Валові, середні і постійні витрати

Постійні і змінні витрати у сукупності становлять валові витрати (ВВ).

За означенням завжди ВВ = ПВ + ЗВ.

Поділ витрат на постійні і змінні має важливе значення для аналізу діяльності підприємства, особливо в разі прийняття рішення про скорочення обсягів виробництва або навіть про закриття підприємства через його збиткову діяльність.

Аналіз динаміки змінних витрат необхідний для вирішення питання про обсяги випуску продукції. Змінні витрати, а отже, і валові, зростають зі збільшенням обсягів, але постійні не змінюються, і тому витрати на одиницю продукції зменшуються. Це зменшення має свої межі, після чого витрати збільшуються. Ця межа — граничні витрати.

Граничні витрати (ГВ) є одним із найважливіших понять у політичній економії. Вони визначають додаткові витрати на одну додаткову одиницю продукції. Щоб проілюструвати обчислення граничних витрат, використаємо дані табл. 7.1.

Таблиця 7.1

Розрахунок граничних витрат

Обсяг продукції	Валові витрати, грн	Граничні витрати
		—

Цифри стовпця 3 отримуємо відніманням ВВ на певний обсяг продукції зі стовпця 2 від ВВ на попередній її обсяг. Оскільки змінні витрати завжди зростають, як і валові витрати, то єдина відмінність полягає в тому, що змінні витрати за визначенням повинні починатися з нуля, а не зі сталої суми постійних витрат.

Граничні витрати виробництва — це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці обсягу продукції:

Дослідження західних учених показують, що криві граничних витрат мають U-подібну форму. Ця U-подібна крива спадає на початковій стадії, досягаючи мінімальної точки, і потім починає підніматися. Криву граничних витрат показано на рис. 7.1. Для її обчислення використовують дані табл. 7.1.

Рис. 7.1. Граничні витрати

Закон спадної віддачі. Витрати на виробництво будь-якого продукту підприємства залежать не тільки від цін необхідних ресурсів, але й від технології — кількості ресурсів, які необхідні для виробництва. Протягом короткострокового періоду підприємство може змінити обсяг виробництва через поєднання кількості ресурсів з фіксованими потужностями. Так, кожна одиниця приросту витрат праці додає щоразу менше одиниць продукції, якщо інші фактори виробництва залишаються сталими.

Згідно із законом спадної віддачі продукт кожної додаткової одиниці фактора виробництва буде зменшуватися, якщо величина витрат цього фактора збільшується, а інші фактори залишаються сталими.

Дія закону спадної віддачі пояснює нам динаміку граничних витрат. Отже, взаємозв’язок між законами продуктивності і кривими витрат такий: у короткостроковому періоді, коли фактори виробництва, такі як капітал, є сталими, віддача змінних факторів спочатку зростає, потім знижується. Відповідно криві граничних витрат спочатку зменшуються, а потім зростають, після того як віддача починає зменшуватися.

Середні витрати — це витрати на одиницю випуску продукції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість товару, виходячи з того що валові витрати є сумою постійних і середніх змінних. Іншими словами,

 

Середні постійні витрати являють собою постійні витрати, поділені на обсяг випуску продукції. Відповідно розраховуються і середні змінні витрати. Слід зауважити, що валові середні витрати безпосередньо залежать від середніх постійних і середніх змінних.

Середні витрати мають велике значення для підприємця, оскільки вони дають змогу визначити, за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними. Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції, можна визначити ступінь прибутковості виробництва.

40. Прибуток є важливим показником ефективної діяльності суб'єктів господарювання. Проте абсолютний розмір прибутку не показує рівень ефективності, якість роботи суб'єкта підприємництва. Тому для того, щоб точно визначити рівень ефективності господарської діяльності підприємства, використовують відносний показник прибутку, що виражається у відсотках і називається нормою прибутку. Вона обчислюється як виражене у відсотках відношення абсолютної суми прибутку до суми авансового капіталу у виробництво. Якщо прибуток виражається в абсолютній сумі, то норма прибутку - це відносний показник інтенсивності виробництва і виражається у відсотках.

