Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


 расномовства та основн≥ етапи њњ розвитку




ѕлан

1. –иторика ≥ красномовство. ћ≥фолог≥€ красномовства.

2.  омпоненти класичноњ риторики.

3. ќсновний принцип сучасноњ риторики.

4. ќсновн≥ етапи розвитку риторики.

5. ¬исновки.

 

–иторика Ц дисципл≥на, €ка виникла дуже давно, €к наука сп≥лкуванн€, полем≥ки, суперечки. ”м≥нн€ розум≥ти та переконувати, слухати та чути даЇтьс€ не т≥льки в≥д природи або працею самовихованн€. ¬оно дос€гаЇтьс€ також ≥ спец≥альним навчанн€м, оволод≥нн€м ц≥лою системою мовленнЇво-розумових операц≥й, €ким навчали вс≥х культурних людей з найдавн≥ших час≥в. —истема ц€ була створена давньогрецькими ф≥лософами-риторами ≥ отримала назву риторика.

« стародавн≥х час≥в риторика була присв€чена наступним питанн€м:

- €к навчитис€ говорити не т≥льки красиво та правильно, а й переконливо, у в≥дпов≥дност≥ з≥ смислом викладати усно та письмово те, що ми хочемо сказати, та так, щоб нас точно розум≥ли т≥, до кого ми звертаЇмось;

- риторика вчила й вчить, €к зд≥йснювати мовленнЇву комун≥кац≥ю;

- €к правильно, лог≥чно й виразно викладати та розвивати думки, вживати слова;

- €к користуватис€ мовленнЇвою активн≥стю в особистому житт≥ та в сусп≥льн≥й д≥€льност≥, €к виступати перед аудитор≥Їю.

” сучасн≥й науков≥й та навчальн≥й л≥тератур≥ часто слово риторика виступаЇ синон≥мом до слова красномовство. “ак, значенн€ цих сл≥в близьк≥, але все ж м≥ж ними ≥снуЇ в≥дм≥нн≥сть.

–иторика (гр.) Ц 1. ораторське мистецтво, теор≥€ красномовства; навчальний предмет, що вивчаЇ теор≥ю красномовства; навчальна книга, що вивчаЇ основи ц≥Їњ теор≥њ. 2. ≈фективн≥сть, зовн≥шн€ краса мовленн€. 3. «астар≥ла назва молодшого класу духовноњ сем≥нар≥њ.

 расномовство Ц здатн≥сть, ум≥нн€ говорити красиво, переконливо; вправне мовленн€, побудоване на ораторських прийомах; ораторське мистецтво, риторика.

—учасна наука схильна до розд≥ленн€ пон€ть Ђораторське мистецтвої ≥ Ђриторикаї, трактуючи останню в б≥льш широкому значенн≥. ј саме: риторика Ц технолог≥€ (сукупн≥сть метод≥в, засоб≥в, прийом≥в) створенн€ (породженн€) будь-€кого тексту, оформленого в зрозум≥лому та переконливому висловлюванн≥ (усному чи писемному), €ке виражаЇ важлив≥ дл€ автора та його адресата думки, почутт€, переживанн€.

јналог≥чно трактували сутн≥сть риторики й давньогрецьк≥ мислител≥, античн≥ теоретики ≥ практики риторики. –озум≥ючи величезну силу слова, €ке може вбити ≥ оживити, вони попереджали, що правом на впливове, переконливе мовленн€ мають лише т≥ люди, €к≥ сформували в соб≥ основн≥ базов≥ €кост≥ мовноњ особистост≥.

∆иве словесне сп≥лкуванн€ Ц це наука ≥ мистецтво. ≤ т≥льки у взаЇмод≥њ, в обТЇднанн≥ одного ≥ другого можливе процв≥танн€ т≥Їњ частини культури, €ка називаЇтьс€ ораторським мистецтвом. Ѕагатий запас активноњ лексики, прекрасний голос, жвава мова ще не означають, що людина волод≥Ї техн≥кою виступу. Ђ”м≥Ї говорити людина та, - п≥дкреслював ј.¬.Ћуначарський, сам чудовий оратор, - €ка може висловити своњ думки з повною €сн≥стю, вибрати т≥ аргументи, €к≥ найб≥льш доц≥льн≥ в даному м≥сц≥ ≥ дл€ даноњ особи, надати њм той емоц≥йний характер, €кий був би в даному м≥сц≥ переконливий та доц≥льнийї. ≤ дал≥: ЂЋюдина, €ка ум≥Ї говорити, тобто, €ка ум≥Ї в максимальн≥й м≥р≥ передати своњ переживанн€ близькому, переконати його, €кщо потр≥бно, висунути аргументи або розв≥€ти його забобони та помилки, врешт≥, вплинути безпосередньо на весь його орган≥зм шл€хом збудженн€ в ньому в≥дпов≥дних почутт≥в, ц€ людина волод≥Ї в повн≥й м≥р≥ мовленн€мї.

як бачимо, в основ≥ мовленн€ лежать зрозум≥л≥ аргументи. ≤ не просто аргументи, а так≥, виб≥р €ких вмотивований ситуац≥Їю сп≥лкуванн€ та складом аудитор≥њ. ÷≥ аргументи повинн≥ д≥€ти не т≥льки лог≥чно, але й емоц≥йно. “≥льки тод≥ вони можуть бути переконливими.

¬≥домий досл≥дник мови ¬.¬.¬иноградов вважав, що Ђораторська промоваї - синкретичний жанр. ¬она Ц водночас ≥ л≥тературний тв≥р, ≥ сцен≥чна вистава. ќраторська промова Ц особлива форма драматичного монологу пристосованого до обстановки сусп≥льно-побутового або громад€нського Ђд≥йстваї. ¬чений п≥дкреслював, що ораторська промова - це п≥дготовлений л≥тературний тв≥р, €кий маЇ певн≥ стил≥стичн≥ характеристики, а оск≥льки вона розрахована на сцен≥чний показ, то вона маЇ художню ≥ естетичну направлен≥сть.

ћ≥фолог≥€ красномовства. як ≥ все з давнього житт€, у м≥фолог≥њ знаходив своЇ в≥дроджен≠н€ ≥ дар красномовства, майстерне волод≥нн€ п≥сенно-поетичним переконувальним живим словом, що здатне впливати на людину, а то й вир≥шувати њњ долю.

” грецьк≥й м≥фолог≥њ риторику уособлювала одна з дев'€ти ми≠стецьких муз прекрасноголоса богин€  ал≥опа, донька «евса ≥ богин≥ пам'€т≥ ћнемос≥ни. ¬≥д ≥мен≥ ћнемос≥ни п≥зн≥ше в ритори≠ц≥ називатиметьс€ розд≥л, у €кому розробл€тимутьс€ прийоми за≠пам'€товуванн€ промов у пер≥од њх п≥дготовки до виголошенн€ Ч мнемон≥кою.  алл≥опа була покровителькою духовноњ культури Ч риторики парувального слова ≥ сп≥ву, поез≥њ та науки. ¬она вчила сп≥вати јх≥лла. —кульптурним зображенн€м ц≥Їњ богин≥ стала краси≠ва ж≥нка з навощеною дощечкою та з паличкою (стилосом) дл€ писанн€ в руках. ќдним з њњ син≥в Ч прекрасних сп≥вц≥в Ч був попул€рний у грецьк≥й м≥фолог≥њ ќрфей. —ловесними ≥ музични≠ми чарами ќрфей впливав на бог≥в, людей, птах≥в, зв≥р≥в, усю при≠роду.

Ѕожественним голосом чаруванн€ були над≥лен≥ м≥ф≥чн≥ ≥сто≠ти - сирени-нап≥вж≥нки, нап≥вптахи. ÷е доньки музи трагед≥њ бо≠гин≥ ћельпомени. ¬они мешкали на скел€х безлюдного острова, чар≥вним голосом заманювали мореплавц≥в. Ќ≥хто не м≥г всто€ти проти цих чар.

” грецьк≥й м≥фолог≥њ був бог глузуванн€ ≥ лихосл≥в'€ ћом, що зл≥сно пащекував про бог≥в ≥ людей. «евс вигнав його з ќл≥мпу, ≥ в цьому ви€вилос€ негативне ставленн€ до лихосл≥в'€ у грецькому сусп≥льств≥.

ѕров≥сниц€ «евса, богин€ чуток ќсса, була над≥лена божествен≠ним голосом ≥ мала назву Ђдит€ золотоњ над≥њї.

Ѕогин€ чаклунства √еката, за м≥фами, допомагала люд€м у гро≠мадських справах захищати себе словом.

÷ей м≥фолог≥чний матер≥ал св≥дчить, €к побожно греки стави≠лись до —лова, шанували добре слово й осуджували лихе, €к ц≥ну≠вали велику силу живого слова ≥ в≥рили в нењ.

” √рец≥њ покровительками красномовства були три богин≥: бо≠гин€ переконанн€ ѕейто (гр. Peitho Ч переконанн€), супутниц€ јфрод≥ти ≥ √ермеса, ≥ дв≥ богин≥ ≈риди (гр. ≈г≥s) Ч богин≥ супере≠чок. ќдна ≈рида Ч гармон≥йна, тобто така, що прагне гармон≥њ у сп≥лкуванн≥, злагод≥, компром≥су ≥ хоче дос€гти мети, ≥стини. ƒру≠га ≈рида Ч дисгармон≥йна, €ка йде до перемоги через конфл≥кт ≥ нав≥ть смерть, тому њњ вважали злою, на в≥дм≥ну в≥д першоњ ≈риди. «в≥дти ж ≥де традиц≥€ розр≥зн€ти два основн≥ види суперечок: кон≠структивний, нин≥ Ч це компром≥сний, консенсусний шл€х розв'€≠занн€ проблеми (греки називали його д≥алектикою) ≥ деструктив≠ний, конфл≥ктний (у грек≥в Ч агональний, аж до агон≥њ, тобто перед≠смертного стану орган≥зму), його називали еристикою, або агональною еристикою. «годом еристикою стали називати обидва види словесних спор≥в.

” римськ≥й культур≥ риторика зображалась в образ≥ величноњ ж≥нки Ч богин≥ мистецтв, що сид≥ла на пишному трон≥ в ос€йно≠му вбранн≥, на €кому виткан≥ мовн≥ ф≥гури. « прекрасних уст росла л≥ле€, €ка символ≥зувала красу (ornatus), ≥ меч, що символ≥зував гр≥зну зброю (persuasio). –иторика красою ≥ силою живоњ мови пе≠реконуЇ. ѕоруч зображен≥ найвидатн≥ш≥ оратори минулого на чол≥ з ÷ицероном ≥ ¬ерг≥л≥Їм.

