Попит на землю, пропозиція землі, рента

Пояснення до графіка:

Графік зображає те, що рента — це ціна рівноваги пропозиції землі і попиту на неї Р_Е.

Пропозиція землі зображена як лінія SS, що піднімається вертикально вгору. Це відбиває той факт, що кількість землі, яка може перебувати в економічному обігу, є обмеженою. Можна поліпшувати землі, але при цьому їхня кількість лишатиметься незмінною. Тому пропозицію землі називають не еластичною: хоч би як зростала рента, кількість землі збільшити не можна. Проте ці твердження є безперечними лише тоді, коли ми ведемо мову про економіку в цілому. В умовах же використання з певною метою альтернативних варіантів застосування земельних ділянок, пропозиція землі стає еластичнішою. Земля може бути використана по-різному: і як сільськогосподарська ділянка, і як місце для забудови, її власник буде пропонувати землю залежно від прибутковості проекту використання. Адже той, хто зможе використати її з більшим прибутком, зможе забезпечити і більшу орендну плату.

Попит на землю зображений кривою DD, що опускається зліва направо. Загалом це відбиває той факт, що за нижчої ціни користувачі готові придбати більше землі. Крім того, таке розміщення лінії попиту на землю пояснюється ще двома обставинами. Перша: гранична віддача (продуктивність) землі. Користувач — фермер може залучити до використання додаткові земельні площі лише тоді, коли граничний продукт, що на них створюється, є більшим, ніж плата за додаткову землю. Отже, додатковий попит пов’язаний зі зменшенням ренти. Друга: обмежуючий вплив доходів споживачів. Щоб фермери могли залучити більше землі і реалізувати вироблену на ній продукцію, ціни на цю продукцію мають зменшитись, а, отже, рента — знизитися.

 

Підсумовуючи те, що сказано про ренту як ціну природних ресурсів (землі), можна зробити висновок: якщо ціна землі визначається як результат взаємодії попиту і пропозиції, то вона має узгодити (врівноважити) інтерес власника до отримання найбільшої вигоди під час вибору найприбутковішого варіанта передання права використання землі, з одного боку, й інтерес підприємця, який полягає у тому, щоб рентна плата за додаткову землю не перевищувала граничного продукту.

Ринок землі в Україні ще не сформований. Можна передбачити, що його формування відбуватиметься найдовше. Це передусім пов’язано з традицією державної власності на землю і небажанням досить впливових у суспільстві сил допустити становлення приватної форми власності. Доти, поки не буде забезпечене повне володіння, що включає право купівлі-продажу землі, ринок землі сформуватися не може. У Законі України “Про селянське (фермерське) господарство” від 1992 р. є таке принципове положення: “Право приватної власності на земельну ділянку селянським (фермерським) господарством може набуватись після шести років володіння нею” (стаття 5.1). Така вимога має забезпечити дбайливе ставлення до землі, реальне володіння нею на основі власної праці.

Ринок праці. Ринок праці охоплює відносини, які розпочинаються при наймі людини на роботу і завершуються звільненням з неї. Але тоді, коли людина працездатного віку є незайнятою, проте шукає роботу, вона все одно перебуває на ринку праці, впливаючи на пропозицію.

Об’єктом ринку праці є послуги праці, незалежно від того, втілюються вони у конкретних продуктах, виробах чи є послугами безпосередньо, наприклад, послуги юриста, лікаря, вчителя.

Пропонувати послуги праці, або, як кажуть, формувати пропозицію, може будь-яка людина працездатного віку. В Україні, за даними Держкомстату, на 1 січня 1998 р. налічувалося 27,7 млн. осіб працездатного віку, з них 2,3%, або 637 тис. осіб, були офіційно зареєстрованими безробітними (Б7). Купувати послуги праці можуть приватні підприємці або держава. Відтак, з одного боку, населення працездатного віку, яке вже має або шукає роботу, а з іншого — приватні підприємці та державні організації виступають суб’єктами ринку. Відносини між суб’єктами ринку праці оформляються у вигляді трудових контрактів, або угод, в яких визначаються умови і характер роботи, взаємні права та обов’язки сторін, розмір винагороди. Трудові контракти укладаються на певний термін, частіше на 1 рік, після чого вони можуть бути пролонговані (подовжені) або розірвані. Найважливішим пунктом трудових контрактів є оплата праці, яка є ринковою оцінкою фактора праці і формується в процесі взаємодії попиту та пропозиції. Цей процес має деякі особливості.

Попит на ринку праці, як і на ринках інших ресурсів, є похідним від попиту на товари та послуги, що їх виробляють працівники. Тому той, хто віртуозно виробляє нікому не потрібні речі, не може претендувати на оплату, водночас як людина, що створює звичайні, але потрібні речі, має отримати відповідну винагороду. Крім того, попит на ринку праці залежить від продуктивності праці. Відповідно до закону спадної продуктивності ресурсів продуктивність кожного додатково найнятого працівника, починаючи з певного моменту, знижується. Зрозуміло, що підприємець може наймати додаткових працівників, тобто збільшувати попит на працю, лише доти, доки заробітна плата (витрати підприємця на ресурс праці) не стане перевищувати внесок працівника у створений продукт.

Пропозиція праці формується багатьма чинниками. Працівник має здійснити вибір: продавати чи не продавати свою працю. Вирішуючи, яку кількість праці запропонувати до продажу, він робить вибір між двома цінностями: своїм дозвіллям і тими споживчими благами, які зможе придбати на заробітну плату. При цьому враховується кілька умов.

1. У разі підвищення заробітної плати діє “ефект заміни”: працівникові вигідно відмовитися від годин дозвілля заради збільшення робочого часу, якщо ціна його праці забезпечує йому більше переваг.

