Економічна роль держави, згідно з теорією меркантилізму, така:
· державне регулювання сфери зовнішньоекономічних відносин, що
передбачає застосування низьких митних тарифів на імпорт сировини й
експорт готових виробів та високих — на імпорт промислової продукції та
експорт сировинних ресурсів;
· державна регламентація внутрішнього промислового виробництва
через запровадження державного контролю за якістю продукції, чисельністю
і кваліфікацією працівників, надання привілеїв і монопольних прав
новоствореним мануфактурам;
· активна монополізація зовнішньої торгівлі приватним і державним
капіталом за обов'язкової державної підтримки і стимулювання;
· контроль грошового обігу і грошової системи, карбування монет з
попереднім їх "псуванням" для поліпшення сальдо торговельного та
платіжного балансу.
Класичнашкола економічної науки, прийшовши на зміну
меркантилізму, запропонувала нове, обмежене трактування економічної ролі
і завдань держави в ринковій економіці. Це було зумовлено успішним
розвитком капіталізму вільної конкуренції, зародженням машинної індустрії.
Аналізуючи внесок економістів-класиків у скарбницю економічної думки,
зазначимо, що більшість з них дотримувалася концепції "мінімальної
держави ", запропонованої А. Смітом у праці "Дослідження про природу і
причини багатства народів". До основних завдань держави (за А. Смітом)
належать: охорона від зовнішнього насильства (підтримання
обороноздатності); охорона від внутрішнього насильства і несправедливості
(забезпечення правопорядку), забезпечення правосуддя; надання всім членам
суспільства так званих суспільних благ; збирання податків для виконання
перших трьох функцій. Останній з представників класичної школи Дж.
Мілль доповнив розгляд економічних функцій держави, запропонувавши
подолати індивідуалізм і зловживання, що випливають з права приватної
власності, та вдосконалювати розподіл суспільного багатства. Разом з
доведенням ефективності вільної конкуренції Дж. Мілль вважав доцільним
здійснення інституціональних реформ, активізацію участі держави у
вирішенні проблем соціально-економічного розвитку суспільства (розвиток
науки, створення виробничої та соціальної інфраструктури, стимулювання
профспілкового і кооперативного руху, обмеження права успадкування
тощо).
Марксистська економічна теорія в питанні про економічну роль
держави була непослідовною. З одного боку, держава визнавалася апаратом
насильства, засобом експлуатації найманих працівників, з іншого —
надкласовою інституцією, яка в умовах переходу до справедливого
економічного устрою здійснить тотальне одержавлення, націоналізацію землі
та майна, ліквідує право приватної власності (диктатура пролетаріату), а
згодом налагодить всеохоплююче управління економікою і забезпечить
реалізацію економічних інтересів трудящих.
Маржиналізм і неокласична школа сприйняли основні теоретичні
висновки класичного вчення: ідею державного невтручання у виробничу та
комерційну діяльність індивідів, тезу про раціональні (найвигідніші,
найефективніші) дії економічних суб'єктів, особливо наголосивши на
необхідності державної підтримки вільного підприємництва як основної
ланки ринкової системи і на антимонопольній спрямованості державної
економічної політики. Кінець XIX — початок XX ст. ознаменувався переходом до нової стадії
розвитку економічної системи, пов'язаної з виникненням і бурхливим
розвитком монопольних утворень, концентрацією і централізацією всіх видів
капіталу в усіх сферах господарства. З кінця XIX ст. майже в усіх країнах
відбувалося неухильне розширення економічних функцій держави. Це
призвело до посилення економічної ролі держави і спонукало економістів до
пошуків теоретичного обґрунтування цієї тенденції за двома основними
напрямами:
· ідея "соціального контролю" інституціоналізму (Т. Веблен), що
передбачала втручання держави в економічні процеси з метою прискорення
встановлення індустріальної епохи; в межах економічної науки
інституціональна теорія почала вивчати формальні і неформальні "інститути"
та їх еволюції, до яких належала й держава;
· повномасштабна система державного регулювання економіки,
побудована на нових макроекономічних засадах, запропонована Дж.
