Учення про продуктивну та непродуктивну працю 4 страница

Економічна наука у ХІХ ст. була представлена поглядами професури Київського, Харківського, Новоросійського (Одеського) університетів, а також Київського політехнічного і комерційного інститутів.

 

Тихін Федорович Степанов

(1795 – 1847)

Професор Харківського університету, один з перших

авторів курсу політичної економії російською мовою

Основні твори – “Про теорію та практику політичної економії”, “Про джерела багатства у політичній економії”, “Про виробничий клас у політичній економії”, “Про виробництво та споживання взагалі”

1. Виступав проти ідеї меркантилізму, підтримував вчення А. Сміта і Д. Рікардо.

2. Характеризуючи предмет політекономії, підкреслював, що слід відрізняти цю науку від політики: політична економія показує, яким чином багатство в суспільстві накопичується, споживається та розподіляється.

3. Вважав, що багатство складається з природи, праці та капіталу. Показав, що капіталісти отримують надлишок продукції у вигляді додаткової вартості.

4. Підкреслював, що всі класи мають рівне право на існування. Багатство необхідно розподіляти пропорційно отриманому прибутку за допомогою встановлення диференційованого розміру податків.

5. Вважав, що прибуток – це частина вартості, яка створена працею. Рівень заробітної плати залежить від професійної підготовленості робітників та традицій, прийнятих у країні.

6. Показав мету капіталістичного виробництва – прагнення до збагачення.

Іван Васильович Вернадський

(1821 – 1884)

Професор політекономії і статистики Київського і Московського університетів. З 1868 р. керуючий конторою держбанку в Харкові.

Основні твори – “Предмет політичної економії”, “Про зовнішню торгівлю”, “Нариси історії політичної економії”, “Нарис історії потреб”

 

І.В. Вернадський одним з перших пропагував ідеї класичної політекономії. Капіталізм вважав прогресивним явищем, стадією високого розвитку виробничих сил, яка настає в результаті збільшення продуктивності праці, визначав, що з капіталізмом вступають у дію об’єктивні економічні закони, вивченням яких і повинна займатися політекономія. Оскільки Україна значно відставала в економічному розвитку від країн Західної Європи, то Вернадський наполягав на тому, що для прискорення прогресу необхідне свідоме втручання держави в економічне життя. Але таке втручання не повинне суперечити дії економічних законів.

У поглядах на вартість Вернадський стояв на позиціях класичної політекономії і вважав її природною властивістю речей, пов’язаною з працею, але не відрізняв продукт і товар. Капітал розглядав як засіб виробництва, накопичену вартість, що привласнює частину створеної працею вартості.

У колі досліджень Вернадського були і теорія криз, причину яких він вбачав у заміні ручної праці машинною, і проблеми рентних відносин, цін, грошового обігу, централізації і концентрації капіталу.

 

Микола Християнович Бунге

(1823 – 1895)

Професор політекономії, ректор Київського університету, з 1880 року міністр фінансів.

Основні твори – “Теорія кредиту”, “Політичне право”, “Курс статистики”, ”Засади політекономії”

 

У період підготовки до ліквідації кріпосного права пропагував принципи вільної конкуренції і вільнонайманої праці, засуджував всілякі обмеження приватної ініціативи. Бунге негативно ставився до общинного землеволодіння, вважав його гальмом розвитку продуктивних сил і позбавленим духу економічного підприємництва, доводив переваги приватного господарства. У своїх поглядах на вартість виходив з теорії трьох факторів виробництва Ж.Б. Сея і вважав, що вартість формується не лише працею, але й за допомогою землі і капіталу. Цю ж концепцію він поклав і в основу розподілу в суспільстві.

4.3. Пізня класична політекономія

Історичні умови

1. Другий етап промислового перевороту (друга половина XIX ст.) призводить до заміни мануфактурного виробництва на фабрично-заводську індустрію, що різко підвищує продуктивність праці.

