Наш розум порівнюється: 1) з землею, 2) з садом, 3) з чистою дошкою

ЯН АМОС КОМЕНСЬКИЙ

Ян Амос Коменський (1592 — 1670) — великий чеський педагог-демократ, видатний громадський діяч. Він народився в сім'ї члена общини чеських братів. Освіту здобув за рахунок общини: закінчив початкову, латинську школу, потім навчався в університетах Німеччини. Займався педагогічною діяльністю в Чехії, Польщі, Угорщині, написав ряд підручників, за якими навчалися в багатьох країнах світу.

Ян Амос Коменський був основоположником педагогіки нового часу. У його теоретичних працях з проблем навчання і виховання дітей («Материнська школа», «Велика дидактика», «Пансофічна школа» та інших) розглядаються всі важливі педагогічні проблеми. Особливістю педагогічних поглядів вченого було те, що він вважав виховання одним із найважливіших факторів встановлення справедливих і дружніх відносин між людьми і народами.

У праці «Велика дидактика» Ян Амос Коменський розкрив мету і завдання виховання, принципи і методи навчання і виховання, виклав свої погляди на організацію шкіл тощо. В основу педагогічної системи Ян Амос Коменський поклав принцип природовідповідності, який розумів дуже широко. Людину розглядав як частку природи, що в своєму розвитку в усьому підкоряється її законам. Тому й усі педагогічні засоби повинні бути природовідповідними. Водночас принцип природовідповідності зобов'язує враховувати й закони духовного життя людини, узгоджувати з ними педагогічні впливи.

Розглядаючи процеси навчання та виховання в нерозривній єдності, Ян Амос Коменський віддавав перевагу вихованню, до якого відносив моральне, трудове, фізичне і релігійне виховання. Формування моральних переконань і звичок, на думку Коменського, є визначальним у становленні людини. Найважливішими моральними рисами вчений вважав мудрість, мужність, помірність і справедливість. Освіта має бути спрямована на формування моральності людини.

Ян Амос Коменський теоретично обґрунтував єдину шкільну систему (материнська школа, школа рідної мови, латинська школа або гімназія, академія або університет), класно-урочну форму навчання, дидактичні принципи, особливо виділяючи принцип наочності («золоте правило дидактики»), методи навчання. Дидактичні правила навчання і виховання учнів він доповнив статутом — «Закони добре організованої школи». У цій праці вчений розглядав режим і правила внутрішнього розпорядку в школі, керівництво школою, обов'язки вчителів, правила поведінки учнів, проведення поточного обліку знань учнів і перевідних екзаменів, шляхи підтримання шкільної дисципліни.

Нижче наводяться окремі розділи із праці «Велика дидактика» та праця «Закони добре організованої школи».

ВЕЛИКА ДИДАКТИКА,

ЩО МІСТИТЬ УНІВЕРСАЛЬНУ ТЕОРІЮ ВЧИТИ ВСІХ УСЬОГО, АБО

правдивий, і старанно обдуманий спосіб створювати по всіх общинах, містах і селах коленої християнської держави такі школи, в яких би все юнацтво тієї і другої статі, без усякого, де б то не було, винятку, могло навчатися наук, вдосконалюватися у вдачі, сповнюватися благочестя і таким чином в роки юнацтва навчитися всього, що потрібне для теперішнього і майбутнього життя

КОРОТКО, ПРИЄМНО, ҐРУНТОВНО, ДЕ ДЛЯ ВСЬОГО, ЩО ПРОПОНУЄТЬСЯ,

ОСНОВИ почерпаються з самої природи речей; ІСТИННІСТЬ підтверджується паралельними прикладами з галузі механічних мистецтв;

ПОРЯДОК розподіляється за роками, місяцями, днями і годинами, нарешті, вказується;

ЛЕГКИЙ І ПРАВДИВИЙ ШЛЯХ для успішного здійснення цього на практиці.

Ці три вимоги здійснюються, по-перше, в освіті, по-друге, в доброчесності, по-третє, в благочесті.

Звідси випливає, що істинні вимоги, які ставляться до людини, полягають у тому, щоб вона:

1) знала всі речі;

2) володарювала над речами і над самою собою;

3) щоб вона себе і все зводила до Бога — джерела всіх речей. Якщо ці вимоги ми висловимо трьома добре відомими словами, то будемо мати:

I. Наукову освіту.

II. Доброчесність, або моральність.

III. Релігійність, або благочестя.

Під науковою освітою треба розуміти пізнання всіх речей, мистецтв і мов; під доброчесністю — не тільки зовнішню вихованість, а й усю внутрішню і зовнішню основу мотивів, а під релігійністю — те внутрішнє богошанування, яким дух людини зв'язується і з'єднується з вищою істотою.

Наш розум порівнюється: 1) з землею, 2) з садом, 3) з чистою дошкою.

Того ж учать нас і предмети, яким уподібнюється наш розум. Бо чи не сприймає земля (з якою часто порівнюється в Святому Письмі наше серце) насіння всякого роду? Хіба одного і того ж саду не можна засівати різноманітними травами, квітами й ароматичними рослинами? Звичайно, можна, якщо садівникові не бракує розуму і старанності. І чим більше різноманітності, тим приємніше буде видовище для очей, тимбільше насолоди для нюху, тим кращий відпочинок для серця. Арістотель порівняв людську душу з чистою дошкою, на якій ще не було нічого написано, але на якій, проте, можна було б написати все. Отже, подібно до того, як на чистій дошці тямущий у своїй справі письменник міг би написати, а живописець — намалювати що завгодно, так у людському розумі однаково легко накреслити все тому, хто добре знає мистецтво навчання. Якщо цього не буває, то, безсумнівно, що винна не дошка (якщо тільки вона інколи не буває шершава), а невміння того, хто пише або малює. Різниця в тому, що на дошці лінії можна проводити лише до межі її країв, тоді як для письма і рисунка в розумі ти ніякої межі не знайдеш, тому що (як сказано вище) розум безмежний.