” Їгипетськ≥й м≥фолог≥њ всесильним був бог “от, покровитель усього розумного. ¬≥н дав люд€м письмо ≥ рахунок, волод≥в часом, вв≥в л≥тописанн€, керував Ђус≥ма мовамиї ≥ вважавс€ €зиком бога ѕтаха. “от був покровителем арх≥вар≥ус≥в, б≥бл≥отек, переписувач≥в книг, охоронником усього п≥знанн€.

Ќа зображенн€х поруч з богом “отом сидить красива ж≥нка Ч богин€ мудрост≥ —≥а ≥ бог чар≥вних сл≥в ’у.

японська м≥фолог≥€ маЇ с≥м бог≥в щаст€, одним з €ких Ї бог крас≠номовства Ѕенсай-тен. ÷е в≥н, за пов≥р'€ми, засобами красномов≠ства продовжував житт€, збагачував його, дарував мудр≥сть, захи≠щав в≥д злих сил. «ображувавс€ Ѕенсай-тен верхи на дракон≥ чи зм≥њ, тримав у руках музичний ≥нструмент б≥ва.

” давньо≥нд≥йськ≥й м≥фолог≥њ було дв≥ богин≥ красномовства. ƒонька бога любов≥  ами богин€ слова ¬ач вважалас€ повелителькою бог≥в, царицею бог≥в, володаркою незл≥ченних багатств, боги≠нею мудрост≥. ” в≥домому епос≥ Ђ–≥гведаї њй присв€чено окремий г≥мн. Ѕогин€ св€щенного мовленн€ —арасват≥ була ≥ богинею муд≠рост≥ та красномовства. њњ вважають винах≥дницею санскриту й алфав≥ту деванагар≥, покровителькою наук ≥ мистецтв. ј ще —а≠расват≥ вважалас€ богинею чистоњ води, великого потоку. ÷е св≥дчить, що в у€вленн≥ давн≥х ≥нд≥йц≥в мова була близькою до води, мала бути чистою ≥ литис€, €к вода, в≥льно, природно.

—л≥д звернути увагу на те, що в м≥фолог≥њ ≥ давн≥х епосах ус≥х народ≥в боги ≥ героњ красномовства, слова, голосу, мови ≥ сп≥ву були напрочуд красивими, вишуканими, обдарованими. Ќарод пов'€зу≠вав з мовою, з њњ впливом на людину все краще, чого дос€гав, що хот≥в мати, ≥ €к його у€вл€в.

Ћюдина в≥д природи над≥лена сусп≥льним даром мовленн€, тобто здатн≥стю розум≥ти все навколо нењ, передавати своњ думки, почутт€, переживанн€ словом. Ќайкраще це вм≥ють робити митц≥ слова Ц поети та письменники. јле дар мовленн€ притаманний вс≥м люд€м. ≤ дар цей особливий. ¬≥н потребуЇ бережного ставленн€ до його збереженн€, примноженн€.  ожний народ св≥ту, розвиваючи та збагачуючи свою мову, передавав њњ €к неоц≥ненний спадок в≥д покол≥нн€ до покол≥нн€.

 ласичну риторику та ораторське мистецтво можна розум≥ти €к синон≥ми. ¬ класичному вар≥ант≥ вивченн€ риторики включало три необх≥дн≥ компоненти:

- вивченн€ теор≥њ (викладанн€ риторичних правил, характеристика специф≥ки мовленнЇвого сп≥лкуванн€, вивченн€ тип≥в аудитор≥њ та повТ€зан≥ з цим теоретичн≥ аспекти в≥дпов≥дноњ мовленнЇвоњ повед≥нки);

- вивченн€ визначних зразк≥в риторики минулого та сьогоденн€, що дають змогу зрозум≥ти, €к формуЇтьс€ образ мовц€, з одного боку, та конкретн≥ прийоми ≥ засоби мовленнЇвого впливу Ц з ≥ншого;

- робота над створенн€м самост≥йних публ≥чно-мовленнЇвих виступ≥в, складанн€ та виголошенн€ промов.

—учасна оновлена риторика отримала назву Ђнеориторикаї. ¬она €вл€ю собою пр€ме продовженн€ риторики класичноњ ≥ включаЇ њњ в себе. ¬ риториц≥, що в≥дроджуЇтьс€, немало нового, вз€того з безл≥ч≥ виниклих в 20 ст. мовознавчих наук, присв€чених вивченню структури сп≥лкуванн€, процес≥в комун≥кац≥њ, механ≥зм≥в вид≥в мовленн€ тощо. Ќеориторика ц≥кавитьс€ теор≥Їю та досв≥дом, накопиченим засобами масовоњ ≥нформац≥њ, рекламою, вивченн€м процесу оволод≥нн€ мовою ≥ мовленн€м д≥тьми та дорослими, побудовою теор≥њ д≥алогу та пол≥логу, вар≥антами зворотного звТ€зку в сп≥лкуванн≥, л≥нгв≥стикою тексту.

Ќеориторика займаЇтьс€ пошуком практичного застосуванн€ вс≥х зазначених вище наукових направлень в ораторськ≥й д≥€льност≥, в найр≥зноман≥тн≥ших вар≥антах мовленнЇвого сп≥лкуванн€, усного та писемного. «начно розширюЇтьс€ практичне застосуванн€ неориторики: вона шукаЇ застосуванн€ в д≥ловому та особист≥сному сп≥лкуванн≥ ≥ нав≥ть у сп≥лкуванн≥ з самим собою (тобто у внутр≥шньому мовленн≥).

Ќеориторика в сучасних умовах стаЇ необх≥дним компонентом в систем≥ вивченн€ мови та в систем≥ мовленнЇвоњ та мовноњ грамотност≥ людини. ¬она Ї верх≥вкою мовноњ осв≥ти, обТЇднуючи њњ забарвленн€ п≥д одним Ђдахомї практичного застосуванн€.

ќсновним принципом сучасноњ риторики Ї те, що риторика Ї мистецтвом мовленнЇвого самовираженн€, сп≥лкуванн€ та вплив людей одне на одного. “ому навчанн€ њњ основам повинно йти пор€д з вихованн€м та самовихованн€м моральноњ, в≥дпов≥дальноњ мовноњ особистост≥. «а словами ћ.—перанського, Ђоратор повинен бути вихований на принципах високоњ ф≥лософ≥њ та морал≥ї. «в≥дси випливаЇ завданн€ риторики: з одного боку Ц вихованн€ високоморальних та в≥дпов≥дальних мовних особистостей, громад€н Ѕатьк≥вщини, а з ≥ншого Ц широке розповсюдженн€ риторичних знань та вм≥нь: розум≥нн€ вс≥х засоб≥в впливу, котрими користуютьс€ при виступах з публ≥чними промовами, њх стратег≥њ та тактики.

–иторика ƒавньоњ √рец≥њ. ¬ченн€ красномовства виникло з≥ сп≥лкуванн€ та систематизац≥њ тих прийом≥в ≥ метод≥в веденн€ полем≥ки, суперечок та диспут≥в, €к≥ отримали широке розповсюдженн€ в античн≥й √рец≥њ з њњ розвиненим пол≥тичним житт€м та боротьбою р≥зних парт≥й за вплив на маси.

–озвиток риторики в ƒавн≥й √рец≥њ у VЧIV ст. до н. Ї. пов'€за≠ний з епохою соф≥стики ≥ цим вченн€м стимулювавс€. як ф≥ло≠софське вченн€, що виникло на етап≥ розпаду, руйнуванн€ м≥фоло≠г≥чноњ св≥домост≥, €ка вже в≥дходила, ≥ ще не зм≥цн≥лих науково добутих знань про св≥т, тому що експериментальна база природ≠ничих наук була слабкою, соф≥стика заперечувала об'Їктивну ≥стинн≥сть (вона н≥чим не могла њњ довести) ≥ спов≥дувала рел€тив≥зм та скептицизм. ≤ншими словами, соф≥стика п≥ддавала сумн≥ву мож≠лив≥сть в≥рог≥дного п≥знанн€ ≥стини, ≥снуванн€ над≥йних критер≥њв ≥стини ≥ взагал≥ критично-недов≥рливо ставилас€ до спроб њњ п≥знан≠н€, тому спр€мувала увагу на ближчий, конкретн≥ший ≥ доступн≥≠ший об'Їкт п≥знанн€ Ч людину, њњ розум ≥ духовну сферу, проголо≠сивши вустами ѕротагора: ЂЋюдина Ч м≥ра вс≥х речей: ≥сную≠чих Ч що вони ≥снують, не≥снуючих Ч що вони не ≥снуютьї.

—оф≥сти (в переклад≥ з грецькоњ Ч учител≥ мудрост≥, майстри), виход€чи з ≥дењ, що об'Їктивноњ ≥стини немаЇ, а може бути т≥льки суб'Їктивне судженн€ про ≥стинн≥сть, проголосили, що ≥стинною буде та думка, €ка переконлив≥ша. “ому вчител≥ соф≥стики своЇ завданн€ вбачали в тому, щоб навчити переконувати ≥нших, вм≥ти навмисне робити думку, ≥дею слабкою або сильною. ƒл€ того, щоб виробити в учн≥в ум≥нн€ переконувати слухач≥в, використовувалис€ два основн≥ засоби впливу: мистецтво м≥ркуванн€ (д≥алектика) ≥ мистецтво сп≥лку≠ванн€ (риторика). ’то оволод≥Ї цими мистецтвами переконувати, той зможе домогтис€ усп≥ху в тогочасному демократичному сусп≥льств≥ јф≥н, той стаЇ Ђгромадськоюї людиною. «розум≥ло, що у зв'€зку з цим зростала роль риторики €к науки переконанн€.

Ќа розвиток риторики впливали ф≥лософськ≥ школи соф≥ст≥в: д≥алектики, елеати, п≥фагор≥йц≥.

ќсновою д≥алектики Ї ≥де€ вченн€ √еракл≥та ≈феського (к≥нець VI Ч початок V ст. до н. Ї.) про рух ≥ зм≥нн≥сть св≥ту (Ђвсе тече, все зм≥нюЇтьс€ї). —оф≥сти поширили цю ≥дею на реч≥ та людей, на те, що про будь-€ку р≥ч ≥ про все може бути к≥лька думок ≥ з р≥зних, часом взаЇмовиключних, позиц≥й. ¬ д≥ю мав вступати доказ, спр€≠мований на переконлив≥сть певноњ думки. ћистецтво доказу поро≠дило лог≥ку, €ку јр≥стотель п≥зн≥ше оформить €к науку.