Кейнсом.
Кейнсіанська теорія регулювання економіки та причини її виникнення.
Існування вільного (нерегульованого) ринку на початку ХХ ст. довело
його неспроможність ефективно забезпечувати постійне виробництво товарів
та послуг. Розширення виробництва, його глобалізація, призводить до того,
що збій в одній ланці призводить до кризи в усій системі.
Доказом цього стали економічні кризи, які почали виникати в 1825
році. Розуміння того, що держава повинна втручатись в вільну економіку,
прийшло під час великої депресії 1929–1933 років. Це означало, що ринковий
механізм виявився нездатним ефективно функціонувати. Виникає нагальна
потреба державного регулювання економіки.
Наприкінці 30-х років виникає теорія державного регулювання,
засновником якої стає Джон Кейнс. Надалі теорія державного регулювання
дістала назву кейнсіанської теорії.
Основні заслуги цієї школи:
1) в ній уперше сформовано макроекономічний підхід до аналізу
соціально-економічних процесів, згідно з яким економіка розглядається з
точки зору всіх факторів, які на неї впливають;
2) вона вперше встановлює певні кількісно-якісні функціональні
зв’язки між факторами, які впливають на економіку;
3) Кейнс у своїх працях доводить, що вільна конкуренція, еластичність
цін та заробітної плати – це ті показники, які не притаманні економіці із
соціальною спрямованістю;
4) теорія доводить, що рівновага на ринку досягається не автоматично,
а випадково, оскільки зростання пропозиції відбувається швидшими
темпами, ніж попиту;
5) Кейнс розробив власну теорію щодо виходу із стану економічної
нерівноваги.
Теорія Кейнса ґрунтується на двох основних, на думку автора, засадах:
регулюванні сукупного попиту та регулюванні зайнятості. При цьому, на
думку Кейнса, регулювання сукупного попиту слід проводити за такими
напрямами:
1) збільшення приватних інвестицій (це зменшує відсоток, що
здешевлює кредит, а це, в свою чергу, приводить до активізації
підприємницької діяльності, завдяки чому зменшується безробіття);
2) найбільшим інвестором повинна стати держава. Державні видатки
збуджують сукупний попит, вирівнюючи тим самим сукупний попит та
пропозицію.
3) підвищення інвестиційного попиту підтримується зростанням
споживанням населенням.
Основний недолік цієї теорії: Кейнс не враховував, що постійне
зростання сукупного попиту обов’язково призведе до інфляційних процесів,
що підтвердилось інфляційною кризою в західних країнах у 70-х роках.
Сучасна неокласична модель державної економічної політики, що
виникла у 70- х роках XX ст. в умовах кризи кейнсіанської моделі державного
втручання засновується на теоріях монетаризму та економіки пропозиції і
передбачає:
· грошово-кредитне (антиінфляційне) регулювання, в основі якого
контроль за обсягом грошової маси в обігу та недопущення неконтрольованої
грошової емісії, тобто додержання "грошового" правила монетаризму про 3-
5-відсотковий темп щорічного зростання грошової маси;
· ліберальна податкова політика, пов'язана зі зменшенням ставок
оподаткування доходів фізичних та юридичних осіб з метою стимулювання
приватної ініціативи та інвестування;
· обмежене бюджетне регулювання, основна мета якого —
збалансування доходів і видатків бюджету, уникнення бюджетного дефіциту;
· дерегулювання економіки за допомогою ліквідації регламентації цін,
заробітної плати, ринку робочої сили, а також лібералізації
антимонопольного законодавства та приватизації;
· обмежене соціальне регулювання (скорочення фінансування
соціальних програм і соціальної інфраструктури);
· зовнішньоекономічне регулювання, орієнтоване на посилення
відкритості економік та участь у світових інтеграційних процесах і засноване
на гнучких валютних курсах.
