Характеристика асортимента зимових видів пущнини

Хутряний напівфабрикат зимових видів - це оброблені і забарвленні шкурки хутряних тварин, здобутих переважно в зимовий період. Шкурки хутряного напівфабрикату відрізняються пишним не завитим волосяним покривом. Їх якість залежить від ступеня розвитку волосяного покриву.

Основними зимовими видами хутра є - соболь, куниця, тхор, лисиця, песець, зайці, білка, норка, нутрія, ондатра.

В загальному обсязі заготовленої хутра шкурки зимових видів складають більш 90%.

Родина куньїх.

Соболь - царське хутро з родини куньїх. Це найцінніший хутряний напівфабрикат зимових видів. Соболь розповсюджений по теріторії СНД з перервами від Західного схилу Уралу до берегів Тихого океану. В 17ст. в Росіі здобували за рік більш 200 тисяч соболів. На початку 20ст. в результаті хижацької здобичі соболь майже зовсім був знищений, в зв’язку з чим в перші роки Радянської влади був створений Баргузинський заповідник для зберігання і збільшення поголів’я цього цінного виду тварин. В 1929р. проф. Мантейфелю П.А. вдалося вперше отримати в Московському зоопарку приплід від соболів, чим і був покладений початок його розведення в зоофермах. В 1969р. на підмосковній зоофермі вперше в світі були виведені чорні соболя. В 1976р. більш 10,5 тисяч шкурок соболя отримано від тваринорадгоспів. Шкурка соболя за своєю ніжністю, тонкістю, густотою, кольором і блиском волосся вважається на світовому ринку найкращою і найбільш цінною.

Зважаючи на значну географічну змінність шкурки соболя поділяють на 8 кряжів. Найкращий за якістю соболь Баргузинського і камчатського кряжів. Соболь амурського, якутського, мінусинського, алтайського, єнісейського, тобольського кряжів нижчий за якістю. Найкращі хутра з гірської, сухої місцевості, лісові більш світлі і менш пухнасті. Особливо ціняться шкурки із сивизною. В межах кожного кряжу шкурки сильно розрізняються за кольорами і їх поділяють на 7 категорій: від #1 - найбільш темні з чорною остю і темно - блакитним пухом, до #7 - світлі, піщано - жовтуватого кольору і різнотонні.

Розміри шкурок від 3,0 до 6,0 кв. дм, довжина шкурки 40 - 60 см., довжина ості на огузку 3 - 4 см. Дуже цінною якістю шкурки соболя є також порівняна рівномірність за висотою волосся на шиї, огузку і череві і його сивизна. Тип волосяного покриву сакральний. В залежності від якості волосяного покриву шкурки соболя поділяють на 2 сорту.

Використовують шкурки соболя переважно в натуральному вигляді, забарвленню під темного соболя піддають майже виключно шкурки світлого соболя, а також тьмяні шкурки темних соболів. Виготовляють з шкурок соболя коміри, головні убори тощо.

Куниця. В СНД є два вида куниці: м’яка, лісова або жовтодушка і гірська, кам’яна або білодушка.

М’яка куниця - дуже сувора тварина надто схожа на соболя. Вона розповсюджена в цих великих лісних масивах європейської частини СНД до Уралу. В останній час розселилась в Західно - сибірському регіоні, водиться в значній кількості на Кавказі. М’яка куниця - мешканець великих хвойних і листяних лісів. Довжина шкурки 42 - 58 см. Довжина хвоста її приблизно дорівнює половини довжини тіла, волосся хребта в 2,5 рази довше волосся нижньої частини спини. Хвіст темніший ніж спина і видається за кінці витягнутих задніх ніг не менше 1/4 його довжини.

М’яка куниця – мешканець великих хвойних і листяних лісів. Довжина шкурки 42-58см. Довжина хвоста приблизно дорівнює довжині тіла, волосся хребта в 2,5 рази довше волосся нижньої частини спини. Хвіст темніший ніж спина і видається за кінці витягнутих задніх ніг не менше 1/4 його довжини.

Горляна пляма різної форми добре виражена і буває різних відтінків – від світло-жовтого до жовтогарячого. Найбільш розповсюджений колір зимового хутра – бурувато-жовтуватий з сіро - димчастим пухом.

Розміри шкурок куниць різні (5-6,0 – 6,5кв.дм) в залежності від району.

Кавказька куниця – особливо велика, з пишним, густим, але трохи грубим волоссям і довгим хвостом. (Перша група м’якості).

Найкраща з м’яких куниць – мурманська, найбільш темна, шовковиста, м’яка. (Друга група м’якості).

За кольором м’яку куницю поділяють:

1.темно-блакитна.

2.блакитна

3.темно-піщана.

4.піщана.

Серед куниць іноді зустрічаються частково та повні альбіноси, а також двохвідтіночні.

За станом волосяного покриву шкурки куниці ділять на 3 сорти:

- перший – повноволосні, з високою густою остю і густим пухом;

- другий – менш повноволосні, з недостатньо розвиненими остю і пухом;

- третій – напівволосні, з низькими остю і пухом.

Гірська куниця – розповсюджена в горах півдня СНД, Середній Азіі, на сході від Алтая і на рівнині південного сходу Європейської частини СНД. Ость її грубіша ніж ость м’якої куниці. Забарвлення пуху і нижніх зон ості звичайно світліше, ніж у м’якої куниці, верхня ж зона ості звичайно темніша цієї ж зони м’якої куниці.

Горляна пляма переважно білого кольору, яка роздвоюється на грудах. Хвіст гірської куниці довший, ніж у м’якої і грубіший за неї. Розмір її аналогічний м’якій куниці.

