Соціологія сучасної освіти: Конспект лекцій

Конспект лекцій

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти

 

К и ї в – 2009

У Д К – 316.74: 37

Б Б К - 60.55

М 89

 

В.І. Мудрак. Соціологія сучасної освіти: Конспект лекцій. –

К.: ІВО АПН України, 2009. – 179 с.

 

Автор-упорядник: Мудрак Вадим Іванович – кандидат філософських наук, науковий співробітник відділу змісту, філософії і прогнозування вищої освіти ІВО АПН України

Соціологія сучасної освіти: Конспект лекцій

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти (лист МОН України від 11 лютого 2004 р., № 14/18.2 - 217).

 

Рецензенти: Судаков Володимир Іванович, професор, доктор соціологічних наук, завідувач кафедри соціології Інституту соціальних наук й міжнародних відносин МАУП, академік МКА

Лутай Владлен Степанович, професор, доктор філософських наук, головний науковий співробітник відділу змісту, філософії і прогнозування вищої освіти ІВО АПН України.

 

 

Конспект лекцій “Соціологія сучасної освіти“ розрахований на викладання соціологічного знання, методологічних основ, методичних положень і практичних матеріалів у галузі соціології освіти та її методів для керівних кадрів освіти, педагогічних працівників, науковців, студентів, аспірантів вищих закладів освіти, усіх тих, кого турбує доля української освіти. Розкриваються наукові, психолого-педагогічні основи проведення соціологічних досліджень в освіті – інституції суспільного життя, системі суспільних і соціальних відносин.

 

 

© В.І.Мудрак, 2009.

© ІВО АПН України, 2009.

З М І С Т

 

Пояснювальна записка................................................. С.4 – 11.

Зміст навчального конспекту лекцій.

Лекція 1.

Соціологія освіти в системі суспільних наук. Функціональне призначення соціології освіти. Напрями соціології освіти........................................................... С.12 – 28.

Лекція 2.

Освіта як соціальний інститут..................................... С. 29 – 36.

Лекція 3.

Соціальні відносини – квінтесенція розуміння соціологією освіти освітньої дійсності С.37 – 56.

Лекція 4.

Аксіологічні виміри соціології освіти. Соціологія освіти про соціалізацію особистості, взаємодію соціального й особистісного в освіті.......................... С.57 – 77.

Лекція 5.

Соціальна організація освіти. Соціологічний аналіз діяльності закладу освіти як елементу соціальної організації освіти.......................................................... С.78 – 86.

Лекція 6.

Соціологія управління освітою: інформаційний аспект. С.87 – 111.

Лекція 7.

Соціологічні дослідження в освіті: методологія, напрями, методика проведення. С. 112 – 173.

Загальна література до навчального конспекту лекцій С. 174 – 180.

Пояснювальна записка

В умовах розвитку системи безперервної освіти, удосконалення діяльності педагогічних кадрів, керівництва освітою, фахівців освіти, наукового забезпечення розвитку сучасної української освіти, неможливі без поглиблення теоретико–методологічних, практичних знань у галузі освіти, умінь, навичок оперування складними системами соціальних відносин.

Важлива роль у вирішенні цього актуального завдання відводиться соціології освіти. У межах її теоретичного знання, практичних підходів до з'ясування сутності суспільних і соціальних відносин, реалізації здобутків соціологічної науки, відбувається усвідомлення, обґрунтування, практичне перетворення соціальних процесів, пізнання соціальних механізмів діяльності освіти як суспільного інституту.

Розуміння сутності соціальних процесів, що відбуваються в освіті, спирається на знання методологічних, методичних, емпіричних засад соціальної дійсності, якою є освіта. У такому ракурсі соціологія освіти постає складовою частиною наукових та практичних знань стосовно управління соціальними процесами, що мають місце в освіті як у системі соціальних взаємодій. Взаємодія між блоками таких соціальних відносин – особистості й особистості, особистості та соціальної групи, особистості і суспільства, розробляється соціологією освіти на соцієтальному рівні.

Діяльність закладів, установ освіти, система управління освітніми процесами, життя педагогічних колективів, соціальних спільнот тих, хто знаходиться у сфері освіти (учнів, студентів, слухачів, курсантів, вихованців), розглядається як функціонування освітнього простору, в якому здійснюються суспільні цілі й ідеали, доктрини, теорії, концепції, програми, плани, методики, методології, технології систем соціальних відносин.

Така діяльність освіти набуває глобального характеру. Соціологія освітив інформаційному суспільстві реалізується як навчання та розвиток відповідно до світових стандартів, вимог часу, зокрема, європейського простору, а також, індивідуально–особистісних та суспільних потреб, удосконалення наукового та загальнокультурного потенціалу особистості, що, в свою чергу, проходить через діяльність спеціалізованих державних, приватних закладів, установ освіти, самоосвіти й керується державними стандартами згідно з фахом певних рівнів кваліфікації та вимогами суспільно-політичного, економічного, науково-технічного, соціального, гуманітарного, екологічного прогресу.

Необхідність впровадження новітніх соціальних технологій, розвиток науки і техніки, економічна, соціальна, політична і духовна розбудови держави, нації, народу, сім’ї, особистості вимагають поєднання знань, умінь, навичок сучасних освітян, наауковців, керівників освіти із напрацюваннями в системі наукового, емпіричного знання про суспільні, соціальні відносини та процеси в освіті. Це становить методологічну підставу прогностичної та управлінської діяльності в освіті; єдності і взаємозв’язку розвитку і збагачення у процесі неперервної світи загальнокультурної, фахово-кваліфікаційної, функціональної складових сукупної культури педагога, науковця, управлінця освіти, їхніх особистісних якостей, що мають вплив в освітній діяльності.

Організаційний вплив сучасного освітянина на освітній процес узгоджується з необхідністю вивчати, трансформувати, ініціювати в інноваційному контексті самоорганізацію освітніх явищ, що покладається на знання основних підходів до теоретичного, емпіричного, експериментального обґрунтування, верифікації освітньої системи.

У такому контексті соціологія освіти дає змогу педагогічним кадрам, менеджерам освіти, науковцям оволодіти якісними та кількісними методами отримання, обробки, класифікації, систематизації соціальної інформації про освітнє життя, реалізувати сучасні технології осягнення соціальної реальності.

Навчальний конспект лекцій “Соціологія освіти“ є сукупністю основних проблем і положень загальної соціологічної теорії, соціології освіти, практичних рекомендацій відносно застосування соціологічних методів до перетворення суспільства, розвитку особистості, соціальних спільнот, удосконалення освітнього впливу на суспільство, соціалізацію особистості.

Методологічні положення соціології сучасної освіти виходять з того, що соціологія є наукою про суспільство як реальний цілісний організм і механізми його розвитку. Відповідно до цього викладено основні положення соціологічної теорії про суспільство, його структури й підструктури, соціальні механізми функціонування й розвитку. Розглянуто питання про специфіку соціологічного знання, його структуру, функції; дається уявлення про місце і роль загальної соціологічної теорії, її співвідношення з іншими елементами пізнання навколишнього світу; зауважується, що без загальної соціологічної теорії немає і не може бути цілісної системи наукового знання про світ, життя особистості у ньому.

Подано характеристику основних вихідних понять соціології: суспільства, соціальної спільноти, соціальної взаємодії, соціальних відносин, соціальної стратифікації, місця особистості і соціальних груп у соціальному житті. У ході аналізу суспільства як цілісності розкриваються його структурні елементи, соціальні інститути (галузева соціологія, й зокрема, соціологія освіти), сфери, форми, соціальні механізми.

