Глобалізація світової економіки

Глобалізація економічного розвитку випливає з глибокої взаємозалежності складових частин світового господарства, з його єдності та цілісності, що посилюється в умовах широкого розгортання інтернаціоналізації виробництва й обігу, інтенсифікації інтеграційних процесів. Відбувається суперечливий процес глобального синтезу світового масштабу, який втягує у свій вир практично всі країни світу.

Цей розвиток не є односпрямованим, лінійним, який передбачає створення єдиної й монолітної міжнародної економічної системи. Поряд із глобальною інтеграцією проявляються дезінтеграційні тенденції, і не лише у світовому масштабі, а й у межах окремих країн.

Глобалізація - процес перетворення світової економіки в єдиний ринок товарів, послуг,

капіталів, робочої сили і знань, поступальний розвиток інтернаціоналізації.

Напрямки формування елементів глобальної економіки

Пов'язаний із збутом товарів і послуг на внутрішньому ринку в умовах, з одного боку, значного зростання масштабів виробництва, з іншого - віднос­ного насичення потреб усередині країни на товари і послуги національного виробництва. На цій основі виникає постійна потреба в пошуку зовнішніх ринків для реалізації валового продукту у вартісній та натурально-речовій формах.

Широкий вихід на світовий ринок у зв'язку з відсутністю в національному господарстві всієї гами засобів і предметів праці які б забезпечували безперервність і розширення процесу виробництва. У цьому неможливо й економічно недоцільно виробництво в межах окремих країн усієї номенклатурі товарів і послуг. Економічне вигідніше розвивати міжнародну спеціалізацію та взаємний обмії продукцією.

Елементи глобальної економіки

· Міжнародна науково-технічна сфера

· Сфера (система) міжнародного виробництва

· Світовий ринок і міжнародна торгівля

· Міжнародна валютно-фінансова система

Ліцензійна торгівля охоплює переважно електротехнічну й електронну промисловість, загальне машино-, приладобудування, автомобільну, авіаракетну промисловість, хімію й нафтохімію, біотехнологію, ресурсозберігаючі технології. Відносно новим напрямом диверсифікації міжнародної ліцензійної торгівлі є галузі обчислювальної техніки та засоби автоматизації, включаючи комплексно автоматизовані виробництва з використанням єдиних транспортних систем та систем управління на базі ЕОМ.

Сфера міжнародного виробництва як елемент глобальної економіки викристалізовується нині на основі взаємодії трьох найголовніших процесів: міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, спільної інвестиційної діяльності й спільного підприємництва. Найвиразніше тут проявляється роль ТНК, спільних підприємств, вільних економічних (експортних) зон тощо.

Важливим різновидом інтернаціонального виробництва є міжнародна інвестиційна діяльність. Розрізняють дві основні форми міжнародних інвестицій — портфельні і прямі.

Портфельні інвестиції —це суто (винятково) фінансові активи у вигляді облігацій та акцій, які деномінуються в національну валюту. Переважного розвитку така форма міжнародного підприємництва набула ще до Першої світової війни. Головним інвестором виступала Англія, яка була заінтересована в отриманні в такий спосіб додаткових природних ресурсів із менш розвинутих держав та колоній. Купуючи акції й облігації, інвестор претендував тільки на чистий доход фірми. Портфельні, або фінансові, інвестиції здійснювалися насамперед із допомогою банків чи ін­вестиційних фондів. Після Першої світової війни портфельні інвестиції занепали й відновилися лише в 60-ті роки.

Істотні зрушення стались у структурі світового товарного експорту. Головна і зрештою довготривала тенденція полягає в тому, що в загальному товарообороті збільшується частка готових промислових виробів при відповідному зменшенні питомої ваги сировинних товарів.

Важливою функціональною складовою економічної структури світу є міжнародна валютно-фінансова система. В умовах карколомного розширення ринкових відносин за рахунок держав Центральної, Південно-Східної Європи та колишнього СРСР роль цієї суто економічної сфери світового господарського життя незмірно посилюється, збільшуються масштаби та обсяги міжнародних фінансово-кредитних операцій, зростає кількість суб'єктів валютно-фінансових відносин, з'являються нові міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації.