≈леати в≥дстоювали багатоман≥тн≥сть думок, скептицизм сто≠совно ≥стини ≥ намагалис€ утверджувати своњ думки за допомогою г≥мнастики розуму, майстерноњ вибудови доказ≥в.

ѕ≥фагор≥йц≥ п≥д впливом вченн€ ѕ≥фагора про гармон≥ю небес≠них т≥л шукали гармон≥ю в людин≥ ≥ знаходили њњ через мову, фор≠мували засобами мови, звучанн€, ритму, стил≥стичних прикрас.

—оф≥сти багато зробили дл€ розвитку мови ≥ мовознавства, ри≠торики й етики. ѕротагор першим сформулював правила грамати≠ки й орфоеп≥њ (зрозум≥ло, що тод≥шн€ граматика не мала сучасного вигл€ду), под≥лив слова на частини мови, вв≥в пон€тт€ способу д≥Їсл≥в ≥ назвав чотири способи. як св≥дчить јр≥стотель, ѕротагор розд≥лив Ђроди ≥мен... чолов≥чий, ж≥ночий, середн≥йї.

Ќарешт≥, соф≥стика зробила основне: до ≥снуючоњ родовоњ ел≥тар≠ност≥ (за походженн€м, належн≥стю до певного, зокрема аристо≠кратичного, роду) додала ≥ вивищила ел≥тарн≥сть за осв≥тою ≥ знан≠н€ми. ¬ демократичн≥й держав≥ кожний маЇ право висловити свою думку у в≥дкрит≥й публ≥чн≥й дискус≥њ ≥ думка його може бути сприй≠н€та, але в≥н маЇ подбати про своњ осв≥ту ≥ знанн€.

ƒл€ того, щоб зрозум≥ти, чим був викликаний та €к п≥дтриму≠вавс€ такий ≥нтенсивний ≥ пишний розвиток риторики в ƒавн≥й √рец≥њ, треба звернути увагу на к≥лька передумов. ѕершою з них Ї змагальн≥сть, €ку фах≥вц≥ з античност≥ називають фундаменталь≠ним принципом грецькоњ культури, наст≥льки вона пронизувала грецький ментал≥тет. Ќамагаючись довести своњ переваги, давн≥ греки змагались у всьому нав≥ть з богами (це в≥дображено в м≥фо≠лог≥њ, л≥тератур≥ й мистецтв≥). —в≥дченн€ цьому можемо знайти в Ђ–иториц≥ї јристотел€: Ђ...змаганн€ [€к ревн≥сне бажанн€ пор≥вн€≠тис€] Ї щось хороше ≥ буваЇ у людей гарних... —хильними ж до змаганн€ (dzelos) будуть обов'€зково люди, що вважають себе г≥дни≠ми тих благ, €ких вони не мають, бо н≥хто не бажаЇ того, що здаЇтьс€ неможливим. “ому-то такими [тобто схильними до змаганн€] бу≠вають люди молод≥ ≥ люди, що мають велич душ≥, а також люди, що волод≥ють такими благами, €к ≥ достойн≥ муж≥в, що користу≠ютьс€ повагою; до цих благ належить багатство, велика к≥льк≥сть друз≥в, влада та ≥нш≥ схож≥ блага. якщо почутт€ змаганн€ ви€вл€Їтьс€ стосовно благ, що користуютьс€ повагою, то сюди необх≥д≠но в≥днести доброд≥йництво ≥ все те, з допомогою чого можна при≠нести користь ≥ ви€вл€ти благод≥йництво до ≥нших людей...ї. Ќа ќл≥мп≥йських ≥грах, що, на думку вчених, почалис€ з 776 р. до н. е. ≥ перетворилис€ на ун≥кальну под≥ю пол≥тичного й культурного житт€ ƒавньоњ √рец≥њ, орган≥зовувалис€ не т≥льки спортивн≥ зма≠ганн€, а й мистецьк≥: за лавров≥ в≥нки переможц€ змагалис€ в май≠стерност≥ поети, скульптори, музики, художники, оратори. ¬≥до≠мо, що там виступали оратори ѕлатон, ƒемосфен, —ократ.

ƒругою передумовою зародженн€ й усп≥шного розвитку рито≠рики можна вважати те, що риторика виникла не на порожньому м≥сц≥. ƒо риторики вже ≥снувала усна традиц≥€ л≥ричноњ та еп≥чноњ поез≥њ. ѕро це св≥дчить ≥ текст Ђ≤л≥адиї √омера, де подано виступи цар≥в перед воњнами, й ≥нш≥ зразки ораторськоњ прози, зокрема опов≥д≥ про злочини й убивства в родин≥, €к≥ пот≥м використовува≠лис€ в судових промовах.

ќчевидно, дл€ поширенн€ риторики мало значенн€ й те, що в VIIЧV ст. до н. Ї. у грек≥в був культ живого, а не писаного слова. ÷≥нувалос€ живе звертанн€ до колективу (воњн≥в, рем≥сник≥в, м≥щан) ≥з закликом д≥€ти. ¬иникаЇ жанр стройових п≥сень воњн≥в (ембатер≥њв). ћайстром таких закличних промов був “≥ртей. Ћегенда розпо≠в≥даЇ, що —парта терп≥ла поразку у друг≥й ћесенськ≥й в≥йн≥ ≥ попро≠сила в јф≥н допомоги. јф≥ни послали “≥рте€.  оли кривий шк≥льний учитель “≥ртей ледве з≥йшов з кол≥сниц≥, спартанц≥ зовс≥м п≥дупа≠ли духом Ч не такоњ допомоги чекали. ѕроте €к став “≥ртей про≠мовл€ти своњми п≥сн€ми до спартанц≥в, вони вщент розгромили ворога. ≤нша легенда також нагадуЇ, €ку роль виконувало живе слово в ƒавн≥й √рец≥њ. ” в≥йн≥ з сус≥дкою ћегарою јф≥ни втратили остр≥в —алам≥н. Ќе зм≥гши повернути остр≥в, аф≥н€ни заборонили нав≥ть згадку про нього п≥д страхом смерт≥. “од≥ молодий —олон [майбутн≥й батько аф≥нськоњ демократ≥њ] склав елег≥њ Ч 100 вишуканих в≥рш≥в про остр≥в ≥, прикинувшись божев≥льним, прочитав њх на площ≥ пе≠ред народом. —оромно стало аф≥н€нам, вони призначили —олона кер≥вником воњн≥в, в≥дбили остр≥в, а пот≥м в≥дсудили в суд≥. √реки в≥рили гарним словам ≥ любили мову. “ому охоче вивчали гарн≥ тек≠сти, декламували, захоплювалис€ афоризмами ≥ цитували њх, кар≠бували на камен≥, виголошували тр≥умфальн≥ промови, в≥таючи пе≠реможц≥в. ™ св≥дченн€ про те, що давн≥ греки не знали читанн€ Ђпро себеї, а читали т≥льки вголос. Ѕ≥льш≥сть писемних пам'€ток, що д≥йшли до нас, мали живомовне походженн€ ≥ призначенн€.

ќднак головною передумовою розвитку риторики був демокра≠тичний устр≥й ƒавньоњ √рец≥њ: верховний суд, народн≥ збори ≥ рада п'€тисот.

ƒавн≥ греки тривалий час терп≥ли свав≥лл€ родовоњ знат≥, €ка карала вс≥х за традиц≥йними неписаними законами аристократичноњ ради (ареопагу). ясно, що найб≥льше кривд зазнавав демос (про≠столюдини). ѕ≥д тиском аф≥нського демосу архонт ƒраконт уклав закони (так, €к це зробив «елевк в Ћокрид≥ Ч ÷ентральн≥й √рец≥њ), за цими законами стали судити ≥ аристократ≥в, ≥ простий люд. ј що закони були сувор≥, то висл≥в Ђдраконтов≥ закониї (у нас Ч Ђдраконов≥ закониї) став символом жорстокост≥. “ак у ƒавн≥й √рец≥њ аристократ≥€ втратила право самочинно карати чи милувати.

«а час≥в —олона був створений суд прис€жних, суддею €кого м≥г стати будь-€кий громад€нин держави незалежно в≥д майнового цензу (це вперше!), €кому виповнилос€ «ќ рок≥в. ÷ей суд називав≠с€ гел≥Їю, що св≥дчить про те, €к любовно ставилис€ до нього гре≠ки, адже у переклад≥ з грецькоњ мови це слово означаЇ Ђсон€чне м≥сце з≥бранн€ї. «алежно в≥д того, €кою була судова справа ≥ на≠ск≥льки важлива, жеребкуванн€м обиралис€ судов≥ зас≥дател≥ за к≥льк≥стю 201 або 401 чи 501, а дл€ вин€тково складних крим≥≠нальних справ обиралос€ 1001, 1500 ≥ нав≥ть 2001 судд€. “акий суд неможливо було п≥дкупити. ѕроте, кр≥м цього суду, н≥€ких ≥нших юридичних ≥нституц≥й (прокуратури, адвокатури, сл≥дства) не було. ѕозивач сам був сл≥дчим, а в≥дпов≥дач Ч захисником. ”се це в≥дбу≠валос€ без д≥лових папер≥в, т≥льки в живих промовах. якщо немаЇ позивача чи в≥дпов≥дача, його зам≥нювали родич≥, близьк≥ люди, друз≥. ѕ≥сл€ заслуховуванн€ стор≥н таЇмним голосуванн€м вино≠сивс€ вирок. ” таких ситуац≥€х р≥шенн€ суду прис€жних залежало в≥д того, €ке враженн€ на судд≥в справл€ть промови позивача ≥ в≥дпо≠в≥дача, хто зможе засобами живого слова б≥льше переконати судд≥в у своњй правот≥.

“ак у сусп≥льств≥ виникла гостра, життЇво необх≥дна потреба в красномовств≥ ≥ зростав попит на ритор≥в-учител≥в красномовства та риторичн≥ школи. —усп≥льство стало ц≥нити тих, хто вм≥Ї себе захищати, добре говорити, г≥дно триматис€ перед публ≥кою. јф≥≠ни за —олона були правовою державою; дотепники жартували, що аф≥н€ни стали Ђв≥чними сут€жникамиї, бо часто судилис€, дома≠галис€ справедливост≥ ≥ чест≥. ѕро цей час (VЧIV ст. до н. Ї.) ≥ значно п≥зн≥ше (II ст. н. Ї.) римський письменник Ћук≥ан, жарто≠ма пишучи про те, €к≥ в його у€в≥ образи пов'€зан≥ з давн≥ми наро≠дами, скаже у Ђ«ахмарному польот≥ї так: Ђ ожного разу, вгл€≠даючись в √етику, € пом≥чав воюючих гот≥в, коли ж огл€давс€ на ск≥ф≥в, то бачив њх коч≥вниками з кибитками. «легка перев≥вши погл€д вб≥к, € м≥г спостер≥гати за Їгипт€нами, що обробл€ли зем≠лю; ф≥н≥к≥йц≥ мандрували, к≥л≥к≥йц≥ робили розб≥йн≥ наб≥ги, лакон€ни сам≥ себе картали, аф≥н€ни судилис€ї. ƒавн≥ греки розу≠м≥ли, що суд Ї найкращим способом вир≥шенн€ конфл≥кт≥в ≥ де≠мократична, справедлива держава немислима без юридичноњ системи, €ка з цього часу активно розвиваЇтьс€, ≥ насамперед засоба≠ми риторики. –иторика гучно про себе за€вила саме судовим крас≠номовством.