Розглянуто закономірності функціонування й розвитку освіти як суспільного інституту. Через висвітлення внутрішньо­інсти­туційного та зовнішньоінституційного аспектів дослідження освіти характеризуються соціальні напрями діяльності працівників освіти, науковців, педагогічних та навчальних колективів. Велику увагу приділено розгляду питань соціальної структури і соціальної стратифікації; аналізу галузевих соціальних підструктур – соціально-класової, національно-етнічної, поселенської, демогра­фічної, культурної в освітньому контексті тощо.

У такому ракурсі характеризуються соціальна структура та напрями соціального функціонування закладів, установ освіти; проблеми соціальних відносин у галузі освіти, управління ними, закономірності, тенденції соціалізації особистості у освітньому процесі, розвиток соціальних статусів, ролей, структурної, обмінної мобільності, престижу, динаміки діяльності освітніх діячів тощо.

Соціальну структуру розглянуто не лише як систему соціальних спільнот, але й як сукупність інституціональних (організаційних та нормативних) форм соціальної взаємодії; проаналізовано особливості таких соціальних інститутів, як економіка, політика, право, наука, духовне життя, соціально–побутові відносини, рекреація в їх взаємодії з освітою.

Послідовно розглянуто проблеми змін – трансформацій, суперечностей в освіті та напрями їх вирішення у соціальному розвитку сучасного суспільства.

Досліджуються соціальні проблеми взаємодії освіти, навчально–освітніх та інших суспільних, соціальних процесів, інституцій суспільства; вплив освіти на суспільні відносини, потреби, орієнтації, мотивації, інтереси, цінності, ідеали, поведінку та свідомість індивідів та соціальних груп суспільства.

У лекціях даного курсу, що спираються на матеріали конкретно–соціологічних досліджень сучасних соціальних процесів, розвитку освіти, здійснених у світі й Україні, розкривається значення загальнотеоретичних, методологічних, методичних, практичних положень соціології у дослідженні реальних соціальних явищ, їх вимірах.

Результати соціологічних досліджень в галузі освіти дають змогу визначити залежність системи освіти від розвитку суспільних процесів, з’ясувати оптимальне для сучасних умов співвідношення між прагматичною (професійною) та загальногуманітарною функціями освіти, встановити взаємозв’язок загальної й професійної освіти, здійснити аналіз структури діяльності закладів, установ освіти, співвідношення спеціальних та загальнонаукових програм в освітньому процесі, розробити сутнісні основи організації освіти.

Викладені положення про методи, способи, принципи, системи соціологічного аналізу, питання професійної етики соціолога дають змогу узагальнити досвід застосування методологічних підходів, положень загальносоціологічної, галузевої соціології в розумінні соціальних проблем.

Соціологія освіти звертається у цьому контексті до співвідношення духовного життя суспільства та діяльності особистості в освіті, проблеми збереження і передавання знання, духовно–ціннісного досвіду людства, нації, народонаселення, соціальних груп, особистості тощо, їх засвоєння індивідом.

Особливо ретельно в змісті запропонованого конспекту лекцій досліджуються проблеми соціального управління освітою, розкритого на підставі соціологічних підходів, що дає змогу реально відчути можливість соціального впливу на суспільство, його розвиток, підвищити ефективність соціальних можливостей освіти.

Зазначені напрями соціології освіти тісно пов’язані з дослідженням ролі освіти у відтворенні й розвитку соціальної структури суспільства, що виражається у аналізі освітньої діяльності закладів, установ освіти, відмінностей між ними, наступності та системи соціальних протиріч і трансформацій, розподілу представників різних соціальних груп за “каналами“ й “поверхами“ освітньої системи, їх шансів на отримання повноцінної освіти.

Вивчення ролі освіти як одного з чинників соціального прогресу, каналу соціальної мобільності, що задає сучасні прогресивні зміни у сучасному суспільстві, є одним із найголовніших напрямів соціологічних досліджень у системі освіти. При цьому вивчення впливу освіти на соціальний розвиток суспільства, його соціальної, професійної, демографічної структури, є напрямом реалізації ефективної соціальної політики в сучасних умовах.

Застосування практичних матеріалів з проведення соціологічних досліджень в освіті дадуть змогу відчути прогресивність у сучасному суспільному розвиткові, наснагу до удосконалення освітнього впливу на суспільну ситуацію.

Конспект курсу лекцій “Соціологія сучасної освіти” допоможе набути глибоких знань щодо перебігу сучасних соціальних процесів, стати ще більш науково і соціально компетентним; оволодіти практикою соціологічного аналізу суспільних і соціальних відносин в освіті; удосконалити знання, навички та вміння трансформувати сучасний світ освіти на шляхах перетворення, розвитку, модернізації систем соціального життя.

Розуміння підходів до теоретичного, емпіричного, експериментального розвитку системи соціальних відносин в освіті дає можливість оволодіти знанням про соціальні процеси в освіті, конкретизувати уявлення про взаємодію суспільних інститутів та освіти, сучасні тенденції розвитку особистості; систематично відтворити, оновити процес застосування соціальних технологій перетворювальної дії.

Спираючись на знання методології, методики проведення соціологічного дослідження, працівники освіти, науковці матимуть змогу реалізувати в управлінській, організаційній діяльності інноваційні підходи до реалізації ефективності освітнього процесу; розробити проективні шляхи, напрями, тенденції перетворення освітньої реальності; дослідити генезу управлінських рішень в освітній діяльності; побачити сучасну систему освіти; зрозуміти сутність, перспективи, напрями діяльності закладів, установ освіти, управління ними.

Мета конспекту лекцій:

· ознайомитись із сучасними підходами до застосування соціологічної теорії, практики соціологічних досліджень в освітній галузі;

· розкрити знання методів, принципів, способів соціологічного аналізу соціальної реальності;

· схарактеризувати процес проведення соціологічного дослідження в освіті;

· удосконалити знання, вміння і навички у галузі соціології освіти та впровадження соціологічного інструментарію дослідження освітньої діяльності.

Функції конспекту лекцій:

· методологічна – застосувати систему законів, закономірностей, напрямів, принципів, методів, форм функціонування освіти в українському суспільстві;

· пізнавальна – розкрити систему соціологічного знання стосовно розвитку освіти як суспільного інституту;

· ціннісна – з’ясувати аксіологічні підстави розвитку освіти у її функціонуванні на рівні освітніх колективів, закладів, установ освіти, діяльності особистості в освітньому полі;

· світоглядна – сформувати методологічні, методичні, психолого-педагогічні підстави об’єктивного аналізу суспільних явищ, систем соціальних відносин в сучасній освіті;

· практична – розкрити систему підходів до аналізування освітніх явищ, подій, фактів, процесів на підставі застосування соціологічних методів, способів, засобів, форм, що дають змогу описати, зрозуміти сутність перебігу соціальних процесів в освіті, трансформувати освітні системи відносно інноваційних змін як у суспільному, соціальному полі, так і у межах практичної освітньої діяльності.

Основні завдання конспекту лекцій:

· сформулювати методологію, поняття, категорії, підходи, методику курсу;

· визначити актуальні проблеми соціологічної теорії; сучасні точки зору на розвиток освіти; положення, парадигми, теорії, концепції щодо розвитку соціологічної теорії та практики у її застосуванні до процесів, що мають місце в освітній діяльності;

· показати генезу соціологічної теорії і практики в розвиткові освіти;

· удосконалити знання, вміння, навички відповідно до основ соціологічної теорії, проведення соціологічного аналізу освітньої соціальної дійсності;

· реалізувати знання, вміння, навички у галузі спеціальних соціологічних підходів;

· застосування соціологічних методів, принципів, засобів осягнення інституціалізованої реальності, що нею є освіта.

· ознайомити тих, хто вивчає курс, із сучасною літературою у галузі соціології, соціології освіти;

· зрозуміти методики, технології, засоби, способи проведення соціологічного дослідження в освіті;

· опрацювати документальну базу проведення соціологічних досліджень в освіті;

· навчитися оформлювати експериментальний матеріал;

· перевірити надійність, вірогідність авторських припущень;

· скласти авторські проекти у галузі соціології сучасної освіти.

