Національний дохід і міжнародний обмін товарами

Участь країни у зовнішній торгівлі визначається тими вигодами, які вона отримує у результаті здійснення остан­ньої. Тому для більшості країн світу характерне проведен­ня експортно-імпортних операцій.

Продукція країни, яка реалізується за кордоном, нази­вається експортом. Економічна ефективність експорту визначається вивезенням на зовнішній ринок тих товарів і послуг, витрати виробництва яких нижчі за світові. Обся­ги вигод від здійснення експортних операцій для країни залежить від співвідношення національної та інтернаціо­нальної вартості благ, продуктивності праці у країнах, що беруть участь у міжнародному обігу цих благ, а також від умов торгівлі й валютного курсу. Умови торгівлі характе­ризуються співвідношенням індексу експортних цін для всіх товарів, що експортуються, й індексу імпортних цін для всіх товарів, що імпортуються:

де Т — умови торгівлі;

Р_х — індекс експортних цін;

Р_ж — індекс імпортних цін. Якщо експортні ціни зрос­тають щодо імпортних, то у національних виробників з'яв­ляються стимули більше продукції вивозити за кордон і, таким чином, за такого обсягу імпорту збільшувати реаль­ний національний дохід. Щодо впливу національного до­ходу на обсяги експорту, то реальність не дає достатнього фактичного матеріалу для підтвердження цієї теоретичної гіпотези. Тому в більшості моделей відкритої економіки припускається, що обсяг експорту зовсім не залежить від величини національного доходу. Якщо це так, то функцію експорту окремої країни можна подати у такому вигляді:

X = Х_о + є Х_м Т,

деХ — експорт;

Х_о — автономний експорт;

Х_м — гранична схильність до експорту, що відображає зміну обсягу експорту залежно від умов торгівлі (Т) і ва­лютного курсу (є).

Імпортуючи, тобто продаючи іноземну продукцію на національному ринку, країна здійснює придбання това­рів, виробляти які у певний період для неї економічно не­вигідно. Тобто країна купує блага з меншими витратами, ніж є їх реальна вартість виробництва у країні. Для визна­чення економічної ефективності зовнішньої торгівлі підра­ховується той економічний прибуток, який отримує певна країна внаслідок досить швидкого задоволення своїх по­треб у певних товарах за рахунок імпорту і вивільнення ре­сурсів, які необхідні для виробництва подібних товарів у країні.

На відміну від експорту, імпорт досить тісно взаємопо­в'язаний з національним доходом. По-перше, імпортна продукція може використовуватись країною як проміжний продукт, або сировина для виготовлення товарів, які ство­рюють національний продукт, і, по-друге, зростання націо­нального доходу країни призводить до зростання витрат на імпортні товари і послуги. Розглянемо останню закономір­ність детальніше.

Якщо національний дохід країни зростає, то економічні суб'єкти за інших рівних умов збільшують як свої заоща­дження, так і споживчі витрати. І чим більше споживачі витрачають на споживання, тим більшою є частка доходу, спрямована на придбання продукції, виробленої за кордо­ном. Отже, для споживачів характерно збільшувати разом із зростанням доходу ту його частку, яка витрачається на імпорт, а її кількісне значення виражає так звана гранична схильність до імпорту (МРМ) — величина, яка показує на скільки одиниць зміняться імпортні витрати (М) за умов отримання додаткової одиниці доходу (У):

Оскільки дохід витрачається не тільки на імпорт, а й на збереження і споживання внутрішніх товарів, то зростання доходу на одиницю призводить до зростання імпорту на величину, значно меншу за одиницю, тобто

0<МРМ<1.

Різниця між експортом країни і її імпортом називається чистим експортом (NX); це показник, що відображаєть­ся у торговельному балансі країни і характеризує наслідки її діяльності у міжнародній торгівлі. Якщо країна за певний проміжок часу здійснила більше експортних операцій, ніж імпортних, то вона має позитивне сальдо торговельного балансу і зростання національного доходу завдяки участі у зовнішній торгівлі. Перевага імпорту над експортом роз­глядається як відплив доходу, в результаті якого формуєть­ся від'ємне сальдо торговельного балансу.

