Учення про продуктивну та непродуктивну працю 3 страница

2. Підтримував реформи Петра І, вважав їх необхідними для поліпшення господарювання.

 

Література

1. Березин И.О. Очерки по истории экономической мысли. – М.: RISC,1993. – С. 9 – 13.

2. Всемирная история экономической мысли / Под ред. И. П. Фоминского – М.: Мысль, 1987. – Т.1.– С. 95–100; 111–148.

3. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко, А.М. Поручник та ін.; За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко. – К.: КНЕУ, 1999. – С. 41 – 54.

4. История экономических учений. – Ч.1: Учебное пособие / Под ред. В. А. Жамина, Е. Г. Василевского – М.: Издательство МГУ, 1989. – С.14 – 31.

5. Несторенко О.П. Історія економічних вчень: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2000. – 18 – 22.

6. Шумпетер Й. История экономического анализа // В кн.: Истоки (Вопросы истории народного хозяйства и экономической мысли) – Вып.1 / Под ред. В. А.Жамина – М.: Экономика, 1989. — С. 284 – 306.

7. Юхименко П.І., ЛеоненкоП.М. Історія економічних вчень:навч.посібник. – К.,2002. – С.9 – 14.

8. Ядгаров Я.С. История экономических учений. – М.:Инфра-М, 2003. – С. 26 – 31.

РОЗДІЛ ІІ. ЕКОНОМІЧНІ ВЧЕННЯ ЕПОХИ НЕРЕГУЛЬОВАНОЇ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Тема 4. КЛАСИЧНА ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ

Питання для вивчення

Ø Економічні погляди В. Петті і П.Буагільбера

Ø Школа фізіократів

Ø Економічна система А. Сміта

Ø Економічні погляди Д. Рікардо

Ø Розвиток політичної економії в Україні середини XIX ст.

Ø Ідеї реформізму в пізній класичній політекономії

Ø Прагматизм пізньої класики

Ø Апологетизм класичної політекономії

4.1. Рання класична політична економія

Історичні умови

Становлення і розвиток промислового виробництва на базі мануфактури, яка приносить доходи, що значно перевищують прибутки від експлуатації родовищ золота і срібла та ведення зовнішньої торгівлі.

Виробництво набуває товарного характеру, який докорінно змінює взаємовідносини між сферами виробництва і торгівлі – вони будуються на еквівалентній основі.

Розвиток товарно-грошових відносин, які розповсюджуються на всі сфери економічної діяльності, дає можливість вести статистичні спостереження.

Розвиток науки, зокрема філософії, історії, статистики значно полегшує дослідження в галузі економіки.

 

Особливості економічних поглядів

1. Предметом дослідження виступають закономірності зростання доходності у сфері виробництва.

2. Метод дослідження являє собою поєднання емпіризму з началами теоретичного аналізу (абстракція, кількісний аналіз у В. Петті, дедукція у Ф. Кене).

 

4.1.1. Економічні погляди В. Петті і П.Буагільбера

 

Вільям Петті

(1623 – 1687)

Професор медицини, засновник одного з найбагатших родів англійських лендлордів.

Основні твори – “Трактат про податки і збори”(1662),“Слово мудрим”(1664), “Політична арифметика”(1676)

Методологія

Здійснює перехід від спостереження і опису форми прояву економічного процесу до аналізу його сутності, тим самим застосовує абстрактний метод дослідження.

Використовує кількісний аналіз економічних явищ.

Предметом дослідження політичної економії вважає закони зростання багатства у сфері матеріального виробництва. “Купці не постачають ніякого продукту, а виконують лише роль вен і артерій, що розподіляють кров та поживні соки державного тіла, а саме продукцію сільського господарства і промисловості”.

Теорія вартості

1. Вартість мають гроші. Та кількість грошей, яку можна отримати за продукт, визначає його вартість, причому визначає не прямо через затрати праці, а опосередковано, через витрати на виробництво грошей – золота і срібла. „Якщо хтось може видобути... і доставити в Лондон одну унцію срібла, за той самий час, за який він здатний виробити один бушель хліба, то перша становитиме природну ціну другого”. Ця природна ціна і є вартість.

