Соціально орієнтована економіка базується на поєднанні принципу свободи ринку з принципом соціальної справедливості, який реалізує держава. Побудова соціально орієнтованої економіки, яка функціонує на засадах ринкового механізму, спрямована на забезпечення: економічної та соціальної взаємодії господарюючих суб’єктів; пріоритетності суспільних інтересів; нормального рівня життя більшості населення країни.
Господарюючі суб’єкти – це учасники ринкових відносин, які здійснюють господарську діяльність у сфері суспільного виробництва, виготовляючи продукцію (товари, роботи, послуги) та реалізуючи свою господарську компетентність через сукупність господарських прав та обов’язків.
Основною господарською одиницею, первинною ланкою соціально орієнтованої економіки є підприємство.
Підприємство – це економічно, технічно, соціально відокремлене виробництво товарів та послуг для задоволення потреб споживачів на основі самостійних рішень і відповідальності за ризик.
Як суб’єкт ринку, підприємство є юридичною особою, що має: відокремлене майно; рахунки в установах банку; самостійний баланс; печатку із найменуванням; ідентифікаційний код.
Як об’єкт ринкових відносин підприємство – специфічний товар, що має вартість і споживчу вартість. Вартість підприємства складають його майно-матеріальні та нематеріальні активи у ціновій формі. Споживча вартість полягає у здатності підприємства приносити його власнику прибуток.
Основні ознаки підприємства: задоволення, насамперед, зовнішніх потреб споживачів; здійснення господарської комерційної чи некомерційної діяльності, спрямованої на досягнення прибутку, інших економічних та соціальних результатів; набуття статусу юридичної особи, яка відповідає певним характеристикам, що встановлені чинним законодавством; самостійність господарюючої ланки, що має відокремлене майно, вартість якого відображується в самостійному балансі підприємства; свобода прийняття рішень; наявність власного ризику; глибока спеціалізація підприємства, як господарської одиниці.
17 Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування (або іншими суб'єктами) для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності. Під господарською діяльністю слід розуміти діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
У практиці господарювання кожне підприємство представляє собою складну економічну систему, що здійснює багато видів діяльності.
Основним завданням діяльності підприємства є забезпечення потреб суспільства товарами (послугами) відповідного асортименту та належної якості. Виконання основного завдання підприємства вимагає вирішення таких окремих завдань:
- постійне підвищення ефективності виробництва;
- своєчасне і термінове впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво;
- постійне зростання культурно-технічного та професійно-кваліфікаційного рівня працівників підприємства і залучення їх до творчої діяльності (винахідництво, раціоналізаторство, новаторство).
Основними ознаками підприємства є:
- виробничо-технічна єдність;
- економічна єдність;
- організаційна єдність.
Соціально-орієнтована (змішана) економіка. Економічні моделі, що діють реально, є чимось середнім між ринковою та командно-адміністративною економікою і дають змогу певним чином обмежити їх недоліки. При цьому господарську діяльність підприємств регулюють два механізми економічних відносин: ринковий і державний. Соціально-орієнтована ринкова економіка передбачає втручання держави у формування правових засад функціонування ринку та забезпечення добробуту не лише приватній особі, а й всім громадянам держави. На практиці впровадження ідеї соціально-орієнтованої ринкової економіки означає забезпечення загальнодержаних потреб, справедливу винагороду за працю, безпеку і здорові умови праці, свободу підприємництва та обмеження монополізму, підтримку з боку держави власних товаровиробників тощо. При змішаній економіці ні ринок, ні держава не панують повністю. Поряд із стихійними регуляторами ринку активну роль в економічних процесах відіграє держава.