В економічній теорії показник норми прибутку визначається за формулою:

де Нп - норма прибутку, %;

П - маса прибутку, г. о.;

АК- сума авансового капіталу, г. о.

Показник норми прибутку дає можливість визначити ефективність використання всього авансового капіталу, ступінь його прибутковості. Чим вища норма прибутку підприємства, тим ефективніше використовується авансований капітал. Тому підприємницькі структури у своїй господарській діяльності прагнуть одержати найвищу норму прибутку, яка залежить від ряду чинників, а саме:

1) величини маси прибутку. Збільшення маси прибутку при тій самій величині авансованого капіталу показує ступінь вигідності підприємництва;

2) зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції. При незмінному рівні цін економія витрат на засоби виробництва один із найважливіших чинників зростання маси і норми прибутку в нинішніх умовах;

3) рівня ринкових цін на продукцію, які визначають у кінцевому рахунку величину прибутку, а отже, і норму прибутку;

4) швидкості обігу авансованого капіталу на виробництво капіталу. Збільшення швидкості обігу авансованого капіталу дає можливість отримати більшу масу прибутку без відповідного збільшення авансованого у виробництво капіталу, а отже, і зростання річної норми прибутку.

Норма прибутку залежить також від структури авансованого у виробництво капіталу, а саме: від питомої ваги витрат на оплату праці робітників підприємства. За рівних умов прибутку буде створено більше на тому підприємстві, де відносно більше грошових коштів буде витрачено (авансовано) на найм робочої сили, а, отже, вищою буде норма прибутку.

На норму прибутку впливає економічна політика держави. Через свою фіскальну політику держава може створити сприятливі умови для функціонування капіталу в певній сфері національної економіки.

Первинними чинниками зростання норми прибутку є впровадження науково-технічних досягнень, інновацій, найпрогресивніших форм і методів організації виробництва і праці.

Практика підприємництва країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що норма прибутку може обчислюватися по-різному. Так, наприклад, норма прибутку може визначатися як відношення маси прибутку до обсягу реалізованої продукції та відношення маси прибутку до акціонерного капіталу, тобто:

Ці показники норми прибутку дають змогу визначити ефективність поточних витрат та використання власного капіталу підприємницькими структурами.

У процесі аналізу підприємницької діяльності при внутрішньогосподарських розрахунках прибутковості (збитковості) окремої партії товарів широко використовується показник норми прибутку, обчислюваний як відношення маси прибутку від реалізації продукції до повної собівартості цієї продукції, тобто

Цей показник норми прибутку дає можливість визначити, яка продукція більш прибуткова, тобто вигідніша для виробництва.

Отже, норма прибутку розкриває взаємозв'язок між розміром капіталу, собівартістю продукції, ціною і масою прибутку. З цього взаємозв'язку можна зробити такий висновок: одержання максимуму прибутку залежить як від норми прибутку, так і від авансованого капіталу.

В умовах ринкової економіки не всі суб'єкти підприємницької діяльності можуть забезпечити собі постійну і достатню прибутковість, частина із них банкрутує, тобто стає неплатоспроможними. Водночас банкрутство підприємств означає не тільки збитки для суб'єктів підприємництва, а і зменшення податкових надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття.

41. Міжгалузева конкуренція здійснюється між виробниками (підприємствами, фірмами) різних галузей. Об'єктом такої конкуренції виступає більш висока норма прибутку (рентабельності) в тій чи іншій галузі, а отже, й боротьба за вигідніше вкладення капіталу. Ця конкуренція сприяє міжгалузевому переливу капіталу і переміщенню ресурсів, засобів виробництва й робочої сили в ефективніші галузі й сфери виробництва. Швидке переміщення капіталу й ресурсів з однієї галузі в інші дає можливість суспільству найраціональніше використати засоби виробництва і робочу силу.