2. Одиницею виміру вартості вважає денну пайку продуктів робітника, оскільки саме вона є природним мірилом рівності між факторами утворення вартості – працею та землею.

Доходи

Визнає наявність двох основних видів доходів – заробітної плати та ренти.

1. Заробітна плата – природна ціна праці. Розмір заробітної плати повинен тяжіти до обсягу необхідних для життя людини засобів існування. Низька заробітна плата гарантує одержання прибутку капіталістами, здійснення нагромадження капіталу.

2. Рента (додатковий продукт) – надлишок над заробітною платою виробника і відшкодуванням витрат капіталу. Джерело ренти – різне місцезнаходження ділянок землі відносно ринків збуту, а також різна родючість землі та продуктивність застосованої на ній праці. Виходячи з цього, розглядає лише диференційну ренту.

Ціна землі

Ціна землі повинна дорівнювати певній сумі річних рент, оскільки землю купують заради одержання доходу. Вирішуючи питання про кількість річних рент, Петті звертається до смертних таблиць Граунта і розраховує середню тривалість життя трьох поколінь, яка становить 21 рік. Звідси:

Ціна землі = 21 х величину річної ренти.

Теорія процента

Процент, на думку В.Петті. – це „грошова рента”, яка є похідною від диференційної ренти. Він трактує процент як страхову премію і плату за утримання. Виступає проти необхідності законодавчого регулювання процента. В, Петті розвиває ідею обернено пропорційної залежності між величиною грошової маси і процентною ставкою.

П’єр Лепезан де Буагільбер

(1646 – 1714)

Окружний суддя Руана

Основні твори – “Трактат про природу, обробіток і корисність зерна”, “Роздуми про природу багатства, грошей і податків”, “Дослідження про рідкісність грошей”

Методологія

Предметом дослідження виступають проблеми зростання багатства і роль у цьому процесі держави.

Теорія вартості

1. Вартість визначає як витрачену працю на виробництво товару і називає її “істинною, справедливою ціною”.

2. Одиницею виміру вартості вважає робочий час.

3. Вартість встановлюється під впливом стихійних сил ринку. Тому необхідна рівновага в ринковій економіці. Порушення рівноваги „задушить” усе в державі.

4. Для нормального економічного розвитку країни потрібен вільний обмін між галузями виробництва і відшкодуванням витрат виробників. Ці проблеми можуть бути вирішені міжгалузевим поділом праці за умов вільної конкуренції.

Теорія грошей

На думку П. де Буагільбера, гроші порушують природну рівновагу товарного обміну відповідно до „істинної вартості”. Він бачить в них джерело всіх незгод товаровиробників. Єдина корисна функція грошей – це полегшення обміну. Тому не має значення, який товар виконує функцію засобу обігу. Таким чином, золото і срібло можна замінити паперовими знаками.

Теорія соціально-економічного устрою суспільства

У суспільстві всі націлені на досягнення індивідуального багатства, тому потрібна сила, яка б регулювала взаємовідносини людей. Такою силою виступає природа, яка ототожнюється з Богом, а держава не повинна втручатися в даний процес. “Багатство є лише постійне спілкування людини з людиною… Всі підтримують … це багатство виключно в ім’я власних інтересів і створюють тим самим, хоча це те, про що вони менш за все піклуються, загальне благо… Потрібний нагляд, щоб примусити дотримуватися згоди і законів справедливості. Але тільки одній природі під силу віддавати подібний наказ і підтримувати мир, втручання всякого іншого авторитету лише все псує, з якими б благими намірами це не робилося”.

