Оборотні виробничі фонди. Суть і структура. Кругооборот і оборот фондів

Оборотні виробничі фонди — це предмети праці, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, відразу повністю переносять свою вартість на створювану продукцію і в процесі виробництва змінюють натуральну форму. Вони включають сировину і матеріали, паливо і пальне, запасні частини для ремонту, куповані матеріали, тару і тарні матеріали, малоцінні матеріали та інструменти, незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва.

Оборотні виробничі фонди і фонди обігу (готова продукція і грошові кошти) в сукупності становлять оборотні засоби. Для оцінки й аналізу використання оборотних виробничих фондів використовується показник матеріаломісткості. Матеріаломісткість найповніше відображає ефективність використання оборотних фондів у поєднанні з технічним рівнем виробництва. Вона обчислюється як відношення вартості спожитих матеріальних ресурсів до вартості продукції.

Фонди підприємств перебувають у безперервному русі. Без нього припиняється виробництво. В умовах кризи, коли виробництво зупиняється, коли люди переважно працюють лише в торгівлі, грошові кошти й товари обертаються тільки в сфері обігу за формулою Г—Т—Г'. Так безконечно бути не може. Якщо не буде повного кругообороту фондів, то країні загрожує катастрофа.

Повноцінний кругооборот має охоплювати не тільки сферу обігу, а й сферу виробництва. І в цьому кругообороті повинні брати участь усі фонди (основні, оборотні й фонди обігу).

На початковій стадії кругообороту фонди виступають у натуральній формі, тобто у вигляді засобів і предметів праці. У процесі виготовлення продукції засоби праці переносять свою вартість на виготовлений продукт поступово і частинами, а предмети праці — відразу і повністю. Виготовлений продукт реалізується, і вартість виготовлених товарів набуває грошової форми. За виручені кошти підприємство знову відновлює спожиті засоби і предмети праці. Так відбувається кругооборот фондів.

Рух фондів, у процесі якого вони послідовно проходять три стадії і змінюють три функціональні форми, називають кругооборотом фондів. У процесі кругообороту фонди проходять три стадії. Перша стадія Г Т. Ця стадія полягає в тому, що гроші обмінюються на робочу силу і засоби виробництва. На другій стадії... В... здійснюється процес виробництва, тобто відбувається продуктивне споживання засобів виробництва та робочої сили і здійснюється виробництво товарів. Із стадії виробництва товари переходять у стадію обігу, тобто в третю стадію Т' — П. На цій стадії вироблені товари реалізуються за гроші, а за виручені гроші купуються нові засоби і предмети праці, наймаються нові робітники і відновлюється виробництво.

Одержана сума грошей є більшою, ніж та, яка на початку була вкладена у виробництво, бо вона включає додану вартість, створену в процесі виробництва. Таким чином рух фондів проходить три стадії і набуває трьох функціональних форм — грошової, продуктивної і товарної. Це і є кругооборот фондів (капіталу). Його можна виразити такою формулою:

Кругооборот фондів є не одиничним, а безперервним процесом. Кругооборот фондів (капіталу), узятий не як окремий акт, а як безперервно повторюваний процес, називається оборотом фондів (капіталу).