В процесі господарської діяльності підприємство спріється на:
— Систему державного регулювання, що регламентує його діяльність в рамках національної економіки. До її компетенції входять: система державних пріоритетів розвитку окремих галузей народного господарства та підприємств; система держзамовлень, фінансування яких частково або повністю здійснюється з держбюджету; систему дотацій і субсидій, що забезпечує стимулюючу дію на товаровиробників технічно складної, пріоритетної для держави продукції, в тому числі військової; фінансово-кредитна, податкова, антимонопольна, приватизаційна політика тощо;
— Систему регіонального регулювання, що регламентує його діяльність в рамках регіональної економіки. Вона включає: систему регіональних пріоритетів та пільг, що дозволяє підрахувати інтереси конкретних товаровиробників, що знаходяться на території регіону з інтересами розвитку регіональної ринкової інфраструктури; взаємовідносини з місцевим бюджетом; спільна участь в будівництві та обслуговуванні соціального та культурного побуту регіонального призначення; часткова участь у виробництві та комерційній діяльності тощо;
— Взаємовідносин з іншими товаровиробниками, яка може мати форму договірних відносин з постачальниками матеріальних ресурсів, палива, енергії, обладнання тощо; взаємні кооперовані постачання товарів, напівфабрикатів та комплектуючих виробів як всередині галузі, так і міжгалузеві;
— Систему взаємовідносин з ринком та ринковою інфраструктурою, яка дозволяє ефективно реалізовувати продукцію та забезпечує підприємство необхідною інформацією, фінансовими та іншими ресурсами.
16 Конкурентоспроможність підприємства - здатність підприємства створювати, виробляти і продавати товари та послуги, цінові й нецінові якості яких привабливіші, ніж в аналогічної продукції конкурентів (з доповіді Всесвітнього економічного форуму)[1].
Конкурентоспроможність фірми може бути визначена як її порівняльна перевага відносно інших фірм цієї ж галузі усередині національної економіки і за її межами. Це означає, що конкурентоспроможність фірми може бути виявлена (оцінена) лише в рамках групи фірм, які належать до однієї галузі, або фірм, що випускають товари-субститути. Конкурентоспроможність підприємства відіграє важливу роль для країни, адже підвищення конкурентоспроможності продукції на зовнішньому ринку дозволяє збільшити експорт, та врівноважити платіжний баланс.
Ринковий послідовник — фірма, що розвивається, яка прагне втримати свою частку, не «розгойдуючи човен».
Ринковий претендент — фірма, що розвивається, яка активно бореться за збільшення своєї частки на ринку.
Поняття конкурентоспроможність підприємства дуже багатогранний і поширюється на всі складові діяльності підприємства, такі як товар і його основні характеристики, а також організаційні, фінансові та виробничі характеристики самого підприємства.
Конкурентоспроможність підприємства безпосередньо залежить від конкурентоспроможності товару.
Конкурентоспроможність підприємства — це здатність здійснювати прибуткову господарську діяльність в умовах жорсткої конкуренції [1, c. 90]. Конкурентоспроможність підприємства можна охарактеризувати як його потенційна якість, яке включає:
1. Здатність підприємства отримувати реальну оцінку очікувань цільової групи споживачів, а також простежувати тенденції споживчого поведінки. Іншими словами, підприємство повинне бути здатне своєчасно, об'єктивно і точно оцінювати споживчий попит як у даний час, так і прогнозувати його динаміку на майбутнє. Така оцінка можлива лише на базі наукової моделі цільової споживчої групи, враховує її економічні, соціально-культурні та психологічні чинники, розробленої методами сучасної соціології та маркетингу.
2. Здатність організовувати виробництво, результати якого будуть відповідати очікуванням цільової групи споживачів як найбільш корисного товару по відношенню ціна-якість. Говорячи про результати, мається на увазі не тільки споживчі якості товару, що випускається, але і його маркетингові якості (ціна, гарантії, післяпродажне обслуговування тощо).
3. Здатність проводити ефективну поточну маркетингову політику.
4. Здатність знаходити і створювати умови для зниження витрат на забезпечення факторами виробництва-капіталом, робочою силою, сировиною і матеріалами, енергією на одиницю проданої продукції.
5. Здатність до створення та утримання технологічного виробництва над іншими членами галузевої співтовариства, що вимагає своєчасного оновлення застосовуваних технологій. Це може ставитися до виробництва, збуту, управління.
6. Здатність планувати, організовувати й проводити ефективну стратегію в сферах виробництва і маркетингу на основі інновацій.
7. Створення і розвиток високого кадрового потенціалу, як на виконавській, так і на управлінському рівнях. Якість виконавського персоналу проявляється в його здатності ефективно використовувати наявні на підприємстві виробничі технології та готовності до освоєння перспективних технологій [2, с. 43].
Все разом це розширює можливості підприємства і знижує його питомі витрати на фінансовому, сировинному інших ринках, що відбивається на ціні продукції і отриманого нею прибутку.
