Пояснення до графіка:
На графіку зображені початкова крива пропозиції S0S0 і дві криві пропозиції, що утворилися під впливом дії інших факторів (S1S1 та S2S2), тоді як ціна на наш товар залишалася незмінною (Р0).
Причинами зміщення кривої пропозиції ліворуч або праворуч можуть бути зміни цін інших товарів, технології та оподаткування доходів виробника.
Пояснимо можливі впливи кожного з наведених чинників.
Ціни інших товарів тоді суттєво впливають на попит нашого товару, коли ці інші товари є ресурсами для його створення. Як ресурсні товари, вони впливають на витрати виробництва нашого товару. Зменшення витрат призводить до збільшення пропозиції, і навпаки. Наприклад, подорожчання деревини призводить до скорочення пропозиції меблів. Здешевлення зерна і, відповідно, борошна сприятиме збільшенню пропозиції хлібних виробів. У першому випадку крива пропозиції зміститься ліворуч, у другому — праворуч.
Технології. Застосування нових технологій має на меті економію ресурсів і зменшення витрат. Як уже наголошувалося, зменшення витрат збільшує пропозицію, зміщуючи криву пропозиції праворуч, а їхнє збільшення, навпаки, зміщує криву ліворуч.
Оподаткування може бути або пільговим і, отже, стимулюючим, або надмірним і стримуючим. Підприємці реагують на податки (П16) так само, як і на витрати, адже податки зменшують той остаточний дохід, яким вони реально можуть розпоряджатись. Отже, збільшення податків зменшує пропозицію і зміщує криву ліворуч. Пільги, що збільшують дохід підприємця, сприяють збільшенню пропозиції і зміщенню кривої праворуч.
Зробимо проміжні висновки із розглянутого матеріалу: 1) споживач і виробник з’являються на ринку із власним уявленням про ціну і кількість товару, що його один з них має продати, а другий — купити; 2) обсяг попиту і пропозиції певним чином залежить від ціни даного товару: за вищої ціни попит стає меншим, а пропозиція більшою, за нижчої ціни попит зростає, а пропозиція зменшується; 3) уявлення покупця формуються під впливом цін на супутні товари і товари-замінники, його доходів, смаків та уподобань, очікувань щодо ринкових змін; 4) уявлення продавця про обсяги виробництва формуються залежно від цін на ресурсні товари, застосовуваних технологій та системи оподаткування доходів.
Ринкова ціна. Цілком природно, що існує ціна, за якої обсяг пропозиції відповідає обсягу попиту, тобто наміри покупців і продавців збігаються. Така ціна називається рівноважною, або ціною рівноваги попиту та пропозиції.
Спочатку знайдемо цю ціну для нашого прикладу з цукром, об’єднавши дві попередні таблиці в одну і додавши графу, яка показує, наскільки пропозиція перевищує попит чи, навпаки, попит перевищує пропозицію (див. табл. 6).
Таблиця 6
Ринкова пропозиція і попит на цукор (умовні дані)
Пояснення до таблиці:
На таблиці зображено п’ять можливих варіантів установлення ціни на цукор.
При перших двох варіантах (250 та 200 грн. за ц) обсяг пропозиції перевищує величину попиту.
При четвертому і п’ятому варіантах (100 та 50 грн. за ц) величина попиту перевищує величину пропозиції.
Лише третій варіант, що відповідає ціні 150 грн. за ц, забезпечує відповідність попиту і пропозиції. На основі даних таблиці побудуємо графік.
Графік 11
Ціна ринкової рівноваги
Пояснення до графіка:
Графічне зображення даних таблиці показує, що криві попиту (DD) і пропозиції (SS) перетинаються лише в одній точці (Е). Цій точці відповідає ціна рівноваги попиту і пропозиції (у нашому випадку — 150 грн. за ц) і врівноважуюча кількість продукту (у нашому випадку — 25 ц).
На графіку зображено також, що у разі встановлення ціни на рівні, який перевищує ціну рівноваги, величина пропозиції перевищує величину попиту і виникає надлишок продукту. Якщо ціна нижча, ніж ціна рівноваги, величина попиту перевищує величину пропозиції і виникає дефіцит.
Роль ціни рівноваги попиту та пропозиції. Чи може в реальному житті трапитися так, що конкретна ринкова ціна буде вищою, ніж ціна рівноваги попиту і пропозиції. Звичайно, може. Але вища ціна спонукатиме виробників збільшувати обсяги виробництва. Вища пропозиція створить проблему, як реалізувати свій товар. Продавці, конкуруючи між собою, почнуть знижувати ціну.