ƒавн≥ греки мали особливу форму покаранн€ Ч острак≥зм (у переклад≥ з грецькоњ мови це слово означало Ђчерепокї). ќстрак≥з≠му п≥ддавали лише дуже в≥домих людей, €к правило, пол≥тичних ≥ державних д≥€ч≥в. –аз на р≥к Ќародн≥ збори вир≥шували, чи треба орган≥зовувати острак≥зм. якщо р≥шенн€ приймалос€ позитивне, то суд орган≥зовував голосуванн€ з черепками, на €ких кожний судд€ писав ≥м'€ того д≥€ча, €кий ставав небезпечним дл€ демократ≥њ або м≥г стати тираном у сусп≥льств≥. якщо 6000 гел≥аст≥в (судд≥в) голо≠сували за острак≥зм, то звинуваченого висилали на 10 рок≥в за меж≥ батьк≥вщини без позбавленн€ громад€нства ≥ конф≥скац≥њ майна, але все одно дл€ грек≥в це було €к смертна кара, наст≥льки вони любили в≥тчизну. Ђƒим батьк≥вщиниї (Ђ≥ нав≥ть дим солодкий та коханий...ї ЧЋес€ ”крањнка) у наш≥й культур≥ Ч це в≥д них, патр≥о≠тичних грек≥в. ¬игнанн€ з јтики на 10 рок≥в зазнав реформатор —олон, трич≥ намагалис€ покарати острак≥змом ѕер≥кла, але не набиралос€ 6000 голос≥в.

ўоб судд≥ могли виконувати своњ громад€нськ≥ обов'€зки при доброму здоров'њ, з середини V ст. до н. Ї. њм призначалос€ утри≠манн€ в розм≥р≥ трьох прожиткових м≥н≥мум≥в на день.

ƒругою демократичною ≥нституц≥Їю јф≥н була ekklesia, або в≥че, перетворене реформатором —олоном у Ќародн≥ збори викликаних, тому що на певний день на ц≥ збори глашатањ скликали людей з ус≥Їњ держави. «бори обирали посадових ос≥б, приймали р≥шенн€ про в≥йну ≥ мир, в≥дносини з ≥ншими народами тощо. Ќа таких збо≠рах висловлювати свою думку мали право вс≥ в≥льн≥ громад€ни, а оск≥льки таких громад€н було тис€ч≥, то зростали вимоги до про≠мовц≥в, €к≥ мали волод≥ти ораторською майстерн≥стю, щоб утри≠мувати увагу аудитор≥њ.

“ретьою демократичною ≥нституц≥Їю јф≥н була створена —о≠лоном рада п'€тисот, €ка мала готувати справи дл€ слуханн€ њх на Ќародних зборах. ѕ≥зн≥ше ц€ рада п'€тисот стала основним адм≥≠н≥стративним органом јф≥н, колег≥ально приймала р≥шенн€, де та≠кож дуже важливим було вм≥нн€ промовц€ переконати слухач≥в.

ќтже, красномовство стало в ƒавн≥й √рец≥њ нев≥д'Їмною озна≠кою пол≥тика, судд≥, державц€.

ѕершим з великих оратор≥в јф≥н був ѕер≥кл. «авд€ки своЇму хисту красномовства йому вдалос€ керувати јф≥нами впродовж 40 рок≥в, за що в≥н одержав титул вожд€ аф≥нськоњ демократ≥њ. …ого промови в≥дзначалис€ лог≥кою ≥ впевнен≥стю у правот≥. Ќа урочи≠стому похованн≥ захисник≥в јф≥н, полеглих у ѕелопоннеськ≥й в≥йн≥, ѕер≥кл виголосив таку ЂЌадгробну промовуї, що матер≥ юнак≥в, €ких в≥н послав на загибель, на руках пронесли його м≥стом. ѕромова проста ≥ зрозум≥ла: Ђ–≥к втратив весну; т≥, що загинули, вони, €к боги; вир≥шальний момент прощанн€ з житт€м був дл€ них ≥ к≥нцем страху ≥ початком посмертноњ слави; €кими б добрими не були справи приватноњ особи, з загибеллю в≥тчизни вона все одно загинеї.

Ќаступним грецьким оратором був  леон. якщо ѕер≥кл по≠ходив з царського роду, то  леон за походженн€м Ч чинбар (шк≥рник), €кий не мав осв≥ти, благопристойност≥ та вихованн€. ѕроте, €к рем≥сник, звертавс€ до найб≥дн≥шоњ неосв≥ченоњ маси, був њй близьким, прийшов до влади €к демагог (у переклад≥ з грець≠коњ означаЇ Ђвождь народуї) на дешевому попул≥зм≥, служив на≠товпу. …ого вважали винним у занепад≥ аф≥нськоњ демократичноњ державност≥.

ѕроте риторика починаЇтьс€ не ст≥льки з самого красномовства, €к з того пер≥оду, коли настаЇ усв≥домленн€ того, що красномов≠ству можна ≥ треба вчитис€.  расномовство набуваЇ ≥нтелектуаль≠ноњ сили. Ќим починають займатис€ ф≥лософи-соф≥сти (вчител≥ майстерност≥). ¬важають, що риторика зародилас€ на —ицил≥њ, де поет ≈мпедокл очолив демократичний рух проти тиран≥в, висту≠пав у рол≥ судового оратора.

…ого посл≥довниками були  орак, Ћ≥с≥й ≥ √орг≥й.  орак заду≠мав за допомогою слова схилити демос до добрих сл≥в, але з часом залишив громадську роботу ≥ в≥дкрив школу, щоб учити ≥нших того, чого сам набув у судов≥й практиц≥. ” школ≥ в≥н п≥дготував хресто≠мат≥ю зразк≥в, €к≥ можна вставл€ти в промову. …ого учень Ћ≥с≥й (бл. 459Ч380 рр. до н. Ї.) продовжив цю ≥дею ≥ створив теоретич≠ний пос≥бник техне, в €кому були поради щодо побудови промови. —ам же Ћ≥с≥й написав понад 400 промов, з €ких збереглос€ к≥лька дес€тк≥в. як прихильник аф≥нськоњ демократ≥њ Ћ≥с≥й писав при≠страсн≥ пол≥тичн≥ промови, викриваючи злочини ол≥гарх≥в проти народу й держави. …ого промови були емоц≥йними, конкретними, писаними в≥д ≥мен≥ зневаженоњ простоњ людини (≥нвал≥да, рем≥с≠ника).

—тавши ритором, Ћ≥с≥й перестав платити вчительську винаго≠роду  ораку, через що той подав у суд. ¬≥дпов≥дач Ћ≥с≥й звернувс€ на суд≥ до позивача  орака:

Ч —кажи мен≥,  ораче, вчителем чого € себе оголошую?

Ч ћистецтва переконувати кого завгодно, Ч в≥дпов≥в  орак. Чјле €кщо ти вивчив мене цьому мистецтву, Что ось € тебе переконаю н≥чого з мене не брати; €кщо ж ти мене не навчив пе≠реконувати, то ≥ в цьому випадку € тоб≥ н≥чого не винен, оск≥льки ти мене не навчив того, чому об≥ц€в навчити.

Ч якщо, навчившись у мене мистецтву переконувати, ти пе≠реконуЇш мене н≥чого з тебе не брати, то ти повинен в≥ддати мен≥ винагороду, оск≥льки ти вм≥Їш переконувати; €кщо ж ти мене не переконуЇш, то ти знов таки повинен заплатити мен≥ грош≥, поск≥льки € не переконаний тобою не брати з тебе грошей.

¬ироком стали так≥ слова судд≥в:

” дурного ворона дурн≥ €йц€. як ворон€та готов≥ зжерти своњх батьк≥в, так ≥ ви пожираЇте один одного. ÷е звучить багатознач≠но, бо корак по-грецькому означаЇ ворон.

–иторика елл≥нськоњ √рец≥њ. ≤з занепадом демократ≥њ в јф≥нах упов≥льнюЇтьс€ розвиток ри≠торики, бо вона втрачаЇ пол≥тичну основу. ѕевний час (близько трьох стол≥ть) риторика г≥дно тримаЇтьс€ в –одос≥. –одоський стиль риторики в≥дзначаЇтьс€ д≥ловит≥стю зм≥сту ≥ красою форми. Ќайвидатн≥шим ритором –одосу був ћолон (≤ ст. до н. Ї.), у €кого вчивс€ ÷ицерон.

« трьох р≥зновид≥в красномовства Ч дорадчого, судового, еп≥дейктичного Ч розкв≥таЇ т≥льки похвальне, на догоду можновлад≠ц€м. Ўк≥льна риторика стаЇ основою античноњ осв≥ти, з обов'€з≠ковою декламац≥Їю суазор≥й (вигаданих пол≥тичних промов) ≥ контраверс≥й (вигаданих судових промов). –иторичн≥ задачники, що м≥стили промови з вигаданих карних справ, спри€ли, вважають вчен≥, по€в≥ середньов≥чних новел.

«м≥на пол≥тичноњ ≥ соц≥альноњ ситуац≥њ в грецьких пол≥сах викли≠кала зм≥ну риторичного ≥деалу. ”вага зосереджуЇтьс€ не на сил≥ переконань, а на крас≥ слова, його пишност≥, вишуканост≥. …де нова хвил€ теоретичних ≥ методичних (техн≥чних) розробок риторики на потребу часу елл≥н≥зму. Ќайвищим дос€гненн€м цього пер≥оду вважаЇтьс€ система Ђзнаходженн€ї √ермагора, €кий зв≥в багато≠ман≥тн≥сть судових казус≥в до лог≥чноњ схеми вид≥в ≥ п≥двид≥в (ста≠тус≥в). ѕроте основн≥ ≥дењ давньогрецькоњ класичноњ риторики в науц≥ залишаютьс€. ” III ст. до н. Ї. в ѕергамськ≥й б≥бл≥отец≥, де збиралис€ тексти визначних оратор≥в, сформувавс€ канон дес€ти античних оратор≥в: јнтифонта, јндок≥ла, Ћ≥с≥€, ≤сократа, ƒемосфена, ≤се€, Ћ≥курга, √≥пер≥да, ƒинарха, ≈сх≥на.