Основні знання, вміння, навички курсу:

У процесі вивчення конспекту лекцій треба знати:

- закони, закономірності, тенденції, напрями, принципи, поняття, категорії, підходи, концепції, теорії, форми знання, що стосуються розвитку соціології освіти;

- історію розвитку соціологічної науки, практики;

- сучасні підходи у галузі соціологічної теорії та практики;

- сучасні теорії соціологічного осягнення освіти;

- методи, принципи, способи, інструментарій проведення соціологічного дослідження в освіті;

- процес оформлення соціологічних документів.

У процесі вивчення конспекту лекцій бажано вміти:

- знаходити сучасні підходи до соціологічного аналізу дійсності у літературі, практичних матеріалах;

- проводити соціологічне дослідження;

- моделювати соціологічні ситуації в освіті, управлінському рішенні та шляхи їх вирішення;

- опрацьовувати практичний матеріал із авторським баченням вирішення проблеми, соціальної ситуації.

У процесі вивчення курсу треба мати досвід в:

- оперуванні соціологічними поняттями, категоріями, термінами, підходами;

- застосуванні соціологічного інструментарію у соціальному аналізі дійсності;

- баченні сутнісних засад проведення соціологічного дослідження в освіті;

- оформленні документів, що стосуються проведення соціологічного дослідження в освітній діяльності.

-

-

Зміст конспекту лекцій

Лекція 1.

Тема: Соціологія освіти в системі суспільних наук. Функціональне призначення соціології освіти. Напрями соціології освіти.

Мета: Дати уявлення про освіту як суспільний інститут – предмет соціології освіти. Визначити рівні освіти з точки зору соціологічного аналізу. Розкрити напрями соціології освіти. Розкрити загальносоціологічні підходи до розуміння освіти. Схарактеризувати функціональне призначення освіти. Показати принципи освіти. Дати поняття про структуру соціології освіти. Показати місце соціології освіти у системі суспільних наук. Позначити сучасний стан розвитку соціології освіти як науки.

Питання:

1. Визначення освіти із соціологічної точки зору.

2. Рівні, принципи соціологічного аналізу освіти як суспільного інституту.

3. Структура соціології освіти.

4. Функції соціології освіти.

5. Соціологія освіти у системі суспільствознавчого знання.

6. Стан розробленості проблем соціології освіти в Україні.

Зміст лекції

Соціологія освіти є наука, яка вивчає освіту – процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок, духовно–культурних цінностей суспільства, необхідних для розвитку особистості у певних суспільних умовах, формування духовного стану людини; процес і результат оволодіння особистістю системою наукових знань, вмінь і навичок, формування на їх основі світогляду, моральних та інших якостей, розвитку творчих сил і здібностей людини, яка освічується.

Соціологія освіти вивчає освіту з точки зору: закономірностей, тенденцій її розвитку як суспільного інституту; генези, функціонування, структури, способів організації, динаміки соціальних відносин в освіті, її взаємодій з іншими суспільними інститутами; впливу освіти на усі сфери життя суспільства; системи соціальних відносин, в якій особистість – центр освіти взаємодіє з іншими особистостями, соціальними спільнотами, суспільством в цілому; впливу освіти на соціалізацію особистості, тобто, вивчення поведінка особистості в системі освіти, її можливостей, намірів, потреб, мотивів, запитів, інтересів, стимулів, орієнтацій, цінностей, ставлення до освіти як суспільного інституту; навчально–виховної діяльності, в якій освіта вивчається з позицій соціокультурних умов, цінностей, систем збереження, передавання, прирощення знань, духовних цінностей, соціокультурного досвіду, засвоєння суспільних норм, настанов, традицій, особливостей соціальних взаємодій у певних культурно–історичних умовах, особливостей організації освітнього життя учасників освіти; дослідження співвідношення рівнів, напрямів, структур, систем освіти; ролі освіти у відтворенні, розвитку соціальних відносин суспільства, що передбачає, у свою чергу, аналіз соціальної структури освіти, соціального складу її учасників, систем включення особистості у соціальні відносини, спільноти, виконання нею соціальних ролей; стану соціального іміджу, престижу, мобільності, статусу усіх «поверхів«освітньої системи – від окремої особистості до сукупності соціальних відносин.

Соціологія освіти розглядає освіту на двох рівнях: внутрішньо - та зовнішньоінституційному. Внутрішньоінституційний (мікро­соціологія) передбачає аналіз соціальних елементів діяльності суб'єктів освіти – працівників освіти, керівників освіти, освітніх колективів, закладів, установ освіти, соціальних груп; соціальної структури, функцій та діяльності закладів, установ освіти; систем управління освітою; систем соціальних взаємодій в освіті (між особистостями, між особистостями й соціальними групами і т. ін.), тенденцій соціалізації особистості в освіті; соціальної місії, соціального статусу, стану соціального престижу, соціальної мобільності, соціальних впливів з боку освітніх працівників, управлінців освіти на самоорганізацію, розвиток тих, хто навчається, соціальних колективів, закладів, установ освіти тощо.

Зовнішньоінституційний (макросоціологія) рівень соціології освіти досліджує системи взаємодій освіти з іншими суспільними інститутами суспільства; взаємовідносини особистості, соціальних колективів освіти, закладів, установ освіти зі суспільними процесами через соціальні відносини, поведінку, свідомість, культуру, діяльність, соціальну інформацію; стан відповідності структури, змісту освіти соціальним цілям та завданням суспільства; ступінь впливу освітніх процесів на політичні, економічні, професійно – трудові, соціальні, культурні, моральні, психологічні, демографічні та інші суспільні процеси.

Зазначені рівні розгляду передбачають такі напрями досліджень освіти в соціології освіти:

· місце освіти як суспільного інституту у системах суспільних, соціальних відносин, інших галузей суспільства;

· взаємозв'язок освіти як соціальної системи, її компонентів, структури із соціальною структурою суспільства;

· соціальне призначення освіти (її соціальні потреби, напрями, цілі, інтереси, цінності) й динаміка соціальних відносин у її межах;

· стан соціального статусу, інших соціальних характеристик діячів освіти, керівників (управлінців) освіти, колективів освіти, закладів, установ освіти (їх цілі, напрями діяльності, функції, стан ефективності тощо);

· зміст, форми, перебіг соціальних відносин в освіті, її суб'єктів, рушійних сил;

· особливості соціалізації особистості в умовах освіти, у певних соціально історичних системах соціальних відносин, в яких функціонує освіта, освітні колективи, заклади й установи освіти тощо.

Генеруючими напрямами соціології освіти у такому аспекті є: соціологія навчання; соціологія виховання; соціологія працівників освіти, науковців, освітніх колективів, закладів й установ освіти; соціологія тих, хто навчається (розглянута на всіх рівнях освіти); соціологія управління освітою; соціологія соціальних відносин в освіті у внутрішньо- та зовнішньоінституційних ракурсах функціонування освіти тощо.