За кряжами ділять на 2 групи:

1.Кавказька (перша група м’якості) з високим, щільним, трохи грубим волоссям і більш пишним хвостом.

2.Середньоазиатська (друга група м’якості) дрібніша, з більш м’яким волоссям і біль рідкою остю, ніж кавказька.

За кольором ділиться на дві групи: темно-блакитна і темно-піщані.

Як і м’які шкурки гірської куниці поділяються на 3 сорти. Тип волосяного покриву, як і соболя – сакральний. Відмінність куниці від соболя, їх шкурок:

1. Волос у соболя більш шовковистий, густий, блискучий, звичайно темніший і м’якіший, ніж у куниці, часто з сивиною.

2. Горляна пляма у соболя менша, жовта, різних відтінків, у темних соболів майже не примітна.

3. Хвіст соболя більш густий, м’який і пишний і не видається за кінці задніх лап, як у куниці.

Використовують шкурки куниці для тих самих цілей, що і соболя, звичайно в натуральному обробленому виді.

Кідус – це суміш куниці і соболя. Ознаки середні. Колір світло-пісочний із світло-голубим пухом. Пляма жовтого кольору. Сорти і диференціація за кряжами та що і у куниці.

Хорза – це один з видів особливо довгої куниці. Мешкає на Дальньому Сході. Це ворог соболя, так як нападає на нього, тому його знищують. Хорза має жовтуватий волосяний покрив.

Родина лисячих.

Лисиця – область розповсюдження весь СНД, за винятком Арктичної тундри і островів Крайньої Півночі. За своїм значенням в хутряному господарстві СНД, лисиця займає одне з перших місць.

Морда у лисиці гостра, довга, довжина шкури до 30см. Хвіст великий густий, з білим кінцем, вуха великі. Внаслідок великої області розповсюдження з різними географічними умовами лисиця відрізняється великою географічною мінливістю: від великої яскраво-червоної Камчатської лисиці до дрібної сивої низько волосяної (корсак) караганки кавказької. Лисиця в сировині поділяється на 26 кряжів, а оброблена – на 9 груп.

Вона має також велику індивідуальну мінливість, яка виражається головним чином в сильних відхиленнях забарвлення хутра. Тому зоологічний вид (лисицю звичайну) поділяють на 5 окремих хутряних видів: лисицю звичайну; сиводушку; хрестовку; сріблясто-чорну і чорно-буру; платинову.

Між цими видами існує ряд поступових переходів.

Лисиця червона – з сірим, ясно-червоним і червонуватим кольором, з білим, сивуватим або червоним кольором черева і з біло сивуватою душкою.

Сиводушка – хребет і огузок бурувато-сірого кольору з нечистою сріблястістю (жовтуватою), пух сіро-голубий, темніший ніж у червоної. Душка і черево темно-сірі.

Хрестовка – схожа на сиводушку, але значно темніша за неї, хрест на спині чорно-бурого кольору, чорний ремінь, огузок сріблястий. Пух темно-блакитний. Душка і черево темно-бурі, майже чорні.

Чорно-бура лисиця (дика) – зустрічається у тайзі східносибірського регіону. Схожа на чорно-сріблясту, але звичайно з буруватим відтінком волосся на хребті і червонуватим волоссям у середині вушних раковин.

Сріблясто-чорна лисиця (кліткового розведення) – з чорною остю, частина якої має білу зону (срібло) в верхній частині ості. За кольором (чистоті) її поділяють на 4 групи:

1. Чітко помітний чорний ремінь, пух сіро-блакитни без рудого відтінку.

2.На чорному ремені видний наліт сірого відтінку, на огузку майже нема ременя.

3. На волосяному покриві примітна рудина, ременя нема.

4. Ременя нема, рудина більше.

За ступенем срібла сріблясто-чорну лисицю поділяють на 3 групи:

1. 1 – до 90-100% срібла.

2. 2 – 60-90% срібла.

3. 3 – 30-60%.

Чим більше срібла, тим напівфабрикат більш цінний.

Платинова лисиця – також розводиться у звіриницьких господарствах, ость її світла і темно-платинова складається з змішаних білих, чорних волос з чорними кінцями, на хребті – чорний ремінь.

Корсак – різновид лисиці. Довжина її 50-60см. Волосяний покрив низькорослий, світло-сріблястий. Розповсюджена в Казахстані, Середній Азіі, Закавказзі. Випускаються найчастіше в імітованому вигляді під мавпу. В змінені товарних властивостей шкурок лисиць в залежності від району розповсюдження спостерігаються окремі закономірності. Північні і північно-східні лисиці більші і яскравіші, ніж південні. Найдрібніші ташкентські і закавказькі. Чим більш південні лисиці, тим забарвлення блідіше і світліше і кінці товщі і більш грубіші. В зв’язку з географічною мінливістю шкури лисиці поділяють на товарні групи. За топографією волосяного покриву лисиця відноситься до скапулярного типу. В залежності від стану волосяного покриву шкурки лисиці ділять на сорти, а сріблясто-чорних і чорно-бурих за кольорами і відсотку сріблястості. Використовуються шкури лисиць в натуральному обробленому виді стрижені і забарвленні, забарвленими в різні кольори для головних уборів, комірів, жіночих головних уборів, одягу.

 

Песець – в СНД є два види песців – білий і голубий. Шкурки песців мають великі розміри: довжина шкурки 60-70см, ширина 25-30см. Волосяний покрив зимового хутра дуже пишний, особливо густий, м’який, шовковистий. За топографією волосяного покриву, як і лисиця, відноситься до скапулярного типу. Довжина направляючого волосу до 8см. Песець відноситься до найбільш густоволосих, волосяний покрив розміщений майже вертикально.