Так само ринкова ціна може встановитися на рівні, нижчому, ніж рівень рівноваги. У цьому випадку попит перевищить пропозицію і утвориться дефіцит, що створить проблему, як придбати товар. Споживачі, конкуруючи між собою, почнуть пропонувати виробникам вищу ціну.
Механізм ринкової конкуренції (К8) є тим реальним інструментом, який, незважаючи на можливі відхилення, повертає ціну до такого рівня, який урівноважує попит і пропозицію, а отже, узгоджує інтереси виробників і споживачів.
Ціна ринкової рівноваги не лише збалансовує попит і пропозицію, а й інформує про шляхи раціонального розподілу ресурсів. Підвищення ціни на певний товар дає інформацію виробникам про необхідність збільшення обсягів його виробництва, отже, і про доцільність перерозподілу виробничих ресурсів на його користь. І навпаки, зменшення ціни інформує про необхідність скорочення обсягів виробництва.
Ціна рівноваги забезпечує раціоналізацію попиту покупців, надаючи їм інформацію про те, як доцільно змінити структуру споживання, на який обсяг продукції при своїх доходах вони можуть претендувати.
Ціна ринкової рівноваги є засобом саморегулювання відносин покупців і продавців, причому засобом дуже демократичним. Адже ніхто не змушує продавців забезпечувати ринок тим чи іншим товаром і встановлювати на нього певну ціну. Так само ніхто не змушує покупців купувати певну кількість товару за певною ціною. За відсутності зовнішнього примусу ціна рівноваги організовує спільну діяльність людей. У нашому прикладі рівноважна ціна цукру передбачає певні обсяги його виробництва, відповідно до яких виробники цукру замовляють техніку, добрива, хімічні засоби захисту рослин. Виробники сільськогосподарської техніки формують попит на метал, енергію, фарби, пластмаси тощо.
Чи завжди цей механізм діє безвідмовно? Ні, не завжди. Насамперед тому, що ринкова конкуренція не функціонує у чистому вигляді. У суспільстві існують певні соціальні та політичні об’єднання з власними уявленнями про справедливість і “правильність” ціни. Пригадаймо хоча б цехові організації середньовічних ремісників, які штучно утримували ціни на завищеному рівні, обмежуючи обсяги виробництва, регламентуючи його технологію й організацію. Приблизно таку саму роль виконують сучасні виробники-монополісти. Професійні спілки спрямовують свою діяльність на те, щоб утримати ціну робочої сили (зарплату) на якомога вищому рівні. Водночас в особі держави навіть за ринкової економіки іноді маємо прихильника заниженої ціни, особливо на товари без замінників, наприклад на хліб, ліки. Практично в усіх країнах з соціальною орієнтацією економіки відсутній справжній ринок житла, де ціна вільно встановлюється під впливом попиту і пропозиції. Держава діє в напрямі зниження квартирної плати. З іншого боку, держава іноді виступає прихильником завищення ціни. Це стосується цін на природні ресурси. Річ у тім, що довгий час саме завдяки ринковому механізмові, який зорієнтовує виробництво на зростаючий попит, відбувалося залучення в економічний обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів. Це суттєво вплинуло на стан навколишнього середовища, загострило проблему питної води, повітря, вичерпуваності сировинних ресурсів. Тому оподаткування їхнього використання, вищі витрати на захисні споруди, екологічне обґрунтування інвестиційних проектів спричиняє зростання витрат виробництва.
Якщо механізм встановлення ціни рівноваги попиту і пропозиції не діє безвідмовно, то чи не означає це, що його можна замінити чимось досконалішим? Такі спроби робилися протягом 70 років у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах, які використовували систему централізованого визначення цін. Наслідком цієї системи були хронічний дефіцит і нераціональне використання ресурсів. Чому саме такими наслідками закінчилися спроби централізованого ціноутворення? Для того, щоб централізовано встановлені ціни мали якесь економічне підґрунтя, центральний плануючий орган мав визначати потреби всіх споживачів та виробників і вчасно реагувати на зміни цих потреб. Таке завдання є надмірним для будь-якого органу. Отже, механізм встановлення ціни рівноваги попиту та пропозиції і використання цієї ціни як орієнтиру в розподілі виробничих ресурсів навряд чи може бути замінений чимось досконалішим.
Підсумки теми
ü Попит і пропозиція є головними чинниками ринку, що формують ціну. Попит — це та кількість продукту, яку споживачі спроможні придбати на ринку за певну ціну. Пропозиція — це кількість продукту, яку виробники можуть доставити на ринок у певний час і за відповідну ціну.