–иторика —тародавнього –иму. ¬ойовничий ≥ практичний —тародавн≥й –им холодно сприймав грецький культ краси у всьому. “ому, продовжуючи з II ст. до н.е. духовну культуру √рец≥њ виробл€в св≥й ораторський ≥деал. ƒл€ римськоњ ментальност≥ не характерний культ гарного слова, звуковоњ гармон≥њ, насолоди пишномовн≥стю. ѕол≥тична система ц≥Їњ могутньоњ ≥мпер≥њ потребувала практичного красномовства в сенатських дебатах. якщо у ƒавн≥й √рец≥њ зан€тт€ риторикою мали масовий характер, то в —тародавньому –им≥ це було сферою законодавства, пол≥тики, влади Ц консул≥в ≥ сенатор≥в. ѕол≥тики сперечалис€ м≥ж собою, в≥дстоюючи своњ проекти й ≥нтереси. ј народ (плебс) реагував т≥льки шумом ≥ криком на сходках (ком≥ц≥€х).

¬≥домим ритором цього пер≥оду був захисник плебењв √ай √ракх, високо оц≥нений ÷ицероном. …ого промови Ї зразком римського патетичного стилю, про що св≥дчить уривок виступу √ракха п≥сл€ вбивства прихильниками сенатськоњ ол≥гарх≥њ р≥дного брата ≥ в передчутт≥ своЇњ траг≥чноњ смерт≥: Ђ уди, нещасний, подамс€ €? ƒо кого звернус€? Ќа  ап≥тол≥й? јле в≥н залитий кровТю мого брата. „и додому? ƒл€ того, щоб побачити мат≥р, нещасну, в сльозах ≥ принижену?ї

÷ицерон згадував, що виголошене це було з таким виразом очей, таким голосом, що нав≥ть вороги не могли утриматис€ в≥д сл≥з.

ƒавньогрецька риторика служила богам, тому шукала краси й пишност≥, а вже пот≥м Ц гармон≥њ, добра й ≥стинност≥. ƒавньоримська ж мала пр€ме життЇве призначенн€ ≥ йшла навпаки Ц в≥д простоти ≥ практичност≥ до краси й пишност≥. ѕро це св≥дчить в≥домий афоризм  атона —таршого: Ђ“римайс€ сут≥ справи Ц слова знайдутьс€ї. √рецьку риторику називали атт≥чною, римську Ц аз≥анською.

ƒл€ давньоримськоњ риторики характерними Ї к≥лька ознак. ќдна з них Ц ≥нвективн≥сть, тобто розв≥нчуван≥сть. ≤нвектива зазвичай супроводжувалас€ ≥ншою ознакою негац≥њ Ц грубуватим гумором, €кий дуже подобавс€ плебсу. « розпов≥д≥ ѕлутарха в≥домо, що одного разу, коли римл€ни домагалис€ хл≥ба,  атон, аби в≥двернути њх в≥д бунту, почав промову словами: Ђ¬ажке завданн€, громад€ни, говорити з≥ шлунком, у €кого немаЇ вухї.

ўе одн≥Їю прикметною ознакою римськоњ риторики Ї њњ афористичн≥сть: Ђѕриватн≥ злод≥њ марнують житт€ в колодках ≥ путах, громадськ≥ Ц у золот≥ й пурпур≥ї ( атон). ≤нш≥ риторичн≥ засоби Ц нагромадженн€ д≥Їсл≥в, метафори, антитези Ц орган≥чно вв≥йшли в римську риторику. ѕроте основою њњ завжди були сумл≥нно д≥бран≥ й згрупован≥ факти.

–иторика в –имськ≥й ≥мпер≥њ. ѕерех≥д –иму в≥д республ≥ки до ≥мпер≥њ (I ст. до н.е.) траг≥чно позначивс€ на розвитку римського красномовства. ¬оно повторило долю давньогрецького красномовства на меж≥ переходу в≥д демократ≥њ до монарх≥њ. « утратою пол≥тичних свобод занепадаЇ пол≥тичне красномовство (пристрасне, жваве, активне, д≥йове), натом≥сть процв≥таЇ урочисте, еп≥дейктичне. ¬оно красиве, але не д≥йове ≥ недостатньо результативне. «астигало ≥ тверд≥шало римське право, у судових промовах меншало юридичного зм≥сту, а б≥льшало формального блиску. ¬≥дходило багатосл≥вТ€ ÷ицерона, поступаючись дорогою новому красномовству: коротк≥ сентенц≥њ, гостр≥ антитези, рубаний короткий стиль, предмети промов на вимогу дн€. ≤ т≥льки в риторичних школах збереглас€ класична риторика €к предмет вивченн€.

ќсновним методом навчанн€ в римських риторичних школах було заучуванн€ кращих промов видатних грецьких ≥ римських оратор≥в та декламац≥€ њх. ¬≥дпов≥дно навчальними пос≥бниками були зб≥рники декламац≥й (тексти зразк≥в з техн≥ки риторики) та риторичн≥ задачники з р≥зноман≥тними завданн€ми з побудови промов. ќбовТ€зковою вимогою до учн≥в було засвоЇнн€ методики побудов суазор≥й, тобто переконувальних посл≥довних монолог≥чних промов, та контроверс≥й Ц промов суперечливих, парадоксальних, €к≥ можуть мати ≥ монолог≥чну, ≥ д≥алог≥чну форми. ¬ науков≥й л≥тератур≥ наводитьс€ такий приклад контроверсиву з≥ зб≥рника декламац≥й —енеки —таршого: Ђ’ворий потребував, щоб раб дав йому отруту. “ой в≥дмовивс€. ¬мираючий наказав спадкоЇмц€м роз≥пТ€ти раба. –аб шукаЇ захисту у трибун≥в.

–итор, що виступаЇ проти раба, вигукуЇ: Ђ¬с€ сила запов≥ту загинула, €кщо раби не виконують волю живих, трибуни Ц волю мертвих. Ќевже не господар рабу, а раб господарю визначаЇ смерть?ї

–итор, €кий захищаЇ раба, заперечуЇ: ЂЅезумним був той, хто наказав убити раба; х≥ба не безумний той, хто ≥ себе хот≥в убити? якщо вважати смерть покаранн€м, то нав≥що њњ просити? якщо благом, то нав≥що нею погрожувати?ї

” –им≥, що заснований у 753 р. до н.е. ≥ до початку новоњ ери вже став великою ≥ могутньою державою, мав писану славну ≥стор≥ю, т≥льки у I ст. н.е. поступово узаконюють в школах викладанн€ латинською мовою.

ѕерш н≥ж сказати щось ≥ншим,

—кажи це соб≥.

Ќова риторика пер≥оду –имськоњ ≥мпер≥њ. ”чень  в≥нт≥л≥ана ѕл≥н≥й ћолодший став в≥домим €к автор великого, на 100 стор≥нок, евком≥ю володарю Ђѕанег≥рик “ра€нуї та девТ€ти книг послань (лист≥в) до р≥зних ос≥б ≥ одн≥Їњ книги д≥лового листуванн€ з ≥мператором “ра€ном. —тилем в≥н намагавс€ бути схожим на ÷ицерона, але це т≥льки п≥дкреслювало велич ÷ицерона, а не його.

ѕро нов≥ теч≥њ у риториц≥ св≥дчила творч≥сть попул€рного у I ст.. н.е. ф≥лософа ≥ морал≥ста Ћуц≥€ јнте€ —енеки. ” ф≥лософських трактатах —енека впроваджуЇ нову форму тексту, новий стиль Ц д≥атрибу. ÷е пропов≥дь-суперечка, в €к≥й проблема розгл€даЇтьс€ одночасно з р≥зних бок≥в, тому текст маЇ не л≥н≥йну композиц≥ю, аргументац≥€ тримаЇтьс€ не на посл≥довност≥ звТ€зк≥в, а на сум≥жност≥, сур€дност≥ окремих, коротких Ђнаб≥г≥вї думки. Ќе розгортанн€ тези, а емоц≥йн≥ повтори в неспод≥ваних мовних формах одного м≥ркуванн€ Ї характерними дл€ —енеки. ¬≥н не користувавс€ складною системою засоб≥в класичноњ риторики, а витворював свою. ѕисав короткими фразами, перебиваючи сам себе запитанн€ми, вводив розмовну лексику, творив неолог≥зми. ѕро римську риторику цього часу ќ.ћ. орн≥лова писала: Ђ“ак ≥з в≥льного словника ≥ нестрогого синтаксису складалас€ та мова, €ку прийн€то називати Ђср≥бною латиннюї, а з лог≥ки коротких удар≥в ≥ емоц≥йного ефекту Ц той стиль, €кий у –им≥ називали Ђновим красномовствомї ( орнилова ≈.Ќ. –иторика Ц искусство убеждать. Ц с.163)

«разком такого стилю може бути публ≥цистичний памфлет —енеки на ≥мператора  лавд≥€ п≥сл€ його смерт≥ Ђќгарбузенн€ї, €кий треба розум≥ти €к каламбур до слова Ђобожнюванн€ї.  ожного померлого ≥мператора причисл€ли до сонму божеств.  ом≥зм ситуац≥њ породжувавс€ тим, що в –им≥ гарбуз був символом дурост≥. ћайстерно висм≥юючи  лавд≥€ за допомогою високих цитат √омера, ≈врип≥да, ¬ерг≥л≥€ та народних приказок ≥ грубих сл≥в, —енека прославл€Ї молодого, вихованого ним ≥мператора Ќерона, та дол€ насм≥хаЇтьс€ ≥ над —енекою: за наказом цього ж Ќерона йому доводитьс€ р≥зати соб≥ вени.

ѕро те, €ким бути оратору ≥ красномовству в ц≥лому, знаходимо ц≥кав≥ думки в оратора й ≥сторика  орнел≥€ “ац≥та в його риторичн≥й прац≥ Ђ–озмова про оратораї. “ац≥та хвилюють не окрем≥ питанн€ риторики, а њњ м≥сце в новому сусп≥льств≥.  ласичне красномовство було пишним ≥ красивим, бо мало м≥цну основу Ц мораль ≥ ф≥лософ≥ю. ¬ сусп≥льств≥, де владарюЇ тиран, тому красномовству м≥сц€ немаЇ, потр≥бне ≥нше. ≤ в своњй ≥стор≥њ “ац≥т в≥дмовивс€ в≥д пишноти ÷ицерона, а звеличив траг≥чну монументальн≥сть. ќднак це шл€х ген≥њв.