2. Поглиблення товарно-грошових відносин і остаточне формування економічної системи вільної конкуренції.

3. Загострення соціально-економічних суперечностей: бурхливий розвиток промисловості розорює ремісницьке та кустарне виробництво, підвищується експлуатація робітників.

Особливості економічних поглядів

1. В економічній теорії формуються три напрямки:

- реформізм (Ж. Сісмонді, П. Прудон), що зосереджує увагу на вивченні суперечностей суспільства і пошуках шляхів та методів реформування капіталізму;

- прагматизм (Т. Мальтус, Ж.Б. Сей, Дж. Міль), що продовжує традицію дослідження способів збагачення економічних суб’єктів на основі аналізу конкретних економічних механізмів;

- апологетизм (Н. Сеніор, Ф. Бастіа, Г. Кері), що змальовує існуюче суспільство як гармонічний розвиток економічних інтересів суб’єктів господарювання.

2. Методологічною базою досліджень виступають суб’єктивізм, зачатки граничного і факторного аналізу.

 

 

4.3.1. Ідеї реформізму в пізній класичній політекономії

 

Жан Шарль Леонард де Сісмонді

(1773 – 1842)

Французький історик і економіст.

Основний твір – “Нові започаткування політичної економії, або Про багатство в його відношенні до народонаселення” (1819)

Методологія

1. Вважає політичну економію наукою про удосконалення суспільного механізму управління багатством.

2. Вихідним пунктом аналізу виступають виробництво і потреби окремої людини, закономірності розвитку яких переносяться на суспільство.

Теорія вартості

Вартість визначається як витрати необхідного часу на створення товару за середніх умов виробництва.

Теорія доходів

Розрізняє три види доходів:

Заробітна плата – вартість праці робітника. На її величину впливає нагромадження капіталу і зростання народонаселення.

Прибуток – доход підприємця, відрахування з продукту праці робітника. „Прибуток підприємця становить часто не що інше, як пограбування робітників, котрих він використовує”.

Рента – дар землі. Виступає з критикою Д. Рікардо відносно його тези про те, що гірші землі ренти не дають.

Теорія капіталу

Капіталом називає виробничий запас, частину багатства, що приносить прибуток. Виділяє основний і оборотний капітал.

Теорія відтворення

Річний продукт нації складається з маси споживчих товарів. Оскільки майже всі доходи витрачаються на споживання, то для реалізації річного продукту необхідно, щоб обсяг виробництва повністю відповідав доходам суспільства. Якщо виробництво перевищує доход, то продукт не буде повністю реалізованим.

На основі аналізу реальних умов господарювання причинами неповної реалізації річного продукту Ж. Сісмонді називає:

1. Низьку купівельну спроможність робітників внаслідок:

- хронічного перевищення пропозиції праці над її попитом, як результату дії законів природного розмноження, що дозволяє утримувати заробітну плату на низькому рівні;

- наявності безробітних, що дає можливість наймати їх за меншу плату і тим самим знижує середню заробітну плату працюючих;

- функціонування машин, які витісняють робітників з виробництва і, тим самим, знижують їх доходи.

2. Зниження споживчого попиту підприємців внаслідок того, що останні:

- купують здебільшого предмети розкоші за високими цінами;

- накопичують частину своїх доходів, які можна було б направити на споживання.

3. Зростання маси вироблених товарів внаслідок:

- зростання продуктивності праці за рахунок використання машин;

- прагнення підприємців виробляти більше для зростання своїх доходів.

Одночасно з аналізом цих об’єктивних причин неповної реалізації річного продукту Ж. Сісмонді як вихід з такої ситуації пропонує:

Проведення державою спеціальних реформ: введення соціального забезпечення робітників за рахунок підприємців, скорочення робочого дня, встановлення мінімуму заробітної плати, розробка заходів щодо участі робітників у прибутках підприємства.