 

Різний рівень розвитку капіталізму В Англії та Франції спричинив певні відмінності у розвитку класичної політичної економії в цих країнах. Розбіжності поглядів В. Петті і П. де Буагільбера можна дослідити у багатьох напрямках:

1. Ставлення до меркантилізму: В. Петті довгий час пропагував ідеї меркантилізму, а П. де Буагільбер головною метою вважав викриття безпідставності цієї політики.

2. В. Петті розумів гроші як стимул економічного розвитку, П. де Буагільбер – як зло, хоч і необхідне для товарного обміну.

3. В. Петті досліджував мінову вартість товару, а П. де Буагільбер – споживну вартість.

4. В. Петті заохочував розвиток промислового виробництва, П. де Буагільбер захищав інтереси сільського господарства.

 

4.1.2. Школа фізіократів

Це об’єднання вчених, що вважають джерелом багатства сільсько-господарське виробництво і вивчають фактори зростання доходності у даній сфері (назва походить від грецьких “фізис” – природа, “кратос”- влада). Утворилася ця школа наприкінці 50-х років XVIII ст. у період мануфактурного капіталізму у Франції. Засновником фізіократії був Ф. Кене. Представники цього напряму опублікували багато праць, видавали журнал. Але проіснувала ця школа недовго – наприкінці 70-х років вона припинила своє існування. Однією з причин була неможливість здійснення реформ фізіократів за умов абсолютизму.

Франсуа Кене

(1694 – 1774)

Лейб-медик Людовіка XV

основні твори – “Економічна таблиця” (1758), “Фермери”, “Зерно”, “Податки”, статті до енциклопедії Дідро і д’Аламбера

 

Методологія

Предметом політичної економії виступають фізичні та моральні закони зростання багатства.

В ролі методу застосовує принцип перенесення закономірностей розвитку природи на економічну дійсність, а також елементи дедукції.

Доходи

Розрізняє заробітну плату та чистий продукт, єдиною формою якого є рента.

Заробітна плата – фізичний прожитковий мінімум.

Чистий продукт – залишок багатства після відрахування витрат на його виробництво. Створюється лише у сільському господарстві, оскільки тут діє природа, здатна збільшувати споживні вартості. У промисловості така вартість не збільшується, а лише змінюється форма та комбінування.

Чистий продукт має натуральну форму, він є даром природи. На думку Ф. Кене, він є точно визначений і залежить від витрат виробництва (витрат на сировину і матеріали). Тому такий дар природи все таке ж залежить від додаткової праці землеробів.

Чистий продукт ототожнюється із земельною рентою, яку одержують землевласники. Тому Ф. Кене виступає за проведення податкової реформи з наміром усі види податків замінити одним – поземельним.

Теорія капіталу

На відміну від меркантилістів, Ф. Кене розглядає капітал не як гроші, а ті засоби виробництва, які можна придбати на гроші. Фактично виділяє основний та обіговий капітал, називаючи їх, відповідно, початковими та щорічними авансами.

Початкові аванси – витрати на декілька років у сільському господарстві на будівлі, худобу та сільськогосподарські машини.

Щорічні аванси – витрати, що здійснюються щорічно на насіння, робочу силу.

Гроші

Досить зневажливо ставиться до цієї економічної категорії. Гроші – лише засіб, який полегшує обмін. Ф. Кене виступає проти нагромадження грошей, тому що це безплідне багатство.

Теорія продуктивної і непродуктивної праці

Продуктивна праця – праця, яка створює чистий продукт, тобто праця у сільському господарстві. Всі інші види праці Ф. Кене називає „безплідними”. Відповідно до цього суспільство поділяється на три класи: власники, фермери (виробничий клас) і „безплідні”

Теорія відтворення

1. Вводить поняття відтворення як процесу постійного виробництва і збуту продуктів.

2. Будує модель (економічну таблицю) розподілу річного продукту між класами в суспільстві.

При побудові економічної таблиці Ф. Кене допускає ряд методологічних передумов. Він абстрагується від процесу нагромадження (він аналізує тільки просте відтворення), інфляції або дефляції, обігу, що відбувається в межах одного класу, не враховує зовнішню торгівлю.