У цілому сальдо торговельного балансу залежить від дії низки чинників, основними з яких є умови торгівлі, валют­ний курс, зміна національного доходу в країні і за кордо­ном. Покращення умов торгівлі приводять до зростання експорту і формуванню позитивного сальдо торговельного балансу. Цьому сприяє і підвищення курсу валюти, оскіль­ки спричиняє переміщення внутрішнього попиту з товарів зарубіжного виробництва на вітчизняні. Зростання доходу у цій країні збільшує споживання імпортної продукції, а отже — погіршує торговельний баланс. Підвищення націо­нального доходу за кордоном за інших рівних умов покра­щує торговельний баланс. Всі ці взаємозалежності будуть розглянуті більш детально у наступних розділах, оскільки вимагають для свого пояснення введення до аналізу нових змінних. Не вдаючись до детального аналізу, подамо модель чистого експорту графічно на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Графік чистого експорту

Як бачимо з рис. 2.1, крива чистого експорту має від'єм­ний нахил, оскільки зростання доходу приводить до збіль­шення імпорту. Низький рівень національного доходу в країні сприяє досягненню позитивного сальдо торговель­ного балансу, оскільки споживання імпортних товарів за таких умов буде незначним. Разом із збільшенням доходу зростають витрати на імпортні товари. У певний момент чистий експорт дорівнює нулю, а потім сальдо торговель­ного балансу стає від'ємним.

2.2. Відображення результативності міжнародних операцій у платіжному балансі

Участь країни у зовнішній торгівлі не є єдиним напрям­ком її міжнародної діяльності. Економічні суб'єкти різних країн продають один одному товари, надають послуги, пе­реказують доходи, дарують, позичають і повертають кошти, інвестують капітали у господарство інших країн. Особли­вості міжнародного руху товарів, послуг, доходів і капіталу відображаються у платіжному балансі країни, який, до речі, включає як одну зі складових і торговельний баланс.

Платіжний баланс — це статистичний звіт, побудо­ваний у формі бухгалтерських рахунків, про торгівельні й фінансові операції суб'єктів країни з сектором "зовнішній світ" за певний проміжок часу, зазвичай зарік.

У платіжному балансі виділяється п'ять рахунків, які подані у табл. 2.1.

 

Таблиця 2.1. Структура платіжного балансу

№ з/п	Рахунок платіжного балансу	Кредит (надходження грошей)	Дебет (грошові витрати)	Сальдо
	Торговель­ний баланс	Виторг від експорту товарів	Витрати на імпорт
	Баланс послуг	Виторг від надання послуг з-за кордону	Оплата по­слуг, отри­маних з-за кордону
	Баланс переказів	Перекази з-за кордону	Перекази за кордон

 

Закінчення табл. 2.1
	Поточні операції 1 + 2 + 3			NX (чистий експорт)
	Операції з капіталом	Імпорт капіталу	Експорт капіталу	NKX (чистий експорт капіталу)
	Валютні резерви	Зниження валютних резервів	Зростання валютних резервів	Сальдо платіжного балансу

Торговельний баланс відображає різницю між експор­том та імпортом фізичного товару, про що йшлося раніше. Окремим рахунком виділяється баланс послуг, до якого вносять оплату послуг туризму, транспорту і зв'язку, будів­ництва, фінансові послуги.

У балансі переказів відображають:

— заробітну плату, отриману за кордоном;

— доходи від іноземних фінансових активів (дивіденди, прибуток від участі у статутному капіталі, відсотки за кре­дитом, відсотки за депозитами і цінними паперами);

— поточні трансферти, які містять перекази приватних і державних коштів до інших країн, гуманітарну допомогу, надання пенсій, подарунки, внески і платежі до міжнарод­них організацій.