Недопущення концентрації багатства в руках окремих осіб шляхом відродження дрібної земельної власності, системи ремісницьких цехів, кустарного виробництва.

Експорт товарів, що виробляються в більш розвинутих країнах, у менш розвинуті.

 

П’єр Жозеф Прудон

(1809 – 1865)

Французький публіцист, економіст і соціолог, засновник анархізму.

Основний твір – “Система економічних суперечностей, або Філософія жебрацтва” (1846)

Методологія

Вводить до економічного аналізу елементи методу діалектики, заснованої на теорії суперечностей Гегеля. На основі даного методу викладає систему економічних категорій, виділяючи в кожній з них “погану” і “хорошу” сторони, які суперечать одна одній. Завданням політичної економії вважає розробку заходів, що усувають все “погане” і залишають “хороше”, і, тим самим, задають економічній системі діалектичний рух.

Теорія вартості

Вважає, що вартість складається з двох частин:

- мінової – пов’язаної з потребами людини, що породжують рідкість і обмін;

- споживчої – пов’язаної з достатком.

Між даними частинами існує суперечність, яку розв’язує “конституйована вартість” (синтетична пропорція) – синтез мінової і споживчої вартості, що виражається в годинах робочого часу. Для подолання труднощів товарного виробництва (затоварювання) потрібно кожний товар наділити конституйованою вартістю, гарантувати його реалізацію. Таким чином П. Прудон намагається усунути суперечності між товаром і грошима, надавши самому товару властивостей, притаманним грошам.

Теорія доходів

Виділяє процент як одну з форм експлуататорського доходу. Під рентою розуміє доход, який привласнюється землевласником і який виходить з різної родючості землі.

Теорія соціального устрою суспільства

В основі суспільних відносин лежить вартість, яка не може сама по собі відтворюватись і існує лише завдяки насильству та обману. “Власність – це крадіжка”. Тому власність у суспільстві повинна бути знищеною, і основою останнього має стати індивідуальне володіння, засноване на особистій праці, з якого власність не може виникнути. “Індивідуальне володіння є необхідною умовою соціального життя, в той час коли власність вбиває життя”. Для формування системи індивідуального володіння необхідно:

1. Створити “прогресивну асоціацію” і розформувати значну власність.

2. Встановити безгрошовий обіг шляхом створення “народного банку”, який буде видавати виробникам “робочі посвідчення”.

3. Знищити процент як форму доходу завдяки введенню безплатного кредиту.

 

4.3.2. Прагматизм пізньої класики

 

Томас Роберт Мальтус

(1766 – 1834)

Священик, професор сучасної історії і політекономії коледжу Ост-Індської компанії.

Основні твори – “Дослід про закон народонаселення” (1798), “Започаткування політичної економії” (1820)

Методологія

Проводячи дослідження, зводить економічні закономірності до природної основи. Першочерговість впливу на економіку природних факторів пояснює обмеженістю ресурсів та межами удосконалення самої людини.

Теорія народонаселення

За статистичними даними встановив, що населення збільшується вдвічі приблизно кожні 25 років. Робить припущення, що при умовах необмеженості ресурсів для забезпечення умов життя населення його чисельність могла б збільшуватись в геометричній прогресії. Порівнює таку можливу тенденцію розвитку народонаселення з наявними ресурсами і робить висновки:

- площа землі, придатної для сільського господарства, обмежена;

- різні ділянки мають неоднакову родючість, і по мірі розширення посівних площ в обіг залучаються все гірші землі;

- урожайність сільськогосподарських культур залежить не лише від праці, але і від природної родючості землі, тому збільшення витрат праці для обробки деякої ділянки землі не призведе до збільшення урожайності в тій же пропорції.

Отже, кількість продуктів, які людина може отримати від землі, збільшується лише в арифметичній прогресії. Звідси – людство стоїть на порозі вимирання, проте існують шляхи виходу з такої ситуації. Ці шляхи він об’єднує у дві групи:

1. Природні: війни, епідемії, жебрацтво як божа кара за гріховність.