Теорія вартості

Вартість визначається як сума витрат виробництва.

Теорія соціально-економічного устрою суспільства

Суспільство складається з окремих людей, яких природа наділила різними схильностями, здібностями, потребами. Кожна людина здобуває засоби до життя під впливом природного порядку – законів, найбільш вигідних людині і встановлених Богом для відтворення і розподілу матеріальних благ. Природний порядок можливий лише за наявності

Економічна таблиця Ф. Кене

 

свободи, тому держава потрібна лише для того, щоб ніхто не застосовував свою свободу на шкоду іншим. Бажання людей одержувати блага розвиває суспільство. “Все підпорядковане у цьому світі законам природи, люди наділені достатнім розумом, щоб збагнути ці закони і дотримуватись їх”.

Анн Робер Жак Тюрго

(1727 – 1781)

Міністр фінансів Франції за часів Людовіка XVI

Основний твір – “Роздуми про створення і розподіл багатств”(1776)

 

Доходи

Розрізняє чистий продукт і заробітну плату, визначаючи їх аналогічно Ф. Кене, але на відміну від багатьох фізіократів, під чистим продуктом А. Тюрго має на увазі результат більшої продуктивності праці робітника у сільському господарстві. Праця сільськогосподарського робітника є „єдиною працею, яка виробляє понад те, що йде на її оплату”.

Прибуток у А. Тюрго – самостійний вид доходу. Він складається з:

- доходу, що отримує підприємець як власник грошей;

- доходу за “працю, ризик та мистецтво”;

- земельної ренти.

Процент – це „ціна втрат”, яких зазнає певний час кредитор. На його величину впливає наявність капіталу, попит та пропозицій грошей. Процент і прибуток є частинами чистого прибутку.

Теорія капіталу

Визначає капітал як “накопичену цінність” і виділяє фактори його зростання:

- купівля землі і отримання ренти;

- купівля промислового підприємства і отримання прибутку;

- організація великого сільськогосподарського виробництва і отримання фермерського прибутку;

- ведення торгівлі і отримання торгового прибутку за рахунок обраховування покупців.

Цінність і ціна

Цінність пов‘язана з корисністю речі, її здатність задовольняти потреби. А. Тюрго визначає її як оцінку, яку суб‘єкт дає різним предметам своїх бажань. Таким чином кожна людина має свою оцінку цінності, елементом якої є рідкісність речи. Ціна ж товару залежить від попиту та пропозиції на ринку.

Гроші

Розглядає їх як звичайні товари. На його думку, у кожному товарі закладено потенційні гроші і кожний товар вимірює цінність іншого.

Теорія відтворення

Удосконалює модель відтворення Ф. Кене виділенням у середині виробничого класу двох груп – підприємців, що надають аванси, та робітників, що отримують заробітну плату, а також поділом безплідного класу на дві підгрупи – підприємців-мануфактурників як власників підприємств, що дають роботу, та простих ремісників – отримувачів заробітної плати.

 

4.2. Зріла класична політична економія

Історичні умови

Швидкі темпи розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі.

Поглиблення суспільного поділу праці, розширення товарно-грошових відносин.

Промисловий переворот першої половини XIX ст. приводить до заміни мануфактурного виробництва фабричною індустрією.

Формування класової структури суспільства (буржуазія, пролетаріат, селянство, землевласники).

Загострення соціально-економічних і політичних суперечностей.

 

Особливості економічних поглядів

1. Предметом дослідження виступають:

- у А. Сміта – закони зростання багатства нації;

- у Д. Рікардо – закони розподілу багатства.

2. Методами дослідження виступають теоретичний аналіз та емпіризм.