Мета міжгалузевої конкуренції є отримання найбільшого прибутку. Її механізм - вільне переливання капіталу із галузі в галузь, в погоні за вищою нормою прибутку. Міжгалузева конкуренція перетворює вартість товарів в ціну виробництва, а норма прибутку в окремих галузях – в загальну норму прибутку. У цьому й полягає функція міжгалузевої конкуренції.

Одна, єдина для всіх галузей норма прибутку - результат остаточного утвердження ринкової економіки. Саме через ринок, у формі міжгалузевої конкуренції відбувається регулювання пропорцій капіталів і пропорцій виробництва, тобто регулювання ринкової економіки. Лише в умовах ринкової економіки можливе перетворення вартості товарів в ціну виробництва.

Закон середнього прибутку – специфічний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між рівновеликими капіталами, у процесі конкуренції яких підприємства, компанії отримують рівновеликий прибуток. Внутрішніми суперечностями цього закону є рівновеликі капітали, що функціонують у різних галузях і сферах економіки, з одного боку, та різні індивідуальні (галузеві) норми прибутків – з іншого. Закон середнього прибутку діє через механізм міжгалузевої конкуренції у формі привласнення капіталістами різних галузей майже однакових норм прибутку. Його конкретизацією є відносини економічної власності між капіталістами різних галузей з приводу привласнення (в т.ч. розподілу) сукупної маси прибутку, створеної в масштабі всього народного господарства. Комплекс таких зв'язків здійснюється насамперед через механізм міжгалузевої конкуренції і переливання капіталів між сферами та галузями економіки.

42. Внутрішньогалузева конкуренція — це суперництво між окремими підприємцями і фірмами однієї галузі щодо одержання прибутку. Щоб з'ясувати мету, механізм і результати цієї конкуренції, розглянемо такий приклад (табл. 5).

Таблиця 5

Приклад внутрішньогалузевої конкуренції

Підприємство	Індивідуальна цінність товару, гр. од.	Ринкова цінність товару, гр. од.	Надприбуток, гр. од.
І			- 10
ІІ
ІІ			+ 10

Три підприємства виробляють однаковий товар певної споживної вартості (мотоцикли) з різною індивідуальною цінністю виробництва товару 100, 90 і 80 гр. од., проте продаватимуть товар за ринковою ціною 90 гр. од. Тоді перше підприємство, в якого індивідуальна цінність товару перевищує ринкову, матиме необоротні витрати (збитки) з прибутку (- 10 гр. од.). Друге підприємство одержуватиме прибуток, що закладений у виробництві цього товару. Третє підприємство переможе в конкурентній боротьбі завдяки вищій продуктивності праці, високій кваліфікації працівників, низьким витратам виробництва і нижчій індивідуальній цінності товару порівняно з його ринковою цінністю та одержить надприбуток 10 гр. од.

Перший підприємець стоїть перед вибором: або розоритися, або вжити рішучих заходів для поліпшення організації виробництва і збільшення продуктивності праці. Другий також не повинен забувати про підвищення продуктивності праці, щоб не опинитися в тій самій ситуації, що і перша група підприємців. Третій має підтримувати високий рівень продуктивності праці, щоб і одержувати надприбуток. Отже, внутрішньогалузева конкуренція змушує всіх суб'єктів виробництва постійно підвищувати продуктивність праці.

Мета внутрішньогалузевої конкуренції — отримання надприбутку, її механізм — підвищення продуктивності праці, зменшення витрат виробництва, зниження індивідуальної цінності товару. Результатом внутрішньогалузевої конкуренції є формування ринкової ціни товару.

43. Чиста конкуренція (англ. клуні competition) - ринкова структура, при якій багато продавців та покупців взаємодіють одна з одною, пропонуючи і запитуючи однорідний продукт.

Чиста конкуренція як абстрактна структура ринкова відрізняється перш за все великою кількістю продавців (і покупців); однорідністю продукції; галузевого відсутністю барєрів для входу та виходу фірми.