Визначаючи об’єкт соціології освіти в аналізі освіти як суспільного інституту, треба мати на увазі, що останній є соціальним середовищем, в якому розгортаються суб’єктно–об’єктні відносини всіх учасників освіти з їх інституційною та неінституційною системами взаємодій на підставі реалізації цілей і завдань освіти. Об’єкт соціології освіти розкривається на підставі класифікації системи соціальних відносин в останній за наступними ознаками: за глобальністю виявів (в освіті взаємодіють суспільне, соціальне, загальноюдське, державне); за етно–національним змістом (соціальні відносини в освіті функціонують у національному, ментальному контексті; тут розгортаються соціальні відносини з приводу національної культури, ментальності, традицій, мови, національного характеру, звичаїв, історії); за регіональним виявом (соціальні відносини в освіті мають конкретний характер, забарвлені їх виявами на певній території, у місцевому контексті); за мікромаштабністю соціальних стосунків (тобто відносинами між особистостями, особистостями й соціальними групами, спільнотами, суспільством у цілому, оскільки будь–яка дія, соціальний факт в освіті відбуваються на вербальній та невербальній засадах); за динамікою змін (соціальні дії в освіті, поведінка її учасників перебувають в постійному русі); за місцем освіти у суспільному, соціальному процесі (освіта впливає на суспільне життя його учасників, і навпаки).

Суб’єктами соціології освіти при цьому виступають: індивід, група, спільнота, інститут, суспільний процес, соціальний процес, суспільство, фрагменти соціальної дійсності, соціальні відносини тощо.

Предметом соціології освіти виступають стан та динаміка соціокультурних процесів у галузі освіти, що проявляються через закономірності, тенденції, соціальні вияви; соціокультурна діяльність учасників освіти; соціальні взаємовідносини освіти як суспільного інституту з іншими галузями суспільного життя; конкретна діяльність освітніх колективів, закладів й установ освіти, що реалізують мету, функції, завдання, зміст освітньої діяльності.

Під час вивчення соціології освіти треба пам’ятати, що вона виконує такі функції:

· теоретичну – надаються знання про освіту як соціальний феномен, міжпоколінний зв’язок, соціальну комунікацію, концентратора засобів, способів впливу на особистість, суспільство, а також розкриваються педагогічні, психологічні, емоційні, комунікаційні підвалини розвитку знання, духовно– ціннісного досвіду особистості;

· емпіричну – розробляється практичний матеріал про стан, функціонування, тенденції розвитку освіти як суспільного інституту, системи соціальних відносин; (для цього складаються соціальні прогнози, соціальні моделі буття освіти);

· соціалізаційну - досліджується процес соціалізації особистості в освіті; вивчається роль освіти у засвоєнні та накопиченні індивідом соціальних знань, умінь й навичок, необхідних для особистісного розвитку, самоорганізації;

· описову – здійснюється аналіз, описування, класифікація, систематизація дослідницького матеріалу з освітніх процесів, що оформлюється у офіційних документах для аналізу, прогнозування генези освіти;

· інформаційну – дослідницький матеріал про розвиток освіти концентрується у соціологічну інформацію – знання про освіту, процеси, що відбуваються у ній; у певних формах розкривається стан освіти в історії, сукупності об’єктивних та суб’єктивних чинників її суспільного розвитку;

· ідеологічну – формується громадська думка про освіту, в якій реалізуються суспільні потреби, інтереси, цінності, настанови, виявляються елементи колективної свідомості, що, у свою чергу, закладається як методологічний фундамент політичних, економічних, культурних, соціальних знань в суспільстві;

· коригуючу, перетворювальну – на підставі виявлення соціальної сутності процесів в освіті надається методологічний матеріал для оформлення оптимального управління цими процесами;

· соціокультурну – надається теоретичний, практичний матеріал щодо поведінки, систем реалізації потреб, ресурсів, цінностей, настанов, мотивів соціальної діяльності учасників освіти (тобто, має характер реалізації різних культур в освітньому контексті).

Принципами соціології освіти виступають:

· соціального детермінізму – сутність соціальних процесів в освіті виражається через наявність соціально обумовлених взаємовідносин в ній (ймовірнісних, інституціалізованих, неінституціалізованих, структури соціальних місій учасників освіти);

· об'єктивності – освіта оцінюється через субстанціональні об’єктивовані показники, які втілюють соціальні процеси у певні вимірювані властивості (наприклад, через вік, виконання суспільних норм, настанов, рівень розвитку особистості, рівень засвоєння знань, соціокультурного досвіду, свідомісні дії учасників освіти, відношення до професійного розподілу у суспільстві, рівень громадської активності, поведінкові аспекти, розміщені у соціальному просторі, результовану діяльність освітніх спільнот, закладів, установ освіти, системи управління нею та ін.);

· генералізації – зумовлюється узагальнення властивостей соціальних явищ в освіті (вони набувають типового характеру, оскільки соціологія освіти послуговується типовими явищами, які мають загальні властивості, характеристики, що, у свою чергу, дає підстави знайти сутність соціальних процесів, які розгортаються в освіті);

· історизму - соціальні явища в освіті оцінюються у певному соціальному просторі, часі, історичних умовах, які справляють вплив на перебіг життя в освіті; з іншого боку, соціальні дії, мотиви, наміри, цінності, настанови, тощо учасників освіти характеризують історичну епоху, в якій функціонує освіта;

· комплексності, системності – соціальні події, явища, факти, тенденції розвитку освіти оцінюються у сукупності з іншими, через системи взаємовідносин, які виявляються як соціальні (соціальний аналіз освітніх подій здійснюється через їх оцінку);

· оптимальності – максимум, різноманітність соціальних фактів в освіті, систем їх фіксації, описування, класифікації, систематизації співвідносяться із універсальністю, уніфікацією, ущільненням засобів, способів соціального аналізу (отже, так досягається теоретичне узагальнення сутності соціальних процесів, які мають в освіті самоорганізований, рухливий, мінливий, швидкоплинний характер тощо).

Вивчаючи курс соціології освіти, треба мати на увазі, що її структура розглядаються на певних рівнях. Теоретичний, загальносоціологічний, загальнотеоретичний рівень фіксації соціальних явищ, подій, фактів освіти розгортається у співвіднесенні зі загальними законами, закономірностями, тенденціями, факторами розвитку освіти як суспільного інституту. Цьому відповідає методологія пізнання суспільних, соціальних процесів, в якій застосовуються принципи, методи, гіпотези, теорії, концепції, методологічно-орієнтоване знання про соціальні відносини у вигляді понять, термінів, категорій, напрямів теоретичних досліджень та їх концептуалізація, інтерпретація у теоретичних висновках.

Закони суспільного розвитку, закономірності соціальної діяльності, тенденції генези соціальних процесів в освіті фіксуються через концептуалізацію їх факторів, чинників, характеристик, властивостей, структуру тощо. Зокрема напрямами такої концептуалізації в соціології освіти слугують: а. соціальна детермінація освіти; б. соціокультурна організація освіти, соціальних відносин у ній; в. ефективність освіти як суспільного інституту стосовно реалізації мети, завдань держави у галузі впливу на населення, реалізації культурної місії; г. соціалізація, культурогенез особистості в освітньому контексті; д. динаміка соціальних змін, впровадження інновацій в освіті як соціальній системі; е. зміст освіти як генералізуючого соціокультурного чинника розвитку суспільства, його спадковості; є. функціонування соціальних структур у галузі освіти; ж. генеза соціальної структури освіти; з. соціальне управління освітою як системою передавання знання, духовно-ціннісного надбання суспільства; и. структурно–функціональні особливості розвитку освіти тощо.

Загальнотеоретичні соціологічні концепції виражають такі напрями через гіпотези розвитку суспільних, соціальних процесів в освіті. Терміни, поняття, категорії, що фіксують вияви останніх, реалізують соціальний зміст фактів, подій, явищ освітнього життя, складаючи тезаурус соціології освіти, пояснюючи її онтологію, гносеологію, аксіологію, праксеологію тощо.

На рівні емпіричного пізнання освіти, методів, спеціальних соціологічних теорій соціологія освіти розкриває напрями реалізації мети освіти, її завдань, функцій, структурних елементів, діяльності освітніх спільнот, закладів, установ освіти тощо у вигляді фіксації, описування, систематизації, класифікації, соціологічного (кількісного, якісного) аналізу фактів, явищ, подій у наступних системах:

· системі навчання, змісту освіти та його впровадження;

· системі виховання;

· системі соціальних відносин;

· системі діяльності закладів, установ освіти;

· системі управління освітою;

· системі взаємовідносин освіти із іншими суспільними, соціальними інститутами.

