Розділ XVI. Про шкільну дисципліну

1. Вживаний у народному чеському прислів'ї вираз: «Школа без дисципліни є млин без води» — цілком правильний. Як млин відразу спиняється, коли відвести від нього воду, так все розвалюється у школі, коли від неї відняти дисципліну. Коли поле не полоти, то відразу виростають згубні для посіву бур'яни. Коли дерева не підрізуються, то вони дичавіють і дають непотрібні пагони. Але з цього не випливає, що у школі повинні весь час лунати крики, удари, биття; у ній повинні панувати бадьорість і увага, як у тих, хто навчає, так і в тих, хто учиться. Адже що таке дисципліна, як не той метод, через який учні стають справді учнями.

2. Отже, вихователеві юнацтва буде корисно знати як мету, так і засоби і види дисципліни, щоб він знав, чому, коли і як треба користуватися мистецтвом виявляти суворість.

3. Насамперед, згідно із загальною думкою, я гадаю, що дисципліну треба застосовувати до тих, хто її порушує. Однак не тому, що хто-небудь провинився (адже те, що було, ніяк не може стати тим, чого не було), але для того, щоб той, хто провинився, надалі не робив подібних вчинків. Застосовувати дисципліну треба без збудження, без гніву, без ненависті, але з такою простотою і щирістю, щоб сам той, кого карають, розумів, що кара призначається йому для його власного блага і випливає з батьківського піклування про нього керівників. Тому він повинен ставитися до кари тільки як до приписаного лікарем гіркого питва.

4. За поведінку треба карати суворіше, ніж за заняття наукою. Адже коли навчання поставлене правильно (як ми вже сказали), то воно саме по собі привабливе для умів і своєю цікавістю притягає до себе всіх (крім, хіба, яких-небудь виродків серед людей). Якщо іноді буває не так, то вина із. це падає не на учнів, а на учителів. Якщо ж ми не маємо способів вміло приваблювати уми, то марно, звичайно, будемо в такому випадку застосовувати силу. Удари і биття не мають ніякого значення для збудження в умах любові до наук. Безсумнівно, вони викликають у душі огиду до наук і вороже ставлення до них. Тому, коли помічається хворобливий стан духу, що з огидою ставиться до навчання, його треба викорінювати відповідною духовною поживою, відразу прописуючи м'які засоби, а не загострювати суворими ліками. Підтвердження цієї мудрості дає нам саме небесне сонце. Рано навесні воно не відразу діє на молоді і ніжні рослини і не відразу сушить і палить їх своїм теплом, але поступово, непомітно зігріває їх, примушує рости і міцніти і, нарешті, виливає свою силу на рослини, уже вирослі і готові дати стигле насіння і плоди. Подібне ж мистецтво виявляє садівник, поводячись більш м'яко і більш обережно з молодими, ніжними рослинами, не пускаючи в хід пилок, ножів, серпів, бо вони (рослини) ще не можуть (не в силі) витерпіти рани. І музикант не б'є кулаком або палицею по струнах або не вдаряє інструмент об стіну, коли струни ліри, цитри або арфи дають дисонанси, а терпляче настроює їх, прикладаючи все своє мистецтво доти, доки не приведе струни до гармонії. Так само повинні ми пристосовуватися до властивостей розуму, приводячи уми до гармонії і любові до наук, коли ми не хочемо з лінивих зробити упертих, а з в'ялих — зовсім дурнів.

5. Якщо, проте, коли-небудь виявиться потреба підштрикнути або пришпорити, то цього можна краще досягти іншими способами, а не биттям: іноді — доганою і громадською доганою, іноді — похвалою інших. «От цей або інший винятково уважний, як правильно все розуміє, а ти сидиш байдужий!» Іноді можна заохотити жартом: «Ах ти, дурнику, не розумієш такої легкої речі! Ти займаєшся чимось іншим!» Можна також влаштовувати тижневі або принаймні місячні змагання на першість щодо місця або на відмінність, як про це ми сказали в іншому місці. Треба також стежити за тим, щоб це не стало лише жартом або забавкою і, таким чином, не втратило свого значення, але щоб любов до похвали і страх догани і пониження (в розрядних списках) завжди заохочували старанність. Тому дуже важливо, щоб при цьому присутній був і вчитель і щоб справа велася без зовнішнього блиску, а серйозно, щоб той, кому доведена недбалість, дістав догану і почував зніяковіння, а більш старанні прилюдно діставали похвалу.

6. Більш сувору і строгу кару треба застосовувати тільки до тих, хто грішить проти поведінки: 1) за будь-який прояв безбожжя, блюзнірство, за аморальність і взагалі за все, що явно спрямоване проти Закону Божого; 2) за вперту неслухняність і навмисну злісність, коли хто із зневагою ставиться до розпоряджень учителя або кого-небудь іншого з начальників, свідомо і навмисно не робить того, що треба робити; 3) за зарозумілість, а також за недоброзичливість і лінощі, через що хто-небудь відмовляється допомогти в учінні товаришеві, який про це попросив.

7. Провини першого роду ображають велич Божу, а другого роду — підривають основу всіх доброчинностей (смиренність і слухняність); провини третього роду перешкоджають швидким успіхам у науках. Те, чого допускаються проти Бога, є мерзота, яка заслуговує найсуворішої кари; коли хто-небудь робить що- небудь проти людей і самого себе — несправедливість, яку треба виправити суворою доганою; те, в чому грішать проти Прісціана, є ганьба, яку треба виправити суворою доганою. Отже, дисципліна повинна прагнути до того, щоб у всіх і всіма засобами збуджувати і зміцнювати — постійною навичкою і вправою — благоговіння до Бога, ввічливість до ближнього, бадьорість щодо праці і виконання життєвих завдань.

8. Кращий зразок дисципліни показує небесне сонце, яке всьому, що росте, дає: 1) постійно cвітло і тепло; 2) часто дощ і вітри, 3) рідко блискавку, і громи, хоч і це також на користь всьому, що росте.

9. Наслідуючи сонце, керівник школи буде намагатися тримати юнацтво в належних рамках.

1) Постійними прикладами, становлячи живий зразок в усьому, чого треба навчити. Без цього все інше буде марне.

2) Настановами, умовляннями, іноді і доганами. Однак, чи навчає він, чи нагадує, чи наказує, чи ганьбить, він повинен прикладати величезне старання до того, щоб було ясно, що все це пройняте батьківським почуттям і бажанням усіх навчити і нікого не скривдити. Якщо учень не помітив такого почуття і не впевнений у цьому цілком, то він буде ставитися до дисципліни із зневагою і легко настроюватися проти нас.

3) Коли, нарешті, у кого-небудь такий нещасливий характер, що ці, порівняно легкі, заходи — недостатні, треба вдатися до більш сильних і не залишати невипробуваними ніяких засобів, перше ніж визнати кого-небудь цілком непридатним і безнадійним для виховання. Можливо, про деяких ще й тепер буде справедливим відомий вираз, який говорить: «Фрігійця виправляє тільки биття». У всякому разі така сильна кара буде корисна, якщо не самому покараному, то принаймні іншим, наводячи на них страх.

Треба тільки берегтися вдаватися до цих крайніх заходів з усякої причини і часто, щоб запас виняткових заходів не виявився вичерпаним раніше, ніж вживання їх вимагатимуть виняткові випадки.