ü Попит і пропозиція формуються під впливом багатьох факторів, насамперед під впливом ціни даного товару. Залежність величини попиту від ціни є оберненою: зі збільшенням ціни величина попиту зменшується, і навпаки. Залежність величини пропозиції від ціни пряма: зі збільшенням ціни величина пропозиції збільшується.
ü Зображена на графіку залежність величини попиту від ціни називається кривою індивідуального попиту. Кожна точка кривої відбиває варіанти обсягу попиту при різних цінах. Графічне зображення залежності величини пропозиції від ціни є кривою індивідуальної пропозиції. Кожна її точка демонструє варіанти обсягу пропозиції за різними цінами.
ü Крім ціни даного товару, попит визначається цінами інших товарів, доходами споживачів, їхніми смаками й уподобаннями та очікуваннями ринкових змін. Факторами пропозиції, крім ціни товару, є ціни ресурсних товарів, застосовувані технології та система оподаткування. Вплив усіх інших факторів, крім ціни, графічно відображається у зміщенні кривих попиту та пропозиції праворуч або ліворуч.
ü Під впливом попиту і пропозиції на певний товар встановлюється ціна ринкової рівноваги (рівноважна ціна). Вона балансує попит і пропозицію, забезпечує їхню узгодженість. На графіку ціна ринкової рівноваги відповідає проекції точки перетину кривих попиту і пропозиції на вертикальну вісь, де відкладаються можливі варіанти ціни. Точці перетину ліній попиту і пропозиції на горизонтальну вісь відповідає певний обсяг продукції. Саме цей обсяг задовольняє інтереси і покупців, і продавців.
ü Ціна ринкової рівноваги є закономірним результатом системи, заснованої на конкуренції. Встановленню ринкової ціни на рівні, що перевищує межу рівноваги, протидіє конкуренція виробників, яка викликає зниження ціни. Заниженню ціни протидіє конкуренція споживачів, що призводить до підвищення ціни.
ü Ціна ринкової рівноваги не лише збалансовує попит і пропозицію, а й надає інформацію виробникам про необхідність розширення (скорочення) виробництва, а споживачам — про можливість збільшення (зменшення) споживання. Тому ця ціна збалансовує виробництво і споживання.
ü Встановленню ціни на межі, що узгоджує попит і пропозицію, можуть протидіяти об’єднання продавців чи покупців, зацікавленість держави у встановленні відповідно заниженої або завищеної ціни.
МОЖЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ ІЗ ТЕМИ
Ø Знаючи характер зв’язку між ціною та величиною попиту, можна передбачити зміни в обсягах продажу певного товару зі зміною ціни. Зібравши конкретний матеріал про обсяг продажу при встановленні цін на різному рівні, можна визначити рівняння попиту. Маючи таке рівняння, можна не просто передбачити, що буде з величиною попиту (зросте вона чи зменшиться), а й більш-менш точно розрахувати те, скільки товарів буде продано за певної ціни.
Ø Процедура розрахунку, описана у попередньому пункті, є основою для передбачень продавця (виробника) щодо виручки від реалізації. Остання визначається шляхом множення ціни одиниці виробу (Р) на обсяг продажу (Q). З цього визначення, власне, починається будь-яка справа, оскільки, зіставляючи ймовірну виручку та витрати на виробництво, ми можемо обґрунтовано робити висновок про доцільність виробництва.
Ø Знаючи різні чинники, що впливають на пропозицію, можна передбачити наповненість ринку конкретними товарами. Серед таких впливових чинників для українського ринку, зокрема, були і залишаються, ціни на енергоносії (паливно-мастильні матеріали, бензин), податкова політика уряду щодо вітчизняного виробника, застосування мита на імпортовані товари.
Ø Розуміючи значення ціни ринкової рівноваги для функціонування ринку, можна передбачити наслідки штучного втручання в процес формування ціни або з боку монополістів, або з боку держави.
Контрольні запитання та завдання
1. Сформулюйте закон попиту і закон пропозиції, відповідаючи на такі запитання: між якими двома явищами існує зв’язок, відображений у кожному з законів? Який характер цього зв’язку?
2. Нехай протягом дня на ринку було продано 10 т яблук за ціною 1,5 грн. за один кг. Які б зміни у величині пропозиції могли відбутись, якби ціна за 1 кг: а) піднялася до 2 грн.; б) знизилася до 1 грн.?