Інші ринкові структури можуть також мати деякими з цих характеристик, але не всіма одночасно. Саме по цих причин в умовах чистої конкуренції не може бути тих проявів конкуренції, про яких писав вищезгаданий професор Р. Міллер: на чисто конкурентному ринку відсутні мотиви створення реклами, нема потреби у маркетингових дослідженнях (продукт абсолютно однорідний!); Покупцям також безглуздо намагатися шукати кращих угод і всіляких знижок: їх просто не існує, тому що всі умови рівні і все одноманітно. Чи варто згадувати, що в чистому вигляді такий стан навряд чи може існувати у реальному житті.

Только такой по длительности СЕКС доставит удовольствие!

Шокирующий репортаж о Заработке!

Шестиногий ребёнок-мутант вынашивал в себе паразита!

Проте не слід забувати, що в цій главі ми розглядаємо не просто конкуренцію (процес боротьби між учасниками ринку), а чистий конкуренцію (модельну структуру ринкової організації як крайнє заперечення іншої ринкової структури - монополії). Ми вивчаємо поняття чистої конкуренції із метою розібратися як в особливостях структури даної ринкової організації, так і для того, щоб краще зрозуміти всі інші ринкові структури: монополію, олігополію, монополістичну конкуренцію і т. п.

44. Конкурентне підприємство в короткостроковому періоді володіє незмінним устаткуванням і намагається максимізувати свої прибутки або мінімізувати свої втрати, пристосовуючи свій обсяг виробництва через зміни величини змінних ресурсів, які воно використовує. Економічні прибутки, яких прагне підприємство, визначаються як різниця між валовим доходом і валовими витратами.

Визначення рівня виробництва, за якого конкурентне підприємство отримуватиме максимальні прибутки або матиме мінімальні збитки, здійснюється двома способами. Перший — шляхом зіставлення валового доходу з валовими витратами; другий — зіставленням граничного доходу з граничними витратами. Обидва підходи придатні не тільки для чисто конкурентного підприємства, але також і для підприємств, що функціонують в умовах будь-якої із основних ринкових структур. Для полегшення розуміння визначення обсягу виробництва в умовах чистої конкуренції використовуються обидва підходи.

Перед конкурентним виробником за фіксованої ринкової ціни стоять такі три взаємопов'язані питання: Чи потрібно виробляти? Якщо потрібно, то яку кількість продукції? Який прибуток (або збиток) буде отриманий? Кожне підприємство виробляє продукцію тоді, коли це йому приносить прибуток. Тобто підприємство здійснює виробництво в короткостроковому періоді, якщо воно може отримати економічний прибуток або його збитки менші за його постійні витрати.

Що стосується кількості виготовленої продукції, то в короткостроковому періоді підприємство виготовлятиме такий обсяг продукції, за якого воно максимізує прибутки або мінімізує збитки. Що ж до розрахунків прибутків і збитків, то кожне підприємство максимізуватиме свої прибутки через виробництво і мінімізуватиме свої збитки (якщо за будь-якого обсягу виробництва ці збитки перевищуватимуть постійні витрати — випадок закриття) (табл. 15.2).

Припустимо, що ринкова ціна складає 100 грн, тоді, користуючись цією таблицею, можна вирахувати валовий дохід для кожного рівня виробництва, перемноживши кількість на ціну.

Ці дані подані у стовпчику 2. У стовпчику 6 знаходимо прибуток або збитки, з якими підприємство стикатиметься за певного обсягу виробництва, шляхом вирахування валових витрат (стовпчик 5) із валового доходу (стовпчик 2). Тепер маємо всі дані, необхідні для відповіді на поставлені вище три питання.

По-перше, підприємству треба виробляти, оскільки це дасть йому можливість отримувати прибуток. По-друге, найвигідніше виготовляти сім одиниць, бо стовпчик 6 показує, що це саме той обсяг виробництва, за якого сукупний економічний прибуток, буде максимальним і становитиме 60 грн.

Рис. 15.2 графічно порівнює валовий дохід і валові витрати. Валовий дохід позначений прямою лінією, тому що за чистої конкуренції кожна додаткова одиниця продукції збільшує валовий дохід на одну і ту ж величину — її ціну (див. табл. 15.2). Валові витрати зростають із збільшенням виробництва; нарощування обсягу продукції вимагає більшої кількості ресурсів. Але ступінь зростання валових витрат міняється залежно від ефективності підприємства.

