Основні напрями діяльності ЮНЕСКО

ЮНЕСКО (United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization) засновано на Установчій конференції в Лондоні 16 листопада 1945 року, це було прийнято Статут організації політичної і правової основи діяльності. Після ратифікації двадцятьма державами Статут набув чинності 4 листопада 1946 році. Відтоді цей день уважається датою створення ЮНЕСКО. Абревіатура організації - перші букви англійської назви Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.

ЮНЕСКО - міжнародна, спеціалізована установа ООН, яка при співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвиткові національної культури, охороні пам'ятників культури тощо. Станом на квітень 2007 року членами ЮНЕСКО були 192 країни (останньою країною-членом стала Чорногорія).

Головні завдання ЮНЕСКО полягають у:

- зміцненні миру i безпеки шляхом розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки i культури;

- укоріненні у свідомості населення різних країн необхідності захисту миру.

До основних сфер компетенції ЮНЕСКО належать: освіта (від дошкільної до вищої та безперервної, у тому числі освіта для дорослих, превентивна (профілактична), спеціальну, професійно-технічна та екологічна);

- природничі науки; точні та гуманітарні науки; культура i міжнародне культурне співробітництво; засоби масової інформації, інформатика та комунікація.

Організацією реалізується низка довгострокових широкомасштабних міжнародних програм і проектів у таких галузях науки та освіти, як океанографія, екологія, гідрологія, відновлювані джерела енергії, геологічна кореляція, науково-технічна інформація, інформатика, комунікація, біоетика, управління соціальними перетвореннями, відновлення культурних цінностей, збереження всесвітньої культурної і природної спадщини, професійно-технічна освіта, освіта XXI ст. тощо.

В освітній сфері заходи ЮНЕСКО спрямовані на:

- розширення доступу до базової освіти та ліквідацію неписьменності;

- розвиток екологічної та превентивної, безперервної, професійно-технічної та вищої освіти;

- проведення аналізу та оцінки національних освітніх систем, розробку політики та здійснення реформ в освітній сфері з метою покращання її якості та адаптації до потреб суспільства;

- підготовку освітянських кадрів;

- визнання еквівалентності навчальних курсів, свідоцтв і дипломів у сфері освіти.

У галузі науки ЮНЕСКО сприяє міжнародному співробітництву у фундаментальних та інженерних науках, вузівській науці, розвитку та застосуванню в різних галузях нових інформаційних і телекомунікаційних технологій. У гуманітарних науках реалізуються проекти, що стосуються людських аспектів глобальних соціальних змін і розвитку, зміцнення демократичних процесів, забезпечення прав людини, усунення різного роду дискримінації, участі молоді в розвитку суспільства, питань поліетнічного співіснування, запобігання національним та етнічним конфліктам, створення клімату соціальної гармонії.

ЮНЕСКО у сфері культури вирішує такі завдання:

- збереження й відродження матеріальної та нематеріальної культурної спадщини; - розвитку мистецтв; - сприяння розвитку сучасних культур; - повернення втрачених культурних цінностей країнам їхнього походження; - поширення літератури та читання шляхом сприяння розвитку книговидавничої справи; - розвиток індустрії культури та розробка політики в галузі культури;

- захист авторських і суміжних прав; - аналіз взаємозв'язку між культурою та розвитком, урахування культурного фактора в розвитку суспільства; - досягнення культурного плюралізму та міжкультурного діалогу.

У комунікаційній та інформаційній сфері ЮНЕСКО покликана сприяти вільному поширенню інформації, плюралізму та незалежності засобів інформації, зміцненню та модернізації інформаційних інфраструктур і служб документації (бібліотек, архівів) у країнах- членах, застосуванню новітніх інформаційних і телекомунікаційних технологій, підготовці кадрів.

До інституційного базису діяльності належать такі основні міжнародно-правові документи ЮНЕСКО, як:

1) Конвенція про охорону культурних цінностей у випадку збройного конфлікту (1954);

2) Конвенція про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності (1970);

3) Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (1972);

4) Регіональні конвенції (у т.ч. Європейська) про визнання навчальних курсів і дипломів з вищої освіти та ін.;

5) Рекомендації про міжнародний обмін культурними цінностями (1976); про участь і вклад громадських кіл у культурне життя (1976);

6) Конвенція про основні принципи, що стосуються вкладу засобів масової інформації у зміцнення миру та міжнародного взаєморозуміння, розвиток прав людини і боротьбу проти расизму й апартеїду і підбурювання до війни (1978);

7) Конвенція про раси і расові забобони (1978);

8) Конвенція про охорону підводної культурної спадщини (2001);

9) Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини

(2003);

10) Конвенція про охорону та заохочення різноманіття форм культурного самовираження (2005).

ЮНЕСКО підтримує постійні офіційні консультативні та партнерські зв'язки близько з 600 міжнародними неурядовими організаціями та майже з усіма спеціалізованими установами системи ООН. Близько 1200 міжнародних неурядових організацій підтримують з ЮНЕСКО епізодичні ділові контакти.

Видається близько 50-ти бюлетенів і 20-ти періодичних видань: "Природа і ресурси", "Перспективи" (освіта), "Міжнародний журнал суспільних наук", "Музеї", "Витоки". Щороку Організація публікує до 200 книжок, досліджень, брошур, доповідей з питань її компетенції.