Соціально-економічний зміст і форми зайнятості

Зайнятіст ь (згідно Закону України „Про зайнятість населення”) – це діяльність громадян пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій та іншій формі.

Зайнятість (за Базилевичем В.Д.) – це явище, що відбиває складні, багатофакторні залежності попиту і пропозиції робочої сили як своєрідних індикаторів сумарної дії різних факторів суспільного буття: економічних, соціальних, політичних, правових, національних.

Зайнятість, як економічна проблема – це співвідношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання трудових ресурсів суспільства та ситуацію на ринку робочої сили.

Типи зайнятості:

1) ефективна – це зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної діяльності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці;

2) фактична – фіксує результат розподілу ресурсів праці. В умовах ринку фактична зайнятість характеризується водночас елементами ефективного і неефективного розподілу робочої сили. Недосконалість конкуренції на ринках праці та капіталу істотно обмежує не лише можливість забезпечення, а й підтримання ефективної зайнятості.

Для аналізу форм зайнятості необхідно розглянути структуру працездатного населення.

Міжнародна статистика розрізняє категорії „економічно активне населення” та „економічно неактивне населення”.

Економічно активне населення – це частина працездатного населення, яка пропонує свою робочу силу для виробництва товарів та послуг (особи найманої праці; самостійні працівники; особи, що тимчасово не працюють з об’єктивних причин; особи, що поєднують навчання з працею на умовах неповного робочого часу; учні та особи, що проходять профпідготовку).

Економічно неактивне населення – включає всіх тих, хто незалежно від віку та статі не входить до вище визначеної категорії.

 

 

Населення

Працездатне Непрацездатне

Робоча сила (R) Вибувши із складу робочої сили (Н)

Зайняті (L) Безробітні (F)

 

Рис.16.1. Структура населення

Працездатне населення – це всі, хто по віку (від 16 до 55 (60) років і по стану здоров’я здатний працювати.

Непрацездатне населення – населення непрацездатного віку (діти, пенсіонери), а також інваліди і особи, що знаходяться в інституційних установах (тюрмах, колоніях, психіатричних лікарнях).

Вибувши із складу робочої сили (Н) – працездатне населення, яке не має роботи і активно її не шукає (студенти, домогосподарки).

Робоча сила (R = L + F) – це сукупність зайнятих і безробітних.

Зайняті (L) – населення, яке має роботу чи працює неповний робочий день.

Безробітні (F) – працездатне населення, яке не працює, але шукає роботу.

 

Виходячи з цього виділяють такі форми зайнятості (рис.16.2):

 

 

Форми зайнятості

Нетипові

Часткова

 

 

Рис.16.2. Форми зайнятості

 

Повна зайнятість – це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості зайнятися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (в межах сім’ї) та колективне (із участю фірм, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. Риси повної зайнятості: робота лише в одного підприємця, стандартне навантаження протягом дня, тижня, року.

Тимчасова зайнятість – характеризується наявністю терміну закінчення трудового договору (контракту).

Часткова зайнятість – це регулярна зайнятість при значно скороченій тривалості роботи на конкретному об’єкті.

До самозайнятих відносять підприємці; трудящі, що працюють не за наймом; члени виробничих кооперативів; неоплачувані працівники сімейних підприємств (за класифікацією МОП).

Питання друге.