Таким чином виявляються конкретні форми освітньої діяльності, методи, методики, способи, засоби, принципи, підходи, прийоми, системи опанування освітньої реальності, соціальних відносин у її межах, що є теоретично обґрунтованими на загальносоціологічному, загальнотеоретичному рівні, де міститься методологія останніх.

З позиції методології, в середньотеоретичному контексті, досліджуються: самостійні соціальні спільноти, які грають роль в освіті; соціальні інститути, які співвідносятья з освітою на всіх рівнях життя особистості; соціальні процеси, які характеризують інституційне місце освіти в суспільстві; соціальні прояви змісту освіти, її напрямів, елементів, структур, систем, рівнів; соціалізація особистості з усіма виявами освіти; соціальна інкультурація в освітньому полі, в якому реалізуються суспільні потреби, настанови, мотиви, інтереси, цінності, духовно– культурне багатство; соціальні відносини в освіті; соціальне управління освітою тощо.

Емпіричні факти, які фіксуються соціологією освіти у вигляді кількісного, якісного опису соціальних дій, поведінки, вчинків учасників освіти, їх відображення у індивідуальній, колективній свідомості, займають місце у соціологічних методах аналізування освітньої реальності, що, у свою чергу, є живильним середовищем розвитку методології, теоретичного узагальнення соціальних процесів - об'єктивної сутності освіти, її соціального призначення.

Щодо місця соціології освіти у знаннях про суспільство, суспільних науках, слід відзначити, що соціологія є теорією, методологією, практикою суспільних наук, оскільки вивчає суспільство, соціальні відносини, освіту через вимірювання кількісних і якісних показників. Методи соціології, технології вивчення людських, соціальних вчинків, методи соціального виміру застосовуються для вивчення освіти як суспільного інституту. Соціологія освіти вивчає освіту у контексті розвитку особистості, соціальних груп та їх соціальних відносин, соціальних зв'язків із соціумом. При цьому соціологію в освіті цікавлять її соціальні характеристики, властивості, якості, ознаки, вплив на них соціальних інститутів суспільства; функціонування соціального макро – та мікросередовища в освіті.

У системі історичного знання, філософії, соціальної філософії, філософії освіти, політології, політичної економії, психології, соціальної психології, демографії соціологія є методологічною основою вивчення соціальних процесів. Соціологія освіти виконує функцію генератора соціальних ідей, теорій про соціалізацію людини, її місця у суспільстві, ролі у системі соціальних зв'язків. Якщо, наприклад, історія концентрує увагу на вивченні конкретних соціальних фактів, зокрема розвитку освіти у конкретних історичних періодах, то соціологія освіти вивчає властивості суспільства, що стають загальними, спільними для всіх соціокультурних типів, й зокрема, освіти як суспільного інституту на певному етапі її розвитку. Історія застосовує соціологічні підходи до виявлення певних закономірностей, акцентування, з одного боку, індивідуальних, неповторних явищ, подій, фактів, а з іншого, типових явищ, що мали місце в освіті та її інститутах, соціальних відносинах у її межах.

Соціологія освіти через політичну економію вивчає еволюцію соціальної діяльності людини в освіті, вплив освіти на розвиток трудової діяльності, напрям професійних орієнтацій, вибір професій, процес підготовки до їх здійснення тощо, визначаючи тенденції останніх.

Виявлення закономірностей і тенденцій політичного життя у співвіднесенні з політичною культурою, вихованням, цінностями, свідомістю особистості, яка певним чином реалізується у політичному житті, відбувається у галузі політичної соціології, що враховує політичні особливості суспільства в цілому і в умовах конкретних політичних структур і політичних режимів. Таким чином, соціологія освіти враховує особливості політичних орієнтацій особистості, соціальних груп, спільнот освітян у суспільному житті.

В основі зв'язку соціології і філософії полягає цілісність соціальної думки людства, й зокрема, її співвіднесеність до стану розвитку освіти у певні історичні періоди. Закони, закономірності, тенденції, категорії, поняття, принципи, методи філософії становлять методологічний апарат соціології освіти, яка на загальнотеоретичній основі вивчає суспільні відносини, соціальні зв'язки і соціальні дії у освітньому полі. Вивчаючи об'єктивні підстави функціонування, розвитку соціального, соціальних інститутів, відносин в освіті (що їх досліджує, у свою чергу, соціальна філософія, філософія освіти), соціологія освіти конкретизує їх у генезі соціальної структури, діяльності соціальних інститутів, культурі, соціальній організації суспільства; вона препарує їх у освітній реальності, досліджуючи освіту як культурно–історичний феномен, форму збереження, передавання, трансформації знання, духовно–ціннісного досвіду; систему освітніх закладів, установ, що реалізують суспільне призначення освіти.

Якщо філософія вивчає соціальні відносини у їх узагальненому вигляді, то соціологія освіти конкретизує їх стосовно реалій функціонування освіти у певній соціальній ситуації, суспільних умовах, вивчаючи життєдіяльність особистості, соціальних спільнот, їх взаємозв'язків як соціальних типів в освітньому контексті. Така конкретизація розмежовує соціологію освіти і філософію освіти, яка вивчає освіту тільки на методологічному, загальнотеоретичному рівні аналізу соціальних явищ в освіті.

Проблеми культурології, моралі, етики, естетики, правознавства, антропології, демографії соціологія освіти преломлює у конкретному контексті, надаючи їм джерельного, емпіричного (стосовно життя особистості й соціальних спільнот в освіті), вигляду. Методологічні засади останніх соціологія освіти застосовує для соціального аналізу вчинків, поведінки особистостей, соціальних спільнот в освіті. Такий аналіз дає змогу виявити типове у соціальному.

Соціологія освіти послуговується також напрацюваннями у галузі соціальної психології, реалізуючи знання психологічних, нейрофізіологічних закономірностей, тенденцій, напрямів процесів навчання й виховання особистості. При цьому наміри, потреби, мотиви, орієнтації, соціальна поведінка індивідуумів в освіті, розглядаються у структурі організаційно опосередкованих систем соціальних потреб, інтересів, норм, цінностей, які є фоном, підставою розвитку особистості, функціонування соціальних спільнот в освіті.

Соціологію освіти і соціальну демографію пов'язує вивчення вікових особливостей тих, хто знаходиться у річищі освіти, їх демографічних властивостей, характеристик, ознак тощо. Це дає змогу врахувати вікові, сімейні, шлюбні, інші демографічні відносини в аналізі соціальної реальності в освіті.

Соціологію освіти з методами математичної статистики, аналізу, соціальної статистики пов'язує необхідність вимірювати соціальні процеси в освіті, надавати їм кількісні й якісні характеристики, що є науковим призначенням соціології освіти. Застосування таких методів дає змогу проводити соціометрію– визначення методологічної підстави сутності соціальних зв'язків у групі, соціальній спільноті тощо; з'ясовувати методологічні підстави вибірки – системи обрання респондентів для проведення соціологічного дослідження в освіті; розраховувати результати соціологічних опитувань, інтерв'ювання, анкетування, тестування, проведення спостереження та експериментування; складати моделі, структури, форми соціальних прогнозів, планів; обраховувати оформлення соціологічної інформації – методологічного поля соціального управління в освіті, самоорганізації соціальних процесів, які визначають її мету, призначення, цілі тощо.

Отже, соціологія освіти є перспективним напрямом розвитку наукового знання, оскільки проблеми освіти, особливо їх соціальний контекст, є динамічними. постійно змінюваними, інноваційними. Велике значення має багатоманітність підходів у висвітленні сутності того, що продукується у цій царині суспільного життя. Ці підходи розроблюються як українськими вченими, так і вченими Росії та далекого зарубіжжя.