 

4.2.1. Економічна система А. Сміта

 

Адам Сміт

(1723 – 1790)

Професор Единбурзького університету

Основний твір – “Дослідження про природу та причини багатства народів” (1776)

 

Методологія

Використовує подвійну методологію: виділяє закономірні, корінні та визначальні процеси в економіці, не бере до уваги випадкові, поверхневі явища (езотеричний метод) і одночасно використовує каталогізацію та зведення явищ до систематизованого вигляду, в якому вони проявляються в реальній дійсності (екзотеричний метод). Така подвійна методологія призводить до існування у А. Сміта двох підходів при визначенні економічних процесів – з точки зору їх сутності та форми прояву сутності.

Теорія вартості

1. Визначає вартість як такі витрати праці на виробництво товару, що в середньому необхідні для даного стану виробництва. Вважає, що складна і кваліфікована праця створює за одиницю часу більшу вартість, ніж проста і некваліфікована.

2. Розрізняє природну ціну товару, під якою розуміє грошовий вираз вартості, та ринкову, яка може значно відхилятися від природної, проте все ж таки тяжіє до неї.

3. Визначає вартість як суму доходів: “… заробітна плата, прибуток, рента є трьома першоджерелами доходу, рівно як і всякої мінової вартості”.

Доходи

Розрізняє заробітну плату, прибуток, ренту, які називає первісними доходами, та процент як вторинний доход.

Заробітна плата – вартість засобів існування, необхідних для життя робітника та виховання дітей, що замінять його на ринку праці. Заробітна плата – ціна праці робітника. Рівень заробітної плати залежить від попиту та пропозиції на ринку праці. Його зниження загрожує робітникам вимиранням, а значне підвищення веде до зростання народжуваності, збільшення пропозиції робочої сили, конкуренції на ринку праці. Попит на труд грає визначну роль: капіталісти мають змогу змовитися і утримувати величину заробітної плати на невисокому рівні. На думку А. Сміта, зарплата робітників повинна бути високою, тому що вона впливає на рівень продуктивності праці.

Прибуток – різниця між доданою вартістю та заробітною платою. Прибуток – природна винагорода підприємця, залишок після виплати ренти і заробітної плати. Він визначається величиною капіталу, що використовується у виробництві.

Процент – частина прибутку промисловця. Процент – природна винагорода грошового капіталу. Його величина визначаються нормою прибутку, яка з розвитком промисловості і торгівлі має тенденцію до зниження.

Зниження норми прибутку і процента – це прояв економічного здоров‘я нації, котре забезпечується природним порядком. Але на такий порядок може негативно вплинути монополія. Тому А. Сміт виступав проти існування будь-яких монополій та привілеїв.

Рента – нетрудовий доход, надлишок вартості над заробітною платою робітників і прибутком фермера. Рента – природна винагорода послуг землі. „Рента входить до складу ціни продукту інакше, ніж заробітна плата і прибуток. Висока або низька зарплата і прибуток на капітал є причиною високою або низької ціни; більший чи менший розмір ренти є результатом останньої”.

Теорія капіталу

Визначає капітал як:

- вартість, що дає приріст завдяки експлуатації найманої праці;

- запаси, що призначені для подальшого виробництва.

Вводить до наукового обігу терміни “основний” та “обіговий” капітал, даючи їм таке визначення:

основний капітал – частина капіталу, що приносить прибуток “без переходу від одного власника до іншого або без подальшого обігу” і включає в себе:

- машини та інші засоби виробництва;

- будівлі, призначені для торгово-промислових цілей;

- заходи для покращення землі;

- трудові навички та здібності;

обіговий капітал – та частина капіталу, яка “постійно йде від власника в одній формі і повертається до нього в іншій” і включає в себе:

- гроші;

- запаси продовольчих товарів;

- сировину, матеріали, напівфабрикати;

- готові, але ще не реалізовані товари.

Учення про продуктивну та непродуктивну працю

А. Сміт визначає продуктивну та непродуктивну працю залежно від того, що виготовляється з її допомогою. Він має два підходи до визначення цих категорій:

1. Ціннісний підхід. Продуктивна праця є та, що створює цінність. Наприклад, праця мануфактурного працівника додає цінності матеріалам, які він виробляє. Навпаки, праця слуги не додає цінності ні до чого. На купівлю продуктивної праці витрачається капітал, а непродуктивну – дохід.