ƒл€ розум≥нн€ розвитку риторики важливими Ї два пон€тт€: першоњ соф≥стики ≥ другоњ соф≥стики. ¬они розмежовуютьс€ значним часовим простором ≥ зм≥стом. „ас першоњ соф≥стики Ц це V ст. до н.е., коли вчител≥ риторики ≥ водночас лог≥ки, ф≥лософ≥њ Ц любомудри, - мандруючи ≈лладою, творили красивий св≥т на розум≥ ≥ знанн€х. „ас другоњ соф≥стики Ц це II ст. н.е. в –имськ≥й ≥мпер≥њ, уже без п≥Їтету лог≥ки ≥ ф≥лософ≥њ ≥ без мр≥й вдосконалювати сусп≥льство. ÷е певний синтез грецькоњ ≥ римськоњ культур, але обмежений групою ≥нтелектуал≥в, €к≥ не можуть кардинально впливати на сусп≥льство. ≤мператорська влада не давала простору дл€ обговорень њњ. ѕол≥тичне красномовство зачахло. —удове красномовство, що ран≥ше проголошувало моральн≥ та пол≥тичн≥ ≥деали, тепер, призначене ≥ дозоване ≥мператором, також не мало значенн€ в сусп≥льств≥. ¬оно вироджуЇтьс€ в аполог≥ю самого себе та в ≥нвективу на супротивника. ѕоживу дл€ розвитку одержало т≥льки еп≥дейктичне красномовство Ц безконечн≥ похвали богам, влад≥, м≥стам, особам, речам. ¬≥ртуози слова жартували, складаючи похвали нав≥ть горшкам, мишам, мухам.

 ороткий злет ораторського мистецтва п≥сл€ ÷ицерона був пов'€заний з ≥менем ћарка ‘аб≥€  в≥нт≥л≥ана, €кий вважавс€ найвизначн≥шим оратором останньоњ чверт≥ I стол≥тт€ н.е. ’оч  в≥нт≥л≥ан ≥ був великим прихильником ÷ицерона, але в своњй риториц≥ в≥н ор≥Їнтувавс€ не ст≥льки на народ та широку демократичну публ≥кую, а на обране коло ц≥нител≥в стилю та краси мовленн€. “ому в≥н хот≥в бачити в оратор≥ не ст≥льки мислител€, ск≥льки стил≥ста. ’арактерно, що в≥н визначаЇ ≥ риторику €к мистецтво говорити добре.

¬≥дх≥д в≥д античноњ традиц≥њ у риториц≥ визначивс€ у п≥зн≥ш≥й римськ≥й риториц≥. “ому цей етап розвитку риторики можна охарактеризувати €к перех≥дний в≥д античност≥ до середньов≥чч€, коли на м≥сце переконанн€ прийшла в≥ра, €ка, на думку св€щенно-служител≥в, повинна була зам≥нити ≥ вс≥ ран≥ше створен≥ засоби переконанн€.

¬≥тчизн€на риторика. ”  ињвськ≥й держав≥ грецька м≥фолог≥€ й антична риторика стали в≥домими в XI ст.. —учасник кн€з€ ярослава чернець √еорг≥й јмартол уклав хрон≥ку на основ≥ грецькоњ м≥фолог≥њ, скориставшись хрон≥кою свого попередника, грекомовного письменника, ≥сторика ћалали, що жив у —ир≥њ у VI ст. « XI-XII ст. у  ињвськ≥й –ус≥ стаЇ в≥домим Ђ≈лл≥нський л≥тописецьї. ¬≥н ув≥йшов складовою частиною в давньоруський л≥топис. ¬≥дтод≥ грецька м≥фолог≥€ ≥ риторика широко входили у культуру наших предк≥в, зокрема в поетику, художню прозу, прикладне мистецтво.

ѕершим великим христи€нським пропов≥дником у  ињвськ≥й –ус≥ був митрополит ≤лар≥он. ¬и€вл€ючи традиц≥йну в  ињвськ≥й держав≥ любов до гарного —лова, ≤лар≥он свою урочисту пропов≥дь, виголошену у 1049 р. в храм≥ —в€тоњ —оф≥њ у  иЇв≥ в присутност≥ кн€жого роду ≥ ки€н, називаЇ Ђ—ловом про закон ≥ благодатьї. ” цьому твор≥ ви€вивс€ високий духовний талант ≤лар≥она.

« того, €к побудоване Ђ—лово про закон ≥ благодатьї, можна судити про те, що вже були в≥дом≥ кињвським авторам секрети античноњ риторики, очевидно, через переклади грецькоњ богослужебноњ л≥тератури. ќдночасно можна стверджувати й те, що наш≥ предки вже мали самобутн≥й розвинений поетичний фольклор. Ђ—ловоЕї ≤лар≥она читалос€ по церквах в день памТ€т≥ —в€того ¬олодимира.

ƒо найдавн≥ших памТ€ток пер≥оду  ињвськоњ –ус≥ належать Ђ≤зборники —в€тославаї 1073 р. ≥ 1076 р. ’оч основна частина Ђ≤зборник≥вї Ї перекладною, проте вони в≥дзначаютьс€ високою художн≥стю.

ƒо пропов≥дник≥в та письменник≥в давньоруськоњ доби належав ≥ сам кн€зь ¬олодимир ћономах (1053-1125 рр.) …ого Ђѕовчанн€ї, звернен≥ до власних д≥тей ≥ молод≥, а також молитви та лист до кн€з€ ќлега —в€тославича не втратили актуальност≥ й нин≥, тому що в них сформульован≥ основн≥ засади не ст≥льки кн€жоњ, ск≥льки народноњ морал≥, про що св≥дчать поради з Ђѕовчанн€ї.

ƒо найвизначн≥ших пропов≥дник≥в-оратор≥в належить ≥ Їпископ ≥з “урова,  ирило “уровський (1130-1182 рр.) ¬≥н Ї автором численних сл≥в, повчань, послань, молитов, волод≥в надзвичайним ораторським ≥ поетичним талантом, за що у народ≥ був прозваний другим «латоустом. ” пропов≥д€х використовував €скрав≥ образн≥ засоби: еп≥тети, метафори, паралельн≥ пор≥вн€нн€, антитези, €к≥, звичайно, збагачували давню украњнську книжну мову.

 ирило “уровський був не т≥льки оратором та письменником, а й учителем риторики, радив бути уважним до слова, шукати в≥дпов≥дн≥ слова у р≥дн≥й мов≥ дл€ прикрашанн€ достойних д≥€нь.

–иторика в  иЇво-ћогил€нськ≥й академ≥њ. XVI ст. Ц початок XVII ст. Ц це пер≥од поширенн€ книгодрукуванн€, науки й осв≥ти в ”крањн≥. ћасово в≥дкривалис€ братськ≥ школи, вищ≥ навчальн≥ заклади Ц колег≥уми й академ≥њ. ћитрополитом ѕетром ћогилою у 1615 р. у  иЇв≥ була заснована вища школа при  иЇво-Ѕратському монастир≥ на ѕодол≥. ” 1631 р. в≥дкрита Ћаврська школа. ” 1632 роц≥ обидв≥ школи обТЇдналис€ ≥ започаткували  иЇво-ћогил€нську колег≥ю (п≥зн≥ше Ц академ≥ю). ¬она стала осередком осв≥ти та культури не т≥льки в ”крањн≥, вплив њњ поширювавс€ на вс≥ словТ€нськ≥ земл≥ ц≥ле наступне стол≥тт€. ¬ипускники њњ ставали в≥домими церковними та пол≥тичними д≥€чами, вченими, письменниками: ‘еофан ѕрокопович, —тефан яворський, √ригор≥й —коворода та ≥нш≥.

√ригор≥й —коворода (1722-1794) займаЇ надзвичайно ун≥кальне м≥сце в ≥стор≥њ украњнськоњ культури. ¬≥н, у повному розум≥нн≥ слова, - учитель житт€, особистим прикладом показав сучасникам њњ г≥дний зразок. √ригор≥й —коворода з великою в≥дпов≥дальн≥стю ставивс€ до вибору людиною зан€тт€ в житт≥, п≥зн≥ше сформулювавши концепц≥ю Ђсродноњ прац≥ї.

Ќа думку ф≥лософа, близькому у цьому в≥дношенн≥ до протестантського вченн€, прац€ Ї життЇво важливим покликанн€м ≥ обовТ€зком будь-€коњ людини. ќднак кожна людина маЇ власне покликанн€, €ке вона повинна усв≥домити, а пот≥м жити у в≥дпов≥дност≥ з нею. ј нещасне житт€ Ц у того, хто призначений був дл€ одного, але не знайшов себе або зрадив своЇму покликанню, ≥ все житт€ займаЇтьс€ не своЇю справою.

ѕри цьому матер≥альн≥ блага (хоча в межах розумного м≥н≥муму вони необх≥дн≥ кожному), €к висок≥ титули та званн€, щаст€ принести не можуть. √ригор≥й —коворода неодноразово д€кував Ѕогов≥, €кий створив потр≥бне не важким, а важке не потр≥бнимЕ

ѕ≥сл€ написанн€ ЂЅайок ’арк≥вськихї √.—коворода остаточно обираЇ шл€х ф≥лософа-мандр≥вника. ¬ дороз≥ в≥н в≥в повчальн≥ розмови з людьми вс€ких прошарк≥в та звань, в≥дв≥дував друз≥в, а взимку посел€вс€ у когось ≥з своњх близьких йому людей. ”крањнський мудрець не заперечував позитивноњ рол≥ науково-техн≥чних в≥дкритт≥в та винаход≥в або удосконаленн€ сусп≥льно-пол≥тичного ладу, але вважав, що поки людина сама не в≥зьметьс€ за самовдосконаленн€, вс≥ блага св≥ту цього принципово не зм≥н€ть його дол≥. ўаст€ людини у його руках, а люди нещасн≥ тому, що у гонитв≥ за фальшивими ц≥нност€ми нехтують справжн≥м.

√.—. —коворода належав до того типу мудрец≥в, €ким вдалос€ у повс€кденному житт≥ вт≥лити своЇ розум≥нн€ блага, ≥стини та краси. ∆иттЇвим ≥деалом дл€ ф≥лософа-мандр≥вника були —ократ та апостоли. ќсобистост≥ такого плану ми знаЇмо ≥ в ≥нших культурах. ѓх життЇвим завданн€м було не в≥дкритт€ €когось нового принципу або побудова ориг≥нальноњ ф≥лософськоњ системи, а прилученн€ до вищих ≥стин бутт€ дл€ практичного вт≥ленн€ њх у своЇму повс€кденному житт≥. ≤ це своЇ життЇве покликанн€ √.—коворода у повн≥й м≥р≥ та з честю виконав.

