Принципи та види маркетингу

Особливо важливим пріоритетом у системі управління фірмою є орієнтація на споживача. Втілюється вона через маркетингову політику підприємства як найважливіший напрям його діяльності за ринкових відносин.

Маркетинг (англ. Marketing — торгівля) — діяльність, спрямована на задоволення потреб споживачів через з'ясування споживчих потреб, розробку відповідних товарів, встановлення цін, налагодження систем розподілу, ефективне стимулювання попиту.

Основними видами маркетингу є американський та японський, які, хоча і переслідують одну мету — задоволення потреб покупців, реалізуються різними методами. Японський підхід орієнтується на задоволення потреб споживача таким чином, яким сам виробник задовольнив би власні. Американський підхід зосереджується на стратегічному аспекті — з'ясуванні потреб покупця для досягнення власної мети. Японський варіант розглядає смаки та потреби покупця як вроджені риси, які необхідно задовольнити. Згідно з американським підходом покупцем маніпулюють: маркетолог повинен так подати інформацію про товар, щоб переконати покупця у необхідності його придбання. Японський маркетинг служить споживачеві через товари та сервіс, його лозунг — «Хай за себе говорять товари та послуги» на противагу американському — «Хай говорять продавці».

Основою стратегії виробництва та збуту товарів є маркетингова суміш, або, як стверджують американці, чотири «77» маркетингу: продукт, продажна ціна, просування та позиція.

Найважливішими завданнями маркетингової політики фірми є:

· вивчення попиту та сегментація ринку;

· вивчення психології споживача та вплив на неї з метою якнайвигідніше подати свій товар;

· вироблення концепції продукту як комплексу переваг;

· визначення життєвого циклу товару тощо. Маркетологи вирізняють вісім видів попиту:

· від'ємний, нульовий, прихований, спадаючий, рівномірний, повний, перенасичений та небажаний, кожен з яких має свої особливості.

Сегментація ринку поділяє споживачів на групи на основі розбіжностей у потребах, характеристиках та виділяє сегмент споживачів, які однаково реагують на один і той самий набір стимулів. Дуже важливо для виробника знати психологію потенційного споживача. Для цього проводять анкетування, конференції споживачів, індивідуальні бесіди тощо. Знаючи запити споживачів, фірма розробляє концепцію товару.

Одночасно з випуском на ринок товару необхідно визначити його «життєвий цикл»: етапи збуту, потреби споживачів, потенціал конкурентів, стратегію маркетингу. Таке зацікавлення життєвим циклом товару зумовлене тим, що його «життя» стало коротшим, нова продукція потребує зростаючих інвестицій. Це дає змогу маркетологові передбачити зміни, проаналізувати товарний асортимент, досягти збалансованості між новими, тими, що розвиваються, та «зрілими» товарами.

ФОРМИ ДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ

Корінні зміни соціально-трудових відносин визначаються не тільки формуванням ринку праці, а й системою розподілу доходів. Доходи населення є найважливішим показником соціально-економічного становища громадян, а особливості їх розподілу в чому характеризують соціальну орієнтацію економічної системи.

Доходи населення - це сукупність грошових і натуральних коштів, отриманих за певний період населенням і призначених для споживання та заощаджень.

За речовій формі доходи поділяються на грошові і натуральні. Грошові доходи населення - всі надходження грошових коштів у вигляді оплати праці працюючих осіб; пенсії, стипендії, різні допомоги та інші соціальні трансферти; доходи від власності у вигляді відсотків за вкладами, дивідендів, ренти; надходження грошей від продажу акцій, цінних паперів, продукції особистого підсобного господарства, різних виробів та інших товарів; оплата послуг, наданих на сторону, а також страхові відшкодування, позики, доходи від продажу іноземної валюти та ін

Натуральні доходи населення - всі надходження продуктів сільського господарства: продуктів землеробства, скотарства, птахівництва; різних виробів, послуг та іншої продукції в натуральній формі, одержуваних з присадибних, садово-городніх ділянок, особистого подвір'я, домашнього господарства, самозаготовкі дарів природи, призначених для особистого, сімейного споживання (тобто не мають товарної форми), а також всі види оплати праці та соціальних трансфертів у вигляді товарів.

Роль доходів у життєдіяльності людини визначається тим, що рівень і структура споживання безпосередньо залежать від величини (розміру) доходу. Як зазначалося раніше, від рівня доходів залежить відтворення працівників і членів їх сімей, всіх громадян. Показником матеріальної забезпеченості населення є сукупні доходи.Це вартісний показник, що включає грошові доходи, вартість натуральних надходжень з особистих підсобних господарств та вартість безкоштовних послуг, які отримуються за рахунок коштів федерального (республіканського, крайового) і місцевого (муніципального) бюджетів і соціальних фондів підприємств.