2. Матеріальний підхід. Продуктивна праця – праця робітника, яка закріплюється і реалізується в товарі, що йде на продаж. Непродуктивна праця – праця робітника у сфері нематеріального виробництва. До цієї сфери А. Сміт відносить діяльність держави, її чиновників, церкву, армію, флот тощо.

Збільшення кількості продуктивної праці економіст зв‘язав з зростанням національного багатства країни.

Теорія відтворення („догма Сміта”)

Річний продукт країни, що створюється протягом одного року, називає валовим доходом. Якщо з цього продукту відрахувати споживчий запас (чистий продукт), то залишиться величина авансованого на виробництво капіталу. Оскільки річний продукт країни складається з доходів (заробітна плата, прибуток, рента), то і чистий продукт та авансований капітал також формуються з цих же доходів. Економіста звинуватили в тім, що він виключає перенесену вартість (матеріальні витрати) із вартості сукупного продукту. Перенесена вартість – це чиїсь доходи, отримані на попередніх стаціях виробництва. Такий підхід дуже спрощує аналіз теорії вартості, тому що з процесу відтворення у А.Сміта вилучено основний капітал, і ця його помилка одержала в теорії назву “догма Сміта”.

Теорія абсолютних переваг у зовнішній торгівлі

“Якщо якась чужа країна може постачати нам будь-який товар за більш дешевою ціною, ніж ми самі можемо його виготовити, набагато краще купувати цей товар у неї за деяку частину власної промислової праці, витраченої в тій галузі, в якій ми маємо деякі переваги”.

Теорія соціально-економічного устрою суспільства

Кожна людина намагається перш за все реалізувати свій егоїстичний інтерес – прагнення до покращання свого матеріального становища, і в процесі своєї діяльності вона не думає про суспільну корисність. Але так чи інакше людина “невидимою рукою” спрямовується до мети, яка не входила до її намірів – створює користь для всього суспільства. Під “невидимою рукою” А. Сміт розуміє стихійну дію економічних законів, які ми сьогодні називаємо законами попиту, пропозиції та конкуренції. Умови, за яких найбільш ефективно діє принцип “невидимої руки”, А. Сміт називає “природним порядком” (повна економічна свобода), а державі відводить роль забезпечення безпеки та правопорядку. “Для того, щоб підняти державу з найнижчого ступеня варварства до найвищого ступеня добробуту, потрібні лише мир, легкі податки і терпимість в управлінні – все інше зробить природний рух речей”.

4.2.2. Економічні погляди Д. Рікардо

Давид Рікардо

(1772 – 1823)

Біржовик, одна з найбільших фігур

лондонського фінансового світу,

з 1819 року – член британського парламенту.

Основний твір – “Начала політичної економії та оподаткування” (1817)

 

Методологія

Предметом політичної економії вважає “закони, які управляють розподілом”.

Відхиляє емпіричну сторону (екзотеричний метод) методології А. Сміта і зосереджується на вивченні внутрішніх, істотних характеристик економічних явищ.

Започатковує застосування методу сходження від абстрактного до конкретного.

Теорія вартості

1. Визначає вартість як витрати праці за гірших умов виробництва.

2. Виводить закон, згідно з яким вартість прямо пропорційна витратам робочого часу і обернено пропорційна продуктивності праці.

3. Наголошує на включенні у вартість товару перенесеної вартості.

4. Розрізняє природну і ринкову ціни. Під природною Д. Рікардо розуміє цінність, під ринковою – ціну. Ринкові ціни зазнають випадкових і тимчасових коливань. Короткостроковий вплив на відхилення ринкових цін від природних справляють попит та пропозиція. Але за умов вільної конкуренції та переливання капіталів ринкові ціни не можуть надовго відхилятися від природних. У довготривалому аспекті зміна цін пояснюється зміною витрат виробництва.