3. У 2000 р. середньостатистичний громадянин України споживав 135 кг картоплі на рік, що значно перевищує норми раціонального споживання і свідчить про низький рівень доходів. Що, на вашу думку, могло б статись із попитом на картоплю, якби:
а) зріс добробут громадян?
б) знизилися ціни на овочі та молочні вироби?
в) на споживчому ринку України у великій кількості з’явились традиційні продукти інших країн за відносно низькими цінами?
4. На основі даних таблиці побудуйте графік і визначте ціну ринкової рівноваги. Що може вплинути на ціну в тих випадках, коли вона: вища, ніж ціна ринкової рівноваги; нижча, ніж ця ціна.
5. Нехай функція попиту на товар описується рівнянням Q D = 8 – 2,5 Р, а функція пропозиції — Q S = 5 + 2 Р. Розрахуйте ціну ринкової рівноваги.
ТЕМА 2.3
Гроші: їх функції та види
Безперешкодний рух грошей — це найголовніша умова існування ринкової економіки. Та й не цілком ринкова економіка України, як можемо спостерігати на власному досвіді, також потребує такого руху. Гроші пов’язують між собою всіх суб’єктів економічних відносин. Зруйнувати грошову систему — означає припинити або деформувати відносини між виробниками і постачальниками, покупцями і продавцями, кредиторами і боржниками, власниками певних ресурсів (землі, будівель тощо) і їхніми користувачами, державою і платниками податків.
Ринкова економіка “розмовляє” мовою грошей. Будь-яка інформація ринку може сприйматися тоді, коли вона подана у грошовій формі. Рівень витрат і доходів, розміри угод і борго вих зобов’язань, обсяги виробництва та соціальні витрати починають “промовляти” до нас лише за умови, що вони мають грошові вираження. Для того, щоб зрозуміти мову ринку, треба з’ясувати, що таке гроші.
Після вивчення теми ви дізнаєтеся:
- які функції виконують гроші в економіці;
- у яких формах вони існували раніше та існують нині;
- як оцінюють грошову масу (пропозицію грошей);
- що визначає суспільну цінність грошей.
Визначення грошей.У сучасній економічній літературі є кілька визначень грошей. Одне з них наголошує на тому, що гроші — це певний запас засобів (активів), які забезпечують здійснення різноманітних економічних угод. Інше визначення підкреслює, що гроші — це загальний еквівалент, через який вимірюється вартість усіх товарів і послуг. Нарешті, існує визначення, згідно з яким гроші — це сукупність функцій, які вони виконують.
Кожне з цих визначень правильне, але по-своєму акцентує увагу на тому чи іншому боці змісту грошей. Перше — на тому, що гроші — це універсальна форма господарських зв’язків, друге — на їхній винятковій ролі стосовно всіх товарів і послуг, третє — на тому, що у грошах найважливішим є не їхня матеріально-речова форма, а виконувані ними функції. Розпочнемо розкриття змісту грошей з їхніх функцій.
Функції грошей. Гроші виконують функції:
• засобу обігу;
• міри вартості;
• засобу нагромадження.
Засіб обігу. Цю функцію гроші здійснюють тоді, коли їх використовують, купуючи (продаючи) речі або послуги. Щоразу, коли ми, вирішивши придбати якусь річ або скористатись певною послугою, розраховуємося грошима, гроші виконують саме функцію засобу обігу.
Необхідність існування цієї функції грошей зумовлена суспільним поділом праці. Окремі виробники створюють певні речі та послуги і мають потреби в інших. Обмін міг би відбуватися безпосередньо: продукт на продукт. Але такий обмін (бартер) передбачає великі незручності, а саме: потреби різних виробників можуть не збігатися, пропорції обміну визначатимуться навмання і зовсім не гарантуватимуть еквівалентності. Функціонування грошей позбавляє складностей узгодження інтересів (купити продати) тих, хто здійснює обмін, і гарантує його більшу еквівалентність (рівність).
Особливим виявом функції засобу обігу є функція засобу платежу. Коли йдеться про придбання особливих товарів — виробничих ресурсів: землі, праці і капіталу (К1), то власники ресурсів отримують відшкодування у вигляді ренти, заробітної плати та процента, а гроші функціонують саме як засіб платежу.
У темі про економічні системи ми розглядали кругообіг (Е7) у ринковій економіці. Ви пам’ятаєте, що внутрішнє коло кругообігу складає рух (потік) ресурсів і продуктів. Зовнішнє коло кругообігу являє собою потік споживчих і виробничих витрат і доходів, тобто це — коло руху грошей. У тих випадках, коли руху товарів, послуг і виробничих ресурсів протистоїть зворотний рух грошей, гроші виконують функцію засобу обігу.
