності. Інтенсивний видобуток нафта та природного газу призвів до значної вичерпаності їх запасів, що зумовило спад їх видобутку упродовж 1990-1995 рр. За цей період видобуток нафти в Україні скоротився майже на 23%, газу –на 35%. Згідно з даними офіційної статистики в Україні в 2001-2005 рр. Обсяги газодобування збільшуються, хоча це становить лише четверту частину від її потреби в цьому виді палива.

Щодо первинної переробки нафти, виробництва бензину, то їх обсяг у 1990-2000 рр. скоротився у 4-6 разів. За час перебування Україні у складі СРСР було збудовано шість нафтопереробних заводів загинальною потужністю 52 млн. т сирої нафти на рік, що значно перевищує можливості вітчизняного нафтодобування.. Тому це є основною причиною завантаженості лише на 10-15 % та простою вітчизняних НПЗ у період 1991-1998 рр.

Тому постало завдання оздоровлення даної галузі через пошук нових власників та приватизацію. У 1995 р. було створено транснаціональну компанію „Укрнафта” на базі Кременчуцького НПЗ. Зокрема, власником Херсонського НПЗ стала ТНК „Казахойл”, Одеського НПЗ – компанія „Лукойл”, Лисичанського НПЗ – компанія „Тюменська нафтова компанія” тощо. У результаті покращення передачі НПЗ у приватні руки у 2001 році завантаження потужностей цих заводів збільшилося у 1,8 рази, простої скоротилися у 2,7 рази, а загальні обсяги переробленої нафти склали 15,6 млн. т. Крім того, нові власники розпочали реконструкцію підприємств, спрямовану на покращення якості їх роботи та на виробництво нових видів продукції.

В Україні реформування поливно-енергетичного комплексу визначено в програмі „Національна енергетична стратегія України до 2030 р.”, якою передбачається поступове зниження енергомісткості української економіки, застосування енергоощадної техніки і технології, зменшення енергозалежності вітчизняного господарства від експорту енергетичних ресурсів.

Гірничо-металургійний комплекс (ГМК) України належить до екпортноорієнтованих галузей вітчизняної економіки, За своїми виробничими потужностями Україна посідає п’яте місце в світі після таких країн як Японія, США, Китай та Росія. Продукція українських металургійних підприємств експортується до 83 країн світу. Україну відносять до десяти найбільших виробників металу в світі. Основними експортерами в Україні є великі інтегровані фінансово-промислові структури, такі як СКМ, „Індустріальний союз Донбасу”, „Приват”, „Старт-груп”. Експортна орієнтація вітчизняного ГМК є чинником, що зумовлює його значну залежність від кон’юнктури зовнішнього ринку. Особливістю вітчизняного ГМК є те. Що частка металопродукції з високим ступенем обробки становить менше 20%, решта – сировина та напівфабрикати, тоді як у розвинутих країнах виробництво готової продукції становить більше 90%.

У першій половині 1990 х рр. було втрачено господарські зв’язки та розпочато пошук нових ринків збуту. Причинами, що дестабілізували роботу ГМК було постійне зростання витрат виробництва через підвищення цін на енергоресурси та сировину, бартеризацію відносин, непрозорі розрахунки. Водночас ціни на металопродукцію були значно нижчими, ніж на зовнішньому, чим скористалися посередницькі структури та розпочали експорт дешевого українського металу за демпінговими цінами. У середині 1990-х рр.. проти українських виробників металопродукції розпочато низку антидемпінгових розслідувань, що створило перешкоди для її експорту в США та країни Європейського союзу.

На державному рівні для забезпечення подальшого розвитку ГМК з метою оптимізації структури металургійного виробництва, підвищення його технологічного та технічного рівнів, реалізація заходів з енергозбереження та природоохоронної діяльності у 2002 р. було розроблено „Національну програму розвитку та реформування ГМК України до 2010 р.”

Хімічна та нафтохімічна промисловість (ХНХП) України представлена такими важливими підгалузями як виробництво базової хімічної продукції, виробництво лаків та фарб. Фармацевтичне виробництво, виробництво мила та інших препаратів, виробництво штучних і синтетичних волокон, виробництво гумових і пластмасових виробів. Близько 70% продукції хімічної промисловості України реалізується за межами країни та постачається більш як у 50 країн світу, її частка в загальному обсязі промислового експорту становить 13%. За обсягами експорту продукція хімічної промисловості посідає друге місце після чорної металургії.

Найбільших втрат вітчизняна хімічна промисловість зазнала у 1991-1994 рр. До найвагоміших причин, що обумовили спад обсягів виробництва у вітчизняній ХНХП, можна віднести технічну та технологічну відсталість, надмірний податковий тиск, обмеження в постачанні енергоносіїв і сировини, нестачу обігових коштів і проблеми зі збутом продукції.

Але з 2000р. в ХНХП України спостерігається позитивна динаміка нарощування обсягів промислового виробництва. За період 1991-2005 рр. питома вага продукції ХНХП у загальному обсязі промислового виробництва в Україні зросла з 5,4% до 6,4%. У галузі відбулися якісні зрушення, внаслідок прискореного процесу оновлення основних виробничих засобів підприємств, виведення з експлуатації застарілих та надлишкових потужностей, впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій. Також підприємства галузі стали більше працювати на внутрішній ринок.