Торговельний баланс, баланс послуг і баланс переказів формують баланс поточних операцій, який дає змогу скласти загальне враження про макроекономічні зміни, викликані певними станами національної економіки. Так, якщо країна здійснила більше кредитних операцій, пов'я­заних із рухом товарів, послуг, чинників виробництва і дарів, то це означає, що зобов'язання світу перед цією краї­ною збільшилися. її національне багатство за кордоном накопичується, іноземні суб'єкти мають здійснювати біль­ше виплат за відсотками і дивідендами на капітал, розміщений резидентами за кордоном, і певна країна перетворю­ється у нетто-інвестора стосовно інших країн. І навпаки, де­фіцит за поточними операціями свідчить про збільшення зобов'язань країни перед зовнішнім світом і перевищення платежів, що виплачуються країною іноземним інвесторам порівняно із власними надходженнями.

Показником, який відображає стан балансу поточних операцій, є чистий експорт, про який ішлося, коли ми аналізували результативність торговельних операцій. Але лише ними цей показник не обмежується, так як враховує не лише результати торгівлі фізичним товаром, а й низку операцій, які можна звести до імпорто- і експортоподіб-них.

Рахунок операцій з капіталом відображає результати всіх міжнародних угод, що здійснюються з капітальними активами. Це доходи від продажу акцій, облігацій, нерухо­мості іноземцям, витрати країни на придбання активів за кордоном, а також отримання міжнародних позик і кре­дитів.

Сальдо за рахунком операцій з капіталом називається чистим експортом капіталу (NKX). Сальдо вважається позитивним, коли імпорт капіталу перевищує його експорт (NKX > 0), і негативним, якщо виявляється перевищення експорту капіталу над імпортом (NKX < 0). У першому випадку країна має чистий притік капіталу, а у другому — чистий відплив капіталу.

Валютні резерви включають високоліквідні активи у конвертованій іноземній валюті, які належать центрально­му банку або перебувають під його контролем. Це готівка і депозити у іноземній валюті, облігації, казначейські вексе­лі, монетарне золото, спеціальні права запозичення (СПЗ), кредитна частка країни у МВФ. На цьому рахунку відобра­жаються операції з купівлі-продажу іноземної валюти, золота й інших активів, які здійснюються центральним банком і урядом. Метою таких операцій є урегулювання не-збалансованості платіжного балансу, підтримання курсів певних валют тощо.

За рахунок офіційних резервів регулюється дефіцит або пасивне сальдо за двома попередніми статтями платіжного балансу — рахунку поточних операцій і операцій з капіта­лом. Це відбувається шляхом продажу центральним банком накопичених запасів резервних активів або отримання державою валютних кредитів у інших банків. Зменшення резервів центрального банку приводить до збільшення про­позиції валюти і відображається у балансі за кредитом. Активне сальдо за рахунками поточних операцій і операцій з капіталом приводить до зростання офіційних резервів і відображається у балансі за дебетом.

Платіжний баланс може бути збалансованим (сальдо платіжного балансу дорівнює нулю), а також мати у різні періоди активне або пасивне сальдо. Активне сальдо (про-фіцит) платіжного балансу означає, що сумарний обсяг платежів із-за кордону перевищив у поточному періоді сумарний обсяг платежів за кордон. Тобто, здійснюючи зовнішньоторговельні і фінансові операції, економічні суб'єкти ввезли у країну більше іноземної валюти, ніж витратили. У результаті в країні відбувся приріст офіцій­них резервів.

Пасивне сальдо (дефіцит) платіжного балансу означає, що економічні суб'єкти країни за певний період заплатили іноземцям більше, ніж отримали від них і тому на руках у іноземних економічних суб'єктів перебуває певна сума національних грошей, яка становить дефіцит платіжного балансу цієї країни. Ці гроші будуть пред'явлені у цент­ральний банк для обміну на іноземну валюту, що приведе до скорочення валютних резервів. Величина, на яку відбу­лося скорочення запасу валютних резервів, показує мас­штаб дефіциту платіжного балансу. Таким чином, сальдо балансу валютних резервів відображає сумарне сальдо платіжного балансу країни. 2.3. Вплив міжнародної економічної інтеграції на національну валюту

У процесі здійснення країнами торговельних і фінансових операцій виникає валютний ринок, на якому відбувається взаємний обмін національних валют і встановлюється їх курсова вартість. При експорті-імпорті товарів і послуг, пе­реміщенні капіталів і факторних доходів валюти різних країн не можуть перебувати в обігу як законний платіжний засіб на території більшості країн, а це потребує уніфікації міжна­родного грошового обігу і встановлення валютних курсів.