Найхарактернішими ознаками міжнародної валютно-фінансової системи є: наявність «плаваючих» валютних курсів, що функціонують на основі Ямайських угод (1976 р.); диверсифікація ліквідних засобів унаслідок впровадження в обіг міжнародних спеціальних прав запозичення (СПЗ) та регіональних (євро) валют, підвищення ролі в міжнародних розрахунках валют провідних індустріальних держав (СІЛА, Японії, Німеччини, Англії, Франції); функціонування розгалуженої системи міжнародних фінансових центрів, що забезпечують переміщення фінансових ресурсів у світовому масштабі; створення світової телекомунікаційної мережі (СВІФТ), яка об'єднує міжнародну валютно-фінансову систему в органічну цілісність, надає їй відчутних рис глобального характеру.. Світові гроші — головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є логічним продовженням внутрішніх грошей, вищою формою їх функціонального застосування. Міжнародну валютну систему складають два головні грошові блоки: резервні національні валюти та наднаціональні валюти. Головна функція міжнародної валютної системи —ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва й поділу праці.

У реальному житті процеси у сфері міжнародних валютно-кредитних відносин здійснюються стрибкоподібне, суперечливо, супроводжуються глибокими кризовими явищами національного, регіонального та світового масштабів, біфуркаціями системи міжнародних валютно-кредигних відносин у процесі її формування як цілісності.

На основі всебічного розвитку валютно-кредитних відносин замкнуті економічні системи (як це було ще донедавна в колишньому СРСР) трансформуються у відкриті, що зумовлює їхнє взаємне зближення, інтегрування в глобальній економіці.

Сутність та головні етапи економічної глобалізації

Розглянемо принципові ознаки та характерні риси глобалізації як суспільно-економічного процесу. З огляду на сформульовані в літературі визначення даного поняття і форми прояву глобалізації в різних сферах економіки і суспільства слід наголосити насамперед на тому, що глобалізація є продуктом епохи постмодерну, переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку, формування основ ноосферно-космічної цивілізації. Звідси випливають якісні та кількісні ознаки і показники, що характеризують розгортання даного процесу.

Серед найголовніших слід назвати зростаючу взаємозалежність економік різних країн, все більшу цілісність і єдність світового господарства, в основі яких — посилення відкритості національних ринків, поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці. Водночас підвищується загроза глобальної ядерної катастрофи, настання парникового ефекту, втручання в природу людини шляхом генної інженерії, клонування тощо. Окремі нації та держави поступово передають свої функції суб'єктів міжнародних відносин і міжнародного права зовнішньому контролю наднаціональних органів. Формування так званого «світового села» («giobаl vі11аgе»), здавалось би, мало б сприяти більшій прозорості господарських трансакцій, але поки що відбуваються зворотні процеси за ефектом «чорної скриньки». Особливо відчутно це проявилось під час світової фінансової кризи 1997—1998 рр.

Зростання світових комунікативних мереж за рахунок впровадження новітніх інформаційних технологій, систем електронного зв'язку спонукає до здійснення багатьох з них поза державним контролем.

Науково-технічні досягнення ведуть до скорочення витрат на здійснення міждержавних та міжфірмових господарських контактів. Так, якщо вартість трихвилинної телефонної розмови між Нью-Йорком та Лондоном коштувала в 1930 р. 300 дол. (за курсом 1996 р.), то нині — лише один долар.

На авансцену світового економічного життя висуваються нові дійові особи, які поряд із традиційними стають нині головними суб'єктами світогосподарських процесів.

Таких нових суб'єктів вісім:

· міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, ЮНКТАД, ФАО, МОП, СОТ);

· країни «великої сімки»;

· регіональні організації, яких налічується близько 60;

· багатонаціональні корпорації (майже 50 тис.);

· інституціональні інвестори (пенсійні фонди, страхові компанії);

· неурядові організації;

· великі міста;

· окремі видатні особистості (науковці — Нобелівські лауреати, університетські професори, відомі фінансисти, підприємці та ін.).

Щодо значення великих міст, то досить згадати, що, наприклад, в одному лише Токіо виробляється вдвоє більше товарів і послуг, ніж у всій Бразилії.

Особливості сучасної економічної глобалізації

Розгортання процесу глобалізації вирізняється суперечливим впливом на національні економіки та на весь перебіг сучасного світового господарського розвитку.

З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів, їхньої більш глибокої і всебічної участі в системі міжнародного поділу праці, з іншого —глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими й інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн із низькими і середніми доходами.

Таким чином, за незаперечних переваг слід ураховувати неоднозначність, різноспрямованість впливу глобалізації на розвиток різних груп країн та галузей сучасного виробництва. В процесі глобальних структурних трансформацій, що поступово поширюються на світовий економічний простір, перевагу отримують галузі обробної промисловості та сфери послуг. Сюди ж здійснюється перелив капіталу і кваліфікованої робочої сили. Водночас інші галузі відчувають гострий дефіцит факторів виробництва, посилюється їх депресивний стан (наприклад, вугільна промисловість).