Доробок систематичного викладу засад соціології освіти як галузевої науки належить Ф.Р.Філіпову та В.Я.Нечаєву. Зокрема В.Я.Нечаєв запропонував структуру соціології, розглядаючи освіту у річищі соціокультурного процесу (Нечаев В.Я. Социология образования. – М.: Из-во МГУ, 1992). Ф.Р.Філіпов розглядає, характеризує соціальну політику держави у галузі освіти та реалізацію соціальних функцій освіти в суспільстві (Филиппов Ф.Р. Социология образования. – М.: Просвещение, 1990).

Соціальний контекст освіти з позицій соціології подається у колективній монографії (Соціологія / За заг. ред. проф. В.П.Андрущенка, проф.М.І.Горлача. – Харків – Київ, 1998). Розроблено структуру, тезаурус понять і категорій, якими послуговується сучасна соціологія освіти (Соціологія: Короткий енциклопедичний словник. / Укладачі: В.І.Волович, В.І.Тарасенко, М.В.Захарченко та ін., (за заг. ред. В.І.Воловича. – К.: Укр. центр духовної культури, 1998).

А.К.Аітов досліджує освіту як фактор формування соціальної структури й соціальних переміщень. М.Х.Титма, В.О.Оссовський, І.О.Мартинюк, В.Н.Шубкін, М.Ф.Головатий, С.О.Войтович, Є.І.Головаха, В.А.Піддубний, А.О.Ручка, О.М.Тихонов вивчають роль освіти у соціальному самовизначенні молоді, набутті нею соціальних та професійних орієнтацій; проблеми студентської молоді як соціальної групи. В.Н.Турченко, О.О.Якуба досліджують взаємозв’язок розвитку освіти з НТП, НТР; взаємодію соціальних інститутів вищої школи із виробництвом, економічними процесами у сучасному суспільстві.

Л.Я.Рубіна, М.Н.Руткевич, В.І.Подшивалкіна досліджують місце освіти у реалізації потреб суспільства, соціальних спільнот. Соціологічні проблеми розвитку вищої школи вивчаються В.І.Астаховою. І.М.Гавриленко, О.Л.Скідін розвивають підходи до проблеми відчуження особистості у процесі освіти; дають характеристику статичних та гносеологічних структур освіти (Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Соціологія освіти: Навчальний посібник. – Запоріжжя: “ЭТТА–ПРЕСС”, 1998).

Процес соціалізації особистості як проблему освіти, соціології виховання вивчають А.М.Маковецький, О.А.Донченко, І.Е.Бекешкіна, В.Є.Хмелько, О.О.Якуба, Н.В.Паніна, М.П.Лукашевич, В.Т.Солодков (зокрема, див. Лукашевич Н.П., Солодков В.Т. Социология образования: Конспект лекций. / Под ред. Н.П.Лукашевича. – К.: МАУП, 1997).

Цікавими розробками соціальної сутності освіти в інформаційному суспільстві, сучасних напрямів розвитку освіти є праці Н.Смелзера, Е.Гідденса. Ними розробляються практичні матеріали із проведення соціологічних досліджень у галузі освіти; особлива увага приділяється характеристиці соціальних відносин в освіті та її взаємодії з суспільними інститутами суспільства.

Специфічними є дослідження у галузі взаємодії освіти та громадської думки суспільства, ЗМіД, які формують громадянське обличчя освіти (Н.В.Костенко); розгортається низка досліджень презентації досягнень сучасної освіти у формі “public relations“, інформаційних ресурсів освіти тощо.

Резюме до лекції 1.

1. Соціологія освіти є наукою, яка вивчає соціальну діяльність освіти як суспільного інституту – у внутрішньо–та зовнішньоінституційному аспектах; розгортається через характеристику освіти, особливо системи соціальних відносин у ній.

2. Соціологія освіти як наука має мету, завдання, об’єкт, предмет, функції, рівні, принципи, форми, структуру і розглядає кількісне і якісне визначення сутності соціальних фактів, явищ, подій освіти.

3. Соціологія освіти має такі напрями:

· соціологія навчання;

· соціологія виховання;

· соціологія тих, хто навчається (на всіх рівнях діяльності систем, рівнів, закладів, установ освіти);

· соціологія освітніх працівників;

· соціологія соціальних відносин в освіті (на усіх рівнях – від діянь особистості до функціонування освіти як суспільного інституту);

· соціологія управління освітою тощо.

4. Соціологія освіти має визначене місце в системі суспільствознавчого знання, суспільних наук; дає специфічний інструментарій, технології дослідження освітніх фактів, явищ, подій тощо. Останні засновані на методології і методиці соціології освіти як наукового предмету, який вивчає освіту в її соціальних виявах.

5. З точки зору сучасного стану розвитку соціології освіти подається характеристика досягнень освіти в її освітньознавчому аналізі із певними висновками, теоретико–методологічними обґрунтуваннями, практичними рекомендаціями стосовно розвитку освіти як суспільного інституту.

6. Система соціологічних досліджень освіти дає можливість оцінити стан її розвитку, зрозуміти закономірності, тенденції, вияви, конфлікти, які визначають подальші шляхи її генези в інформаційному суспільстві.

Глосарій до 1–ої лекції

Соціологія освіти - галузь соціологічної науки, яка вивчає закони, закономірності, тенденції, напрями, форми функціонування і розвитку освіти як суспільного інституту. У її межах розглядаються соціальні аспекти діяльності працівників освіти, педагогічних та навчальних колективів; соціальна структура й функціонування установ, закладів, організацій освіти; проблеми управління освітою; взаємини педагогів та тих, хто освічується; закономірності, напрями соціалізації особистості; проблеми соціального престижу, суспільної ролі освітян, їх професійного статусу; тенденції співвідношення освіти та інших суспільних інституцій; взаємозв'язок навчально-освітніх та інших суспільних, соціальних процесів; поведінка та свідомість індивідів й соціальних груп, які знаходяться у річищі освіти; взаємозв'язок рівнів, форм, систем освіти; структури й завдання закладів, установ, організацій освіти; соціальний структурний аналіз останніх, відмінностей між ними тощо.

Мікросоціологія – сукупність соціологічного знання стосовно вивчення мікрооб'єктів суспільства - міжособистісної інтеракції, соціальних стосунків, комунікативних зв'язків у малих соціальних групах, поведінки індивідів, окремих суспільних та соціальних явищ. В її основі - емпіричний рівень узагальнення дійсності, на якому здійснюються описові мікротеорії. Визначальною засадою мікросоціології є ідея інтеракції індивідів, в межах якої змальовується людська поведінка з позиції вияву та опису її внутрішніх психологічних елементів, у результаті чого остання постає як постійно відтворюваний феномен духовної взаємодії особистостей, соціальних груп тощо.

Макросоціологія - сукупність загальнотеоретичних знань у системі соціології, що є результатом макросоціологічних досліджень, які, у свою чергу, охоплюють вивчення великих соціальних об’єктів – суспільства в цілому, його складових частин (систем, підсистем, галузей соціальних відносин), масштабних соціальних явищ, процесів, подій, соціальних інститутів, поведінки великих груп людей. Такі знання концентруються у образах суспільної реальності, які сягають висоти абстракцій – теорій, концепцій, категорій, понять. Головна форма знань у межах макросоціології – теорії й теоретичні конструкції з відповідними системами (комплексами, групами) понять і термінів, які узагальнюються у процесі макроаналізу суспільства.

