Взаємозв. екон.теорії і екон.політики

Економ. теорія вик. позитивну фун. і відповідає на питання "що" і "чому" відбувається в реальній економ. Економ. політика вик. переважно нормативну фун. і вирішує питання "що треба зробити", щоб досягти певних цілей економ. і соц. розвитку. Однак дати відповідь на питання "що треба зробити" економ.політика не може без залучення економ. теорії.

Той чи інший захід економічної політики завжди можна віднести до певного напряму економічної теорії так само, як ці теорії мають сукупність властивих саме їм уявлень про інструменти і механізми економічної політики.

Напр-д, класична економ. теорія вважає найкращою економічною політикою таку, яка передбачає мінімально можливе втручання держ. в економ.. За цією концепцією (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. С. Мілль, ф. Еджуорт, А. Маршалл, А. Пігу) краща економ. політика - це економ. політика держ. невтручання.

Кейнсіанська економічна теорія, навпаки, розглядає втручання, що спрямоване на стимулювання сукупного попиту, життєво необхідним для функціонування ринкової системи, яка, за Дж. М. Кейнсом, втратила властивості саморегулювання. Основу кейнсіанської концепції макроекономічної політики становила ідея поєднання бюджетного регулювання з кредитно-грошовою політикою.

Неоліберальна концепція економічної політики спирається на фундаментальні цінності ринкової економіки і класичної традиції в економічній теорії, відстоює принцип невтручання держави безпо-середньо в господарський процес і одночасно принцип втручання держави в процес формування і захисту "конкурентного господарського порядку".

Праця В. Ойкена - це наочний приклад того, як безпосередньо пов'язані економічна теорія і економічна політика. В. Ойкен, прийшов до висновків, що принцип невтручання держави в господарський процес повинен обов'язково доповнюватись регулюванням конкретних форм ринку, які забезпечують конкурентний господарський лад.

Неоконсервативний напрям економічної теорії кореспондує з монетаристською концепцією макроекономічної політики, яка концентрує увагу на антиінфляційних заходах економічної політики, регулюванні обсягу грошової маси, відокремленні бюджетної та кредитно-грошової політики, забезпеченні бюджетної рівноваги. Важливою функцією держави є контроль за темпом зростання пропозиції грошей, який повинен відповідати темпам реального економічного зростання і очікуваній інфляції.

Монетаристська концепція відкидає можливості використання грошової політики для фінансування бюджетного дефіциту, якщо цей дефіцит призводить до таких коливань грошової маси, які перевищують реальний темп економічного зростання.

Цілі та інструм. екон. політ.

Економічна політика — це система економічних цілей та засобів (інструментів), які забезпечують вирішення стратегічних (довгострокових) і тактичних завдань розвитку економічної системи країни, втілених у держав­них (урядових) програмах.

Основні завдання, що постають перед урядами держав.

I. Розробка законів, норм і правил володіння власністю та функціонування ринків.

II. Здійснення державних (урядових) закупівель економі­чних благ з метою забезпечення ними підприємницького та до- могосподарського секторів, а також виробництво державним сектором суспільних благ з подальшим їх продажем чи пере­дачею в частково оплачуване чи безоплатне користування (спо­живання).

III. Здійснення трансфертних виплат: на соціальне стра­хування, на випадок безробіття, виплати субсидій, субвенцій, допомог.

IV. Справляння податків. Сума затрат на державні закупівлі речових товарів і послуг та виплату трансфертів становить за­трати держави.

V. Прямий вплив уряду на розподіл ресурсів. Уряд знач­ною мірою може впливати на структуру виробництва, маніпу­люючи податками і затратами, рекомендуючи "що" виробляти.

VI. Опосередкований вплив уряду на розподіл ресурсів здійснюється через податки і субсидії. Збільшуючи податки на певні групи товарів, уряд обмежує обсяги їх виробництва, а суб­сидуючи — стимулює їх зростання.

VII. На уряд покладається вирішальна роль у розв'язанні про­блем довкілля.

VIII. Національна безпека держави забезпечується виключно урядовим фінансуванням.

IX. Захист конкурентного середовища.

X. Урегулювання проблем, пов'язаних з порушенням дії рин­кових сил тощо.