Суть та принципи організації заробітної плати на підприємстві

 

Питання підвищення продуктивності праці тісно пов’язані з орга­нізацією її оплати та стимулювання.

Заробітна плата - це виражена в грошовій формі частина суспіль­ного продукту, яка поступає в особисте споживання працівників у від­повідності із кількістю та якістю затраченої ними праці. Тобто, за­робітна плата - це ціна, яка виплачується за використання праці.

Необхідно розрізняти грошову, або номінальну заробітну плату і реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата - це сума грошей, одержаних за тиж­день, місяць, рік. Реальна заробітна плата - це кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату - це "купі­вельна спроможність" номінальної заробітної плати.

Величина заробітної плати залежить від складності праці. Склад­на праця - це праця вищої якості, яка ство­рює в одиницю часу більше нової вартості, тому вона і винагороджується в підвищеному розмірі. Цим підприємства стимулюють робітників в підвищенні своєї кваліфікації.

Основними принципами організації заробітної плати і на підприємстві є:

- відповідність рівня заробітної плати кількості та якості за­траченої праці;

- постійний ріст заробітної плати як основного джерела підвищення благополуччя людини;

- ріст продуктивності праці повинен випереджати ріст заробіт­ної плати;

- диференціація оплати праці в залежності від умов праці та кваліфікації працівників, районів розміщення підприємств.

За своєю структурою заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

До фонду основної заробітної плати відносяться усі види виплат за виконану роботу або відпрацьований час, тобто:

5 оплата за роботу або відпрацьований час за прийнятою системою оплати;

6 відрядний приробіток за перевиконання норм;

7 доплати за кількісні і якісні показники в роботі;

8 доплати за роботу в нічний час (від 22⁰⁰ до 6⁰⁰);

9 доплата за роботу у святкові дні (у подвійному розмірі);

10 доплата бригадирам за навчання учнів;

11 доплати за надурочні роботи і т.п.

До фонду додаткової заробітної плати відносяться доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій, тобто:

1 чергові та додаткові відпустки;

2 відпустки на навчання;

3 оплата перерв у роботі матерів, що годують немовлят;

4 доплати за скорочений день підліткам;

5 оплата часу виконання державних та суспільних обов’язків;

6 премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадять понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до чинного законодавства суб’єкти підприємницької діяльності мають повну самостійність у питаннях організації і планування оплати праці всіх категорій персоналу.

В умовах ринкових відносин державна політика оплати праці має здебільшого не економічне, а соціальне значення, Так, держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності та господарювання встановленням розміру мінімальної заробітної плати, державних норм та гарантій, умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях, оподаткування доходів працівників тощо..

Мінімальна заробітна плата – це гранично допустима величина оплати праці, нижче якої не можна платити працівникові за виконану ним норму робочого часу. Мінімальна заробітна плата є державною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання. Він переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги.

До встановлених державою норм оплати праці належить оплата: за працю у позаурочний час; у святкові та вихідні дні, у нічний час; за час простою не з вини працівника; при виготовленні бракованої продукції не з вини працівника; працівникам, яким не виповнилось вісімнадцять років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи та інші.

До державних гарантій в оплаті праці належить оплата: щорічних відпусток; часу виконання державних обов’язків; часу підвищення кваліфікації працівника; службових відряджень тощо.

Тарифна система

 

Питання організації і планування заробітної плати вирішується в залежності від категорій персоналу: для робітників - у відповіднос­ті із тарифною системою, для керівників, фахівців та службовців - на основі штатно-окладної системи оплати праці, а також у відповідності із тарифною системою.

Під тарифною системою розуміють систему взаємопов’язаних характеристик і показників, на основі яких диференціюється заробітна пла­та робітників відповідно до їх кваліфікації, складності роботи. Тарифна система складається із чотирьох основних елементів: тарифних ставок, тарифних сіток і тарифно-кваліфікаційного довідника, схеми посадових окладів.

Тарифно-кваліфікаційний довідник - нормативний документ, який дозволяє визначити кваліфікацію і тарифну групу, до якої повинні бути віднесені робітник або робота.

У залежності від складності, точності і відповідальності роботи діляться на декілька кваліфікаційних груп, кожній з яких присвоюєть­ся відповідний кваліфікаційний тарифний розряд. На більшості промис­лових підприємств їх шість. У машинобудуванні для робітників, які зайняті освоєнням і створенням нової техніки, встановлено вісім та­рифних розрядів. Найпростіші роботи віднесені до першого розряду.

Тарифний розряд робітникові присвоюється на підставі професій­них знань і трудових навичок. Для забезпечення єдиного підходу до оцінки кваліфікаційної підготовки в довіднику наведені кваліфікацій­ні вимоги. Для кожної професії і розряду дається характеристика, в якій вказані складність роботи, особливості організаційно-технічних умов виробництва, основні вимоги до кваліфікації, рівня теоретичних і спеціальних знань.

Тарифно-кваліфікаційний довідник дозволяє проводити тарифікацію робіт - тобто віднести їх до певного розряду і визначити рівень ква­ліфікації робітника.

В Україні застосовується Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник та професій робітників (ЄКТД). Він містить за кожним розрядом даної професії відповідні характеристики, які складаються з трьох розділів: «Характеристика робіт», «Повинен знати», «Приклади робіт».

Тарифні ставки визначають абсолютний розмір заробітної плати за одиницю часу (година, день, місяць) при 100% виконання норм ви­робітки. Тарифні ставки диференціюються в залежності від важливості галузі, умов і характеру роботи.

На підприємствах машинобудування діють три рівня тарифних ставок. Перший рівень передбачений для робітників-інструментальників, ремонт­ників і наладчиків, які обслуговують автоматичні лінії, верстати з ЧПК, гнучкі виробничі системи та інше складне високоефективне облад­нання.

Другий рівень нижче першого на 12% і використовується для робіт­ників, зайнятих на металорізальних верстатах, штампуванні, ремонті ін­струменту, технологічного оснащення.

Третій рівень нижче першого на 21% і використовується для всіх інших робітників галузі.

Тарифна ставка - це найдинамічніший елемент тарифної системи. У міру росту продуктивності праці підвищується і заробітна плата, що викликає необхідність перегляду ставок.

Тарифна сітка характеризує зміну тарифних ставок в залежності від кваліфікації робітників. Для кожного кваліфікаційного розряду встановлено тарифний коефіцієнт, який показує у скільки разів тариф­на ставка даного розряду більше тарифної ставки першого розряду. Співвідношення величини тарифної ставки найвищого розряду тарифної сітки до тарифної ставки першого розряду називають діапазоном тариф­ної сітки.

Тарифна система в умовах ринкової економіки гарантує мінімальну оплату за певний обсяг праці, є його нижньою границею.

Відповідно до схеми посадових окладів підприємства оплачують працю керівників, спеціалістів та службовців. Розподіл таких працівників за посадами здійснюється за допомогою Єдиної номенклатури посад службовців та Кваліфікаційного довідника посад керівників, спеціалістів та службовців. У довіднику містяться характеристики кожної посади, які складаються з трьох розділів: «Посадові обов’язки», «Повинен знати», «Кваліфікаційні вимоги».

Відповідно до чинного законодавства суб’єкти господарювання мають повну самостійність у питаннях організації оплати праці всіх категорій персоналу. Підприємства самостійно встановлюють форми, системи, розміри ставок. При цьому державні тарифні ставки можуть бути орієнтиром у процесі організації оплати праці.