Гроші

Підтримує кількісну теорію грошей. На думку Д. Рікардо, в обігу може бути будь-яка кількість не лише паперових знаків, а й золотих монет, якій протистоятиме сукупна маса товарів. Співвідношення цих величин і визначає як рівень цін, так і цінність самих грошей.

Доходи

Розвиває в основному езотеричні погляди на доходи і визначає такі їх види:

Заробітна плата – вартість засобів існування робітника і його сім’ї. Вона поділяється на природну та ринкову. „Природною ціною праці є та, яка необхідна, щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їхньої кількості”. Ринкова (реальна) ціна праці – ціна, яка фактично сплачується робітникам. Вона залежить від попиту і пропозиції, тобто від кількості народонаселення. Під впливом руху народонаселення ринкова заробітна плата має зближуватися з природною. Д. Рікардо виступає проти втручання держави у функціонування ринку праці, наполягає на необхідності припинення дія законів, захищаючих бідне населення.

Прибуток – надлишок вартості над заробітною платою. Таким чином на прибуток впливає рівень заробітної плати робітників та продуктивність праці.

Рента – надлишок вартості над заробітною платою і прибутком.

Оскільки земля як економічний ресурс носить обмежений характер, то доводиться обробляти також і середні та гірші ділянки землі. Вартість сільськогосподарської продукції визначається витратами праці на гірших ділянках. Оскільки витрати виробництва на середніх і кращих землях нижчі ніж на гірших, то фермери, що використовують кращі та середні ділянки, отримують різницю у вигляді ренти. Гірші ділянки землі ренти не приносять. Постає питання, що ж примушує підприємців обробляти такі ділянки? Відповідь Рікардо знаходить у господарському досвіді Англії, де внаслідок прийнятих парламентом “хлібних законів” постійно утримуються високі ціни на хліб. У результаті такого втручання держави утворюється різниця між ринковою ціною на хліб та витратами на його виробництво (цей надлишок Рікардо називає також рентою), що заохочує фермерів вести землеробство на гірших ділянках. “Не тому хліб дорогий, що платиться рента, а тому платиться рента, що дорогий хліб”.

Теорія капіталу

Визначає капітал як запаси, що призначені для подальшого виробництва.

Поділяє капітал на основний та обіговий, використовуючи як критерій поділу час обігу.

Теорія відтворення

Виробництво, породжуючи доходи, автоматично створює платоспроможний попит, який забезпечує повну реалізацію товарів і послуг. „Продукти завжди купуються за продукти і послуги, гроші служать лише мірою, за допомогою якої здійснюється цей обмін. Будь-який окремий товар може бути виробленим у надлишку, і ринок буде до такого рівня переповнений, що не буде навіть відшкодовано капітал, витрачений на цей товар. Але це не може статися одночасно з усіма товарами”.

Теорія відносних переваг у зовнішній торгівлі

Теорію абсолютних переваг А. Сміта вважає одиничним випадком. Доводить, що торгівля між двома країнами вигідна і тоді, коли одна з них виробляє товари при більш високих витратах, ніж інша. Вигідність торгівлі можлива за умови, коли різниця між відносними витратами у першій країні більша, ніж у другій.

 

4.2.3. Розвиток політичної економії в Україні середини XIX ст.

 

Історичні умови

Загострення у першій чверті XIX ст. тривалої кризи як наслідок процесів розкладу феодально-кріпосницької системи.

Розвиток елементів капіталізму в промисловості, землеробстві, занепад поміщицького та селянського господарства, посилення кріпосницької експлуатації.

Починається промисловий переворот, проте зберігається відставання рівня економічного розвитку від передових західноєвропейських держав.

Початок формування класу буржуазії.

Розвиток капіталістичних відносин вимагає від економічної теорії обґрунтування переваг цього ладу, його основних принципів “вільної конкуренції та невтручання держави в економіку”.