Методологія - система принципів, прийомів, процедур формування і використання методів соціологічного пізнання, вчення про цю систему. В її основі - система узагальнення суспільних і соціальних процесів на рівні метатеорії. Це - філософська оцінка дослідницьких методів соціології, зокрема, методи й стратегії, що використовуються у соціології для маніпулювання даними і набуття нового знання.

Література до лекції 1

1. Гавриленко І.М. Соціологія освіти: Навчальний посібник / КНУ ім. Т.Г.Шевченка. – К.: РВЦ “Київський університет“, 2000. – Кн. 1. – Соціальна статика. – 335 с.

2. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Соціологія освіти: Навчальний посібник. – Запоріжжя: “ЭТТА – ПРЕСС”, 1998. – 396 с.

3. Илчиков М.З., Смирнов Б.А. Социология воспитания. – М.: Педагогика, 1996. – 114 с.

4. Кон И.С. Социология личности. – М.: Политиздат, 1967. – 383 с.

5. Конспект лекцій із спеціальності “Соціологія освіти”: Для студентів денної форми навчання. / М.Ф.Карпенко та ін.; (укл.); КПІ. – К.: Вид – во КПІ, 1995. – 40 с.

6. Кравченко А.И. Социология: Словарь: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: Academia, 1997. – 240 с.

7. Ліщук – Торчинська Т.П. Соціологія освіти: Методичні рекомендації до курсу для студентів спеціальності “Соціологія”; Волинський державний університет ім. Лесі Українки, Інститут соціальних наук, кафедра соціології. – Луцьк: РВВ “Вежа” Волинського державного університету ім. Лесі Українки, 2000. – 56 с.

8. Лукашевич Н.П., Солодков В.Т. Социология образования: Конспект лекций. / Под ред. Н.П.Лукашевича. – К.: МАУП, 1997. – 224 с.

9. Лукашевич Н.П. Социология воспитания: Краткий курс лекций. – К.: МАУП, 1996. – 180 с.

10 Методология и методика социально–педагогических исследований (С.Г.Вершиловский, Л.Г.Петряевская, А.И.Ходжаков и др.; С.Г.Вершиловский (ред.); РАО, Институт образования взрослых. – СПб: ИОВ РАО: Тускарора, 1999. – 122 с.

11. Нечаев В.Я. Социология образования. – М.: Из – во МГУ, 1992. – 200 с.

12. Педагогічна соціологія: Навчальний посібник. /В.С. Болгаріна, М.М. Шимовський, Л. Й. Гуменюк та ін. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. – 144 с.

13. Сидоренко О.А. Соціологія освіти: Науково–практичний посібник для працівників системи освіти. - Х.: ХДУ “Народна українська академія“, 2000. – 32 с.

14. Скідін О.Л. Соціальні технології в управлінні закладами освіти: автореферат дисертації…доктора соціологічних наук: 22.00.06.; Київський національний університет ім.Тараса Шевченка. - К.: РВЦ “КНУ“, 2001. – 44 с.

15. Соціологічний вимір вищої освіти України: Методичний збірник програм, тематичних планів, тез лекцій; / ІСДО: Укл. В.І.Волович, О.М.Мовчан. – К.: ІСДО, 1993. – 131 с.

16. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. / Уклад.: В.І.Волович, В.В.Тарасенко, М.В.Захарченко та ін.; за заг. ред. В.І.Воловича. – К.: Укр. Центр духовної к – ри, 1998. – 736 с.

17.Соціологія: терміни, поняття, персоналії: Навчальний словник – довідник для студентів вищих навчальних закладів освіти України / В.М.Піча та ін: укл.); В.М.Піча (заг. ред.); Соціологічна асоціація України. – К.: Каравела; Л.: Новий світ, 2000, 2002. – 480 с.

18. Социология личности. – Вильнюс: АРГУС, 1989. – 154 с.

19. Социология. Наука об обществе. Учебное пособие. / Под общ. ред. проф. В.П. Андрющенко, проф. Н.И.Горлача. – Харьков, 1996. – 688 с.

20. Социология молодежи: Учебник. / Н.М. Боенко, Я.И.Гилинский, С.И.Голод и др.; В.Т.Лисовский (отв. ред.). - С. – Петербургский ун – т и др. – СПб.: Из – во С. – Петербургского ун – та, 1996. – 458 с.

21. Сурмин Ю.П. Социология: проблемы социологической науки, общества, человека: Учебное пособие для студентов вузов, изучающих курс “Социология“ / Ю.П.Сурмин, И.С.Полторак, Н.А.Липовская; Национальный горный университет, Институт гуманитарных проблем. – Д.: НГУ, 2002. – Ч.3. Человек. - 2002. – 142 с.

22. Филиппов Ф.Р. Социология образования. – М.: Наука, 1991. – 203 с.

Харчев А.Г. Социология воспитания. – М.: Политиздат, 1990. – 222 с.

23. Якуба О.О. Соціологія: Навчальний посібник для студентів. – Харків: Константа, 1996. – 192 с.

Лекція 2.

Тема: Освіта як соціальний інститут.

Мета: Дати характеристику освіті як соціальному інституту із соціологічної точки зору. Розкрити соціологічні підходи до аналізу освіти як соціального інституту.

Питання:

1. Особливості освіти як соціального інституту. Реалізація суспільних, соціальних цілей в освітньому соціальному інституті.

2. Закони, закономірності, тенденції функціонування і розвитку освіти із соціологічної точки зору.

3. Соціологічні підходи до розгляду освіти як соціального інституту.

4. Напрями стратифікації освіти у соціологічному контексті: рівні, системи.

Зміст лекції

Соціологія освіти розглядає освіту як соціальний інститут, в якому реалізується діяльність сукупності освітніх закладів, установ, організацій, напрями спеціально організованих соціальних дій, відповідних культурно–ціннісних орієнтацій; здійснюється міжпоколінний зв’язок, в якому діють владно–престижні, класово–стратифікаційні, соціально–диференційовані, культурно–етичні відносини тощо.

Соціальний інститут освіти визначається як історично складена стійка форма сумісної діяльності людей, система соціальних відносин щодо передавання знань, духовно–ціннісного досвіду, формування особистості в суспільстві; сталий, раціональний, впорядкований комплекс формальних і неформальних правил, норм, принципів, настанов, орієнтацій, цінностей, ідеалів, діяльності, що регулюють свідомісні соціальні відносини, організують їх у систему ролей, статусів з приводу засвоєння особистістю суспільного знання, культурного надбання, виражають соціальне призначення людини у суспільстві; елемент системи політичних, економічних, духовних, соціальних відносин суспільства, в якому соціалізується особистість, набуваючи усієї гамми соціальних стосунків, зв’язків, взаємодій, співвідносин; форма суспільного життя, в якій індивід реалізується через засвоєння, застосування знання, духовно–ціннісного досвіду, духовного багатства суспільства в інтересах його розвитку.

Розвиток освіти взаємозумовлений (відносно суспільних відносин) об’єктивними та суб’єктивними факторами: розвитком суспільства, суспільних і соціальних відносин у ньому; процесом задоволення колективних соціогрупових потреб, зокрема, потреби в освіті населення.

Об’єктивними факторами тут виступають: інтеграційні процеси, що мають місце у матеріальному й духовному виробництвах, формуванні соціальної структури суспільства; розподіл суспільної праці, її спеціалізація; кооперування свідомої діяльності людей.

Суб’єктивними факторами є: інстинкти людської діяльності; почуття, ідеї, звички, традиції, норми, що мають культурний контекст; набори знань, цінностей, виражені у різноманітних формах ідеології, політики, суспільного поділу праці, науки, ЗМіД, мистецтва, моралі, права, психології, сім’ї, тощо.