Функція засобу обігу є найпоширенішою та очевидною. Тому іноді гроші визначають так: “Усе, що може застосовуватись як засіб обігу, і є гроші”. Ви зможете сформулювати власне ставлення до цього визначення тоді, коли ми ознайомимося з історією грошей.
Міра вартості. Ця функція здійснюється грошима тоді, коли вони використовуються для зіставлення цінностей, або вартостей різних товарів і послуг. Гроші тут є своєрідним масштабом для зіставлення, таким, як, скажімо, вуглець при визначенні молярної маси інших речовин або світловий рік для виміру відстані між зорями.
Ми використовуємо функцію міри вартості, коли, дивлячись на етикетку або в цінник, з’ясовуємо ціну товару чи послуги. В цей момент ми подумки зіставляємо ціну даного товару з іншими та з власними доходами і робимо певний вибір. Ця функція реалізується і під час торгу між покупцем і продавцем на вільному ринку, а також при визначенні ціни за певні послуги, що надаватимуться в майбутньому.
У цій своїй функції гроші роблять велику послугу як окремим особам, так і суспільству в цілому. Без неї стало б неможливим прийняття раціональних рішень щодо розподілу ресурсів і доходів, здійснення перспективних розрахунків, визначення узагальнюючих показників тощо. Зокрема, суспільство було б позбавлене можливості розрахувати загальні обсяги виробництва певного року. Адже неможливо скласти разом центнери зерна, метри тканин, одиниці верстатів, кіловат годин виробленої енергії. Розрахунок загальних обсягів виробництва стає можливим тоді, коли всі ці види продукції зведені до спільного знаменника — грошового виміру. Оцінка всіх цих продуктів у грошах дає можливість не лише визначити, зростає виробництво чи скорочується, а й встановити частку окремих сфер і галузей у створеному продукті.
Засіб нагромадження. Цю функцію гроші виконують як особливий засіб зберігання та примноження багатства. Вони здійснюють функцію засобу нагромадження у тих випадках, коли домогосподарства (Д13), скорочуючи поточне споживання, роблять заощадження або підприємці відкладають частину виручки від реалізації товарів для оновлення засобів виробництва, збільшення капіталу (К1). Зберігати багатство можна не лише у грошовій формі. Наприклад, формами багатства є нерухомість, цінні папери, витвори мистецтва. На відміну від інших форм багатства, його грошова форма дає змогу власникові миттєво використати гроші для будь-яких розрахунків. Власники інших форм нагромадження багатства не можуть безпосередньо скористатися ними для покриття боргів, здійснення поточних розрахунків.
Завдяки функції грошей як засобу нагромадження існує зв’язок, спадкоємність різних етапів розвитку виробництва та споживання. Нагромадивши кошти у поточному періоді, можна забезпечити зростання виробництва і споживання у майбутньому.
Види грошей. Цікавим і важливим є питання про види грошей. Грошима у сучасному розумінні є:
• монети;
• паперові гроші;
• засоби, що замінюють гроші (чеки (Ч1), векселі (В6), кредитні картки);
• банківські рахунки;
• міжнародні гроші.
Існуванню грошей у вигляді монет передував тривалий історичний відрізок часу недосконалих або недовершених грошей. Такими своєрідними грошима на певних територіях і у різних народів ставали найбільш ходові продукти: у стародавніх греків — худоба, у праукраїнців — хутро, збіжжя, в ісландців і народів тихоокеанських островів — риба, у монголів — чай, у китайців — сіль. Пізніше роль товару, який обмінювався на всі інші товари, тобто роль загального еквівалента, починають виконувати дорогоцінні метали. Але не зразу і не скрізь металеві гроші існували у вигляді монет. Зокрема, ще у XII-XIII ст. у Київській Русі функції грошей виконували зливки срібла видовженої форми і певної ваги, що мали назву гривня.
Монети. Слово походить від латинського “moneo”, тобто раджу. У Стародавньому Римі богинею-радницею вважалася Юнона. На знак подяки Юноні за її слушні поради римляни на території храму богині стали карбувати гроші й називали їх монетами.
В Україні перші суто руські монети — златники (із золота), на яких зображали державний герб — тризуб, були карбовані за часів Володимира Великого наприкінці X ст.
У стародавні часи, в середні віки і навіть частково наприкінці XIX — на початку XX ст. в обігу були так звані справжні монети — зливки дорогоцінних металів з державним засвідченням їхньої вартості. Ті монети, які використовуються в обігу сьогодні, є символічними грошима: вони виробляються зі зливків малоцінних металів. Вартість зливка, що містить монета, є меншою, ніж вартість, зазначена на монеті. Монети використовуються для розмінювання паперових грошей. До них застосовують назву білонні монети.