2. Суспільні: статеве утримання, пізні шлюби і відмова від шлюбу, удівство.

Т. Мальтус у своїх працях намагається показати, як процес відтворення населення впливає на економічні процеси в суспільстві. На його думку, суспільство перебуває в стані рівноваги, коли кількість споживацьких благ відповідає кількості населення.

Теорія вартості і доходів

Вартість розглядає як суму витрат виробництва і прибутку на авансований капітал.

Прибуток є надлишком над працею, витраченою на виробництво товару.

Т. Мальтус виділяє номінальну (грошову) та реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата – це сума отриманих робітником грошей, а реальна – сукупність необхідних засобів існування робітника, яку він може придбати на свою номінальну заробітну плату.

Земельна рента. Основою виробництва продуктів споживання для населення, яке збільшується, є наявність земельних ресурсів, родючість землі та продуктивність праці у сільському господарстві. Оскільки кількість земельних ділянок з достатнім рівнем родючості ґрунту є лімітованою, то через збільшення кількості народонаселення у господарський оборот вимушено включають землі з низьким рівнем віддачі. Різниця у прибутках, коли за неоднакової родючості земель вкладено однакові капітали, але отримано неоднакову кількість продукту, є основою ренти на користь власника більш родючої землі.

Теорія відтворення

Сукупні доходи суспільства повинні дорівнювати сумі витрат факторів виробництва. Доки інвестиції покривають різницю між доходами і витратами, реалізація продукту повна. Якщо збереження не інвестуються, то споживання знижується, що супроводжується зниженням попиту, цін, прибутків і, як наслідок, – тимчасовою зупинкою виробництва. Остання буде мати місце доти, доки у виробників не з’явиться стимул у вигляді зростання прибутку. Це можливо лише за рахунок зростання “ефективного попиту”, під яким Т. Мальтус розуміє такий рівень попиту, який викликає довготривале пропонування з достатнім прибутком.

Стверджує, що реальний попит у суспільстві формують робітники, підприємці та невиробничий клас, а його відставання від ефективного пов’язує з тим, що:

- у робітників заробітна плата завжди менша від маси випущеного продукту;

- підприємці повинні накопичувати частину доходу для подальшого інвестування.

Отже, потрібно нарощувати витрати невиробничого класу (землевласники, церковні служителі, чиновники), які створять необхідну величину “ефективного попиту”.

 

 

Жан Батист Сей

(1767 – 1832)

Професор Паризького університету

Основні твори – “Трактат політичної економії” (1803), “Повний курс політичної економії” (1828)

Методологія

Абсолютизував ідеї А. Сміта про економічний лібералізм, стихійний ринковий механізм господарювання. Підтримував положення про взаємодоповнення і взаємозамінюваність праці, капіталу та землі як основних факторів суспільного виробництва і створення вартості суспільного продукту.

Теорія корисності

Сей висунув положення про те, що під час виробництва створюється корисність, а корисність визначає цінність речей. Праця не є єдиним джерелом багатства. У створенні корисності беруть участь три самостійні фактори: праця, капітал, земля, з діяльністю яких пов’язане все виробництво. Так виникла теорія трьох факторів виробництва, що збереглася до нашого часу.

Теорія доходу

На думку Сея, прибуток не можна розглядати як відрахування з продукту праці робітника, він є результатом функціонування капіталу. У своїй триєдиній формулі економіст закріпив за кожним фактором частину сукупного продукту: за капіталом – прибуток, за працею – заробітну плату, за землею – ренту.

Закон Сея

Пропозиція і попит завжди дорівнюють одне одному, надмірне виробництво стає неможливим. Попит на продукцію створюється самим виробництвом. Пропозиція створює рівний до себе попит. Це і є закон Сея.