Освіті як суспільному інституту притаманні такі функціональні характеристики: а. реляційна – виражає рольову структуру суспільства; б. регулятивна – надає соціалізаційному процесу розвитку особистості функції суспільного контролю, корекції; задає тональність у певній тенденції, напрямі розвитку суспільства; в. культурна – послуговується впровадженню культурних, духовно–ціннісних настанов суспільства, певного соціуму, соціальних спільнот, груп, колективів, особистості; г. інтегративна – забезпечує багатогранну, комплексну реалізацію потреб, інтересів, настанов, мотивів, цілей, орієнтацій, цінностей, ідеалів певного макросоціуму – суспільства, системи соціальних відносин у даному колективі, інтересів усіх суспільних класів, станів, шарів, прошарків, страт, соціальних спільнот, груп; реалізує соціальну взаємодію людей заради прогресу суспільства.

Освіта як суспільний інститут має свою особливу соціоструктуру - стратифікацію – сукупність діючих в її просторі соціальних організацій, адміністративних структур, які визначають і спрямовують форми реалізації суспільних потреб, інтересів, цінностей в освітній галузі.

Як комплекс формальних та неформальних організацій діяльності освіта має напрями стратифікації:

· горизонтальний (освітні інституційні утворення групуються навколо рівнів освіти особистості – від дошкільної освіти до освіти дорослих, безперевної освіти);

· вертикальний (у межах певного рівня освіти існують щаблі удосконалення, розвитку).

Зокрема, вертикальна організація освіти функціонує на підставі: а. впорядкованої соціальної взаємодії між учасниками (суб’єктами) освіти; б. безперервного удосконалення організації освіти для соціальної ефективності освіти; в. забезпечення оптимальних дій та соціальних взаємодій між усіма ланками – підсистемами, напрямами, рівнями освіти з метою удосконалення впливу на особистість.

Такі напрями грунтуються на реалізації суспільних методологічних підстав освіти та виконання нею суспільних функцій (репродуктивної, комунікативної, регулятивної, владно–примусової, селективної, стратифікаційної, соціальної мобільності, господарської, інтегративної, рекреативної, продутивної тощо):

· суспільної доцільності;

· статусно-функціонального, соціально-рольового вираження;

· надійності й стабільності дії системи освітніх впливів.

Квінтесенцією реалізації освітою як соціального інституту суспільної мети, духовних, культурних завдань є впровадження суспільних, соціальних цінностей. Останні мотивують цілеспрямовану, раціональну, соціально структуровану, рольову, ієрархізовану діяльність освіти відносно впливу на тих, хто навчається - як індивідуально, так і колективно. При цьому, вони виступають суспільними, соціальними орієнтирами і визначають духовний вплив суспільства на особистість.

У їх структурі в освіті мають місце: 1. орієнтація на отримання особистістю необхідних для її розвитку знань, духовно–ціннісного досвіду, культурних настанов; 2. соціальна диференціація; 3. соціальний престиж; 4. професійна спеціалізація; 5. соціальна мобільність; 6. культурне багатство особистості, соціального оточення; 7. сукупність соціальних стимулів для розвитку особистості; 8. реалізація особистістю свого місця у житті тощо.

Отже, завданнями освіти як суспільного інституту є:

· надання особистості засобів: для соціальних переміщень, для зміни соціального статусу, соціальної мобільності, для соціальної орієнтації у суспільному просторі; інструментарію перетворення світу; соціальних, культурних зразків діяльності у суспільстві;

· відтворення соціальної структури, соціально–професійного, спеціалізованого поділу суспільства, його культурних настанов, орієнтацій, інтересів, ідеалів, цінностей; продовження соціальної міжпоколінної трансмісії, соціальних комунікацій, в яких відтворюються суспільні, соціальні зв’язки, відносини, взаємодії; соціальної регуляції, профілактики, контролю, управління, коригування соціальних дій особистості, соціальних спільнот;

· створення соціальних умов для соціалізації особистості; реалізації соціальної селекції, в якій суспільство відтворює соціально–класові, стратифіковані відносини.

· У процесі діяльності освітнього інституту реалізуються наступні тенденції розвитку останнього:

· відтворення соціальної диференціації суспільства;

· досягнення цілісності, інтегративності у розумінні картини світу, систем соціальних відносин;

· реалізація методів, засобів, прийомів, способів, форм оволодіння суспільними знаннями, уміннями, навичками, духовно–ціннісним багатством;

· постійне відтворення соціальних умов розвитку особистості;

· неухильна, стабільна диференціація освітнього впливу на особистість стосовно інноваційних форм освіти.

Законами, закономірностями розвитку освіти як суспільного інституту з точки зору соціології освіти, є: а. такі, що характеризують внутрішній світ освіти, визначають її змістовну, організаційну форму, підтримують соціальний феномен освіти (закон гуманістичної сутності освіти; закон взаємного спілкування у соціальних діях суб’єктів освіти; закон діалектичної єдності навчання й виховання; закон стабільної соціалізації тих, хто навчається; закон стимулювання самоорганізації останніх у процесі освіти; закон оптимальності в управлінні освітою тощо); б. такі, що є результатом впливу на освіту суспільства, соціуму – системи політичних, економічних, соціальних, духовних відносин, результатом власного розвитку освіти (це: закон визначального впливу системи суспільних відносин на розвиток освіти; закон взаємозалежності характеру і змісту освіти відносно змін у соціальній структурі суспільства; закон впливу культури суспільства на стійке підвищення, удосконалення якості освіти; закон підвищення вимог суспільства до рівня розвитку освіти у зв’язку із змінами у системах суспільних, соціальних, культурних відносин; закон відповідності державної політики у галузі освіти потребам, настановам, мотивам, інтересам, цінностям певного соціуму, безперервності освіти тощо). Останні відображають місце освіти у суспільстві, систему її суб’єктно–суб’єктних, суб’єктно–об’єктних відносин, багатогранність її суспільних виявів.

Рівні, страти, організаційні структури освіти (горизонтальні і вертикальні, низхідні і висхідні) реалізують ці закони через зміст і форми діяльності освітніх закладів, установ, організацій тощо. На кожному рівні освіти останні виражають суспільне призначення освіти, реалізуючи її мету і завдання.

Так, дошкільна освіта, зокрема, спрямовується на адаптацію особистості до системи суспільних, соціальних відносин, що їх виражає освіта; на забезпечення особистістю необхідних адаптаційних знань, вмінь, навичок, основ соціального спілкування. Середня освіта готує особистість до суспільної, соціальної самоорганізації, надаючи базовий компонент знань, вмінь, навичок для повноцінної соціалізації; формує структуру пріоритетів соціальних цінностей, норм, правил, традицій, настанов, які, в свою чергу, є основою індивідуальної суспільної діяльності. Тут розгортаються процеси: а. соціалізаційного розвитку особистості у певних формах; б. організації змісту навчально–виховної системи у взаємодії державного й навчально–виховного компонентів; в. поширення організаційних форм педагогічного впливу через діяльність педагогічних кадрів, управління освітою; г. спеціалізованого освітнього спілкування у певних формах, змісті, напрямах та ін.

Позашкільна освіта розвиває природні здібності особистості на підставі поглиблених, інтегрованих, диференційованих, спеціалізованих форм навчально-виховної діяльності, готуючи самоорганізацію індивіда в дорослому житті.

Професійна освіта (на всіх її рівнях) забезпечує підготовку особистості до виконання суспільного призначення: як фахівця, громадянина, соціальний суб’єкта. Рівні такої освіти реалізують диференціацію, спеціалізацію, поглиблення, узагальнення, інтеграцію суспільного, навчально–виховного впливу на особистість; відтворення соціально–класової, соціально-професійної структури суспільства; поглиблення знань, вмінь, навичок, необхідних для суспільного прогресу; відтворення культурно–гуманістичних функцій суспільного розвитку; реалізацію соціального регулювання, контролю, управління.

Післядипломна освіта – освіта дорослих - забезпечує поглиблення