Повноцінні монети як гроші мають певну обмеженість, недосконалість, а саме: а) їх можуть вилучити з обігу, переплавивши, якщо вони карбовані з дорогоцінних металів; б) вони зношуються, стираються, що зменшує їхню масу і створює невідповідність між реальною вартістю зливка і тією вартістю, яка на ньому зафіксована; в) існує можливість свідомого фальсифікування металевих грошей з метою збагачення того, хто їх карбує, найчастіше — держави.
Усі ці недосконалості породили потребу в іншій формі грошей: у паперових грошах.
Паперові гроші. Паперовими грошима є банкноти (банківські білети). Така назва — банківські білети — відбиває історію виникнення цих паперових грошей. Банкноти виникли у середні віки і являли собою посвідчення банкіра про те, що він отримав на зберігання певну кількість золота. У банкноті зазначалася кількість золота, що мала бути повернена власникові за його вимогою. Ці банківські розписки починали самостійний рух: їх приймали при розрахунках. Надалі право випуску банкнотів дістають найбільші (центральні) банки. Оскільки вони з часом стають банками урядів, то право випуску банкнотів бере на себе держава. Спочатку банкноти обмінювалися на золото і їхній випуск пов’язувався з золотим запасом країни. На початку XX ст. більшість країн світу припиняє обмін банкнотів на золото, а їх випуск підпорядковується іншим вимогам, про що йтиметься далі.
До паперових грошей належать також казначейські білети. Їх випускає міністерство фінансів для покриття державних витрат. Казначейські білети ніколи не обмінювалися на золото. До того часу, поки такий обмін здійснювався стосовно банкнотів, між ними і казначейськими білетами існувала відмінність. Після того, як обмін банкнотів на золото було припинено, ця відмінність зникла.
Отже, сучасні паперові гроші виконують функцію грошей не тому, що вони самі є товаром або забезпечені золотом, а через те, що їх у цій ролі визначила держава. З позицій вищевказаного критерію гроші поділяються на товарні і декретовані. Гроші, що мають власну внутрішню вартість, називаються товарними. Сучасні гроші, що не мають внутрішньої вартості, а їхня цінність визначається ззовні, називаються декретованими.
Засоби, що замінюють гроші. До таких засобів належать чеки, векселі, кредитні картки. Вони використовуються у розрахунках, але за умови, що за кожним із них є або рахунки у банках, або готівкові гроші.
Чек — наказ (розпорядження) власника банківського рахунка перерахувати певну суму на користь пред’явника чека. Наслідком цього розпорядження може бути або видання пред’явникові чека готівки, або безготівковий перерахунок грошей з одного банківського рахунка на інший.
Вексель — письмове зобов’язання боржника сплатити визначену суму грошей у визначений термін. Звичайний вексель має такі реквізити: 1) найменування; 2) визначену суму платежу; 3) зазначення терміну платежу; 4) найменування того, кому має бути здійснено платіж; 5) місце, дату складання векселя і підпис того, хто його видав. Вексель може розпочати самостійний рух, якщо він передається від одного власника (держателя) до іншого шляхом особливого передатного напису — індосаменту. Вексель можна передати банку, отримавши (із певною знижкою) борг раніше зазначеного на векселі терміну. В разі відмови від платежу власник векселя подає до суду позов і вказана у векселі сума стягується у судовому порядку з того, хто видав вексель.
Отже, для існування в країні вексельного обігу необхідне законодавство про рух векселів, відповідний судовий механізм, розвинена банківська система.
Кредитна картка — розрахунковий засіб, який найчастіше видається банками своїм клієнтам. Картка являє собою пластмасову платівку з ідентифікатором власника, тобто позначкою про номер рахунка в банку, яку практично не можна підробити. Під час розрахунків кредитними картками у торговельних або інших установах картка вставляється у спеціальний апарат, і її номер надходить через комп’ютерну мережу в банк (Б3). Туди ж надсилають дані про рахунки за товари та послуги. Банк робить безготівкові перерахунки грошей на користь установ, що надали товари або послуги. Кредитною карткою можна скористатись і в разі, якщо її власникові стає потрібна готівка. Для цього існують спеціальні автомати; їх встановлюють навіть на вулицях.