Грошові доходи населення Російської Федерації (в середньому на душу на місяць) склали (за оцінками Всеросійського центру рівня життя) в 1999 р. 1501,8 руб. У порівнянні з 1998 роком середньодушові грошові доходи збільшилися на 54,8%.

Грошові доходи населення поділяються на первинні та наявні. Первинні доходи населення включають всі надходження, отримані від власності на фактори виробництва. Наявні доходи населення - результат перерозподільних процесів. Вони являють собою суму первинних доходів і соціальних трансфертів, зменшену на величину обов'язкових платежів та зборів. Наявні доходи коригуються з урахуванням натуральних соціальних трансфертів. Скоректовані наявні доходи населення включають наявні доходи і сальдо натуральних трансфертів.

У складі доходів населення необхідно враховувати й кошти, взяті i борг, - це знаходить відображення в показниках кінцевих і загальних доходів населення. Кінцеві доходи населення - це наявні доходи плюс чисті боргу населення. Чисті борги відображають зміна заборгованостей по позиках, виданих громадянам кредитними організаціями і підприємствами на споживчі цілі. Середньоподушний грошовий дохід - сума кінцевих доходів, поділена на чисельність населення країни. Загальні доходи населення включають скоректовані наявні доходи і чисті борги.

Прибутки населення залежать від рівня споживчих цін, тому слід розрізняти номінальні і реальні наявні доходи. Номінальні доход'пв-рактерізуют рівень грошових доходів без урахування зміни цін, тобто включають всю суму одержаних кінцевих доходів. Реальні наявні доходи розраховуються з урахуванням індексу цін, тарифів. Індекс споживацьких цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення, яка, у свою чергу, відображає потенційні можливості придбання товарів і послуг населенням, виражені співвідношенням конечнихдоходов з величиною прожиткового мінімуму. Сростом індексу споживчих цін зростає вартість прожиткового мінімуму та, відповідно, знижується купівельна спроможність конечнихдоходов населення.

 

26. Попит та пропозиція — економічна модель, що описує процес ціноутворення на ринку. Ця модель вводить поняття попиту та пропозиція в якості універсальних характеристик ринку та доводить, що, за умовами певних припущень, ці характеристики урівноважуються та приводять до встановлення певної ціни на даний товар. При цьому попит — представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція — кількість товару, який є на ринку або може бути доставлений на нього. Висновок моделі про урівноваження добре відповідає поведінці великого числа ринків та вважається важливим економічним законом.

Вперше термін «попит та пропозиція» використав Джеймс Денем-Стюарт у своїй праці «Принципи політичної економії», що була опублікована у 1767 році. Цей термін також був застосований такими видатними економістами-класиками як Адам Сміт та Давид Рікардо у своїх працях «Причини багатства народів» та «Принципи політичної економії та оподаткування», відповідно. В 1870-тих роках модель істотно розвинув та популяризовав Алфред Маршалл в своїй праці «Принципи економіки».

Попит — це запит фактичного або потенційного покупця, споживача на придбання товару за наявних у нього коштів, що призначені для цієї покупки. Попит відображає, з одного боку, потребу покупця в деяких товарах або послугах, бажання придбати ці товари або послуги в певній кількості і, з іншого боку, можливість сплатити за покупку по цінах, що знаходяться в межах «доступного» діапазону.

Разом з цими узагальненими визначеннями попит характеризується рядом властивостей і кількісних параметрів, з яких перш за все слід виділити об'єм або величину попиту. З позицій кількісного виміру попит на товар, розуміється як об'єм попиту, означає кількість даного товару, яку покупці (споживачі) бажають, готові і мають грошову можливість придбати за деякий період за певними цінами. Іншими словами — попит як об'ємний показник характеризує кількість продукту, яку покупці здатні, мають намір, будуть, купувати по різних можливих цінах.

нецінові характеристики товару

Але окрім ціни на величину попиту впливає і ряд інших чинників, які іноді називають неціновими. Це перш за все споживчі смаки, мода, величина доходів (купівельна спроможність), величина цін на інші товари, можливість заміщення даного товару іншими.

Закон попиту — величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність (проте не обов'язково у вигляді гіперболічно представлено формулою y=a/x). Тобто підвищення ціни викликає зниження величини попиту, зниження ж ціни викликає підвищення ціни попиту.

Природа закону попиту не складна. Якщо у покупця є певна сума грошей на придбання даного товару, то він зможе купити тим менше товару, що більша ціна і навпаки. Звичайно, реальна картина набагато складніша, оскільки покупець може залучити додаткові кошти, придбати замість даного товару інший — товар субститут. Але в цілому закон попиту відображає головну тенденцію — згортання об'єму закупівель зі зростанням цін на товар в умовах, коли грошові можливості покупця обмежені певною межею.