¬ академ≥њ культивувалис€ ус≥ типи давньоњ украњнськоњ л≥тературноњ мови - словТ€норуська, словТ€ноукрањнська ≥ проста украњнська мова. √уман≥тарну осв≥ту тут здобували, вивчаючи поетику, риторику, д≥алектику (полем≥ку), грецьку ≥ латинську мови. ” риториц≥ розвивавс€ бароковий стиль з пошуками вибагливих пишномовних форм, символ≥в, незвичних упод≥бнень, урочистих протиставлень.

ѕро ≥деал поетичноњ краси й ораторство €к стил≥стичну ознаку л≥тературного мовленн€ XVII-XVIII ст. можна судити з того, озаглавлювали латиною своњ навчальн≥ пос≥бники з поетики. Ќаприклад:

ћ.ƒовгалевський. Ђ—ад поетичний, вирощений задл€ збиранн€ кв≥т≥в ≥ плод≥в в≥ршованого ≥ прозового слова в  ињвськ≥й ћогильно-«боровськ≥й академ≥њ дл€ б≥льшоњ корист≥ украњнському сад≥вников≥ ≥ його православн≥й батьк≥вщин≥ б≥л€ …орданського ≥ ћар≥йського мор≥в у 1736 роц≥ї.

Ѕудучи все ще гом≥летикою (церковною), в≥тчизн€на риторика все б≥льше збагачувалас€ соц≥альними мотивами ≥ мусила шукати прост≥ш≥, доступн≥ш≥ форми вираженн€ зм≥сту пропов≥дей. Ќайвидатн≥шими пропов≥дниками ≥ риторами-педагогами цього пер≥оду були ≤нокент≥й √≥зель, Ћазар Ѕаранович, ≤оаник≥й √ал€товський та ≥нш≥.

≤нокент≥й √≥зель Ц арх≥мандрит  иЇво-ѕечерськоњ лаври, ≥сторик, ректор колег≥њ, автор ориг≥нального публ≥цистично-пропов≥дницького п≥дручника дл€ духовенства Ђћир з Ѕогом чолов≥куї (1669 р.). ѕрац€ сповнена алегор≥€ми, €к≥, розкриваючи церковну мораль, виражали ≥дењ гуман≥зму. —оц≥альне зло (несправедливий суд, знущанн€ над беззахисними) Ц це гр≥х.

≤нокент≥€ √≥зел€ називають украњнським јристотелем, в≥н в≥дзначивс€ у багатьох галуз€х знань.

Ћазар Ѕаранович Ц в≥домий пропов≥дник, ректор  иЇво-ћогил€нськоњ колег≥њ. Ќаписав книгу Ђћеч духовний Ї глагол Ѕожийї (1666 р.), у €к≥й 55 сл≥в пропов≥дей, написаних за правилами шк≥льноњ гом≥летики, ≥ Ђ“руби словес пропов≥днихї, що м≥ст€ть 80 пропов≥дей на р≥зн≥ св€та.  ниги написан≥ образно, високим стилем церковноњ риторики.

≤оаник≥й √ал€товський Цучень Ћазар€ Ѕарановича, ректор  иЇво-ћогил€нськоњ колег≥њ, в≥домий украњнський культурний д≥€ч ≥ письменник, викладач риторики. –озробив теор≥ю новомодного красномовства. ” 1659 роц≥ в≥н видав книгу пропов≥дей Ђ люч розум≥нн€ї з теоретичною частиною, €ка стала в≥домою науковою працею далеко за межами ”крањни. ≤. √ал€товський пропонуЇ кожному, хто хоче Ђказанн€ учинитиї, обрати тему, з €кою маЇ пов≥дати своЇ казанн€, що маЇ складатись з трьох частин: перша Ц ексорд≥ум Ц початок; друга Ц нарац≥€ Ц опов≥дь; трет€ Ц конклюз≥€ Ц к≥нець. ќписавши призначенн€ кожноњ частини ≥ зв'€зок м≥ж ними, автор називаЇ основн≥ джерела, з €ких можна брати матер≥ал: Ѕ≥бл≥€, жит≥€ св€тих, прац≥ великих пропов≥дник≥в, а ще ≥стор≥њ ≥ хрон≥ки, книги про людей, природу, зв≥р≥в Ц все це нотувати й записувати до своЇњ теми.

—вою теор≥ю красномовства ≤.√ал€товський вт≥лив у книз≥ розпов≥дей про чудеса ћар≥њ Ѕогородиц≥ ЂЌебо новоЇї (1665 р.).

јнтон≥й –адивиловський Ц талановитий украњнський письменник ≥ культурно-осв≥тн≥й д≥€ч. ” йогопубл≥цистично-ораторськ≥й проз≥ найповн≥ше розвинулис€ бароков≥ тенденц≥њ. ¬≥н автор двох зб≥рок пропов≥дей: Ђќгородок ћар≥њ Ѕогородиц≥ї (1676 р.), в €кому 199 пропов≥дей на рел≥г≥йн≥ св€та, а також пропов≥д≥ з морально-етичних тем св≥тського житт€. јнтон≥й –адивиловський був учнем √ал€товського ≥ своњ пропов≥д≥ будував за його теор≥Їю казань. ѕропов≥дь мала ч≥тко визначену будову. ” вступ≥ (ексорд≥ум≥) пов≥домл€лас€ под≥€ з €коњсь рел≥г≥йноњ книги, щось принаг≥дно зауважувалос€ про св≥тськ≥ справи. ¬ основн≥й частин≥ (нарац≥њ) викладали суть пропов≥д≥, у трет≥й частин≥ Ц висновках (конклюз≥њ) - узагальнювали сказане ≥ повчали паству.

як теоретик в≥тчизн€ноњ риторики –адивиловський розробл€в методику складанн€ ≥ виголошенн€ пропов≥дей, визначав завданн€ оратор≥в, склад аудитор≥њ. «а його теор≥Їю пропов≥дник, оратор Ї послом Ѕога, його вустами промовл€Ї сам Ѕог. “ому пропов≥дник повинен бути всезнаючим, глибоко пор€дним, чесним. –адивиловський радив (≥ сам так робив) пропов≥д≥ будувати лог≥чно, використовувати вставн≥ опов≥д≥ з античноњ ≥ середньов≥чноњ л≥тератур, м≥фолог≥њ, прикрашати хитромудрими пор≥вн€нн€ми, байками.

–адивиловський був великим патр≥отом ”крањни. ” його пропов≥д€х дл€ воњн≥в Ђ—лова часу в≥йниї звучали риторичн≥ запитанн€: Ђўо може бути л≥пшого за ¬≥тчизну? якщо мил≥ здоровТ€, дружина, д≥ти, брати, то ¬≥тчизна маЇ бути в багато раз≥в р≥дн≥ша, бо вона нас породила, виховала, вс≥м добром збагатила, вс≥х обн€ла й приголубила. «апитаймо в≥дважних воњн≥в, хто примусив њх залишити дом≥вку, дружин, д≥тей, брат≥в ≥ сестер та п≥ти на смертельну битву з бусурманами. Ћюбов до ¬≥тчизни.  ому ж доведетьс€ вмерти за нењ на пол≥ бою, той одержить на неб≥ нагороду ≥ €к лицар, ≥ €к мученикї.“вори –адиволовського завжди мали виразний украњнський колорит. …ого вважають типовим представником украњнського бароко в ораторськ≥й проз≥.

—тепан яворський Ц викладач риторики у  иЇво-ћогил€нськ≥й академ≥њ. Ќаписав працю, €ку також можна назвати п≥дручником з риторики, Ђ–иторична рукаї, в €к≥й виклав теоретичн≥ засади риторики стосовно пТ€ти њњ розд≥л≥в (пТ€ти пальц≥в Ђриторичноњї руки): ≥нвенц≥€, диспозиц≥€, елокуц≥€ (елоквенц≥€), мемор≥€, акц≥€. ” яворського Ц це винах≥д, розм≥щенн€, в≥т≥йство (тропи ≥ ф≥гури), пам'€ть ≥ виголошенн€.

—тепан яворський був автором панег≥рика ЂEchoї гетьману ≤вану ћазеп≥ (1689 р.), а через 20 рок≥в в≥н же за наказом цар€ ѕетра I написав (уже €к блюститель патр≥аршого престолу в ћоскв≥) ≥ проголосив анафему ≤вану ћазеп≥. ¬≥н називаЇ ≤вана ћазепу €довитою, лукавою зм≥Їю, Ђбывша вожд€ ≤вашки ћазепиї.

ќсобливою увагою в ”крањн≥ користувалас€ грецька м≥фолог≥€ й антична риторика у бароковий пер≥од розвитку украњнськоњ культури, коли найхарактерн≥шими њњ ознаками були пишномовн≥сть, урочист≥сть, €скрав≥сть образ≥в ≥ прикрас. √ероњ й сюжети грецьких м≥ф≥в часто використовувалис€ €к символи й емблеми, алегор≥њ у величальних та компл≥ментарних в≥ршах на честь державц≥в, вельмож, воњн≥в, праведник≥вЕ

ѕоширенню античноњ м≥фолог≥њ та риторики грецького й римського класицизму спри€ла ≥ система осв≥ти, €ка склалас€ на той час в ”крањн≥. ” школах ус≥х тип≥в вивчалис€ грецька ≥ латинська мови (грека ≥ латина), риторика, поетика, драма. ѕоети працювали вчител€ми, а вчител≥ мали сам≥ вм≥ти в≥ршувати, складати драми ≥ потребували цього в≥д учн≥в. “ому давн€ украњнська книжна мова насичена грецькими та латинськими словами й виразами, що несли античну образн≥сть.

≤ в пер≥од украњнського бароко, а пот≥м класицизму ≥ за ним романтизму в античному мистецтв≥ вбачали зразок довершеност≥, а його образи сприймали €к алегор≥њ, €к≥ можна використати, трансформуючи до духовних потреб сучасного сусп≥льства.

√рецька м≥фолог≥€ та антична риторика живили творч≥сть багатьох визначних д≥€ч≥в украњнськоњ культури XVII Ц XVIII ст., особливо тих, хто одержав осв≥ту у  иЇво-ћогил€нськ≥й академ≥њ, де риторика читалас€ досить широко ≥ видавалис€ п≥дручники.