65. У процесі експлуатації всі основні фонди старіють і зношуються. Розрізняють два види зносу: фізичний і моральний.
Фізичний знос настає під впливом навколишнього середовища та експлуатаційних навантажень. У цьому разі деформуються деталі, піддається корозії метал, зношуються тертьові поверхні. Фізичний знос зменшує вартість основних фондів і робить їх непридатними до експлуатації.
Фізичний знос будь–якого засобу праці умовно поділяється на дві частини, одну з яких періодично усувають шляхом проведення ремонтів, а другу в такий спосіб усунути неможливо. Поступово ця частина зносу накопичується і зумовлює такий технічний стан того чи іншого засобу праці, коли подальше його використання у виробництві стає неможливим, тобто настає момент повного фізичного зносу, що потребує заміни такого засобу праці на новий екземпляр аналогічного призначення. З огляду на це розрізняють фізичний знос усувний (тимчасовий) і неусувний.
Ступінь фізичного зносу окремої одиниці основних фондів можна визначити двома розрахунковими методами:
• за строком її експлуатації (порівнянням фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості);
• за даними обстеження технічного стану відносної величини економічного зносу, тобто як відношення їх вартості, перенесеної на вартість готової продукції, до загальної балансової вартості на кінець року Кзн.
Моральний знос — це знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного зносу під впливом науково-технічного прогресу. Такий знос характеризується втратою засобами праці споживної вартості внаслідок удосконалення застосовуваних та створення нових засобів виробництва, упровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється.
Моральне старіння властиве, передусім, знаряддям праці та транспортним засобам і пов'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.
Основні фонди вважаються морально застарілими, якщо Км>1. Про загальний рівень морального старіння деяке уявлення може дати також питома вага певних засобів праці, що експлуатуються понад 10, 15, 20 років.
Фізичний знос та моральне старіння діючих основних фондів можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами зносу і старіння засобів праці та формами їх відшкодування існує певний взаємозв'язок (рис. 4.2).
схемаВідшкодування фізичного зносу засобів праці проводиться за рахунок поточного та капітального ремонтів, а попередження — за рахунок своєчасного проведення технічного огляду та обслуговування. На підприємствах народного господарства застосовують різні види технічного обслуговування. Сутність його зводиться до попередження несправностей у роботі основних фондів завдяки проведенню своєчасних мастильних, регулювальних, контрольних та інших операцій.
Окремі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних елементів (деталі, вузли), зроблених з різних матеріалів. Внаслідок цього та різних експлуатаційних навантажень деталі мають різні терміни експлуатації, тобто спрацьовуються нерівномірно. Звідси постає потреба замінити або відновити конструктивні елементи, що спрацювалися, шляхом проведення відповідних ремонтів. Отже, сутність ремонтів зводиться до усунення тимчасового фізичного зносу конструктивних елементів.
Призначення поточного ремонту — зберігати засоби праці у придатному для продуктивного використання стані завдяки проведенню регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних несправностей і попередження прогресуючого фізичного зносу. Витрати на поточний ремонт є постійними, порівняно рівномірними впродовж експлуатаційного періоду і тому відносяться на собівартість продукції.
Призначення капітальних ремонтів полягає у відшкодуванні нормального фізичного зносу конструктивних елементів основних фондів та максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів. Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ремонт вибирають альтернативу: проводити капітальний ремонт або придбати новий основний фонд. За кожним із варіантів визначають загальну величину витрат і втрат. Для першого варіанта це будуть витрати на очікуваний капітальний ремонт і перевищення експлуатаційних видатків по капітально відремонтованій машині над поточними витратами на нову машину, а для другого — вартість придбання (ціна) і втрати від недоамортизації діючої машини.
Знизити втрати від морального зносу допомагає модернізація.
Під модернізацією розуміють конструктивне вдосконалення діючих машин, що підвищують технічний рівень і покращують економічні показники. Дуже часто модернізація проводиться під час капітального ремонту фондів, тому метод визначення витрат на модернізацію аналогічний попередньому

66. Суть заробітної плати

Значення заробітної плати.

Більшість економістів розглядає заробітну плату, або ставку заробітної плати, як ціну, що виплачується за використання праці. Як було показано вище, в економічній літературі мають місце й інші підходи до визначення заробітної плати. Так, К. Маркс вважав, що хоча заробітна плата на поверхні капіталістичних відносин виступає як плата за працю, але насправді вона є перетвореною формою вартості та ціни товару — робочої сили. Дехто із вітчизняних економістів і сьогодні поділяє цю точку зору.

Економісти часто застосовують термін "праця" у широкому розумінні, що включає оплату праці робітників найрізноманітніших професій; спеціалістів — лікарів, викладачів, юристів тощо; власників дрібних підприємств — пекарів, перукарів, майстрів з ремонту телевізорів; безлічі різних торговців — за трудові послуги, що надаються за реалізацію їхньої ділової активності.