Валюта — це грошова одиниця, яка використовується для здійснення розрахунків за міжнародними економічни­ми операціями, а валютний курс —ціна національної гро­шової одиниці, вираженої в іноземній валюті. Останній визначається за допомогою операції, яка має назву "коти­рування валют". За способом здійснення розрізняють:

— пряме котирування, яке оцінює одиницю іноземної валюти певною кількістю національної, показує, скільки національних грошей можна придбати за одну іноземну грошову одиницю. Курс 1 дол. = 5,35 грн — це і є приклад прямого котирування валют;

— зворотне котирування оцінює одиницю національної валюти певною кількістю іноземної і показує, скільки іно­земної валюти можна придбати за одну національну грошо­ву одиницю (наприклад, 1 грн = 0,18 дол).

Валютний курс показує, скільки номінальних грошових одиниць однієї країни можна придбати за одну номінальну грошову одиницю іншої. Однак для оцінювання конкурен­тоспроможності національних товарів у світовій торгівлі використовують показник реального валютного курсу.

Реальний валютний курс (є) — це відносна ціна товарів, вироблених у двох країнах. Він показує співвідношення цін на внутрішньому і зовнішньому ринках, яке визначає екс­портну або імпортну орієнтацію економіки у міжнародній

торгівлі. Визначається реальний курс валюти шляхом ко­ригування номінального курсу валюти на співвідношення внутрішніх і світових цін:

де є — номінальний валютний курс;

Р — зовнішня ціна товару в іноземній валюті;

P_d — ціна товару на внутрішньому ринку в національній валюті.

Зростання реального валютного курсу є свідченням того, що ціни на іноземні товари у національній валюті переви­щують ціни на аналогічні товари вітчизняного виробниц­тва. За таких умов відбувається підвищення конкуренто­спроможності національної продукції, оскільки товари, що виробляються у країні, стають дешевшими, ніж закордон­ні. Зниження реального курсу валюти означає зниження рівня конкурентоспроможності вітчизняних товарів.

Міжнародна економічна інтеграція країн чинить ваго­мий вплив на процеси формування валютних курсів. Разом з підвищенням рівня економічного розвитку і ступеня ін­тегрованості країни у світогосподарську систему внутріш­ні ціни наближаються до світового рівня, що автоматично приводить і до зростання реального курсу національної валюти. Отже, міжнародна конкуренція у довгостроковому періоді спричиняє вирівнювання внутрішніх і зовнішніх цін на товари і послуги. Відповідно до цієї закономірності вводиться концепція паритету купівельної спромож­ності, під яким мається на увазі рівень валютного курсу, який вирівнює купівельну спроможність кожної з валют. Якщо інфляція в країні вища, ніж інфляція за кордоном, то національна валюта буде мати тенденцію до здешевлен­ня. У відповідь на це номінальний курс валюти буде змі­нюватися настільки, наскільки це необхідно для компен­сації різниці в динаміці цін. Тобто зниження (або підви­щення) співвідношення індексів цін приведе до компенсу­ючого підвищення (або зниження) валютного курсу на ту саму величину.

2.4. Зв'язок платіжного балансу, курсу валюти та обсягів виробництва і споживання в країні усі зміни в економіці, відображені у платіжному ба­лансі, зрештою впливають на валютний курс. Величина останнього залежить від обсягів експорту та імпорту, при­току і відпливу капіталу, зміни офіційних резервів. Якщо розглядати чинники, які здійснюють вплив на валютний курс за рахунком поточних операцій, то їх можна звести до змін, що відбуваються у експорті й імпорті. Отже, розгляне­мо всі ті чинники, які можуть здійснювати вплив на екс­портно-імпортні операції країни.