Промислово розвинуті країни отримують найвідчутніші дивіденди від глобалізації. Шляхом торгівлі, інвестицій, доступу до зовнішніх джерел ресурсів глобалізація полегшує заміну низько-кваліфікованої робочої сили за рахунок тих чи інших країн. Питома вага такої робочої сили в загальних витратах зростає за рахунок скорочення торговельних витрат, страхування рівня зарплати і доходів. Тим самим у цих країнах скорочується податкова база і водночас зростає попит на соціальні гарантії при падінні можливостей щодо їх забезпечення.

Отже, основними наслідками глобалізації в індустріальне розвинутих країнах світу є такі. По-перше, змінюються підходи до розробки і здійснення торговельної, промислової та конкурентної політики. По-друге, зростання внутрішньофірмових трансакцій ускладнює реалізацію економічної й податкової політики. По-третє, уряди натрапляють на труднощі електронного управління трансакціями, оскільки зв'язок зростаючого глобального ринку з географічною територією дедалі послаблюється. По-четверте, урядам стає важче реалізувати цілі соціального добробуту, адже мо­більність капіталу зменшує ефективність трудового законодавства і стандарти праці.

 

78. НАЦІОНА́ЛЬНЕ БАГА́ТСТВО — це сукупність матеріальних благ і духовних цінностей, нагромаджених суспільством за всю його історію.

Масштаби, структура і якісний рівень національного багатства визначають економічну могутність країни, потенціал її наступного соціально-економічного розвитку.

До національного багатства відносять основні засоби, матеріальні ресурси, страхові запаси, золотий запас та природні ресурси.

Економічне зростання характеризує макроекономічний розвиток країни в залежності від результатів поточної діяльності суспільного виробництва. Але економічний потенціал будь-якої країни не обмежується лише рівнем економічного зростання. У великій мірі він залежить від результатів діяльності суспільства за всі попередні періоди його існування, тобто від сукупності нагромаджених матеріальних благ, створених працею всіх попередніх поколінь людей, а також кількості та якості природних ресурсів, залучених до економічного обороту.

Отже, безперервне розширення масштабів суспільного виробництва та підвищення добробуту людей відбувається у відповідних, певних матеріальних і соціально-економічних умовах на основі накопичених (нагромаджених) матеріальних благ, тобто певного обсягу і складу національного багатства.

Національне багатство — це сукупність нагромаджених (накопичених) матеріальних благ (засобів виробництва та предметів споживання), створених працею попередніх і теперішнього поколінь людей і залучених до економічного обороту природних ресурсів та фінансових коштів.

Національне багатство є різноманітним за своїм складом і змістом, а також за роллю у суспільному відтворенні. Ту частку національного багатства, яка є результатом нагромаджених продуктів суспільної праці, називають національним майном. Природні ресурси, що їх не залучено до процесу відтворення, є потенційним багатством нації.

За своїм складом одна частка національного багатства виступає як засоби виробництва, інша — як предмети невиробничого споживання. Засоби виробництва, включаючи й залучені до економічного обороту природні ресурси, є речовинними (матеріальними) елементами продуктивних сил суспільства.

Національне багатство можна розглядати з точки зору його натурально-речовинної та вартісної форми. За натурально-речовинним складом національне багатство — це сукупність багатьох споживних вартостей. Передумовою перетворення їх у елемент багатства є їх здатність нагромаджуватись, складати запас, існувати поза процесом праці, хоча це і не є абсолютним чинником багатства. Наприклад, затрати праці, пов’язані із поліпшенням природних ресурсів, освоєнням цілинних земель, осушенням боліт та ін., не приймаючи уречевленої форми, також відносяться до багатства.

Залежно від економічного призначення і ролі у процесі відтворення, елементи національного багатства поділяються на виробничий і споживчий (невиробничий) фонди.

Виробничий фонд національного багатства — це запаси засобів виробництва (знарядь і предметів праці), призначених для обслуговування сфери виробництва.

До виробничого фонду національного багатства включають:

· основні виробничі фонди;

· запаси матеріальних оборотних фондів, в тому числі: матеріальні запаси виробничої сфери (запаси сировини, матеріалів, палива, незавершеного виробництва і незавершеного будівництва);

· запаси готової продукції (засоби виробництва) на складах підприємств, у системі постачання, на товарних біржах, у дорозі;

· державні резерви засобів виробництва (знарядь і предметів праці);

· нагромаджені (накопичені) матеріальні та трудові витрати, пов’язані із поліпшенням земель, лісів та інших природних ресурсів.