Дані про витрати відображають дію закону спадної віддачі, згідно з яким з часом темп зростання валових витрат уповільнюється, оскільки підприємство ефективніше використовує всі свої наявні ресурси. Та поступово валові витрати починають знов зростати внаслідок неефективності через надмірне використання устаткування підприємства.

Порівнюючи валові витрати з валовим доходом на рис. 15.2, помічаємо, що точки критичного обсягу виробництва розташовані десь на рівні чотирьох та 9,8 одиниць продукції, тобто там, де валові витрати зрівнялись би з валовим доходом. Будь-яке виробництво за межами цих точок буде збитковим, а в межах цих точок критичного обсягу виробництво принесе економічний прибуток. Максимальний прибуток буває тоді, коли різниця по вертикалі між графіками валового доходу і валових витрат найбільша. На нашому графіку — це сім одиниць випуску за відповідного максимального прибутку 60 грн.

Припустимо, що витрати залишаються незмінними, в такому разі фірма не отримає економічного прибутку за умови, що ринкова ціна значно нижча 100 грн. Якщо ж валовий дохід перевищує сукупні змінні витрати, фірма здійснюватиме виробництво, бо ці витрати, так само як і певна частина сукупних постійних витрат, можуть бути оплачені з доходу.

Коли підприємство змушене закриватися, то всі сукупні постійні витрати мають бути оплачені підприємством. Якщо при виробництві будь-якого обсягу продукції загальна сума збитків підприємства буде перевищувати або дорівнювати сукупним постійним витратам, тоді підприємство змушене закриватися.

Визначити оптимальні розміри підприємства можна іншим способом, а саме, порівнюючи граничний дохід (стовпчик 7) і граничні витрати (стовпчик 8). Поки зі збільшенням виробництва граничний дохід зростає швидше, ніж граничні витрати, прибуток збільшується, і виробництво можна розширювати далі. Однак, як тільки граничні витрати перевищують граничний дохід, виробництво потрібно скорочувати. Точка оптимального розміру підприємства знаходиться там, де граничні витрати виробництва і граничний дохід рівні між собою. Другий підхід отримання оптимальної точки з допомогою порівняння граничних витрат з граничним доходом, по суті, не відрізняється від першого підходу — аналізу прибутку.

46. Монопо́лія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу тощо), що належить одній особі, групі осіб (олігополія) чи державі.

Монопо́льне утво́рення — підприємство, об'єднання чи господарське товариство та інше утворення, що займає монопольне становище на ринку.

Термін «монополія» походить від грецьких слів («mono» — один, «poleo» — продаю) — наявність одного продавця товару чи послуги на ринку. Це монополія одного підприємства або продавця

Ринок чистої монополії — це такий тип побудови ринку, на якому продукцію пропонує один продавець. Підприємство-монополіст має задовольнити всіх потенційних покупців певного товару в межах даного ринку, і тому це підприємство ототожнюється з галуззю. В широкому розумінні монополія — це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується.

Головними ознаками ринку чистої монополії є:
— відсутність досконалих замінників продукції фірми-монополіста;
— неможливість входження на ринок інших фірм;
— велика кількість покупців на ринку;
— досконала інформованість щодо цін, фізичних ознак товару, інших параметрів ринку.

Суб'єкт господарювання займає монопольне(домінуюче) становище на ринку товарів, якщо:
— на цьому ринку немає жодного конкурента;
— немає значної конкуренції внаслідок обмеженої можливості доступу інших підприємств на ринок;
— частка підприємства на ринку продукції перевищує 35 % і суб'єкт господарювання не довів, що зазнає значної конкуренції.

Могутні капіталістичні об'єднання (у формі картелів, синдикатів, трестів, концернів), які виникають на базі концентрації виробництва і капіталу й зосереджують у своїх руках виробництво чи продаж певного товару для отримання максимальних прибутків.