Коротка історична довідка
Перші кредитні картки як поодиноке явище з’явились ще до Першої світової війни і були випущені готелями, універмагами, нафтопромисловими фірмами. У 50-х — 60-х роках
вони використовувались виключно для зручності багатих покупців, платоспроможність яких не викликала сумніву. У 80-х роках кредитні картки стають у розвинутих країнах масовим явищем. Наприклад, у цей період у США припадало в середньому по дві кредитні картки на одного громадянина. До карток, випущених готелями, універмагами, банками, додалися картки кредитних компаній, якими можна розраховуватись під час мандрівок та у місцях відпочинку. Це — “Америкен експрес”, “Дайнерс клаб”, “Карт бланш”, “Віза”, “Єврокард”.
Банківські рахунки (або депозитні гроші) — це своєрідний засіб відображення і контролю за станом і рухом коштів (депозитів) власника грошей, який передав їх у банк (Б3). Рахунки поділяють на безстрокові та строкові. Кошти з безстрокового рахунка (рахунка до запитання, поточного) їхній власник може отримати у будь-який час. Строкові рахунки стають доступними вкладникам, тобто вони можуть отримати з них гроші, лише через певний час.
Банківські рахунки є дуже різноманітними, їх розрізняють за обсягами (дрібні і великі), за способами одержання грошей (чекові та безчекові), за швидкістю перетворення у готівку (безстрокові, короткострокові, довгострокові). Частка банківських рахунків у грошовій масі надзвичайно велика. Зокрема, наприкінці 80-х років у США готівка — паперові гроші та монети — становила лише 5% від загальної маси грошей, а решта — банківські рахунки (депозити).
Іноді в економічній літературі та у поточних виданнях можна натрапити ще на таку назву: електронні гроші. Вони, власне, не є самостійною формою грошей. Це ті самі депозитні гроші, використання яких ґрунтується на електронній техніці (ЕОМ). Вона дає змогу переказувати гроші та реєструвати інформацію про їхній рух безпаперовим способом.
Існує кілька технологій, що забезпечують функціонування електронних грошей. Технологія “автоматизованої розрахункової плати” являє собою мережу банків, пов’язаних одним обчислювальним центром. Технологія “автоматизований касир” допомагає без участі людини робити такі операції: отримання готівки, здійснення внесків, переведення грошей з одного рахунка на інший. Технологія, що ґрунтується на системі терміналів (особливих автоматів), дає змогу користуватися кредитними картками у торговельних установах та у сфері побутових послуг.
Міжнародні гроші — це гроші, створені міжнародними організаціями для здійснення розрахунків між країнами. До них належать СДР — “спеціальні права запозичення”, створені Міжнародним валютним фондом, та ЕКЮ — європейська розрахункова одиниця, створена Європейським фондом валютного співробітництва. Починаючи з 1 січня 1999 р. в розрахунках між членами Європейського Співтовариства використовується нова форма міжнародних грошей ЄВРО. ЄВРО створене Європейським центральним банком, який жорстко визначив курси європейських національних валют (В3) до нової грошової одиниці. Валюта ЄВРО використовується замість ЕКЮ. (Детально про міжнародні гроші йтиметься у розділі V підручника.)
Грошова маса. Особливою проблемою будь-якої економіки є питання про грошову масу. Воно було і залишається актуальним через те, що маса грошей в обігу пов’язана з інфляцією (І8). Контроль за масою грошей — один із напрямів діяльності сучасної держави. Цей напрям називається грошовою політикою (детально мова про це йтиметься у IV розділі підручника).
Як визначити масу грошей? Щоб відповісти на це питання, треба розглянути елементи грошової маси. Скористаємося схемою 14.
Схема 14
Грошова маса
Пояснення до схеми:
Для визначення грошової маси застосовуються показники або “грошові агрегати” М0, М1, М2, М3.
М0 — готівка, або паперові гроші та монети.
М1 = М0 + чекові (поточні) рахунки.
Чекові — це такі рахунки у банках або інших фінансово-кредитних установах, гроші з яких можуть бути зняті (перераховані) за допомогою чека.
М2 = М1 + внески на безчекових (ощадних) рахунках та дрібні термінові рахунки.
Гроші з безчекових рахунків можна одержати у будь-який час, але без участі чеків.
Дрібні термінові рахунки — це рахунки, гроші з яких можна одержати тільки через певний, але короткий термін.
М3 = М2 + великі термінові рахунки.
Великі термінові рахунки — рахунки, що перевищують певну велику суму грошей (у США — 100 тис. дол.), — гроші, які можна одержати через значний термін.