Зазначимо, що виробничий фонд значною мірою визначає динаміку національного багатства. Зростання національного багатства залежить насамперед від долі виробничого фонду і ефективності його використання.

Найважливіша і найбільш активна частина національного багатства — це основні виробничі фонди, насамперед, засоби праці, тобто виробничі будівлі, споруди, силові та робочі машини, устаткування, різне обладнання, транспортні засоби, шляхи сполучень та ін. Основні виробничі фонди є важливим показником рівня економічного розвитку країни. Основні фонди як сукупність засобів праці є вирішальним фактором процесу виробництва матеріальних благ, а їх натурально-речовинний склад визначає характер матеріально-технічної бази суспільства. Кількісне зростання та якісне удосконалення основних фондів, завдяки чому створюються матеріальні умови розширення виробництва і втілюються досягнення науково-технічного прогресу, забезпечують підвищення технічної озброєності, продуктивності праці робітників, їх кваліфікації, культурно-технічного рівня. Це зумовлює збільшення випуску продукції при менших витратах суспільної праці, підвищує ефективність економіки.

Важливим елементом виробничого фонду національного багатства є запаси матеріальних оборотних фондів (виробничі запаси сировини, матеріалів, палива, інструментів, запасних частин, готової продукції, незавершеного виробництва та ін.), які створюють речовинну субстанцію різної продукції або сприяють здійсненню процесу її виробництва. Одна частина оборотних фондів знаходиться безпосередньо у самому виробництві, а інша (фонди обігу) — поза його межами (це готова продукція, яка знаходиться на складах підприємств або у каналах обігу, у дорозі).

Оборотні фонди, які знаходяться безпосередньо у процесі виробництва, споживаються на протязі кожного виробничого циклу, втрачають свою самостійну форму і повністю переносять у цьому ж циклі свою вартість на продукти праці. Для нагромадження оборотних фондів необхідно менше часу, ніж для нагромадження основних фондів. Разом із тим визначення оптимальних розмірів необхідних оборотних фондів має велике значення для підвищення ефективності виробництва.

Розмір запасів матеріальних оборотних фондів при даному обсязі виробництва залежить від часу виробництва і часу обігу: чим більший цей час, тим більшим має бути розмір запасів, і навпаки.

Результатом нагромадження є і предмети праці, що знаходяться у системі державних резервів і страхових запасів. Резервні фонди складаються із двох частин — фондів засобів оборони та фондів державних господарських резервів. Фонди засобів оборони поділяються на частину, що нагромаджується, і частину, що є поточним споживанням. Державні господарські резерви складаються із матеріальних і валютних резервів. Останні являють собою особливу частку резервів, що включає золото, валюту, дорогоцінне каміння тощо.

Споживчий (невиробничий) фонд національного багатства — це сукупність нагромаджених матеріальних благ, які призначені для невиробничого споживання. Він складається із фонду споживання населення і суспільного споживчого фонду.

До складу споживчого фонду, що безпосередньо задовольняє потреби населення, включають:

· основні невиробничі фонди закладів охорони здоров’я, освіти, культури, спорту, побутових послуг і житловий фонд;

· готову продукцію (предмети споживання), яка знаходиться на складах підприємств, у торгівлі та громадському харчуванні, домашніх господарствах населення, дорозі;

· особисте майно населення (предмети довгострокового користування) — меблі, господарсько-побутові і культурно-побутові прилади, книги, транспортні засоби та ін.

Суспільний споживчий фонд включає:

· основні фонди наукових закладів, органів управління, фінансової системи, громадських організацій;

· матеріальні запаси у зазначених вище закладах і організаціях, запаси військового майна та резерви;

· суспільні резерви та запаси предметів споживання.

Національне багатство органічно пов’язане із валовим внутрішнім продуктом (ВВП). Причому цей зв’язок має двобічний характер. З одного боку, виробництво ВВП залежить від використання багатства, з іншого — обсяг національного багатства, темпи його зростання залежать від рівня виробництва ВВП. Виробництво постійно поповнює запас матеріальних благ, а останні знову стають передумовою нового процесу виробництва, тобто багатство постійно споживається, поповнюється і нагромаджується. При цьому обсяг і темпи зростання національного багатства залежать від обсягу і темпів зростання ВВП і ВНД.