Наслідки:

- більша кількість виробників у державі робить збут товарів більш легким, різноманітним і широким;

- збут одних товарів позитивно впливає на збут інших;

- для розвитку виробництва треба заохочувати потреби і “допомогти споживачам отримувати більші заробітки, що дозволило б їм більше купувати”.

Теорія підприємництва

Підприємець – це людина, яка наділена особливими якостями, котрі дають їй змогу вести виробництво вибраним свідомо курсом, панувати у сфері розподілу. Він не відноситься не до капіталісту, не до землевласника чи робітника, які завжди пасивні. Це людина, навколо якої „обертаються” виробництво та розподіл, підкоряючись її силі волі.

 

Джон Стюарт Мілль

(1806 – 1873)

Англійський економіст

Основні твори – “Досвід з деяких невирішених питань політичної економії” (1844),“Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування до соціальної філософії” (1848)

Методологія

Його методологічні засади подібні до засад Д. Рікардо. Він вважав, що загальним практичним принципом повинно залишатися laissez faire і будь-який відступ від нього є злом.

Теорія вартості, ціни і грошей

Багатство складається з благ, що мають обмінну вартість як характеристичну властивість. Грошовим відображенням такої вартості товару є його ціна.

Вартість грошей вимірюється кількістю товарів, що можна за них купити. “За незмінних інших умов вартість грошей змінюється обернено пропорційно кількості грошей”.

Ціни встановлюються конкуренцією. За вільної конкуренції ринкова ціна відповідає рівновазі попиту і пропозиції і, навпаки, монополіст здатний встановити яку завгодно високу ціну, аби вона не перевищувала тієї, яку споживач згоден заплатити, але зробити це він може, тільки обмеживши пропозицію.

У довгий проміжок часу ціна товару не може бути меншою, ніж витрати на його виробництво. Тому стан сталої рівноваги між попитом та пропозицією “настає лише тоді, коли речі обмінюються одна на одну згідно з їхніми витратами на виробництво”.

Теорія капіталу та прибутку

1. Капіталом Мілль називає накопичений запас продуктів праці, що виникає в результаті заощаджень і існує шляхом його постійного відтворення. Виробнича діяльність обмежується розмірами капіталу.

2. Виникнення середньої норми прибутку стає пропорційним до капіталу, що використовується, а ціни – пропорційні витратам.

3. Прибуток виникає не внаслідок обміну, а внаслідок виробничої сили праці.

Теорія грошей, кредиту і торгових криз

1. Збільшення кількості грошей не веде до росту цін, якщо гроші осідають у вигляді заощаджень або коли збільшення їх кількості відповідає збільшенню обсягу угод (або сукупного доходу).

2. Попит на позики складається з попиту на інвестиції, попиту держави та попиту землевласників для непродуктивного споживання. Пропозиція позик складається із заощаджень, банківських білетів і банківських депозитів.

3. Інфляція збільшує норму відсотка, коли вона спричинена державними видатками і фінансується шляхом випуску паперових грошей, що не конвертуються в золото.

4. “Кредит не збільшує виробничі ресурси країни, але завдяки йому вони більш повно використовуються у виробничій діяльності”. Під час пожвавлення кредит розширюється, а відсоток зменшується; в період спаду відсоткова ставка зростає.

Економічний прогрес та соціальні перспективи

1. Економічний прогрес пов’язаний з НТП, зростанням безпеки особи і власності. Зростає виробництво і нагромадження, податки стають більш ліберальними, покращуються ділові здібності більшості людей, удосконалюється і розвивається кооперація. Все це призводить до зростання ефективності.

2. Мілль підтримує принцип “кожному згідно з працею” і підозріло ставиться до соціалістичних ідей. “Ідеалом було б забезпечення для всіх людей повної незалежності і свободи діяльності без будь-яких обмежень, окрім заборони на заподіяння шкоди іншим людям”.

