Громадівський рух 60 - 80-х років XIX ст

Гусарук Людмила 2ал11, 2010

Повернувшись після амністії із заслання, колишні члени Кирило-Мефодіївського товариства у 1859 р. створили у Петербурзі першу українську громаду - культурно-освітню організацію, яка мала на меті сприяти розвитку народної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості. Саме на цих ідеях базувався перший в імперії український часопис «Основа» (почав виходити у 1861 у Петербурзі), навколо якого групувалися вже відомі діячі національного руху М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Т. Шевченко. Підтримуючи національне відродження, активно починає діяти інтелігенція. Виникають громади в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Найвпливовішою в українських землях на цей час була Київська громада, що утворилася на основі таємного гуртка хлопоманів. Її лідерами були - Володимир Антонович, Тадей Рильський, Павло Житецький.

Після поразки польського повстання 1863 - 1864 рр. у Російській імперії розпочався наступ реакції. Навіть поміркована культурницька діяльність українофілів цього періоду сприймалася як загроза самодержавству. У 1862 р. активні члени кількох громад були заарештовані, закриті недільні школи. 1863 р. міністр внутрішніх справ імперії Петро Валуєв видав таємний указ (Валуєвський циркуляр), що заперечував саме існування української мови, забороняв видання українською мовою педагогічної, церковної, наукової літератури і підручників (заборона не стосувалася лише творів художньої літератури). Мета цього циркуляра - не дати можливості українському рухові стати масовим, загальмувати його розвиток, звузити сферу впливу патріотично налаштованої частини національної еліти. Певною мірою царизму вдалося досягти поставленої мети: після Валуєвського циркуляра настає перерва в процесі національного відродження.

На початку 70-х років XIX ст. громадівський рух знов активізується. У київській Старій громаді у цей час сконцентрувалися значні інтелектуальні сили - В. Антонович, Михайло Драгоманов, Олександр Кістяківський, Михайло Старицький, Павло Чубинський та ін. Стара громада створила Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Громадівці вивчали археологію, етнографію, статистику, географію та історію. У 1873 р. вони сформулювали свою політичну програму, в основі якої лежала вимога перетворення Росії на федерацію і надання широкої автономії Україні.

Відповіддю самодержавства на пожвавлення українського руху став Емський указ 1876 р. Указ забороняв друкування літератури українською мовою (як оригінальних творів, так і перекладів, навіть текстів до нот) у Російській імперії та ввезення її з-за кордону, ставити п'єси і влаштовувати концерти українською мовою. Це остаточно підірвало основи легальної культурницької діяльності, якою займалися громадівці. Була закрита газета «Київський телеграф», розігнаний Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, діячів громадівського руху переслідували, піддавали утискам.

У 90-х роках громади знову відновлюються. Молоде покоління громадівців утворило „Братство тарасівців” (лідери Микола Міхновський, Борис Грінченко, Микола Вороний та Михайло Коцюбинський). Вони першими поставили мету – боротись за утворення незалежної держави „Україна”.

Суспільно-визвольний рух на західноукраїнських землях у 2 пол.XIX.

Народовці і москвофіли.

(Дворановська Мар’яна,2АЛ(11)курсу,2010)

Промисловість західноукраїнських земель під владою Австро-Угорщини майже цілком перебувала в руках іноземних капіталістів (німецьких, австрійських, канадських). Протягом 70-80-х років XIX ст. тут також відбувався інтенсивний процес формування фабрично-заводської промисловості, головним чином нафтово-озокеритної, лісопильної та борошно-мельної галузей. На цих підприємствах стали дуже широко застосовуватися парові двигуни.

У цілому ж західноукраїнські землі продовжували залишатися аграрно-сировинним придатком до промисловості розвинутих центральних і західних провінцій Австро -Угорщини. Як і раніш, основну масу населення становило селянство. При чому майже половина селянських господарств була бідняцькою.

Після того, як в 1886р. утворилась замість Австрійської Австро - Угорська імперія, Галичина була повністю віддана в управління полякам. Відтоді польська мова замінила німецьку в усіх установах: в гімназіях, в університеті. Українці були змушені битися за кожну українську школу, за кожну українську гімназію, за кожне українське слово. Це призвело до консолідації українців. Активну роль відігравали в цій справі греко-католицькі священники.

Москофіли: Саме на цей час Росія почала провадити політику підтримки різних слов'янських народів, які жили в Європі, і через них тиснули на західні країни. В Росії утворювались різні слов'янські комітети, через які йшла урядова російська підтримка слов'янам у Європі. До них повернули свої погляди і галицькі греко-католицькі діячі. Щоб дістати фінансову підтримку Росії вони почали себе і свій народ називати не русинами, а росіянами, далі заявили, що вони вже є частиною не великого українського, а великого російського народу. Їх за це стали називати русофілами, або москвофілами.

Народовці. Ті українські культурно-національні діячі, які підтримували мову, культуру, звичаї та право на автономію власного народу об´єднались у народовські гуртки. Їх силами у 1868 році у Львові було створено товариство „Просвіта”.

У 1873 р. було створено товариство ім.Шевченка(О.Кониський, М.Драгоманов), яке у 1892 році було реорганізовано в Наукове товариство ім.. Шевченка і стало справжньою академією наук. У цей час його очолював видатний український історик Михайло Грушевський.

1890 р. лідери народовців уклали угоду з австрійською адміністрацією Галичини, яка дістала назву «нова ера». Завдяки підтримці австрійського уряду у Львові було відкрито кафедру історії України при Львівському університеті, кілька українських гімназій. Галичина у цей час стала центром українського відродження.