Хоча на практиці заробітна плата може мати форму премій, гонорарів, комісійних винагород, місячних окладів, в економічній літературі термін "заробітна плата" використовується для позначення ставки заробітної плати в одиницю часу.

Важливо також розрізняти грошову, або номінальну, і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата — це сума грошей, отриманих за годину, день, тиждень тощо. Реальна заробітна плата — це кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату. Іншими словами, реальна заробітна плата — це купівельна спроможність номінальної заробітної плати. Зрозуміло, що реальна заробітна плата залежить від номінальної заробітної плати і цін на товари та послуги.

Слід звернути увагу на те, що номінальна і реальна заробітна плата не обов'язково змінюються в одному і тому ж напрямку. Наприклад, одночасно номінальна заробітна плата може підвищитися, а реальна знизитися, якщо ціни на товари зростають швидше, ніж номінальна заробітна плата, що спостерігалося в Україні впродовж 1990-х років. За 2001— 2003 роки темпи зростання номінальної заробітної плати перевищували темпи зростання цін на споживчі товари і послуги.

Загальний рівень заробітної плати.

Існує велика розбіжність між рівнями реальної заробітної плати окремих країн, регіонів, різних видів діяльності й індивідів. Загальний, або середній, рівень заробітної плати, як і загальний рівень цін, є складним поняттям, яке включає широкий діапазон різних конкретних ставок заробітної плати. Це поняття, загалом неточне, — відправний пункт при зіставленні рівнів заробітної плати окремих країн, регіонів, галузей тощо.

Попит на працю, як і рівень її оплати, передусім залежить від її продуктивності. Чим вища продуктивність праці, тим вищий попит на неї. А за даної сукупної пропозиції праці чим більший попит, тим вищий середній рівень реальної заробітної плати. Як нам уже відомо, продуктивність праці залежить від цілого ряду чинників, до яких передусім належить капіталоозброєність праці робітників. Чим більше припадає основного капіталу на одного робітника, тим більші можливості для підвищення продуктивності праці. Важливу роль у підвищенні продуктивності праці відіграють також природні багатства, рівень технологічного прогресу, якість праці (здоров'я, освіта, виробничий досвід тощо).

Світовий досвід показує, що важливими чинниками забезпечення високої продуктивності праці є: ефективність і гнучкість системи управління; діловий, соціальний і політичний клімат, що стимулює виробництво і продуктивність; розмір внутрішнього ринку, що може забезпечити підприємствам можливість реалізації товарів масового виробництва.

Важливо відзначити, що між реальною погодинною заробітною платою і випуском продукції в одиницю часу існує тісний взаємозв'язок. Якщо згадати, що реальний дохід і фактичний обсяг виробництва — це два боки однієї медалі, то не дивно, що реальний дохід (загальний заробіток) на одного робітника може зростати приблизно такими ж темпами, як і обсяг виробництва на одного робітника. Випуск фактичного обсягу виробництва за годину означає розподіл більшого реального доходу на кожну відпрацьовану годину. На думку багатьох вітчизняних економістів, з позиції ефективності виробництва доцільно, щоб темпи зростання продуктивності праці дещо випереджали темпи зростання заробітної плати.

Однак, навіть у країнах з класичною ринковою економікою допускається випереджаюче зростання заробітної плати з метою підвищення мотивації праці та її продуктивності. В Україні за період з 1991 по 2001 роки реальний ВВП у порівняльних цінах 1990 року знизився у 2,1 раза, продуктивність праці — у 1,1, чисельність працюючих — у 1,4, а реальна заробітна плата — у 2,6 раза. Отже, темпи зниження реальної заробітної плати були значно нижчими за темпи реального ВВП (у 2,45 раза) і чисельність працюючих (у 1,4 раза). Наведені дані свідчать, що падіння реальних доходів працюючих у попередні роки було значно більшим, ніж показники, що характеризують економічне зростання. Тому за останній час важливою складовою реформування оплати праці в Україні стало її підвищення. Так, за період 2001—2003 років збільшувалась середньомісячна реальна заробітна плата: у 2001 році — на 19,3 %; 2002 — на 18,2 %; у 2003 році — на 15,2 %, у 2004 — на 27,5 %.