Нецінові фактори, які впливають на попит:

· рівень доходів у суспільстві;

· розміри ринку;

· мода, сезонність;

· наявність товарів-субститутів (замінників);

· інфляційні очікування.

Вплив ринку

Всіх виробників (продавців) на ринку об'єднує пропозиція: при низькій ціні продавець запропонує менше товару або може його притримати; при високій — запропонувати більше товару; при дуже високій — спробує максимально збільшити виробництво. Так утворюється ціна пропозиції — гранично мінімальна ціна, за якої продавці готові реалізовувати свої товари…

Пропозиція характеризує можливість і бажання продавця (виробника) пропонувати свої товари для реалізації на ринку за певними цінами. Таке визначення змальовує пропозицію і відображає її суть з якісного боку. У кількісному плані пропозиція характеризується своєю величиною та об'ємом. Об'єм, величина пропозиції — це кількість продукту (товару, послуг), яку продавець (виробник) бажає, може і здатний згідно з наявністю або продуктивними можливостями запропонувати для продажу на ринку протягом деякого періоду часу за певної ціни.

Як і об'єм попиту, величина пропозиції залежить не тільки від ціни, але і від ряду нецінових чинників, включаючи виробничі можливості (див. Крива виробничих можливостей), стан технології, ресурсне забезпечення, рівень цін на інші товари, інфляційні очікування.

Закон пропозиції — при інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар.

Зростання величини пропозиції товару при збільшенні його ціни обумовлене в загальному випадку тією обставиною, що при незмінних витратах на одиницю товару із збільшенням ціни росте прибуток і виробникові (продавцеві) стає вигідним продати більше товару. Реальна картина на ринку складніша за цю просту схему, але виражена у ній тенденція має місце.

Індивідуальні смаки споживачів.

Перспективні очікування виробників. При прогнозах щодо зростання цін в майбутньому виробники можуть скоротити пропозицію, щоб незабаром продати товар за вищою ціною, і навпаки, очікування падіння цін змушує виробників позбавитись товару якнайскоріше, щоб не зазнати збитків в майбутньому.

Кількість товаровиробників безпосередньо впливає на пропозицію, оскільки чим більше постачальників товарів, тим вище пропозиція і навпаки, при зменшенні числа виробників різко скорочується пропозиція.

Основний чинник, що впливає на рух кривої пропозиції — це витрати виробництва. Як відомо товари, виготовляються фірмами заради прибутку. Наприклад, фірми вирощують пшеницю. Вони вирощують пшениці більше, тому що на даний момент пшеницю вигідно продати, ніж іншу культуру. І навпаки.

Основний чинник, що впливає на рух кривої пропозиції — це технічний прогрес. Новий посівний матеріал, більш ефективніший трактор, краща комп'ютерна програма сівозміни — все це дозволяє фермерові понизити витрати виробництва і змінити пропозицію свого товару. Виробничі витрати — ключовий елемент довготривалої дії на «криву пропозиції».

 

27. Одне з головних завдань роботодавця — максимально ефективне використання трудового потенціалу всіх категорій працівників шляхом розрахунку норм досить високого ступеня напруженості, розширення сфери нормування, організації виконання робіт з мінімальною кількістю персоналу і за мінімальних витрат робочого часу для забезпечення високої якості продукції (послуг). Для працівника, що реалізує свої трудові здібності, важливе встановлення оптимально напружених норм трудових витрат, що відповідають нормальній (чи допустимій) інтенсивності праці.

Інтенсивність праці, методи її встановлення і показники досліджувались багатьма фахівцями різних наукових дисциплін — політекономії, фізіології та психології, соціології, економіки, організації та нормування праці. Сутність їх розробок і рекомендацій зводиться до такого:

— інтенсивність праці визначається кількістю робочої сили, що витрачається за одиницю часу, і, отже, є економічною категорією;

— інтенсивність праці є мірою витрат робочої сили як людської енергії (теплової, на основний обмін, на виконання статичної і динамічної роботи, нервово-розумової діяльності, подолання несприятливих умов праці) у процесі продуктивної праці за одиницю робочого часу і, отже, є фізіологічною категорією;

— її рівень, з одного боку, великою мірою визначає продуктивність праці, а з іншого — залежить від способів і темпу витрат робочої сили (енергії) у процесі праці, що свідчить про тісний взаємозв'язок економічної та фізіологічної складових категорії інтенсивності праці.