ƒосл≥дник ≥стор≥њ осв≥ти в ”крањн≥ —тепан —≥рополко писав, що Ђ–иторика була також улюбленим предметом учн≥в, бо вона подавала р≥зн≥ готов≥ зразки високомовних речень, пор≥вн€нь, сентенц≥й, приклад≥в з ≥стор≥њ ≥ т.≥н.  ористуючись тим матер≥алом, ритор м≥г без великих зусиль скласти промову на будь-€ку визначену темуї.

–иторичн≥ надбанн€  иЇво-ћогил€нськоњ академ≥њ XVIII ст. були значними ще до ‘еофана ѕрокоповича. –иторика була живою наукою, €ка готувала до житт€, давала Ђхл≥бї.  ожний ритор читав св≥й навчальний курс, що складавс€ з теоретичноњ частини (лекц≥й, трактат≥в) ≥ практичноњ (диспутац≥й, д≥алог≥в).

—ильний вплив бароковоњ культури пом≥тний ≥ в назвах риторик, переповнених тропами ≥ ф≥гурами: Ђ–аковина, що м≥стить нов≥ ≥ доповнен≥ ген≥Їм нашого в≥ку перлини ораторського мистецтва, б≥л€ берег≥в Ѕорисфену народжена дл€ прикрашанн€ гол≥в талановитихї ≤нокент≥€ ѕоп≥вського.

ѕрац€ найповажн≥шого ритора  иЇво-ћогил€нськоњ академ≥њ ‘еофана ѕрокоповича називалас€ значно скромн≥ше: Ђѕро риторичне мистецтвої. ÷е св≥дчило про по€ву нового напр€му в культур≥ ≥ риториц≥ Ц класицизму, хоча барокових красивостей у н≥й ще чимало. —труктура ц≥Їњ прац≥ була така:

- загальна риторика (вступ ≥ теоретична частина);

- часткова, або прикладна, риторика;

- теоретична риторика (≥нвенц≥€, диспозиц≥€, елокуц≥€, мемор≥€, акц≥€);

- часткова риторика Ц технолог≥€ ≥ методика та р≥зноман≥тн≥ поради ≥ рекомендац≥њ п≥дготовки ≥ виголошенн€ промов ус≥х род≥в, вид≥в ≥ жанр≥в залежно в≥д сфер сусп≥льного житт€, дл€ €ких ц≥ промови ≥ призначалис€. «м≥ст частковоњ риторики ≥ њњ конкретний матер≥ал суттЇво залежав в≥д наукових погл€д≥в, художньо-естетичних уподобань, риторичноњ п≥дготовки й ораторськоњ практики самих автор≥в. ¬они могли називати (за бароковою традиц≥Їю) розд≥ли риторики назвами кв≥т≥в (тюльпани, тро€нди), п≥р року (весна, л≥то), частин т≥ла (Ђриторичнаї рука).

«авданн€ та запитанн€.

1. ѕрокоментуйте ≥ довед≥ть слушн≥сть вислову великого сицил≥йського оратора √орг≥€: Ђ—лово Ц великий владика: на вид мале й непом≥тне, а творить чудесн≥ справиї.

2. ўо ви знаЇте про останн≥ дн≥ великого ф≥лософа ≥ ритора —ократа, про €к≥ риси характеру св≥дчить його повед≥нка у цей час?

3. ѕрокоментуйте ≥ довед≥ть слушн≥сть вислову ѕлатона: Ђ–иторика Ц найб≥льше дл€ людей добро, риторика Ц джерело владиї. ” чому актуальн≥сть цього вислову.  р≥м ф≥лософських та риторичних праць, €ку мр≥ю на вс≥ часи ≥ в≥ки подарував людству ѕлатон?

4. як≥ особист≥ риси характеру ƒемосфена г≥дн≥ нашого насл≥дуванн€? ƒайте розгорнуту в≥дпов≥дь.

5. ¬чителем €кого великого полководц€ був јристотель? ” чому прив≥лењ ≥ одночасно трагед≥€ цього його становища? ” чому Ђродзинкаї теор≥њ риторики јристотел€?

6. як≥ два види промов були поширен≥ у виступах ÷ицерона? Ќазв≥ть ≥ розкрийте њх зм≥ст.

7. –озкаж≥ть про започаткуванн€ еп≥стол€рного стилю ёл≥Їм ÷езарем. „ому вважають, що в≥н фактично заснував пресу ≥ журнал≥стику?

8. ўо ви знаЇте про педагог≥чну риторику  в≥нт≥л≥ана?

9. яке м≥сце мали мораль ≥ пристраст≥ у творчому доробку ≤вана ¬ишенського?

10. –озкаж≥ть про афоризми у творчост≥ ф≥лософа-мандр≥вника √ригор≥€ —ковороди. ѕрокоментуйте один-два з них. як ви гадаЇте, чому на своњй могил≥ в≥н запов≥в написати так≥ слова: Ђ—в≥т ловив мене, та не сп≥ймавї?

11. який Ђнеблагонад≥йнийї вчинок зд≥йснив ‘.ѕрокопович, щоб по-справжньому боротис€ за православТ€? ¬аше ставленн€ до цього кроку видатного в≥тчизн€ного оратора?

12. як зображувалась богин€ риторики в античн≥ часи? ѕрокоментуйте свою в≥дпов≥дь.

13. –озкаж≥ть про ф≥лософськ≥ школи соф≥ст≥в. «наченн€ п≥фагор≥йц≥в у розвитку граматики, риторики й етики.

14. ўо ви знаЇте про ќл≥мп≥йськ≥ ≥гри та що повТ€зувало њх з риторикою, поетикою та музикою?

15. –озкаж≥ть про суд, створений —олоном. „ому у цей час виростаЇ гостра потреба у розвитку красномовства?

16. ” чому пол€гало покаранн€ (острак≥зм) у ƒавн≥й √рец≥њ?

17. ўо таке в≥че ≥ рада пТ€тисот, створен≥ у ƒавн≥й √рец≥њ? «ародженн€ демократичного ≥нституту у ƒавн≥й √рец≥њ.

18. ћистецтво красномовства €к запорука довготривалоњ влади ѕер≥кла в јф≥нах.

19. ≤нш≥ €скрав≥ представники красномовства ƒавньоњ √рец≥њ.

20. “ри р≥зновиди красномовства. який вид отримуЇ подальший розвиток? ѕрокоментуйте в≥дпов≥дь. Ўк≥льна риторика €к основа античноњ осв≥ти.

21. √ай √ракх Ц захисник плебењв. ÷ицерон про ораторство √ракха.

22. ќсобливост≥ давньоримськоњ риторики. ” чому в≥дм≥нн≥сть м≥ж давньоримською ≥ давньогрецькою риторикою?

23. –озкаж≥ть про методику розвитку риторики у школах античного пер≥оду. як≥ види навчальних пос≥бник≥в використовувались у п≥дготовц≥ оратор≥в?

24. –озкаж≥ть про нов≥ теч≥њ у риториц≥ –имськоњ ≥мпер≥њ. ўо сп≥льного ≥ в≥дм≥нного у грецьк≥й ≥ римськ≥й античн≥й риториц≥?

25. який новий зм≥ст вн≥с у римську риторику в≥домий оратор ‘аб≥й  в≥нт≥л≥ан?

26. ўо ви знаЇте про вплив античноњ риторики на в≥тчизн€ну риторику? яку роль в≥д≥грав у цьому √еорг≥й јмартол?

27. яку роль в≥д≥гравало Ђ—лово про закон ≥ благодатьї митрополита ≤лар≥она у вихованн≥ високих моральних €костей русич≥в?

28. „ому Ђѕовчанн€ї ¬олодимира ћономаха не втратили своЇњ актуальност≥ у наш час?

29. –озкаж≥ть про д≥€льн≥сть пропов≥дника-оратора Їпископа  ирила “уровського?

30. –озкаж≥ть про створенн€ ≥ розвиток  иЇво-ћогил€нськоњ академ≥њ в XVI ст. Ц на початку XVII ст.

31. „ому ≤нокент≥€ √≥зел€, арх≥мандрита  иЇво-ѕечерськоњ Ћаври, називали украњнським јристотелем?

32. ” чому теор≥€ новомодного красномовства ректора  иЇво-ћогил€нськњ академ≥њ ≤оаник≥€ √ал€товського?

33. ўо ви знаЇте про д≥€льн≥сть талановитого украњнського письменника ≥ культурно-осв≥тнього д≥€ча јнтон≥€ –адивиловського.

34. –озкаж≥ть про теоретичн≥ засади риторики —тепана яворського Ц викладача риторики у  иЇво-ћогил€нськ≥й академ≥њ.

35. √рецька м≥фолог≥€ й антична риторика у бароковий пер≥од розвитку украњнськоњ культури.

¬иконайте завданн€.

1. ѕрочитайте теоретичний матер≥ал про соф≥стичну риторику ≥ склад≥ть тези на тему: Ђƒосл≥дженн€ проблем красномовства ≥ напр€мки розвитку риторики соф≥ст≥вї.

2. ѕрочитайте б≥ограф≥чний матер≥ал про —ократа ≥ зТ€суйте в≥дпов≥дь на так≥ питанн€:

- €кого правила дотримувавс€ —ократ дл€ отриманн€ позитивного результату, намагаючись переконати опонента?

- чому завд€ки вченню всього його житт€ ≥ б≥льше всього смерт≥ —ократа у сусп≥льну думку вв≥йшов принцип незалежност≥ Ђсправжнього мудрец€ї в≥д обставин соц≥ального житт€ з його суЇтними ≥нтригами та боротьбою за короткочасн≥ блага?

3. ѕрочитайте теоретичний матер≥ал про римського видатного оратора античного св≥ту ћарка ёл≥€ ÷ицерона ≥ зТ€суйте його вимоги до оратора ≥ промови (÷ицерон Ђѕро ораторське мистецтвої).

4. ѕ≥дготуйте огл€д творчоњ риторичноњ спадщини ‘еофана ѕрокоповича, звернувши особливу увагу на курс його риторики, що складаЇтьс€ з 10 книг.

5. –озгл€ньте мовний стиль √ригор≥€ —ковороди, що позначений характерними рисами украњнського бароко, випиш≥ть ≥ запамТ€тайте 15 його афоризм≥в.

6. як≥ слова запов≥в √.—коворода написати на своњй могил≥? ѕрокоментуйте њх.

7. ѕрочитайте додаткову л≥тературу про ф≥лософа-мандр≥вника ≥ скаж≥ть, €кими знанн€ми про √ригор≥€ —ковороду ¬и можете по под≥литись?

Ћ≈ ÷≤я є2

–»“ќ–» ј





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1123 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќасто€ща€ ответственность бывает только личной. © ‘азиль »скандер
==> читать все изречени€...

2146 - | 1870 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.147 с.