Найбільш ліквідними, тобто такими, що можуть бути використані найшвидше, є гроші М1. Питання про елементи грошової маси в економічній теорії є дискусійним. Одні дослідники, ведучи мову про грошову масу, мають на увазі лише М1, інші — М2 та М3.
З попереднього матеріалу ви дізналися про функції та види грошей. Цілком імовірно, що у вас виникне запитання: якщо сучасні гроші не мають золотого забезпечення, то що робить гроші розвинутих країн стійкими, що визначає їхню суспільну цінність?
По-перше, гроші наділені феноменальною суспільною корисністю — здатністю обмінюватись на речі та послуги, бути гарантом економічного кругообігу не лише у поточному періоді, а й у майбутньому.
По-друге, гроші мають суспільну корисність, оскільки вони декретовані (визнані державою), тобто держава оголосила їх законними платіжними засобами. Чим сильнішою і авторитетнішою є держава для своїх громадян, тим більшу довіру вони матимуть і до грошей.
По-третє, цінність грошей визначається їхньою купівельною спроможністю. Сучасні гроші регулюються державою таким чином, щоб їхня кількість відповідала масі створюваних речей і послуг. Зростання кількості грошей без відповідного зростання обсягів виробництва обов’язково спричинить підвищення цін і зниження купівельної спроможності грошей. Відповідно зменшиться їхня суспільна цінність і почнеться так званий процес “втечі” від знецінених грошей. Це відбувається тоді, коли і домогосподарства і виробники намагаються будь-що їх позбутися, обмінявши на продукти або на стійкі гроші інших держав.
Підсумки теми
ü Гроші — необхідний інструмент функціонування ринкової економіки. Зміст цього інструменту розкривається через його функції: засобу обігу, міри вартості, засобу нагромадження.
ü Функцію засобу обігу гроші виконують тоді, коли обслуговують купівлю та продаж товарів. Функцію міри вартості гроші виконують під час визначення цін на речі та послуги. Функція засобу нагромадження передбачає, що гроші використовуються для зберігання і примноження багатства.
ü Грошима у сучасному розумінні є: монети, паперові гроші, замінники грошей, банківські рахунки, міжнародні гроші. Монети та паперові гроші — це готівка. До замінників грошей належать чеки, векселі, кредитні картки. Банківські рахунки — це різноманітні внески (депозити) клієнтів банку, за якими банк здійснює тимчасовий нагляд та за якими виконує певні операції. Міжнародними є гроші, створені для спрощення розрахунків між державами певними міжнародними установами.
ü Залежно від складу (внутрішніх елементів) розрізняють грошову масу М0, М1, М2, М3.
ü Суспільна цінність грошей забезпечується тими функціями, які вони виконують, їх державним визнанням і купівельною спроможністю.
МОЖЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ ІЗ ТЕМИ
Ø Знаючи форми сучасних грошей та ті переваги, які надають власникові різні замінники грошей, можна у різних ситуаціях доцільно скористатися цими замінниками.
Ø Розуміючи природу сучасних грошей, можна передбачити ті зміни у їх суспільній корисності, а отже, і стійкості, які пов’язані зі змінами в економіці в цілому. До останніх, зокрема, належать скорочення (збільшення) обсягів виробництва і наповнення ринків товарами, додатковий випуск готівкових грошей, авторитет уряду всередині країни, за кордоном тощо.
Контрольні запитання та завдання
1. Визначте функції, які виконували гроші у названих ситуаціях:
а) робітник отримує заробітну плату;
б) банк прийняв від вкладника певну суму грошей і гарантував йому її щорічне зростання на 10%;
в) забудовник і будівельна організація домовилися про обсяг робіт і загальну суму оплати послуг;
г) покупець розрахувався у крамниці чеком, виписавши його на свій банк.
2. Визначте, що є спільного та відмінного між:
а) монетою та паперовими грошима;
б) чеком та векселем;
в) кредитною карткою та банківським рахунком.
3. Сьогодні більшість домогосподарств країн ринкової економіки користуються кредитними картками. Кредитні картки — лише замінники грошей. Чим пояснити відмову від реальних грошей на користь їхніх замінників?
4. Які з грошей є більш ліквідними (подивіться визначення ліквідності у тексті):
а) готівкові гроші чи банківські депозити (рахунки)?
б) короткострокові рахунки чи довгострокові рахунки?
в) чекові чи безчекові рахунки?
5. Що буде з масою грошей в обігу, якщо в результаті більшої активності комерційних банків зросте величина всіх видів депозитів? Який грошовий агрегат залишиться без змін, а які зміняться?
ТЕМА 2.4