 

4.3.3. Апологетизм класичної політекономії

Нассау Вільям Сеніор

(1790 – 1864)

Професор Оксфордського університету

Основний твір – “Основні засади політичної економії”

Методологія

Висуває один з варіантів суб’єктивістського тлумачення економічних явищ і процесів, що знаходить концентроване вираження у “теорії утримання”.

Теорія вартості

Вартість – це витрати виробництва, які складають два елементи: праця та капітал. Останні являють собою “жертви”, які приносять робітник, відмовляючись від вільного часу, та підприємець, що утримується від споживання, вкладаючи капітал у виробництво.

Основними чинниками вартості є корисність (попит), рівень доступності блага (пропозиція).

Витрати виробництва є лише регулятором цін, а останнє визначення вартості залежить від основних елементів ринку.

Теорія доходів

Заробітна плата – винагорода за “жертви” робітника.

Прибуток – винагорода за “жертви” підприємця. Прибуток включає два види виногороди: підприємницький дохід (плата за працю) і процент (плата за капітал).

Рента – залишок, різниця між ціною і вартістю виробництва, яка привласнюється завдяки повній або частковій монополії, і вона не зв‘язана з ніякими „жертвами”, тобто із власними зусиллями.

Теорія капіталу

Капіталом називає утримання від споживання “… замінюю слово “капітал”, який розглядається як засіб виробництва, словом “утримання”.

Заробітна плата і прибуток відтворюються по-різному: протягом робочого дня створюється вартість, що покриває витрати капіталу, а в останній час роботи працівника створюється прибуток.

Теорія грошей

Якщо товар претендує на роль грошей, то він повинен мати такі властивості: спроможність задовольняти будь-які потреби, обмежена кількість, однорідність. Також дуже важливі й фізичні якості, такі як легка подільність, довговічність, висока вартість у малій кількості, сталість вартості. Тільки золото та срібло відповідають цим вимогам.

Н. Сенсор вважає, що лише держава має здійснювати емісію грошей, що однією з умов контролю за незмінною вартістю паперових грошей є формування розумної податкової системи, підтримування постійного співвідношення з міжнародними обмінними курсами.

Федерік Бастіа

(1801 – 1850)

Французький економіст та публіцист

Основний твір – “Економічні гармонії”(1848)

Методологія

1. В галузі економічних явищ розрізняє видимі, які лежать на поверхні економічної дійсності, та приховані, невидимі. Завданням науки повинно стати поєднання обох типів явищ.

2. Політична економія повинна бути об’єктивною, надкласовою наукою.

Теорія вартості

Вартість – це “відносини обміну між двома послугами, що обмінюються”, які складаються вільно “під впливом однієї тільки конкуренції і за вільно встановленою ціною”.

Теорія доходів

Заробітна плата – плата за послугу, яку надає підприємцю робітник.

Прибуток – плата за послугу, яку отримує підприємець за те, що вкладає капітал у виробництво і утримується від споживання.

Процент – плата за послугу, яку надає кредитор.

Рента – плата за послугу земельного власника або його предків щодо обробітку землі або її покращення.

Теорія капіталу

“Капітал … складається з робочих інструментів, матеріалів та запасів”.

Теорія соціально-економічного устрою

З економічної точки зору суспільство являє собою “сукупність послуг, які люди добровільно або примусово надають одне одному”. Послуги, які приписуються людині і регламентуються законодавством, мають малорухомий характер. Ті ж послуги, які надають люди добровільно – більш гнучкі і розвиваються за законами прогресу. Для того, щоб суспільство мало прогресивний розвиток, необхідна повна економічна свобода. В умовах конкурентного середовища “…інтереси, надані самим собі, прагнуть до гармонічних поєднань, до прогресивної переваги суспільного інтересу”.

Генрі Чарльз Кері

(1793 – 1879)

Визначний американський фабрикант, економіст та філософ

Основні твори – “Принципи політичної економії” (прибл. 1840р.), „Гармонія інтересів” (1850)

Методологія

Критику зрілої класики намагається поєднати з такою трансформацією її постулатів, яка б відповідала сучасному економічному становищу США.