1. Співвідношення темпів зростання доходу в різних країнах. Як зазначалось, обсяг витрат споживачів безпосе­редньо залежить від рівня національного доходу країни. Разом зі зростанням доходу збільшується споживання як вітчизняних, так і імпортних товарів. Отже, імпорт товарів і послуг залежить від виробленого національного доходу. Якщо зростання національного доходу однієї країни випе­реджає зростання цього показника іншої, то це означає, що імпорт закордонних товарів буде зростати швидше, ніж експорт. Зростання попиту на імпортні товари приведе до зростання попиту і на іноземну валюту як наслідок того, що закупівля товарів на міжнародних ринках здійснюєть­ся або у доларах США, або у грошових одиницях країни виробника, за умови, що купівля-продаж відбувається без­посередньо на її внутрішньому ринку. Підвищення попиту на іноземну валюту знижує курс національної валюти. Саме тому всі чинники, що приводять до зростання доходу, спри­яють зниженню валютного курсу, і навпаки.

2. Відносна зміна рівня цін. Якщо темпи зростання цін в одній країні перевищують відповідні показники в іншій, то імпортні товари до того моменту, доки курс валюти не зміниться, будуть відносно дешевшими. Споживачі пере­орієнтують свої витрати на іноземні товари, що приведе до зростання попиту на іноземну валюту і зниження курсу на­ціональної.

3. Зміна уподобань споживачів. Поява на ринку нових модифікацій продукту, мода, реклама змінюють уявлення споживачів про споживчі властивості товару. І якщо імпорт­ні товари стануть більш привабливими, то це приведе до зростання їх споживання. Відповідно зросте і попит на іноземну валюту, а курс національної валюти знизиться. Якщо смаки споживачів зміняться на користь вітчизняних товарів, то відбудуться протилежні процеси.

4. Торговельна політика. Активна торговельна полі­тика змінює обсяги експорту та імпорту, а, отже, і попит та пропозицію валюти експортерів і імпортерів. Введення митних тарифів, імпортних квот, ліцензування обмежують імпорт і сприяють підвищенню курсу національної валюти. Експортні субсидії, кредитування експорту, демпінг роз­ширюють експорт національних товарів і, зрештою, також позитивно впливають на підвищення курсу національної валюти. З іншого боку, курс валюти не є інертним, а своєю чергою також здійснює вплив на платіжний баланс. І най­частіше це відбувається за рахунок проведення валютної політики.

Державне регулювання валютного курсу — це система заходів держави, спрямованих на підтримку стабільності національної грошової одиниці. Така політика здійснює вплив на характер експортно-імпортних потоків і змінює сальдо платіжного балансу за рахунками поточних опера­цій і валютних резервів. Основними методами валютної політики є:

— девальвація — дії уряду, спрямовані на зниження валютного курсу своєї країни шляхом збільшення пропо­зиції грошей. Зниження валютного курсу означає, що то­вари країни стають на міжнародних ринках дешевшими, що підвищує серед іноземців попит на них і робить вигід­ним нарощування експорту. Імпортні ж товари стають до­рожчими, внаслідок чого знижується внутрішній на них попит і відбувається скорочення імпорту;

— ревальвація — дії уряду, спрямовані на підвищення валютного курсу своєї країни шляхом скорочення пропо­зиції грошей в економіці. Підвищення курсу валюти при­водить до протилежних наслідків;

— валютна інтервенція — втручання центрального банку країни в операції на відкритому ринку з метою впли­нути на валютний курс через купівлю-продаж іноземної валюти. Якщо центральний банк продає валюту за рахунок скорочення своїх офіційних валютних резервів, то цим він сприяє збільшенню її пропозиції, зниженню кількості на­ціональних грошей в обігу і підвищенню ціни національної валюти. Купівля валюти забезпечує приріст валютних ре­зервів, збільшення пропозиції грошей на внутрішньому ринку і знецінює національну валюту.

