Розвиток міжнародної валютної системи

Міжнародні валютні відносини – одна з головних складових міжнародних економічних відносин. Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система. Розрізняють національну та світову валютну системи. Світова валютна система розвивається на регіональному та глобально-світовому рівнях. У свою чергу регіональні, світові та національні валютні системи активно взаємодіють між собою, утворюючи єдину цілісну систему міжнародних валютних відносин.

Міжнародна валютна система – це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства.

Міжнародна валютна система містить ряд конструктивних елементів:

1 – світовий грошовий товар є носієм міжнародних валютно-грошових відносин і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства (золото, кредитні гроші – векселі, банкноти, чеки, депозити; SDR, ЕКЮ, ЄВРО);

2 – валютний курс;

3 – валютний ринок;

4 – міжнародні валютно-фінансові організації – МВФ, міжнародний банк реконструкції і розвитку (МИРР), який разом із своїми філіалами – Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), Міжнародною асоціацією розвитку (МАР) та багатостороннім агентством щодо гарантій інвестицій (БАГІ) – утворюють групу Світового банку, регіональні банки розвитку тощо.

Міжнародна валютна система виникла на основі грошових систем, що існували у деяких країнах.

Перша міжнародна грошова система почала зароджуватись вХІХ ст.: юридично була оформлена на Міжнародній конференції 1867р., що відбулася в Парижі. Конференція визнала золото єдиною формою світових грошей. Ця система відома в історії, як система “золотого стандарту” і в чистому вигляді проіснувала до першої світової війни, а окремі її елементи збереглися до 40-х років ХХ ст.

Другою світовою валютною системою, юридичне оформлення якої було зафіксовано у міждержавній угоді, підписаній на Генуезькій міжнародній економічній конференції 1922р., була система золотовалютного стандарту, яка характеризується тим, що країни накопичують для своїх зовнішніх розрахунків певну кількість іноземної валюти економічно найсильніших держав, як еквівалента золота.

Третьою міжнародною валютною системою стала Бреттон-Вудська валютна система (створена за рішенням національної валютної конференції, що проходила в липні 1944р. в американському місті Бреттон-Вудс). Згідно з договором, основними інструментами міжнародних розрахунків ставало золото і так звані резервні валюти, статус яких отримали американський долар і англійський фунт стерлінгів. Країни, що підписали Бреттон-Вудську угоду, мали право вільно через свої центральні емісійні банки обмінювати наявні в них резервні валюти за офіційною ціною на золото і навпаки.

У січні 1976р. було підписано новий валютний договір, згідно з яким почала існувати четверта валютна система – Ямайська. Згідно з якою відбувся остаточний перехід до використання як світових грошей національних валют і міжнародних розрахункових грошових одиниць – SDR, що випускаються МВФ. Тобто відбулася повна відмова від золотих паритетів.

Однією з особливостей сучасних валютних відносин є існування поряд з міжнародною валютною системою замкненого валютного угрупування: Європейська валютна система (ЄВС). Це певні правила розрахунків між деякими країнами, що входять до Європейського економічного співтовариства. Створена в березні 1979р. ЄВС – специфічна організаційно - економічна форма відносин ряду країн ЄС у валютній сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливань курсів національних валют га їхню взаємну ув’язку.

Створення ЄВС було продиктоване передусім прагненням Західної Європи до більшої фінансової самостійності та стабільності за рахунок послаблення прив’язки європейських валют до долара, що дає можливість уникнути втрат за рахунок періодичних криз цієї валюти.

ЄВС включає три складові:

1) зобов’язання щодо узгодженої зміни ринкових валютних курсів у взаємодомовлених кількісних межах за допомогою валютного втручання центральних банків, у тому числі підтримкою коливань ринкового курсу валют у звужених межах;

2) механізм кредитної допомоги урядам, які зустрічалися з фінансовими труднощами за підтримки ринкового валютного курсу;

3) спеціальна європейська розрахункова одиниця _ ЕКЮ, що була колективною міжнародною валютою і мала визначений валютний курс, розрахований на основі “валютного кошика” національних валют країн членів ЄВС.

В 1989р. комісією ЄС було визначено три основні етапи становлення ЄВС:

- І етап розпочався з 1 червня 1990р., коли у більшості країн Спільного ринку були зняті обмеження на рух капіталів у рамках єдиного внутрішнього ринку;

- ІІ етап розпочався 1 січня 1994р. встановленням жорсткого обмінного курсу європейських валют і створенням європейської системи центральних банків;

- ІІІ етап розпочався з 1 січня 1997р., який завершився введенням єдиної валюти ЄВРО, чому передувало заснування єдиного центрального банку, зовсім незалежного від урядів для ведення валютно-фінансової політики усього співтовариства.

Питання третє.