Крім того, інтенсивність праці пов'язана з такими категоріями, як величина вартості товару; продуктивність праці, заробітна плата; відтворення робочої сили; індивідуальний і суспільно необхідний робочий час; працездатність і стомлюваність, складність праці та ін.; напруженість праці і норм часу, темп роботи та ін. У загальнішому вигляді інтенсивність праці характеризує витрати праці за одиницю часу, ступінь її напруженості за психофізіологічними показниками.

Наукою і практикою визначені основні показники для оцінки інтенсивності праці, зокрема часові характеристики використання робочого часу (ступінь зайнятості працівника протягом робочого часу чи "щільність робочого часу"), що визначаються як коефіцієнти зайнятості активною роботою в змінному фонді робочого часу, в оперативному чи штучному часі, в умовах багатоверстатної роботи — у часі циклу. Такий підхід дає змогу вимірювати інтенсивність праці не тільки за показниками використання робочого часу за величиною перерв у трудовому процесі, а й на основі аналізу структури зайнятості працівника, тобто виходячи з оцінки напруженості діючих норм витрат праці.

Разом з тим коефіцієнт зайнятості активною роботою по суті характеризує екстенсивний чинник праці, тобто він визначає частку зайнятості, але не ступінь напруженості. Ця обставина свідчить про необхідність одночасного використання для більш оперативної оцінки інтенсивності праці таких показників:

— показник інтенсивності конкретної праці — темп праці чи швидкість виконання трудових операцій, тобто частота рухів і дій в одиницю часу;

— складність праці, зумовлена сукупністю показників, що характеризують психофізіологічні, санітарно-гігієнічні та інші умови праці;

— розміри "зони праці" працівника, тобто кількість одночасно оброблюваних виробничих об'єктів за багатоверстатного і багато агрегатного обслуговування, кількість функцій, що виконується за поєднання професій тощо. Рівень інтенсивності праці визначається за кількістю, складом, характером і часовими характеристиками виконання трудових процесів та їх елементів.

Зазначені основні показники оцінки інтенсивності праці повинні розглядатися у взаємозв'язку, що необхідно передбачати під час розробки і впровадження методологічних підходів до визначення інтенсивності праці у виробничих умовах конкретного підприємства.

Інтерес становлять методи агрегування декількох показників, що дозволяють дати інтегральну оцінку екстенсивного використання робочого часу і витрат енергії працівника. Доцільно використовувати показник, що є добутком трьох коефіцієнтів, зокрема: коефіцієнта зайнятості робітника при оперативній роботі, рівня продуктивних витрат робочого часу і рівня темпу праці.

Проблема інтенсивності праці безпосередньо пов'язана з обґрунтуванням норм витрат праці під час їх встановлення, впровадження і застосування у виробництві* В економічній літературі мають місце поняття напруженість праці як показник витрат енергії організму людини в процесі праці і напруженість норм витрат праці як показник використання робочого часу.

Напруженість норми є величиною відносною, тому що абсолютне значення норми саме собою не може характеризувати рівень її напруженості. Порівняною величиною може бути критерій ступеня оптимальної напруженості норми трудових витрат, щодо якого існують різні думки. Найбільш поширеним у практиці нормування праці є методичний підхід, що ґрунтується на виборі як критерію ступеня напруженості оптимальної норми часу, необхідного для виконання роботи в певних організаційно-технічних умовах. Як показник напруженості використовується відношення необхідного часу до встановленої норми

30. Продукти́вність пра́ці(рос. производительность труда, англ. productivity, labour productivity; нім. Arbeitsleistung f, Leistung f, Arbeitsproduktivität f) — це показник трудової діяльності працівників. Характеризує кількість продукції, виробленої в одиницю часу, або витрати часу на виробництво одиниці продукції.

 

30. ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ – продуктивність виробничої діяльності людини, кількість продукції, яка виробляється за одиницю часу. У гірничій промисловості є чотири методи вимірювання продуктивності праці: натуральний, трудовий, вартісний та умовних одиниць.

Методи вимірювання продуктивності праці

Натуральний метод вимірювання П.п. базується на обліку роботи в натуральному вираженні (тоннах, метрах, м3) за одиницю часу – місяць, рік, зміну, годину.

Трудовий метод вимірювання П.п. полягає в обчисленні витрат праці, затрачених на одиницю продукції. Показник, що обчислюється таким чином, характеризується трудомісткістю робіт і є оберненою величиною натурального показника.

Вартісний метод вимірювання П.п. полягає в тому, що для розрахунків приймають весь обсяг товарної (валової) продукції підприємства, що виготовлена (реалізована) за одиницю часу.

Метод умовних одиниць застосовується для вимірювання П.п., коли випускається дек. видів продукції. Для цього методу використовуються умовно натуральні одиниці, що забезпечують зведення всієї різноманітності видів продукції до одного умовного, виходячи з певних властивостей продукції.