Теорія вартості

Вартість товару визначається витратами не виробництва, а відтворення. Якщо зростає продуктивність праці, то витрати на відтворення товару знижуються, що призводить до падіння тієї частини праці, яка виплачується власнику капіталу.

Теорія доходів

Заробітна плата – частка праці робітника у витратах на відтворення товару.

Прибуток – частка капіталу у витратах на відтворення товару.

Рента – різновид процента на капітал, вкладеного в землеробство.

Теорія соціально-економічного устрою суспільства

В суспільстві домінує закон поєднання економічних інтересів, їхньої гармонії. Кожна людина прагне до асоціації з іншими людьми, що викликає прогресивний розвиток.

Проявом гармонії інтересів є справедливий розподіл, який ураховує внесок кожного у виробництво продукції. Цей природний закон й регулює відносини обміну та споживання.

Міжнародна торгівля

Для прогресивного розвитку важливо врахувати всі чинники, які можуть впливати на стан національної економіки. Зовнішня торгівля може стимулювати або стримувати виробництво залежно від тієї політики, яку проводить держава. На думку Г. Кері, протекціонізм сприяє раціональному розміщенню виробництв, організації центрів, де найкраще співвідносяться інтереси індустрії та сільського господарства, тим самим забезпечуються ринки збуту продуктів і зменшуються витрати на транспортування.

 

Література

1. Бартенев С.А. экономические теории и школы (история и современность): курс лекций. – М.:БЕК, 1996. – С. 3 -25.

2. Всемирная история экономической мысли / Под ред. И. П. Фоминского – М.: Мысль, 1987. – Т.1.– С. 95–100; 111–148.

3. Гусейнов С.А., Горбачева Ю.В., Рябцева В.М. История экономической теории. – М.: Инфра-М, 2000. – С. 78 – 92.

4. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко, А.М. Поручник та ін.; За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко. – К.: КНЕУ, 1999. – С. 14 – 40.

5. История экономических учений. – Ч.1: Учебное пособие / Под ред. В. А. Жамина, Е. Г. Василевского – М.: Издательство МГУ, 1989. – С.14 – 31.

6. История экономических учений /

7. Несторенко О.П. Історія економічних вчень: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2000. – 23 – 44.

8. Хрестоматія по экономической теории / Борисов Е.С. – М.: Юрист, 1997. – С. 123 – 141.

9. Ядгаров Я.С. История экономических учений. – М.:Инфра-М, 2003. – С. 78 -85, 92 -98.

 

 

 

Тема 5. Марксистський напрямок економічної думки

Питання для вивчення

Ø Історичні умови виникнення марксизму

Ø та його ідейні джерела

Ø Економічні ідеї “Капіталу”

Ø Розвиток ідей марксизму наприкінці ХІХ –

Ø на початку ХХ ст.

Ø Сучасний марксизм

 

5.1. Історичні умови виникнення марксизму

та його ідейні джерела

Історичні умови

1. Функціонування на власній основі фабрично-заводської індустрії, економічний прогрес суспільства.

2. Загострення соціально-економічних суперечностей – масове розорення дрібних товаровиробників, зростання експлуатації пролетаріату, періодичні кризи надвиробництва, масове безробіття.

3. Остаточне оформлення класової структури суспільства і загострення політичних суперечностей, бурхливе зростання революційних виступів пролетаріату:

- 1819 – мітинг у Манчестері;

- 1830 – революція у Франції;

- 1834 – повстання ткачів у Ліоні;

- 1836 – чартизм;

- 1839 – повстання в Уельсі;

- 1844 – повстання ткачів Сілезії.

4. Антифеодальні буржуазні революції епохи промислового перевороту в Європі стають наочним прикладом переходу до нового устрою шляхом революції.