Місцеві ринки представляють содою одну з форм торгівлі. її особливістю є те, що тут відбувається реалізація надлишків товарної сільськогосподарської продукції, виготовленої на присадибних ділянках, і продукції, виготовленої окремими виробниками (підсобними господарствами, іншими виробниками). Значна частина товарної продукції сільськогосподарських виробників реалізується через систему закупівель сільськогосподарської продукції за заздалегідь обумовленими цінами.
На місцевих ринках в якості продавців виступають колективні сільськогосподарські підприємства, фермери, індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції, включаючи власників дачних ділянок, робітників і службовців. В якості покупців виступають безпосередньо споживачі цієї продукції. Це робітники і службовці, частково дитячі заклади, окремі підприємства громадського харчування.
На місцевих ринках переважає продаж продукції самими виробниками безпосередньо споживачам. Однак продаж може здійснюватися з допомогою посередників. Тут вагоме місце має споживча кооперація. Це здійснюється у формі прийняття сільськогосподарської продукції на комісійних засадах. Заготівельні підприємства споживчої кооперації також скуповують продукцію безпосередніх виробників і реалізують її за цінами, які складаються на місцевих ринках.
Об'єктивна потреба існування місцевих ринків випливає з умов ринкових відносин і обумовлена формами їх прояву в сільській місцевості.
Виділення частини продукції в натуральному виразі веде до створення відповідної частини товарних ресурсів. Для реалізації цих ресурсів повинен існувати ринок. Значна частина товарних ресурсів концентрується у фермерських господарствах. Наявність такого ринку підвищує матеріальну зацікавленість сільськогосподарського виробника в розширенні виробництва, підвищенні продуктивності пращ й збільшенні товарності господарства.
Місцеві ринки, таким чином, стимулюють розвиток виробництва, є додатковим каналом збуту товарної продукції сільського господарства.
Водночас місцеві ринки є важливим джерелом забезпечення міського населення багатьма продовольчими товарами, що сприяє покращенню забезпечення міського населення.
Наявність місцевих ринків призводить до існування двох рівнів цін, а саме, цін, які пропонує виробник, і цін, які згідний заплатити споживач (покупець). У цьому процесі держава не може безпосередньо включатися у взаємовідносини між продавцем і покупцем. Регулювання може здійснюватися тільки шляхом зміни пропорцій між попитом і пропозицією. Таким чином, на місцевих ринках відкрито проявляються дії закону попиту і пропозиції. Від співвідношення між попитом і пропозицією на ринку залежить рівень цін і характер розвитку ринкових взаємовідносин. В умовах переходу до ринку головним чином виграють ті виробники, продукція яких більше конкурентоздатна. Це висока товарність, низька собівартість і відповідно низька ціна.
На місцевих ринках відповідну нішу займають також посередники. Зараз вони контролюють на місцевих ринках близько 1/3 обігу сільськогосподарської продукції.
Суттєві зміни в обороті продукції місцевих ринків відбулися за останні два роки. Споживча кооперація нарощує свої темпи реалізації в райцентрах, селищах міського типу, містах. На підставі розрахунків місцеві ринки у 2003 р. реалізували близько 68 % картоплі, 72 % овочів, 84 % фруктів та ягід від загальної кількості закупленої продукції'.
Місцеві ринки є також барометром роботи промислових підприємств. Вони чітко реагують на випуск продукції і виплату заробітної плати. Коли місцеві підприємства почали виплачувати частину заробітної плати готовою продукцією підприємства, тоді місцеві ринки стали основним джерелом перетворення її у грошовий вираз. Місцеві ринки стали реалізовувати продукцію за асортиментом, який раніше був їм непритаманний.
Окремо заслуговують на увагу спеціалізовані місцеві ринки (автори-нок, ринок вживаних товарів, ринок, що реалізує товари, присвячені якійсь даті, періоду). Всі заходи з організації роботи місцевих ринків повинні бути спрямовані на повніше задоволення потреб споживачів.
