Факторна обумовленість економічних реформ у Російській Федерації та її сучасна економічна стратегія

Після розпаду СРСР, через руйнування багатьох існуючих виробничих ланцюжків і господарських зв'язків, економіка, орієнтована на виробництво засобів виробництва, військової продукції й експорт ресурсів виявилася нежиттєздатна, і уряду вдалося до радикальних реформ. На території колишніх республік СРСР виявилася більшість незамерзаючих портів, великі ділянки колишніх союзних трубопроводів, значне число высокотехнологичных підприємств (у тому числі АЕС).

На початку 1992 у країні початку проводитися радикальна економічна реформа, зокрема, 2 січня набув чинності указ президента про лібералізацію цін. Уже в перші місяці року ринок став наповнюватися споживчими товарами, але монетарна політика емісії грошей (у тому числі й у колишніх союзних республіках) привела до гіперінфляції: різкому зниженню реальних зарплат і пенсій, знецінюванню банківських нагромаджень, різкому падінню рівня життя.

Економіка, що вийшла з-під контролю правительства, страждала від фінансових спекуляцій, падіння курсу рубля стосовно твердої валюти. Криза неплатежів і заміна грошових розрахунків бартером погіршували загальний стан господарства країни. Результати реформ стали очевидні до середини 1990- х років. З одного боку, у Росії початку формуватися багатоукладна ринкова економіка, покращилися політичні й економічні зв'язки із країнами Заходу, була проголошена як пріоритет державної політики захист прав і воль людини.

16. Стратегічні цілі основних міждержавних угод щодо європейської інтеграції (Римської 1957 р., ІЛенгенської 1985 р., Єдиного Європейського Акту 1986 р., Маастрихтської 1992 р., Амстердамської 1997 р.)

У процесі свого розвитку інтеграція пройшла наступні основні етапи:

• Етап зони вільної торгівлі (1958-1969 р.). У цей період інтеграція знаходилася на рівні зони вільної торгівлі: відповідно до Римського договору були поступово скасовані мита і кількісні обмеження на взаємну торгівлю, установлений загальний митний тариф і введений загальна митна політика у ставленні до третіх країн. У міру того,як лібералізувалась двостороння торгівля, між країнами — членами інтеграції виникали часткові зони вільної торгівлі, причому кожна з них зберігала свій національний митний тариф у ставленні до третіх країн. З 1962 року була введена в дію єдина сільськогосподарська політика. З підписанням у 1963 році Яундської угоди ряд країн що розвиваються, вступили в асоційовані стосунки з ЄС. У 1965 році три європейські співтовариства прийняли рішення про злиття своїх виконавчих органів. [4;с.78]

• Етап митного союзу (1968-1976 р.) — етап активного розвитку переваг митного союзу і зовнішньоторговельної політики стосовно третіх країн, спочатку в рамках шести країн-засновників, а пізніше - у рамках зростаючого постійно ЄС за рахунок вступу Данії, Ірландії і Великобританії в 1973 році і Греції, Португалії й Іспанії - на початку 80-х років. Ціленаправлена єдина сільськогосподарська політика доповнюється в цей період єдиною політикою в області охорони навколишнього середовища й в області досліджень і технологічного розвитку. На основі угоди 1971 року між ЄС і ЕАСТ межі внутрішньоінтеграційної зони вільної торгівлі поширюються на 7 країн, що були в той час членами Європейської асоціації вільної торгівлі (Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швеція, Швейцарія і Великобританія). На основі послідовно першої (1975 р.), другої (1979 р.) і третьої (1984 р.) Ломейських конвенцій кількість країн, що розвиваються, асоційованих із ЄС, збільшується з 20 до 66. До цього ж етапу відноситься початок інтеграції у валютно-фінансовій сфері: у 1972 році було введено спільне плавання валют деяких країн — членів ЄС у визначених межах («валютна змія»), а з 1979 року почала функціонувати європейська валютна система.[3;с.99]

• Етап загального ринку (1987-1992 р.). На основі Єдиного європейського акта (Single European Act), а також підписаного в 1985 році документа White Paper про програму створення внутрішнього ринку країни ЄС ліквідували бар'єри, що залишилися, на шляху пересування товарів і чинників виробництва. Зокрема, було висунуто більш 300 ініціатив, спрямованих на забезпечення більш повної волі міждержавного руху товарів, послуг, капіталу і робочої сили, і визначені три основні групи бар'єрів, що необхідно усунути. Серед них — фізичні бар'єри (прикордонні митні пости і паспортний контроль), технічні бар'єри (розбіжності в стандартах, невизнання утворюваних сертифікатів, пріоритет національним виробникам при державних закупівлях) і фіскальні бар'єри (розбіжності в оподатковуванні). У цей же період країни ЄС перейшли до здійснення вже не просто погодженої, а єдиної політики в окремих галузях — енергетиці, транспорті, питаннях соціального і регіонального розвитку. Четверта Ломейская конвенція розширила число країн, що розвиваються, що знаходяться в асоціації з ЄС, до 69.

• Етап економічного союзу (із 1993 року — до цього часу). Посилення політичної інтеграції і форсований розвиток валютного союзу на основі підписаного на початку 1992 року в голландському місті Маастрихте договору про Європейський союз. Його створення грунтується як на минулих досягненнях погодженої валютної політики, так і на нових ініціативах. На першому етапі (1990-1993 р.) валюти всіх країн ЄС входять у спільне плавання в межах європейської валютної системи й усуваються валютні обмеження; на другому етапі (1994-1998 р.) створюється Європейський валютний інститут і підсилюється координація макроекономічної політики; на третьому етапі (із 1999 р.) спочатку взаємно фіксуються курси валют, а потім вводиться єдина валюта і створюється єдиний європейський центральний банк. На цьому ж етапі набере сили угода про єдиний економічний простір між 15 країнами ЄС і 3 країнами ЕАСТ (Ісландією, Норвегією і Ліхтенштейном).