2. Збільшуючи свій робочий час, працівник витрачає більше фізичної і розумової енергії на кожну додаткову одиницю робочого часу, тобто граничні витрати праці зростають. Це означає, що лише за умови збільшення заробітної плати індивід погодиться працювати більше.

3. Підвищення заробітної плати створює “ефект доходу”. Він проявляється в тому, що, задовольнивши свої першочергові потреби, працівник, який одержує високу плату, більше цінує дозвілля. Щоб спонукати його збільшувати свою пропозицію на ринку, треба підвищити йому заробітну плату. Звичайно, може виникнути ситуація, коли внаслідок “ефекту доходу” працівник скоротить свою пропозицію, віддавши перевагу дозвіллю. Проте на ринку праці така ситуація не позначиться, оскільки для нових працівників спрацює “ефект заміни”.

Отже, підсумовуючи, зазначимо, що пропозиція праці прямо залежить від ціни на неї. Зобразимо попит, пропозицію праці та ціну праці на графіку.

 

Графік 13

Пояснення до графіка:

Крива попиту на послуги праці є спадною. Це пояснюється тим, що при нижчій заробітній платі може бути найнято більше працівників.

Крива пропозиції є зростаючою внаслідок ефекту заміни, ефекту граничних витрат праці, ефекту доходу.

Перетин названих кривих у точці Е встановлює рівноважну ціну послуги праці або заробітну плату (W_Е).

 

Ринки капіталів (К1) та грошей. Ринок грошей, як уже зазначалося, дуже близький до ринку капіталів, адже на обох ринках відбувається рух грошей. Розрізнити їх можна за двома ознаками.

Перше: на ринку капіталів купують гроші (беруть кредити) для придбання засобів виробництва; на ринку грошей — для придбання будь-яких товарів.

Друге: вважається, що ринок грошей охоплює лише короткотермінові позички (терміном від одного дня до одного року), а також ринок валют (В5); ринок капіталів — це ринок середньо- і довготермінових кредитів.

Надання грошей у позику на засадах повернення, терміновості й прибутковості називається кредитом. З визначення випливає, що гроші, взяті в кредит, мають бути повернуті, причому обов’язково у визначений термін, і мають забезпечити кредитору (тому, хто дав кредит) дохід у вигляді позичкового процента.

Кредитні відносини в межах ринку капіталів здійснюються між власниками тимчасово вільних грошових коштів та підприємцями, які хочуть використовувати ці гроші у своїй виробничій діяльності.

Звідки ж беруться тимчасові вільні гроші для кредиту? Джерелами кредитних ресурсів можуть бути: тимчасово вільні гроші підприємців; грошові заощадження населення; капітали рантьє, тобто осіб, які не займаються підприємницькою діяльністю, а живуть на проценти, і тимчасово вільні бюджетні кошти держави. Отже, головними позичальниками капіталу (К1) є: підприємці, домогосподарства (Д13), органи державної та місцевої влади.

Розвиненість кредитних відносин — невід’ємна умова успішного функціонування ринкової економіки. Вони забезпечують безперервність виробничого процесу, створюють умови для інновацій, розширення виробництва та збільшення прибутку. В ринковій економіці є кілька видів кредиту (К13):

 

Схема 17

Види кредиту

Пояснення до схеми:

Комерційний кредит надають підприємці один одному у вигляді відстрочки платежу за товари та послуги. При цьому укладається вексель-документ, в якому позначено ціну за поставлені товари чи послуги плюс процент за відстрочку платежу.

Банківський кредит надається банками підприємствам або особам у вигляді грошових позик.

Споживчий кредит може бути різновидом або першого, або другого його виду. З одного боку, він може надаватися споживачеві у вигляді товарів довготермінового вжитку (меблі, телевізори) під процент за відстрочку платежу, а з іншого боку — у вигляді банківських позик на споживчі цілі (будівництво житла).

Іпотечний кредит — це довгострокові позики під заставу нерухомості (землі, будинку).

Державний кредит — будь-який кредит, де кредитором, або позичальником, виступає держава.

Міжнародний кредит — будь-який кредит, де кредиторами і позичальниками виступають суб’єкти економічних відносин з різних країн.

 

Як і на будь-який інший товар, є попит і на гроші. Цьому попиту відповідає пропозиція грошей. З чого ж складається попит на гроші? Пригадаємо функції грошей, зокрема грошей як засобу обігу і грошей як засобу нагромадження.

Як підприємцям, так і окремим споживачам гроші необхідні насамперед для оплати різних речей і послуг. Попит на гроші для таких цілей називається попитом на гроші для угод. У нашому випадку угодою буде і купівля нової пари взуття, й оплата праці робітника на підприємстві, і придбання верстатів.

Попит на гроші для угод залежить від кількості речей і послуг, що виробляються в суспільстві. Чим їх більше, тим більше необхідно і грошей для їхньої оплати.

Друга частина попиту на гроші випливає з їх функції як засобу нагромадження. Люди й організації можуть зберігати свої гроші не лише у формі банківських депозитів, а й у вигляді акцій (А5), облігацій (О1), чекових внесків. Усе це різні форми фінансових активів. Попит на них називається попитом з боку фінансових активів. Чим вища процентна ставка, тим вигідніше давати гроші під процент, а не тримати їх у вигляді фінансових активів. І навпаки, за низької процентної ставки люди хочуть мати більше грошей у вигляді фінансових активів.

Отже, загальний попит на гроші складається з попиту на гроші для угод і попиту на гроші з боку фінансових активів.

Грошова пропозиція також має свою структуру. Елементами грошової маси, як ви пам’ятаєте, є готівкові та безготівкові гроші.

Як і на інших ринках, взаємодія попиту та пропозиції грошей веде до встановлення їхньої ціни (норми процента) (див. графік 14).

 

Графік 14