Врівноважити попит і пропозицію валюти, якщо рівно­вага між ними порушилась у процесі здійснення країною експортно-імпортних операцій, які відображаються на рахунку поточних операцій платіжного балансу, може притік або відплив капіталу. Ці процеси відображаються на рахунку операцій з капіталом платіжного балансу, дані якого свідчить про те, що чинники, які викликають притік капіталу в країну, сприяють підвищенню курсу її націо­нальної валюти, і навпаки.

Головним чинником, який визначає для інвестора краї­ну розміщення капіталу, є величина реальних ставок від­сотка. Чим вищими вони є і, відповідно, рівень дохідності капіталу в цій країні відносно інших країн, тим приваб­ливішою ця країна є для вкладення фінансових коштів. Збільшення попиту на національні фінансові активи відоб­ражається у пропозиції іноземної валюти і впливає на під­вищення курсу національних грошей.

Вплив курсу валюти на напрями міжнародного руху капіталу однаковий для різних видів капітальних благ. Так, ввезення довгострокового капіталу в країну визна­чається перспективними цілями, і тому на нього мало впли­вають зміни курсу валюти. Для ввезення короткостроко­вого капіталу в країну з вільно конвертованою валютою, навпаки, валютний курс має велике значення, так як тут виникає можливість гри на курсових коливаннях. Як пра­вило, ввезення капіталу збільшується перед можливою ре­вальвацією, а після неї збільшується вивезення капіталу.

Враховуючи основні взаємозв'язки міх курсом валюти і платіжним балансом, можна говорити про можливість ре­гулювання останнього. Як доводить світовий досвід, прак­тично всі країни світу мають неврівноважений платіжний баланс, що вимагає його регулювання з боку держави. Таке регулювання здійснюється найчастіше за допомогою про­ведення бюджетно-податкової або кредитно-грошової полі­тики, яка, до речі, досить серйозно впливає на курс валюти і стан офіційних валютних резервів. Вплив стимулюючої бюджетно-податкової політики на стан платіжного балансу виявляється у тому, що зростання державних витрат через мультиплікаційний ефект приводить до зростання доходу. При зростанні доходу розширюється попит не тільки на вітчизняні, а й на імпортні товари. У результаті цього під­приємці націлюються на розширення ввезення закордон­них товарів і послуг на внутрішній ринок. Зростання ім­порту приводить до зниження показника чистого експорту й погіршує торговельний баланс.

Водночас зростання доходу зумовлює збільшення внут­рішньої ставки відсотка, а це стимулює притік капіталів з-за кордону. У результаті відбувається поліпшення балан­су операцій з капіталом, у підсумку — нейтралізація або послаблення негативного впливу торговельного балансу на стан усього платіжного балансу.

Потрібно мати на увазі, що вказаний підсумок платіж­ного балансу буде багато у чому визначатися тим, якою виявилась у навколишньому світі ступінь мобільності ка­піталу, тобто відсутність або наявність обмежень, що пере­шкоджають або заохочують вкладення іноземних інвести­цій. За умов низької мобільності капіталу зростання ставки відсотка може викликати значний притік іноземного капі­талу в країну, що складе позитивне сальдо за рахунком операцій з капіталом і перекриє дефіцит торговельного балансу, а в результаті, зробить платіжний баланс актив­ним.

При низькій мобільності капіталу його притік може ви­явитися недостатнім для компенсації дефіциту торговель­ного балансу, і платіжний баланс буде мати негативне сальдо.

Вплив стимулюючої кредитно-грошової політики на стан платіжного балансу виражається у тому, що збільшення пропозиції грошей знижує ставку відсотка. Дешеві гроші стимулюють зростання витрат, у тому числі й на імпорт, а це погіршує торговельний баланс. Водночас, нижча ставка відсотка призводить до відпливу капіталу з країни, що по­гіршує баланс руху капіталу. Платіжний баланс виявляєть­ся дефіцитним за рахунок погіршення рахунку поточних операцій і рахунку операцій з капіталом.

Таким чином, досягнення нульового сальдо платіжного балансу, або встановлення зовнішньої рівноваги, залежить від взаємодії багатьох чинників і потребує урахування ме­ханізмів передачі, що діють у відкритій економіці.